Коломийський вісник
Author Archive
Stories written by admin

Правлячий Архієрей звершив урочисте богослужіння у величне свято Різдва Христового

7 cічня 2022 року, у величне свято Різдва Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан, у Кафедральному Соборі Преображення Господнього міста Коломиї, звершив торжественну Божественну Літургію Іоана Золотоустого.

Його Преосвященству за богослужінням співслужили: благочинний Коломийського міського благочиння митр. прот. Василь Мізюк, митр. прот. Яків Стефанюк, митр. прот. Володимир Озарчук, прот. Андрій Лінкевич, ієрей Василь Деркач, ієромонах Осія (Лещишак), протодиякон Антон Трачук та диякон Назар Ягнич.

Після Євангельського благовістя митр. прот. Василь Мізюк зачитав Різдвяне Послання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія.

В кінці богослужіння Керуючий Коломийською Єпархією звернувся до присутніх зі словами зворушливої проповіді та привітав усіх із величним святом Різдва Христового.

Далі від імені духовенства та вірних Коломийської Єпархії Правлячого Архієрея із Різдвом Христовим привітав митр. прот. Василь Мізюк та вручив Владиці святу просфору.

Також Єпископа Юліана Різдвяними колядками та подарунками привітав клір Кафедрального Собору та парафіяни.

Ввечері цього дня, у Кафедральному Соборі Преображення Господнього міста Коломиї, Правлячий Архієрей, у співслужінні духовенства, очолив Вечірнє богослужіння.

Джерело

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ

Єпископа Коломийського і Косівського

ЮЛІАНА

Всечесні отці, дорогі браття і сестри!

Христос Рождається!

Знову з великої любові Божої і Його невимовного милосердя ми сподобилися тут, на землі, святкувати прихід у світ Господа нашого Ісуса Христа! Знову ми поринаємо в особливу атмосферу Різдвяного торжества – події, яка святкується більше двох тисяч років, а переживається щороку по-новому.

Втілення на землі в людській подобі Сина Божого стало подією вселенського масштабу, яка змінила хід історії людства. Все в житті людини швидкоплинне, не має абсолютної цінності і значення, крім Божественних, непорушних істин. Ці істини для віруючої людини є міцним фундаментом, світоглядною позицією, надією й утіхою.

Людство, яке «перебувало у темряві, побачило світло велике» (Мт.4,16) – Христос-Спаситель приходить у світ. Про явлення цього Світла сповіщали старозавітні пророки, немовби бачачи очима душі, на горизонті історії людства, перші промені Сонця Правди, що сходить. Так, Ісая прорік: «Сам Господь дасть вам знамення: ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому: Еммануїл» (Іс.7,14). У цьому пророцтві сповіщається, яким чудесним чином має відбутися Народження Месії; також глибоко символічним є значення імені, яке Йому дадуть при народженні. Еммануїл з давньоєврейської мови перекладається «з нами Бог». За всю історію людства подія народження когось великого у світі не мала такого значення, як Народження Христа. Сам Бог сприймає людську природу: «в Hьому живе уся повнота Божества тілесно» (Кол.2,9).

Сприйняття Другою Особою Пресвятої Тройці – Сином Божим – людської природи свідчить про її велич, достоїнство і славу. Людина може стати вмістилищем Невмістимого – самого Бога. «Бог стає людиною, щоб людина стала Богом», – одностайно повторюють святі Отці та Вчителі Церкви. Вони не тільки сповістили одну з богословських ідей, але, освятившись і обожившись, стали живим підтвердженням її істинності. Їхній приклад закликає і нас до духовного вдосконалення і святості.

Ми живемо в нелегкий час різноманітних випробовувань. Кожен історичний період має свої виклики. Особливістю буття Церкви на землі є те, що жодні суспільні процеси не проходять повз неї. Голос Церкви – це завжди голос Божий. Дуже часто в шумі світу важко почути, що промовляє Господь, бо Його голос тихий і лагідний, бо його чують лиш ті, хто знайшов мир і спокій у власній душі.

Як богословські істини християнства є вічними і незмінними, так і Божі моральні закони мають своє абсолютне значення. Божественне Немовлятко, яке Народилося в убогих яслах, своїм мовчанням вчить нас великого смирення, незлобливості і покори. Тихий і лагідний голос Спасителя, в часі його суспільного служіння, вчить любові: «Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного. З того знатимуть усі, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою» (Ів.13,34-35).

У Святий Вечір, коли, за віковою українською традицією, за столом збирається велика родина, але когось із рідних немає серед них, до святкової радості долучається краплина смутку. Земну радість торжества Христового неможливо буде розділити з померлими рідними, хоча ми віримо, що вони удостоїлися бути учасниками небесної духовної трапези з Христом Воскреслим. Своєю присутністю за святковим столом не потішать своїх близьких воїни, які нині далеко на сході, героїчно, у важких умовах, виконують патріотичний обов’язок, боронячи кордони нашої Держави від ворога. Лише по телефону почують і голоси люблячих родичів, які перебувають за кордоном, виконуючи тяжку роботу, переживають багаторічну розлуку, дбаючи про матеріальні блага своїх рідних. Але гірше від розлуки через смерть, обов’язок чи необхідність є розлука внаслідок гордості, відсутності любові, гріха і байдужості. Ми добровільно погодилися на самоізоляцію, будучи уже до того духовно ізольованими від Бога і ближніх внаслідок охолодження любові та байдужості. Приступивши сьогодні до Новонародженого Месії, впокорім своє серце, щоби скинути тягар власних гріхів. Тільки підкорившись Христу, ми справді можемо стати вільними від усіх кайданів диявола.

Прихід Спасителя сьогодні дарує мир та радість кожній душі, яка прагне і шукає спасіння. Радість народження Богонемовляти руйнує великий страх нашого невідання про завтрашній день. Страх, народжений у вирі важких обставин сьогоднішнього життя нашої країни та цілого світу. Тільки спільне прославлення Новонародженого Спасителя у співах і колядках здатне зруйнувати пітьму страху – подібно до того, як ангельський спів “Cлава во вишніх Богу і на землі мир, у людях благовоління”, – зруйнував темряву Різдвяної ночі та приніс невимовну радість вифлеємським пастухам і всьому світу.

Вітаючи з Різдвом Христовим, щиро бажаю всім духовної радості, миру і спокою. Хай Господь оберігає вас від усіх труднощів і випробовувань на земному шляху! Хай Податель всіх благ, наш Господь, обдаровує вас здоров’ям і кріпостю тілесних сил – не для життя в гріху, а для трудів на славу Божу, користь Церкви і благо ближнього. Особливо щиро бажаю духовних дарів: відчуття присутності Божої кожної миті свого життя, особливої опіки ангельських сил і святих угодників Божих, які повсякчас підносять до Божого Престолу свої молитви за нас, зростання в молитві, утвердження в вірі та удосконалення в любові. Навчіться від Новонародженого, щоб, наслідуючи Немовля, в його смиренні, покорі і незлобливості, нам самим народитися в нову людину – за Образом Христовим. І пам’ятаймо: в земному житті все минає, вічний лише Бог і Його свята правда, і найголовніше – вічна Його любов до нас!

Христос Рождається! Славімо Його!

+ Юліан

Єпископ Коломийський і Косівський

Різдво Христове 2021 р./2022 р.

м. Коломия

Керуючий Коломийською Єпархією благословив відкриття Різдвяної шопки в місті Коломия

25 грудня 2021 року, у свято Різдва Христового за Григоріанським календарем, у внутрішньому дворику  Коломийського міського палацу культури “Народний дім”, відбулось урочисте відкриття Різдвяної шопки в рамках Фестивалю “Живе Різдво”.

В урочистому заході взяв участь Керуючий Коломийською Єпархією, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан.

На початку заходу до слова та благословення було запрошено Преосвященного Владику Юліана.

‌Звертаючись до присутніх, Архієрей привітав усіх зі святом Різдва Христового за Григоріанським календарем та зазначив,  що прихід у світ Спасителя – це свідчення великої любові Божої до всього людства, а тому із усвідомленням цього людське серце не може не радіти й не прославляти свого Творця.

Опісля слово мав Коломийський міський Голова Станіславський Богдан Миколайович.

Святковий Різдвяний настрій своїм співом створював народний аматорський вокальний ансамбль “Серпанок”.

На урочистому заході Єпископа Юліана супроводжував протодиякон Антон Трачук.

Джерело

Житіє святителя Миколая Чудотворця

День Николая Весеннего: приметы и традиции

Святитель Миколай народився в другій половині Ш століття в місті Патари, області Лікії у Малій Азії. Батьки його Феофан і Нонна були із шляхетського роду і вельми заможні, що не заважало їм бути благочестивими християнами, милосердними до бідних і ревними до Бога.

До глибокої старості вони не мали дітей; в непристанній гарячій молитві вони просили Всевишнього дати їм сина, обіцяючи присвятити його служінню Богу. Молитва їх була почута: Господь дарував їм сина, який при святому хрещенні отримав ім’я Микола, що означає по-грецьки – «перемагаючий народ».

Вже в перші дні свого дитинства святитель Миколай показав, що він призначений на особливе служіння Господу. Зберігся переказ, що під час хрещення, коли обряд був дуже тривалим, він, ніким не підтримуваний, простояв у купелі протягом трьох годин. З перших же днів святитель Миколай почав сурове подвижницьке життя, якому залишився вірним до гробу.

Вся незвичайна поведінка дитини показувала батькам, що він стане великим Угодником Божим, тому вони звернули особливу увагу на його виховання і постаралися, перш за все навіяти синові істини християнства і направити його на праведне життя. Отрок незабаром збагнув, завдяки багатим обдаруванням, керований Святим Духом, книжкову премудрість.

Встигаючи у вченні, отрок Микола встигав також і в благочестивому житті. Його не займали порожні розмови однолітків: заразливий приклад товариства, що веде до чого-небудь худого, йому був чужий.

Уникаючи суєтних гріховних розваг, отрок Микола відрізнявся зразковою чистотою і уникав будь-яких нечистих помислів. Майже весь час він проводив у читанні Святого Письма, в подвигах посту і молитві. До храму Божого плекав таку любов, що проводив там іноді цілі дні і ночі в богомисленній молитві і читанні божественних книг.

Благочестиве життя юного Миколи скоро стало відоме всім жителям міста Патари. Єпископом в цьому місті був його дядько, на ім’я теж Микола. Помітивши, що племінник виділяється серед інших молодих людей чеснотами і суворим подвижницьким життям, він став умовляти батьків віддати його на служіння Господу. Вони охоче погодилися, тому що ще перед народженням сина дали таку обітницю. Дядько єпископ посвятив його в пресвітера.

При вчиненні над святителем Миколою Таїнства священства, єпископ, повний Духа Святого, пророче передбачив народу велике майбутнє Угодника Божого: «Ось, братіє, я бачу нове сонце, що сходить над кінцями землі, яке з’явиться розрадою для всіх сумних.Блаженно то стадо, яке удостоїться мати такого пастиря! Добре він буде пасти душі заблукавших, кормлячи їх на пасовищі благочестя; і всім, що знаходяться в бідах, з’явиться теплим помічником! »

Прийнявши сан священика, святитель Миколай став проводити ще більш суворе подвижницьке життя. По глибокому смиренню він здійснював свої духовні подвиги наодинці. Але Промислом Божим завгодно було, щоб добродійне життя святителя направлялоі інших на шлях істини.

Дядько єпископ відправився до Палестини, а управління своєю єпархією доручив своєму племіннику пресвітеру. Він всією душею віддався виконанню обов’язків єпископського управління.Багато добра зробив він своїй пастві, проявляючи широку благодійність. До того часу батьки його померли, залишивши йому багату спадщину, яка він використав на надання допомоги незаможним. Наступний випадок свідчить, до того ж, про його крайньому смиреннісь. У Патарі жив один бідний чоловік, у якого було три дочки красуні. Він був настільки бідний, що йому ніна що було видати заміж своїх дочок. До чого може довести потреба людини, недостатньо перейнятої християнською свідомістю!

Нещасного батька нужда призвела до жахливої ??думки – пожертвувати честю своїх дочок і з їх краси отримати кошти, необхідні для їх приданого.

Але, на щастя, в їхньому місті був добрий пастир, святитель Миколай, пильно стежив за потребами своєї пастви. Отримавши від Господа одкровення про злочинний намір батька, він вирішив позбавити його від тілесних злиднів, щоб тим самим врятувати його сімейство від духовної загибелі. Він задумав надати благодіяння так, щоб ніхто не знав про нього, як про благодійника, не знав навіть той, кому він зробив добро.

Узявши великий вузол із золотом, опівночі, коли всі спали і не могли його бачити, він підійшов до хатини нещасного батька і через вікно кинув всередину золото, а сам поспішно повернувся додому. На ранок батько знайшов золото, але не міг відати, хто був його таємним благодійником. Вирішивши, що Сам Промисел Божий послав йому цю допомогу, він подякував Господу і незабаром зміг видати заміж старшу дочку.

Святитель Микола, коли побачив, що його благодіяння принесло належний плід, вирішив довести його до кінця. В одну з таких ночей він також таємно кинув через вікно в хатину бідняка другий мішок із золотом.

Батько незабаром видав заміж і другу дочку, твердо сподіваючись, що Господь таким же чином надасть милість і третій дочці. Але він вирішив будь-що-будь дізнатися свого таємного благодійника і гідно подякувати йому. Для цього він не спав ночей, вичікуючи його приходу.

Не довго йому довелося чекати: скоро прийшов і втретє добрий пастир Христовий. Почувши дзвін впавшого золота, батько поспішно вийшов з дому і наздогнав свого таємного благодійника. Упізнавши, у ньому святителя Миколи, він упав до його ніг, цілував їх і дякував йому як визволителя від духовної загибелі.

Після повернення дядька з Палестини, святитель Миколай сам зібрався туди ж. В дорозі на кораблі він проявив дар глибокого прозріння і чудотворення: провістив наступаючу жорстоку бурю і силою своєї молитви усмирив її. Незабаром тут же на кораблі він зробив велике диво, воскресивши юнака матроса, який впав зі щогли на палубу і розбився на смерть. У дорозі вони часто прибували до берега. Святитель Микола скрізь доклав турботи до лікування недуг місцевих жителів: одних зцілював від невиліковних хвороб, з інших виганяв злих духів, іншим, нарешті, подав розраду в скорботі.

Після прибуття до Палестини, святитель Миколай оселився неподалік від Єрусалиму в селищі Бейт-Жала (біблійна Ефраффа), яке знаходиться на шляху до Віфлеєму. Всі мешканці цього благословенного села – православні; там знаходяться дві православні церкви, з яких одна, в ім’я святителя Миколая, побудована на тому місці, де колись проживав святитель в печері, яка є тепер місцем поклоніння.

Є переказ, що під час відвідин святих місць Палестини, святитель Ніколай побажав одного разу вночі помолитися в храмі, підійшов до дверей, закритих на замок, і двері Чудною Силою самі відчинилися, щоб Обранець Божий міг увійти до храму і виконати благочестиве бажання своєї душі.

Запалавши любов’ю до Божественного Чоловіколюбця, святитель Миколай забажав назавжди залишитися в Палестині, віддалитися від людей і таємно подвізатись перед Небесним Отцем.

Але Господь захотів, щоб такий світильник віри не залишався під спудом у пустелі, але щоб яскраво освітлював Лікійську країну. І ось, по сходженню звише, благочестивий пресвітер повернувся на батьківщину.

Бажаючи віддалитися від суєти мирської, святитель Миколай відправився не в Патари, а в Сионскую обитель, засновану його дядьком єпископом, де він був прийнятий братією з великою радістю. У тихому самоті чернечої келії він думав залишитися на все життя. Але настав час, коли великий Угодник Божий повинен був виступити верховним керівником Лікійської Церкви, щоб просвіщати людей світлом євангельського вчення і своїм доброчесним життям.

Одного разу, стоячи на молитві, він почув голос: «Миколо! Ти повинен вступити на служіння народу, якщо хочеш отримати вінець від Мене! »

Священний жах обгорнув пресвітера Миколая: що саме велить зробити йому чудовий голос? «Микола! Ця обитель не та нива, на якій можеш ти принести очікуваний Мною від тебе плід. Іди звідси і піди у світ, до людей, щоб прославилося в тобі Ім’я Моє! »

Підкоряючись цьому велінню, святитель Миколай пішов з обителі і місцем проживання обрав не своє місто Патари, де всі його знали і надавали йому почесті, а велике місто Міри, столицю і митрополію Лікійської землі, де, ніким не знаний, він міг швидше уникнути мирської слави . Жив він як жебрак, не мав де прихилити голову, але неминуче відвідував усі церковні служби. Наскільки Угодник Божий смиряв себе, настільки Господь, що принижує гордих і підносить смиренних, підніс його. Помер архієпископ всій Лікійської країни Іоанн. Для обрання нового архієпископа зібралися в Міри всі місцеві архієреї. Багато було запропоновано до обрання розумних і чесних людей, але загальної згоди не було. Господь обіцяв для заняття цієї посади більш достойного чоловіка, ніж ті, які знаходилися в їх середовищі. Єпископи старанно молилися Богу, просячи вказати особу найбільш гідну.

Одному з найстаріших єпископів з’явився у видінні чоловік, осяяний неземним світлом, і повелів у цю ніч стати у притворі храму і помітити, хто перший прийде до храму на ранкове богослужіння: це і є угодний Господу чоловік, якого єпископи повинні поставити своїм архієпископом; відкрито було і ім’я його – Микола.

Отримавши це божественне одкровення, старець єпископ повідомив про нього іншим, які, в сподіванні милості Божої, ще посилили свої молитви.

З настанням ночі старець єпископ став у притворі храму, чекаючи прибуття обранця. Святитель Микола, вставши з півночі, прийшов до храму. Його зупинив старець і спитав його ім’я. Він тихо і скромно відповів: «Називаюся я Микола, раб святині твоєї, владико!»

По глибокому смиренню прибулого, старець переконався, що він і є обранець Божий. Він узяв його за руку і повів на собор єпископів. Всі з радістю прийняли його, і поставили на середину храму. Незважаючи на нічний час, звістка про чудесне обрання рознеслася по місту; зібралося багато народу. Старець єпископ, сподобився бачення, звернувся до всіх із словами: «Прийміть, браття, свого пастиря, якого помазав для вас Святий Дух і якому він доручив управління ваших душ. Не людський собор, а Суд Божий поставив його.Ось тепер ми маємо того, кого чекали, прийняли і знайшли, кого шукали.Під його мудрим керівництвом ми сміливо можемо сподіватися предстати перед Господом в день Його слави і суду! »

При вступі в управління Мірлікійською єпархією, святитель Миколай сказав сам до себе: «Тепер, Микола, твій сан і твоя посада вимагають від тебе, щоб ти цілком жив не для себе, а для інших!»

Тепер він не став приховувати свої добрі справи для блага пастви і для прославлення імені Божого; але був, як завжди, лагідний і смиренний духом, незлоблів серцем, чуждий всякої зверхності і своєкорисливості; дотримувався сувору помірність і простоту: носив простий одяг, їв пісну їжу раз на добу – ввечері. Цілий день великий архіпастир творив справи благочестя і пастирського служіння. Двері його дому були відкриті для всіх: кожного він приймав з любов’ю і привітністю, будучи для сиріт батьком, для жебраків – живильником, для плачучих – утішником, для утисків – заступником. Паства його процвітала.

Але наближалися дні випробувань. Церква Христова піддалася гонінням імператора Діоклетіана (285-30 рр..). Храми руйнувалися, божественні і богослужбові книги спалювалися, єпископи і священики закривались в темниці і віддавалися тортурам. Всі християни піддавалися усіляким образам і мукам.Гоніння дійшло і до Лікійської Церкви.

Святитель Миколай в ці важкі дні підтримував у вірі свою паству, голосно і відкрито проповідуючи ім’я Боже, за що був кинутий у темницю, де не переставав зміцнювати віру серед ув’язнених і стверджував їх в міцному сповіданні Господа, щоб вони були готові постраждати за Христа.

Наступник Діоклетіана Галерій припинив гоніння. Святитель Микола, після виходу з в’язниці, знову зайняв Мірлікійську кафедру, і з ще більшою ревністю віддався виконанню своїх високих обов’язків. Він прославився особливо ревнощами за твердження Православної віри та викорінення язичництва і єресей.

Особливо сильно постраждала Церква Христова на початку IV століття від єресі Арія. (Він відкидав божество Сина Божого і не визнавав Його Єдиносущним Отцу.)

Бажаючи встановити в стаді Христовому мир, приголомшений єрессю Аріївського псевдовчення. Рівноапостольний імператор Костянтин скликав Перший Вселенський Собор 325 року в Нікеї, де під головуванням імператора зібралися триста вісімнадцять архієреїв; тут було піддано осуду вчення Арія та його послідовників.

Особливо відзначились на цьому Соборі святитель Афанасій Олександрійський і святитель Миколай. Інші святителі захищали Православ’я з допомогою своєї освіти. Святитель Микола ж захищав віру самою ж вірою – тим, що всі християни, починаючи з апостолів, вірили в Божество Ісуса Христа.

Є переказ, що під час одного із соборних засідань, не стерпівши богохульства Арія, святитель Микола вдарив цього єретика по щоці. Отці Собору визнали такий вчинок надмірністю ревнощів, позбавили святителя Миколи переваги його архієрейського сану – омофору та й віддали його в тюремну вежу. Але незабаром вони переконалися в правоті святителя Миколи, тим більше, що багато з них мали бачення, коли перед їх очима Господь наш Ісус Христос подав святителю Миколі Євангеліє, а Пресвята Богородиця поклала на нього омофор. Вони звільнили його з ув’язнення, повернули йому його колишній сан і прославили його як великого Угодника Божого.

Місцевий переказ Нікейскої Церкви не тільки вірно зберігає пам’ять про святителя Миколая, але і різко виділяє його з числа трьохсот вісімнадцяти отців, яких вважає всіх своїми покровителями. Навіть турки-мусульмани мають глибоку повагу до святителя: у вежі вони до цього часу дбайливо зберігають ту темницю, де був ув’язнений цей великий муж.

Після повернення з Собору святитель Миколай продовжував свою доброчинну пастирську діяльність із влаштування Церкви Христової: стверджував у вірі християн, звертав до істинної віри язичників і повчав єретиків, рятуючи тим їх від загибелі.

Піклуючись про духовні потреби своєї пастви, святитель Миколай не нехтував задоволенням їх тілесних потреб. Коли в Лікії настав голод, великий, добрий пастир, щоб врятувати голодуючих, створив нове диво: один торговець навантажив великий корабель хлібом і напередодні відплиття кудись на захід побачив уві сні святителя Миколая, який наказав йому доставити весь хліб у Лікію, бо він купує у нього весь вантаж і дає йому в завдаток три золоті монети. Прокинувшись, купець був дуже здивований, знайшовши затиснутими у себе в руці дійсно три золоті монети. Він зрозумів, що це було веління згори, привіз хліб у Лікію, і голодуючі були врятовані. Тут він розповів про бачення, і громадяни за його опису впізнали свого архієпископа.

Ще за життя свого святитель Миколай прославився як умиротворець ворогуючих, захисник безневинно засуджених і рятівник від марної смерті.

При царюванні Костянтина Великого в країні Фрігії спалахнув заколот. Для його упокорення цар послав туди військо під начальством трьох воєвод: Непотіана, Урса і Ерпіліона. Кораблі їх прибило бурею до берегів Лікії, де їм довелося стояти довго. Припаси виснажилися, – стали грабувати населення, яке чинило опір, причому сталася жорстока сутичка біля міста Плакомат. Дізнавшись про це, святитель Миколай особисто прибув туди, припинив ворожнечу, потім разом з трьома воєводами відправився у Фрігію, де добрим словом і умовлянням, без застосування військової сили, приборкав заколот. Тут йому повідомили, що під час його відсутності з міста Міри тамтешній градоправитель Євстафій невинно засудив на смертну кару трьох громадян, обмовлених ворогами.Святитель Микола поспішив у Міри і з ним – троє царських воєвод, яким дуже полюбився цей добрий архієрей, що зробив їм велику послугу.

У Міри прибули вони в самий момент страти. Кат уже заносив меч, щоб обезголовити нещасних, але святитель Миколай владною рукою вириває у нього меч, і керує звільнити невинно засуджених. Ніхто з присутніх не наважився противитися йому: всі зрозуміли, що коїться воля Божа. Троє царських воєвод дивувалися цьому, не підозрюючи, що незабаром і їм самим знадобиться чудове заступництво святителя.

Повернувшись до двору, вони заслужили шану і прихильність царя, чим викликали заздрість і ворожнечу з боку інших царедворців, які обмовили перед царем цих трьох воєвод, ніби вони намагалися захопити владу. Заздрісні наклепники зуміли переконати царя: троє воєвод були ув’язнені до в’язниці й засуджені на смерть. Тюремний сторож попередив їх, що страта повинна відбутися на інший день. Безневинно засуджені стали гаряче молитися Богові, просячи заступництва через святителя Миколая. У ту ж ніч Угодник Божий явився у сні цареві і владно зажадав звільнення трьох воєвод, погрожуючи підняти заколот і позбавити царя влади.

«Хто ти, що смієш вимагати та погрожувати царю?»

«Я – Микола, Мир Лікійських Архієпископ!»
Прокинувшись, цар став роздумувати про цей сон. У ту ж ніч святитель Миколай з’явився також начальнику міста Евлавію і зажадав звільнення невинно засуджених.
Цар закликав до себе Евлавія, і дізнавшись, що і він мав таке ж бачення, велів привести трьох воєвод.

«Яке чаклунство робите ви, щоб давати мені і Евлавію бачення уві сні?» – запитав цар і розповів їм про явище святителя Миколая.
«Ми не робимо ніякого чаклунства, – відповідали воєводи, – але самі раніше були свідками, як цей архієрей врятував у Мирах невинних людей від смертної кари!»
Цар велів розглянути їх справу і, переконавшись в їх невинності, відпустив.

Святитель під час свого життя надавав допомогу людям, навіть зовсім його не знавших.Одного разу корабель, що плив з Єгипту в Лікію, був застигнутий найсильнішою бурею.Зірвало на ньому вітрила, зламало щогли, хвилі готові були поглинути корабель приречений на неминучу загибель. Ніякі сили людські не могли їй запобігти. Одна надія – просити допомоги у святителя Миколая, якого, щоправда, жоден з цих моряків ніколи не бачив, але всі знали про його чудове заступництво. Гинучі моряки стали гаряче молитися, – і ось святитель Миколай з’явився на кормі біля керма, став керувати кораблем і благополучно привів його в гавань.

Зверталися до нього не тільки віруючі, але і язичники, і святитель відгукувався своєю незмінною чудесною допомогою всім, які шукали її. У спасаючих ним від тілесних бід він викликав каяття у гріхах і бажання виправити своє життя.

За словами святого Андрія Критського, святитель Миколай являся до людей, обтяжених різними лихами, подавав їм допомогу і рятував їх від смерті: «Своїми справами і добродійним життям святитель Миколай сяяв у Мирах, як зірка ранкова серед хмар, як місяць найкрасивіший у повному місяці своєму. Для Церкви Христової він був яскраво сяючим сонцем, прикрашав Її, як лілія при джерелі, був для в Неї миром запашним! »

До глибокої старості сподобив Господь дожити Свого великого Угодника. Але настав час, коли і він повинен був віддати загальний борг людського єства. Після нетривалої хвороби він мирно помер 6 грудня 342 року, і був похований в соборній церкві міста Мири.

За життя свого святитель Миколай був благодійником роду людського, не перестав він ним бути і після своєї смерті. Господь сподобив його чесне тіло нетління і особливої ??чудотворної сили. Мощі його почали – і продовжують донині – виділяти запашне миро, володіюче даром чудотворення.

Минуло сімсот з лишнім років після смерті Угодника Божого. Місто Міри і вся Лікійська країна були зруйновані сарацинами.Руїни храму з гробницею святителя були в запустінні і охоронялися лише кількома благочестивими ченцями.

У 1087 році святитель Миколай явився у сні одному апулійському священику міста Барі (у південній Італії) і наказав перенести його мощі до цього міста.

Пресвітери і знатні городяни спорядили для цієї мети три кораблі і під виглядом торговців вирушили в дорогу. Ця обережність була потрібна для того, щоб приспати пильність венеціанців, які, довідавшись про приготування жителів Барі, мали намір їх випередити і привезти мощі святителя в своє місто.

Баряни, окружним шляхом, через Єгипет і Палестину, заходячи в порти і ведучи торгівлю, як прості купці, прибули, нарешті, в Лікійську землю. Послані розвідники повідомили, що ніякої варти біля гробниці немає і її охороняють тільки чотири старих ченця. Баряни прийшли в Мири, де, не знаючи точного місця розташування гробниці, намагалися підкупити ченців, запропонувавши їм триста золотих монет, але зважаючи на їх відмову, застосували силу: зв’язали ченців і під загрозою тортур, змусили одного легкодухого вказати їм місцезнаходження гробниці.

Чудесно збережена гробниця білого мармуру була розкрита. Вона виявилася наповненою до країв запашним миром, у якому і були занурені мощі святителя. Не маючи можливості взяти велику і важку гробницю, баряни переклали мощі в заготовлений ковчег і відправилися назад.

Подорож тривала двадцять днів, і 9 травня 1087 вони прибули до Барі. Великій святині була влаштована урочиста зустріч за участю численного духовенства і всього населення. Спочатку мощі святителя були поміщені в церкві святого Євстафія.

Безліч чудес відбувалося від них. Через два роки була закінчена і освячена нижня частина (крипт) нового храму і в ім’я Святого Миколая, спорудженого нарочито для зберігання його мощей, куди вони і були урочисто перенесені папою Урбаном Другим 1 жовтня 1089.

Верхня частина храму (базиліка) була побудована значно пізніше – 22 червня 1197.

Служба святителю, здійснююча в день перенесення його мощей з Мир Лікійських у Барград – 9 / 22 травня – була складена в 1097 році російським православним ченцем Печерської обителі Григорієм і російським митрополитом Єфремом.

Свята Церква Православна вшановує пам’ять святителя Миколая не тільки 6 грудня і 9 травня, а й щотижнево, та щочетверга, особливими піснями.

Джерело

Керуючий Коломийською Єпархією нагородив Михайлюка М. Б. та Скородійчука М. І. високими церковними нагородами

17 грудня 2021 року, у залі засідань Єпархіального Управління, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан, напередодні дня  Святителя Миколая Чудотворця, привітав керівника ТСЦ МВС міста Коломиї Михайлюка Миколу Богдановича та завідувача амбулаторії загальної практики сімейної медицини села Торговиця Скородійчука Миколу Івановича

із Днем Ангела та нагородив їх високими церковними нагородами.

Керуючий Коломийською Єпархією побажав іменинникам Божої допомоги, міцного здоров’я, кріпості душевних і тілесних сил для ще більш плідного служіння Церкві Христовій та рідному краю.

Далі, з благословення Предстоятеля Православної Церкви України, Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, Правлячий Архієрей нагородив Михайлюка Миколу Богдановича Медаллю Святого Великомученика Юрія Переможця, а Скородійчука Миколу Івановича –

Благословенною Митрополичою Першосвятительською Грамотою.

Вручаючи нагороди, Преосвященний Владика подякував поважним гостям за любов до Церкви Христової та жертовну й самовіддану працю заради ближніх.

На урочистому нагородженні також були присутні: секретар Єпархіального Управління митр. прот. Юрій Бровчук; керівник прес-служби Єпархії прот. Віталій Козак; завідувач канцелярії Єпархіального Управління ієрей Іван Венгрин; член Єпархіальної ради Коломийської Єпархії та відомий благодійник Дмитро Дмитрович Нагірняк.

Джерело

Великий Покутський Форум в місті Коломия

15 грудня 2021 року, у Національному Музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського, відбувся Великий Покутський Форум та  урочисте представлення нещодавно створеного Всеукраїнського товариства “Покуття”, яке опікуватиметься розвитком, дослідженням та збереженням однойменного історико-етнографічного регіону. 

На запрошення організаторів  в урочистому заході взяв участь Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан.

Спочатку перед присутніми виступили учасники муніципального оркестру “Трембіта” під орудою Михайла Могильняка; народний аматорський фольклорний колектив “Перевесло” НД села Воскресинці; дитячий колектив Гвіздецької школи мистецтв (керівник – Любов Іванішин) та учасниці народного ансамблю танцю “Сварга”, під керівництвом Мирослави Воротняк, які здійснили етнопоказ покутських вишиванок.

Далі благословити захід запросили преосвященних владик. Звертаючись до присутніх, Єпископ Юліан  привітав учасників зібрання, зазначивши: “Сьогодні ми з вами зібрались в особливий день – 15 грудня, яке навіки увійшло в новітню історію України, як день великого єднання дітей Божих в Єдину Помісну Православну Церкву України. Цей день єднання сьогодні надихає нас до нового об’єднання навколо нашого дорого та рідного краю – Покуття. Ніщо так не об’єднує міцно та нероздільно, як любов до Бога, до рідного народу та рідної землі. Я сьогодні бажаю, щоб це велике бажання гуртуватись та об’єднуватись навколо спільної спадщини наших предків та рідної землі, давало рясні плоди та щоб ці вічні скарби нашої культури й самобутності ми змогли зберегти, примножити та передати прийдешнім поколінням”.

Опісля слово мали: Єпископ Едвард Кава (РКЦ), заступниця голови обласної державної адміністрації Людмила Сірко, Голова Коломийської РДА Любомир Глушков, Коломийський міський Голова Богдан Станіславський, Городенківський міський Голова Богдан Кобилянський, ректор Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника Ігор Цепенда.

Роботою товариства керуватиме капітула – засновники товариства, яких представив один із ініціаторів та натхненників створення товариства, доктор історичних наук, професор, директор інституту туризму Володимир Великочій.

До керівного органу товариства увійшли науковці Національного Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, музейники, зокрема начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА, кандидат історичних наук Володимир Федорак і Генеральний Директор Національного музею Ярослава Ткачук.

Консультативним органом товариства є наглядова рада, до складу якої увійшли науковці, політичні діячі, представники духовенства, серед яких Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юлін, ректор ПНУ імені Василя Стефаника Ігор Цепенда, заступник голови Івано-Франківської обласної ради  Василь Гладій, Коломийський міський Голова Богдан Станіславський. 

На завершення Форуму учасниками була здійснена урочиста хода вулицями міста, після чого відбулось представлення покутських громад.

Разом з Преосвященним Владикою Юліаном на урочистому заході були присутні: керівник прес-служби Коломийської Єпархії прот. Віталій Козак; завідувач канцелярії Єпархіального Управління ієрей Іван Венгрин та член Єпархіальної ради Коломийської Єпархії, професор Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника Василь Марчук.

Джерело

Освячення нового церковного дзвону в с. Грабич

5 грудня 2021р, в неділю 24 після Пятидесятниці, в Храмі Покрова Пресвятої Богородиці с. Грабич, Отинійського благочиння відбулась торжественна Божественна літургія Святого Іоанна Золотоустого за участю собору священнослужителів благочиння.

З благословення Преосвященного Юліана Єпископа Коломийського і Косівського недільне богослужіння очолив митр. прот. Тарас Мойсюк настоятель Храму святого архистратига Михаїла с. Торговиця, у співслужінні: митр. прот. Івана Мельника настоятеля Храму Покрова Пресвятої Богородиці с. Грабич та Храму св. Юрія Переможця с. Баб’янка і прот. Василя Мороза настоятеля Храму Введення Пресвятої Богородиці смт Отинія.

Опісля богослужіння відбулась знакова подія у житті парафії – освячення нового церквоного дзвону, який був придбаний за кошти відомого політика і мецената Олександра Леонідовича Шевченка.

На завершення богослужіння отець Тарас, подякував Олександру Леонідовичу за жертовність та постійну підтримку для релігійних громад краю, та передав пам’ятну книгу про становлення Православної Церкви України за підписом та благословенням Преосвященного Владики Юліана.

Завершилось богослужіння спільною пам’ятною світлиною

Торжественне архієрейське богослужіння у Храмі села Вербовець

4 грудня 2021 року, в день великого дванадесятого свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан, із Архіпастирським візитом відвідав Храм Благовіщення Пресвятої Богородиці села Вербовець, Косівського благочиння, де, у співслужінні духовенства, звершив Архієрейську Божественну Літургію та Подячний Молебень з нагоди 50-ліття  священичої хіротонії настоятеля Храму митр. прот. Степана Губерната.

Керуючого Коломийською Єпархією з короваєм, квітами та віршованими привітаннями зустріли чисельні парафіяни й гості Храму та,  під мелодійний передзвін, провели до Святині.

У притворі Храму правлячого  Архієрея зустрів настоятель Храму митр. прот. Степан Губернат та запросив очолити торжественне богослужіння.

Єпископу Юліану за святковим богослужінням співслужили: благочинний Косівського благочиння, настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці села Старий Косів митр. прот. Іван Близнюк; настоятель Храму Благовіщення Пресвятої Богородиці села Вербовець, Косівського благочиння митр. прот. Степан Губернат; настоятель Храму Пресвятої Тройці та Храму Святих мучениць Віри, Надії і Любові  села Шепіт, Косівського благочиння митр. прот. Іван Петращук; ієрей Тарас Стефурак та протодиякон Антон Трачук.

Після відпусту Його Преосвященство звернувся до присутніх зі словом  повчальної проповіді, в якій розповів про історію  свята:  “У Єрусалимському  храмі не було найсвятішого – Ковчегу Завіту і Діва Марія, ввійшовши до Святеє Святих, стала живим Ковчегом та Святинею, через яку прийшов у світ Спаситель”.

Також Владика  Юліан зазначив, що сьогоднішнє свято –  це також свято сім’ї і наголосив на важливості духовного виховання дітей.

Опісля Преосвященний Владика привітав настоятеля Храму митр. прот. Степана Губерната із 50-літтям священичої хіротонії: “50-ій Ювілей священичої хіротонії – це особлива подія для цілої Церкви. Отець Степан став  священиком в час богоборства, сповідництва і мучеництва”.

Його Преосвященство розповів про особливості священичого служіння, зазначивши, що Господь обирає людину для священства, а не людина самостійно вибирає цей шлях.

“Отець Степан хрестив дітей, їхніх дітей і внуків. За цей період часу він став членом родини для кожної  сім’ї у  cелі Вербовець”, – наголосив Єпископ Юліан та побажав отцю Степану Господньої ласки, миру, здоров’я і багато років життя.

Далі, з благословення Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, Преосвященний Владика Юліан нагородив митр. прот. Степана Губерната Орденом Архістратига Михаїла, а релігійну громаду Храму  Благословенною Митрополичою Першосвятительською Грамотою.

Також отця Степана з Ювілеєм священичої хіротонії привітав благочинний Косівського благочиння митр. прот. Іван Близнюк, представники влади, братство й сестринство Храму та парафіяни. Церковний Хор виконав пісню: “Отець мій духовний”.

У свою чергу отець Степан подякував Преосвященному Владиці за  візитацію, щиру молитву, високу нагороду та зворушливі слова проповіді й привітання. 

Завершилось урочисте богослужіння Подячним Молебнем та уставним Многоліттям.

Джерело

Освячено новий шкільний автобус Криворівнянського ліцею ім. М.Грушевського Верховинської територіальної громади

На зображенні може бути: 10 людей, люди стоять, повітряна кулька та у приміщенні
На зображенні може бути: 11 людей, люди стоять, на відкритому повітрі та текст «ISUZU 1»

Сьогодні, 1 грудня, в опорному закладі – Криворівнянському ліцеї ім. М.Грушевського відбулися урочистий захід з нагоди придбання нового транспортного засобу для потреб навчального закладу. З благословення Преосвященного Єпископа Юліана участь в урочистому заході взяв настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці с. Криворівня митр. прот. Іван Рибарук. Захід проходив за участі голови районної державної адміністрації Василя Бровчука, селищного голови Василя Мицканюка, голови районної ради Юрія Філипчука, директора ліцею Лілії Стефурак, заступниці голови РДА Світлани Уршеджук, старости с.Криворівня Дмитра Ілійчука, начальниці відділу освіти, молоді та спорту Верховинської селищної ради Ірини Сумарук, депутатів селищної ради, учнів та працівників школи.У межах урочистого заходу навчальному закладу було передано сучасний шкільний автобус на який всі з нетерпінням чекали. Представники влади привітали дирекцію школи та вихованців навчального закладу з важливою подією. Зокрема, голова райдержадміністрації Василь Бровчук зазначив, що цьогоріч в нашій області шляхом централізованої закупівлі обласною державною адміністрацією придбано 12 сучасних шкільних автобусів. Учні ліцею підготували святковий захід з нагоди свята та вручення шкільного автобуса, на якому продемонстрували свої таланти. Вражала дитяча щирість та радість в очах школярів. На завершення настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці отець Іван Рибарук освятив шкільний автобус та побажав безпеки під час перевезень школярів.

Джерело

Єпископ Юліан взяв участь у поминальному заході за жертвами Голодомору-геноциду українського народу 1932-33 років

27 листопада 2021 року, в місті Коломия, біля пам’ятного Хреста жертвам Голодомору-геноциду українського народу 1932-33 років, відбувся мітинг-реквієм по вшануванню пам’яті невинно заморених голодом українців.

В поминальному заході взяв участь Керуючий Коломийською Єпархією, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан.

Мітинг-реквієм розпочався із покладання квітів представниками влади до пам’ятного Хреста.

Опісля Владика Юліан та Єпископ УГКЦ Василій (Івасюк) відслужили Панахиду за жертвами Голодомору-Геноциду.

Під час заупокійного богослужінням їм співслужили: благочинний Коломийського міського благочиння митр. прот. Василь Мізюк; прот. Анатолій Момот; ієрей Василь Деркач; ієрей Дмитро Лісецький; ієромонах Осія (Лещишак) та духовенство УГКЦ.

Після відпусту Його Преосвященство звернувся із повчальним словом, в якому подякував присутнім, які в молитві долучились до загально-національної і навіть всесвітньої молитви за душі невинно заморених жертв голодоморів, які були на нашій землі.

“Коли назріла потреба згадати трагічне минуле нашого народу, яке лежало тягарем на серці, багато науковців, письменників, поетів, художників та скульпторів в єдиному пориві засвідчили всьому світу правду про жахи Голодомору”, – наголосив Архіпастир.

Правлячий Архієрей зазначив, що коли ми говоримо про Голодомор, то перед нашими очима часто повстає образ матері з немовлям, яке помирає від голоду, а матір не може нічого вдіяти. В цьому відкривається найбільший жах Геноциду: “Україна була житницею Європи. Плодовита і Богом благословенна земля могла забезпечити не тільки своїх людей, але й інші держави”.

Також Єпископ Юліан зазначив, що помилково вважати, що трагедія віддаляється від нас, адже Голодомор-геноцид проявляється і в наш час під іншим ракурсом, адже північний сусід  намагається вбити нашу Державу, свідомість, все українське і цьому потрібно протистояти.

На завершення свого слова Владика Юліан побажав присутнім Божої опіки та примноження любові до Бога, ближніх  та Батьківщини, адже лише любов має силу творити рай на землі та привести людину до раю на Небесах.

Під час заупокійного богослужіння також молились: Голова Коломийської ОТГ Богдан Миколайович Станіславський, депутати Коломийської міської ради та громадськість.

Далі, біля скульптурного зображення Пресвятої Богородиці міста Коломиї, Преосвященний Владика Юліан разом із Коломийським  міським Головою Богданом Станіславським та представниками влади взяли участь у покладанні квітів та молитві за жертвами політичних репресій України.

Джерело

Featured Links

    Пошук в архіві

    Пошук за датою
    Пошук за категорією
    Пошук з Google
    Увійти | Designed by Gabfire themes