Коломийський вісник
Category archives for: СВЯТООТЦІВСЬКЕ СЛОВО

Св. пр. Єфрем Сирін про Промисел Божий

Картинки по запросу "єфрем сирин"

Все від Бога, — і благе, і скорботне, і недостойне; але одне — з благовоління, друге – на збудування, третє – з допусту. Із благовоління, — коли живемо доброчесно, бо угодно Богові, щоб вели ми життя безгрішне, жили доброчесно та благочестиво. На збудування, — коли, впадаючи в помилки і погрішаючи, буваємо напоумлювані; з допусту ж, — коли і напоумлювані не навертаємося. Бог благоволив, щоб людина спаслася, як і ангели взивали кажучи: Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання (Лк.2:14). Знову на збудування Бог напоумляє нас, які грішимо, щоб не були ми зі світом засуджені, як каже апостол: Коли ж Господь нас судить, він нас тим поправляє, щоб не були ми засуджені зо світом (1Кор.11:32). Чи станеться у місті якесь лихо, що його Бог не спричинив би? (Амос.3:6), такі: голод, виразки, хвороби, поразки, боротьба; бо все це є для очищення гріха тим, які або не хочуть жити без гріха, або напоумлювані не навертаються, але перебувають в гріху, як написано: Засліпив він їм очі, заціпенив їм серце (Йн.12:40); і: Бог видав їх ледачому розумові чинити негодяще (Рим.1:28); також: закаменю його серце (фараонове) (Вих.4:21), тобто, допущу озлобитися за непокору його.

Джерело :parafia.org.ua

Слово Григорія Богослова про Святого Духа

Upcoming Подій » » День Святого Духа

Чого баришся, душе моя? Оспівай і славу Духа; не відокремлюй у слові Того, Хто не виключений за єством. Із трепетом шануємо великого Духа: Він мій Бог, Ним пізнав я Бога, Він Сам є Бог і мене в тому житті творить богом.  Він всемогутній; Він роздавач дарів, предмет пісень чистого лику небесних і земних; Він Життєподатель, сидить на звеличеному престолі, походить від Отця. Він Божа сила, Самоволодар. Він не Син (тому що єдиний є благий Син єдиного Всеблагого), але Він і не поза невидимим Божеством, а рівночесний.

 Хто ж хоче Божество небесного Духа знайти на сторінках богонатхненного закону, той побачить багато чистих і разом змичних стежок, якщо тільки побажає побачити, якщо хоч трохи серцем залучив чистого Духа й розум у нього гострозорий.  А якщо хто зажадає відкритих слів найласкавішого Божества, то нехай знає, що нерозсудлива його вимога. Бо доки більшій частині смертних не було явлене Божество Христове, не належало накладати неймовірного тягаря на серця, які до крайності немічні. Не для початківців благовчасне досконаліше слово.  Хто показуватиме слабким очам повний блиск вогню або насичуватиме їх непомірним світлом? Краще поступово привчати їх до яскравого блиску, щоб не пошкодити й самих джерел солодкого світла. Так і слово, відкривши раніше повне Божество Господа-Отця, 25. почало опромінювати світлом велику славу Христову, що являється небагатьом розумним із людей, а потім, ясніше відкривши Божество Сина, осяяло нам і Божество світлосяйного Духа. І для тих воно проливало мале світло, більшу ж частину надало нам, яким потім рясно  і у вогненних язиках був розділений Дух, Який показав явні ознаки Свого Божества, коли Спаситель вознісся від землі. Знаю ж, що Бог є вогонь для злих і світло для добрих.

Так довів я тобі Божество Духа. Якщо ж ти дивуєшся, частково чуючи про Сина і не Сина єдиного Божества,  а частково переконаний протилежними, легкоспотворюваними місцями Писання, то й тут Сам Бог спуститься і подасть мені слово.

Від одного первозданного2 походить дружина і Сиф, і половина і народження подружнє за законами шлюбу, і ненароджена й народжений, хоча той і та рівною мірою були людьми.  Пам’ятаючи це, і ти не принижуй Божества, не віддавай перевагу Одному, принижуючи Іншого. Одне є єство невимірне, нестворене, безлітне, благе, свобідне і рівночесне. Єдиний є Бог у трьох Осяяннях, керуючий світом. Ними і я надихаюся до нового життя, коли,  погрібаючи смерть у купелі, повертаюся до світла. Бо Троїчне Божество дарувало мені силу засяяти світлоносним. Ні, не обману тебе, любителю очищення. Якби я, обмитий Божеством, почав розсікати світле Божество, то краще б… але боюся докінчити недобре слово.  Я входив у купіль з надією сподобитися Божого дару. Якщо всього мене очистив Бог, то весь Він для мене достошанований. Але нерівний Божий дар нехай одержить той злочестивий смертний, який сам розсікає своє Божество!

55. Якщо в Божому слові і від богоносних мужів чуєш або про Сина, або про благого Духа, нібито Вони мають друге місце після Бога Отця, то раджу тобі тут, у словах глибокої мудрості, знаходити той сенс, що вона не Божество розсікає, але сходить до єдиного безначального кореня, щоб ти бачив єдність держави, а не різницю достошанованості.

 З Одиниці Тройця, і із Тройці знову Одиниця. Тут не те ж, що джерельна жила, джерело і велика ріка, і водночас єдиний потік, що у трьох видах тече по землі; не те ж, яке свічка з палаючого багаття, що знову в нього вкладається; не те ж, що слово, яке виходить із розуму і в ньому перебуває;  не те ж, що відблиск хвилюючих і освітлених сонцем вод, що миготить на стіні, що ні на мить не зупиняється, але раніше наближення віддаляється і раніше віддалення наближається; не те ж — бо єство Боже не є що-небудь непостійне, або текуче, або таким, що знову зливається; навпаки, Богові властива незмінність.

 А ти, мудруючи так, принось у серці чисту жертву. У трьох Світлах одне єство нерухливе. Тройця не в різній мірі шанована, оскільки єство не розсікається. У Божестві Одиниця, але тричисленні Ті, Яким належить Божество. Кожний є єдиний Бог, якщо називаєш одного. І знову, єдиний Бог безначальний, з Якого багатство Божества, коли слово згадує про Трьох. У першому випадку проповідується смертним шанування Трьох Світил, у другому славимо пресвітлу єдинодержавність  і не захоплюємося багатоначальним собором богів. Бо, на мою думку, багатоначальність є те ж, що й повне безвладдя, яке є у взаємній боротьбі. А боротьба припускає розбрат, а розбрат швидко веде до руйнування. Тож багатоначальність нехай буде в мене якнайдалі від Божества!

85. Трьома богами можна було б назвати тих, яких розділяли б між собою час, або думка, або держава, або волевиявлення, — так що кожний ніколи б не був тотожний з іншими, але завжди перебував з ними в боротьбі. Але в моїй Тройці одна сила, одна думка, одна слава, одна держава; а через це не порушується й одиничність, якій велика слава в єдиній гармонії Божества.

Це тільки світло, яке в мені, відкрило Троїчне сяйво через краї завіси всередині Божого храму, за якими приховано царствене єство Боже. А якщо щось більше відкрито ангельським ликам, то ще набагато більше відоме Самій Тройці.

Про шанування святих та їхніх мощей

Свята Великомучениця Варвара

Належить  шанувати  святих як друзів  Христових, як дітей і спадкоємців Божих, як говорить євангелист Іоан Богослов: «А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути» (Ін. 1: 12). Тому вони вже не раби, але сини. «А якщо сини, то і спадкоємці: спадкоємці Божі, співспадкоємці Христу» (Рим. 8: 17). І Господь у святих Євангеліях говорить апостолам: «Ви друзі Мої. Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його» (Ін. 15:14 – 15). Якщо Творець всіх і Господь називається Царем царюючих. Господом володарюючих і Богом богів (Одкр. 19: 16; Пс. 49: 1), то, без сумніву, і святі є богами, володарями і царями. Їхній Бог є і називається Богом, Господом і Царем. «Я є, — говорить Він Мойсею, — Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова» (Вих. 3, 6). І самого Мойсея Бог поставив богом над фараоном. Я називаю їх богами, царями і володарями не за єством, але тому, що вони царювали і володарювали над пристрастями і зберегли непошкодженим образ Божий, за яким і були сотворені (бо царем називається і образ царя), а також і тому, що вони за власним волевиявленням з’єдналися з Богом, прийняли Його в оселю (свого) серця і, причастившись Його, стали за благодаттю тим, чим Сам Він є за єством. Тому як не шанувати тих, які отримали найменування слуг, друзів і синів Божих? Бо честь, що віддається усердним зі співробітників, вказує на прихильність до спільного Владики217.

Святі стали скарбницями і чистими оселями Бога: «Оселюся в них і ходитиму в них, і буду їхнім Богом, і вони будуть моїм народом» (2 Кор. 6: 16). «А душі праведних у руці Божій, і мука не торкнеться їх» (Прем. 3: 1), — говорить божественне Писання. Бо смерть святих, швидше, є сон, ніж смерть. «Вони потрудилися у вік і живі будуть до кінця» (Пс. 48: 9 – 11). «Чесна перед Господом смерть преподобних Його» (Пс. 115: 6). Справді, що може бути чесніше, як бути в руці Божій? Бо Бог є життя і світло, і ті, що знаходяться в руці Божій, перебувають у житті і світлі.

Що через розум Бог перебував і в тілах святих, (про це) говорить апостол: «Хіба не знаєте, що тіла ваші — храм Святого Духа» (1 Кор. 6:19). «Господь є Дух» (2 Кор. 3: 17). «І якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог» (1 Кор. 3: 17). Тому як же не шанувати одухотворені оселі Божі? Святі — живі і з відвагою предстоять перед Богом.

Владика Христос дарував нам мощі святих як спасительні джерела, які виточують різноманітні благодіяння і виливають миро благовонне. І нехай ніхто не сумнівається (у цьому)! Бо якщо з волі Божої витекла в пустелі вода з міцної і твердої скелі, а для спраглого Самсона — зі щелепи ослячої, то невже неймовірно, що з мученицьких мощей витікає благовонне миро? Жодним чином, принаймні, для тих, які знають могутність Божу і те, якій честі удостоює Він святих.

Згідно із законом, всякий, хто доторкнувся до мертвого, вважався нечистим; але святі не є мертві. Бо після того, як Той, Хто є саме життя і Причина (Винуватець. — Ред.) життя, був причислений до мертвих, ми вже не називаємо мертвими спочилих з надією на воскресіння і з вірою в Нього. Та і як може чудодіяти мертве тіло? Яким чином через них виганяються демони, відходять хвороби, одужують немічні, прозрівають сліпі, очищаються прокажені, припиняються спокуси і скорботи, «всяке добре даяння… від Отця світла» (Як. 1: 17) через них сходить на тих, які просять з безсумнівною вірою? Як багато потрібно було б тобі потрудитися, щоб знайти заступника, який представив би тебе смертному цареві і замовив би перед ним слово за тебе? Тому невже не належить шанувати заступників всього роду людського, які приносять Богу свої молитви за нас? Звичайно, потрібно шанувати, будуючи Богу храми в їхнє ім’я, приносячи дари, шануючи дні їхньої пам’яті і веселячись (тоді) духовно, щоб радість ця відповідала тим, які збирають (нас), і щоб, прагнучи шанувати (їх), ми замість того не прогнівили їх. Бо те, чим (люди) догоджають Богу, приємне також і Його угодникам, а що ображає Бога, те ображає і Його соратників. Будемо ми, віруючі, воздавати шанування святим псалмами, гімнами і піснями духовними, зі смиренним серцем і милосердям до нужденних, що понад усе благоугодне і Богу. Будемо воздвигати їм пам’ятники і видимі зображення, і через наслідування їхнім чеснотам самі станемо одухотвореними їх пам’ятниками і зображеннями. Будемо шанувати Богородицю як у власному значенні і воістину Матір Божу; пророка Іоана як Предтечу і Хрестителя, апостола і мученика, бо, так сказав Господь; «Не було серед народжених жінками більшого за Іоана Хрестителя» (Мф. 11; 11), і він був першим проповідником Царства Божого. Будемо (шанувати) апостолів як братів Господа, очевидців і служителів Його страждань, «бо кого Він передбачив, тим і наперед визначив бути подібним до образу Сина Свого» (Рим. 8: 29; 1 Кор. 12: 28), «одних, апостолами, інших пророками, інших вчителями» (Еф. 4: 11). (Будемо шанувати) мучеників Господніх, вибраних зі всякого чину, як воїнів Христових, що випили чашу Його і що хрестилися хрещенням животворчої Його смерті, як учасників страждання Його і слави, начальник яких архідиякон Христовий, апостол і першомученик Стефан. (Будемо шанувати) святих отців наших, богоносних подвижників, що перетерпіли найбільш тривале і найбільш важке мучеництво совісті, «які помирали від меча, тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; ті, яких увесь світ не був достойний, блукати по пустелях і горах, по печерах і ущелинах землі» (Євр. 11: 37 — 38). (Будемо шанувати) пророків, що жили до благодаті, патріархів, праведників, що провіщали пришестя Господнє.

Дивлячись на образ життя всіх (святих), наслідуймо (їхню) віру, любов, надію, ревність, життя, твердість у стражданнях, терпіння навіть до крові, щоб і ми разом з ними отримали вінці слави.

Преподобний Іван Дамаскін

СЛОВО НА БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ СВЯТОГО ОТЦЯ НАШОГО ІОАНА ЗОЛОТОУСТОГО, АРХІЄПИСКОПА КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКОГО

Annunciation / Благовіщення Пресвятої Богородиці | Figuras ...

Радість благовіщення, свободу знамення, з рабства звіль­нення сповіщає ангел Діві. Ангел з Дівою говорить, але не так, як колись бесідував з жінкою змій у раю. У шостий. — каже євангеліст, — місяць посланий був ангел Гавриїл від Бога до Діви, зарученої мужеві. Посланий був Гавриїл, аби цілому світові спасення благовістити. Посланий був Гавриїл, несучи підпис Адамового поклику. Посланий був Гавриїл до Діви, щоб безчестя жіноче на честь перетворити. Посла­ний був Гавриїл, аби чесному Женихові спочивальню приго­тувати. Посланий Гавриїл до Діви, зарученої Йосифові, але береженої для Сина Божого. Посланий без­плотний до Діви чистої. Посланий був вільний від гріха до тої, що не пізнала тління. Посланий світильник пресвітлий, сповіщаючи сонце правди. Послана була ранкова зоря, яка йде перед світлом дня. Посланий Гавриїл, щоб сповістити про Того, Хто в лоні Отчому є і на руках матері спочиває. Посланий Гавриїл, щоб показати Того, Хто на престолі си­дить і у вертепі лежить. Посланий воїн, проголошуючи Цареву таємницю, таємно вірою пізнавану, цікавістю ж не віднай­дену. Тайну, якій поклоняються, а не людським розумом мі­няють. Тайну, що божественним, а не людським розумом осягається. У шостий місяць посланий був Гавриїл від Бога. У який шостий? — Відколи Єлисавета прийняла благовіщення, відколи Йоана зачала. Звідки ж Те пізнати, сам ангел, говорячи до Діви, так повідомляє: «Ось Єлисавета, родичка твоя, і вона зачала сина у старості своїй, і ось шостий місяць тій, яку називали неплідною». У місяць шостий від зачаття Йоанового: годилося-бо, щоб перед воїном слуга йшов, спра­ведливо було, щоб вісник провістив прихід Владики. У місяць шостий посланий був ангел до Діви, зарученої мужеві, — до зарученої, а не пошлюбленої. До зарученої, але збереженої.

Чому ж зарученої? Щоб не довідався розбійник [диявол] таємниці, бо знав лукавий, що через Діву прийде Цар. Бо й він чув голос Ісаї, що говорив: «Ось Діва у лоні зачне і наро­дить Сина». Наглядав за кожною дівою, щоб, де відчує ту тайну, там зразу завдати безчестя. І через те Господь через заручену Діву прийшов. Заручену мужеві, йому ж ім’я Йосиф. Почуй, що про того чоловіка і про Діву говорить про­рок: «Дасться ця книга запечатана мужеві, що умів читати писання», тобто Діва, воістину нетлінна. Від кого ж дасть­ся? Від священиків. Якому чоловікові? Теслі Йосифові. Цей Йосиф, браття, спершу до чесного приєднався шлюбу, наро­див дітей. Тоді, після дружини своєї, відмовлявся взяти іншу, в чистоті перебував, виховував дітей своїх у настановах і страху Господньому. Коли ж Павло-апостол на проповідь Євангелія вийшов, одного із синів його зустрів. Іншого, ка­зав, з апостолів не бачив, лише Якова, брата Господнього, не від Марії, але від Йосифа народженого. Коли-бо священики цнотливому Йосифу Діву заручили, віддали її тому, хто часу шлюбу чекав. Він же, її приймаючи, воістину зберегти її не­тлінною мав, і це задовго передбачив пророк, провістивши: «Дасться книга запечатана мужу, який уміє читати писання», тобто тому, що шлюбне єднання вже знав. І сказав: «Не мо­жу читати». — «Чому не можеш читати, Йосифе?» — «Не можу читати, бо книга є запечатана».  «Для кого ж та запечата­на книга бережеться?» — «Для Творця всього на обитель». Але до попереднього повернімося.

У місяць шостий посланий був Гавриїл до Діви Марії, прийняв від Бога веління таке: «Чуєш, ангеле, будь служите­лем страшному і сокровенному таїнству, чудові послужи, милосердям-бо своїм спонуканий, спішу зійти на пошуки Адама заблукалого. Того, хто створений за Моєю подобою, гріх, спотворивши, на землю із раю кинув, розтлив діло рук Моїх, затьмарив красу, яку Я створив. Вовк викрав вихованця мого. Подорожує вигнаний громадянин раю, дерево життя полум’яна зброя береже. Замкнулося едемське місце насо­лоди. Над заблукалим змилосерджуся, ворога схопити хочу. Хочу, щоб ця тайна всім небесним силам незнаною була, то­бі єдиному лише повідомлена. Іди-бо до Діви Марії, іди до одушевленого града, про нього ж говорить пророк: «Пре­славне говориться про тебе, граде Божий». Піди до словесно­го мого Раю, іди до східних дверей, іди до обителі, Слова Мого достойної. Іди до другого неба, яке є на землі, іди до хмари легкої, і сповісти про нетлінне Моє Пришестя. Іди до святилища Мого приготованого, іди до світлиці божествен­ної вочоловічення Мого, іди до чистої ложниці народження Мого в тілі. Говори у вуха словесного кивоту Мого, хай при­готує Мені входи слуху. Вважай, щоб не збентежив її ані не настрашив душу Діви. До церкви тої Божої підійди лагідно. Перший твій голос радість нехай їй принесе. Скажи: «Радій, благодатна, бо помилую скривджену Єву».

 Чувши це, ангел і собі, що гарно було, думав: «Дивна це річ, її розуміння жод­ними словами пояснити не можна. Його бояться херувими, Його серафими не сміють бачити, Його всі ангельські сили охопити не можуть. Особливим якимось таємним чином повідомляється в утробі отроковиці Діви Його перебування і власної Його Особи присутність їй сповіщається, входжен­ня ж Його в неї має бути через слух її. І Той, що Єву осудив, доньку її прославити намагається, говорить-бо: «Хай приго­тує мені слух свій на вхід. Хіба може утроба дівоча вмістити невмістимого? Воістину таїнство велике і страшне». Коли ангел так думав, сказав до нього Владика: «Чого вагаєшся, о Гавриїле, через новину речі? Чи не був ти незадовго перед цим часом посланий від мене до Захарії-священика? Чи не сповіщав йому Йоанове зачаття? Чи не навів кари на неві­руючого єрея? Чи не зв’язав мовчанням старцеві язик його? Чи не утвердив ділом те, що ти говорив словом? Чи не при­йшло за благовіщенням твоїм його звершення? Чи не зачала неплідна? Чи не послухала зістарена утроба? Чи не відійшла неплідности недуга? Природи втекла нездатність, і що є та­ке, чого б Я не міг зробити? Чому маєш сумнів?».

 Тоді ангел: «Все для Тебе, — казав, — Владико, можливе: єства неміч зці­лити, хворіб імлу розігнати, члени мертві до сили життя по­вернути, єству зістареному звеліти, щоб дітей родило, у не­плідної утроби непліддя забрати, висохлу тростину у злаковидний образ перетворити, землю неплідну явити матір’ю снопів — усе те звичайне для сили Твоєї діло. Свідками є Сара і Ревека, після них Анна — вони колись великою недугою неплідности хворіли, від Тебе звільнення прийняли. Але щоб діві без єднання з чоловіком народити — це перевершує зако­ни єства і виявляє річ і Твою в дівиці присутність, бо Того, Кого небо і краї землі не вміщають, дівоча помістила утро­ба».

Знову-бо до нього Господь: «Як покров Авраама невмістимого Мене вмістити зможе?». Відповів ангел: «Тому що маєш безодню гостинности. І воістину там, о Господи, явив себе Авраамові у дверях покрову його і вийшов, усе сповню­ючи. Як же понесе Марія вогонь Божества? Престол Твій пломенить, промінням осяяний, чи може Діва Тебе носити і бути неопалимою?».

 Знову-бо до Нього Владика: «Якщо опа­лив вогонь купину в пустелі, то, певна річ, і Марію опалить Моє у ній буття. Якщо ж вогонь той у пустелі, який вогонь Божества мого передзнаменував, купину швидше оросив, ніж опалив, то що скажеш про істину, яка не у вогненному полум’ї, але в образі дощу сходить?».

 Тоді ангел, веління Бо­же виконуючи, пішов до Діви і світлим голосом скликнув, кажучи: «Радуйся, обрадованна, Господь з тобою. Більше не здолає диявол роду твого. Де ж бо раніше той ворог рану зробив, там лікар докладає лікування. Де був смертного вхо­ду початок, звідти життя собі вхід відкриває, через жінку витекло зло на народ людський, через жінку витікають найкращі блага. Радій, благодатна, не соромся, що жінка причи­ною була осудження, ти бо Судді й Іскупителя матір’ю бу­деш. Радій, обрадованна, що маєш народити Спаса світу. Радій, обрадованна, мати життя, через яке втратить силу смерть. Радій, одушевлена церкво Божа, небес купино і землі нетісне вмістилище. Радій, єства невмістимого найпросторіше поселення. Радій, Жениха овдовілого, світу мати непороч­на. Радій, запустілого світу оновлення. Радій, Маріє, ти-бо достойна прийняти в себе мислене сонце завдяки чистоті своїй. Радій, небесної веселости спадкоємице. Радій, бо че­рез тебе цілому світу радість засяє і людський рід у поперед­ній сан вертається. Радій, обрадованна, ти-бо маєш на руках своїх носити Владику всіх».

Це чуючи, Марія думала собі, що це є: чи не якась зваба і чи не прийме смерть замість ві­тання, як же колись Єва, праматір наша. Коли так вона дума­ла, сказав ангел: «Господь з тобою, не бійся, Маріє, знайшла ти благодать у Бога, приймеш у лоні і народиш Сина, даси ім’я Йому Ісус, Він великим буде і Сином Вишнього назветь­ся. І дасть Йому Бог престол Давидів, і царству Його не буде кінця». Сказала ж Марія: «Як це буде, коли мужа не знаю?» Ангел мовив їй: «Дух Святий зійде на тебе, і сила Вишнього тебе осінить, Той-бо, Хто народиться від тебе, Си­ном Божим є».

Після Благовіщення ангельського, вставши, Діва пішла швидко в гори до Єлисавети, родички своєї, у дім Захарії. І коли привітала Єлисавету, затріпотало немовля у лоні її, сповнив-бо її Духа Святого прихід Маріїн. І де обрадованна проходила, там усе сповнювалося радости. Йоан-бо в утробі матері тріпотав і підстрибував через Маріїне вітання. Промо­вила ж Єлисавета голосом великим: «Благословенна ти між жінками, і благословенний плід утроби твоєї. Звідки це мені, що прийшла до мене мати Господа мого. Благословенна ти між жінками, ти-бо початок воскресенню зробила, ти нашим входом у рай єси, і вже ніхто не буде докоряти роду жіночо­му. Більше не боятимуться онуки Євині прокляття, Христос-бо, роду нашого Визволитель і Творець неба та землі, із твоєї святої утроби виходить».

Пречиста ж Діва пресвітліша, сло­ва ті чуючи, освячений же ум маючи, коротко Тайну Божу розповівши, мовила: «Величає душа моя Господа, і утішився дух мій в Бозі, Спасі моїм». Прийняла Ізраїля, отрока свого, пом’янути милість, яку обіцяв Авраамові і насінню його довіку. Чи бачиш, як свята Діва і праведного Авраама доскона­лість перевищила, і від усього творіння стала більшою. Через Неї бо прийшов Христос, лікар немічних. Тим, що у пітьмі сиділи, праведне засіяло сонце. —  Нині невимовна і преславна тайна нам, грішникам, подається, щоб і ми, браття, прикрасилися чеснотами, одноголосно заспівали Богородиці, кажучи: «Радій, обрадованна, ти-бо днесь Творця всього світу в утробу свою прийняла. На Нього ж не сміють глянути херувими. Радій, одушевлене небо, в яке Господь плоттю оселився. Радій, золотий світильнику, переповнений єлеєм невимовної Божої до нас милости. Радій, красо Якова, яку вибрав Бог і більшою тебе зробив від ангелів. Радій, світла хмарко, що Бога носиш несказанно. І закінчилися на тобі пророцтва: той-бо з пророків дверми тебе нарік, а інший купиною палаючою і неопали­мою, а інший горою святою, інший же джерелом запечатаним і раєм богонасадженим. Справді велике і преславне в Тобі сталося, Владичице. Ти, о пресвята Діво Богомати, вища від усілякої похвали, і як зможемо достойно тебе похвали­ти? Тіло-бо від тебе прийняв Бог наш, і тобі всіляке творіння хвалу приносить. Відвідай нас, о Богородице, убогих і грішних, і визволи нас від всілякої біди, і сподоби нас Царства Сина твого і Бога нашого, Господа Ісуса Христа, Йому ж слава і держава, разом з Отцем, і пресвітлим, і благим, і живо­творним Духом нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

Джерело: https://stavropigia.lviv.ua/

Про поклоніння Хресту Господньому.

«Слово хресне для загиблих безумство є, а для нас, що спасаємось, — сила Божа» (1 Кор. 1:18). «Духовний судить про все. Душевна людина не приймає того, що від Духа Божого» (1 Кор. 2: 14-15). Бо це — безумство для тих, які не з вірою приймають і не з вірою роздумують про благість і всемогутність Божу, але досліджують божественне за допомогою людських і природних міркувань. Все, що стосується Бога, вище за єство, слово і розуміння. Бо якщо хто почне міркувати, яким чином Бог привів все з небуття до буття і ради чого, і захоче пізнати це за допомогою природних міркувань, той не пізнає. Таке знання — душевне і бісівське. Якщо ж хто, керуючись вірою, почне роздумувати про благість, всемогутність, істину, мудрість і праведність Божу, той знайде все гладким і рівним і шлях — прямим. Бо без віри неможливо спастися. На вірі ґрунтується все, як людське, так і духовне. Бо без віри і землероб не проводить борозни землі, і купець не ввіряє своєї душі малому дереву на бурхливій глибині моря; без віри і шлюби не укладаються, і нічого іншого в житті не робиться. Вірою розуміємо, що все приведене з небуття до буття силою Божою; вірою звершуємо всі, як Божі, так і людські, діла. Віра, далі, — згода без всякої прискіпливої допитливості.

Всяке діяння і чудотворення Христове, звичайно, дуже велике, божественне і дивне, але найдивовижніше — Його чесний хрест. Бо не чим іншим, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа знищена смерть, знищений гріх праотців, пекло позбавлене своєї здобичі, даровано воскресіння; нам дана сила зневажати теперішнє і навіть саму смерть, влаштовано повернення до першопочаткового блаженства, відкриті врата раю, єство наше возсіло праворуч Бога, і ми стали дітьми Божими і спадкоємцями. Все це звершено хрестом. «Всі, що в Христа хрестилися, — говорить апостол, — у смерть Його хрестилися» (Рим. 6: 3). «Всі, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися» (Гал. 3: 27). «Христос є Божа сила і Божа премудрість» (1 Кор. 1: 24). Таким чином смерть Христа або хрест вдягнув нас в іпостасну мудрість і силу Божу. Сила Божа — слово хресне, тому що через нього відкрилася нам могутність Божа, тобто перемога над смертю, або тому, що як чотири кінці хреста тримаються і з’єднуються його осереддям, так і силою Божою тримається висота і глибина, довжина і широта, тобто все видиме і невидиме творіння.

Хрест даний нам як знамення на чолі, як обрізання — Ізраїлю; бо через нього ми, вірні, відрізняємося і розпізнаємося від невірних. Він — щит і зброя, і пам’ятник перемоги над дияволом. Він — печать для того, щоб не торкнувся нас Ангел губитель (Вих. 12: 23), як говорить Писання. Він — вставання для лежачих, утвердження для стоячих, опора для немічних, жезл для пасомих, керівництво для тих, що навертаються, для тих, що досягають успіху, приведення до досконалості, спасіння душі й тіла, охорона від усякого зла, винуватець всяких благ, знищувач гріха, вирощування воскресіння, древо життя вічного.

Тому належить поклонятися самому цьому достошанованому й істинно дорогоцінному древу на якому Христос приніс Себе в жертву за нас, як освяченому доторканням святого тіла і крові, а також — і цвяхам, копію, одягу і священним Його оселям, якими є: ясла, вертеп. Голгофа, спасительний животворчий гріб, Сион — твердиня Церков та ін., як говорить богоотець Давид: «Увійдем в оселі Його, поклонимося на місці, де стояли ноги Його» (Пс. 131: 7). А що Давид розуміє тут хрест, показує наступне: «Воскресни Господи, у спокій твій» (Пс. 131: 6). Бо за хрестом іде воскресіння. Якщо ж жадані для нас дім, ложе і одяг тих, яких ми любимо, то наскільки більше повинне бути жаданим те, що належить Богу і Спасителю і за допомогою чого ми спасенні? Ми поклоняємося також і зображенню чесного і животворчого хреста, з якої б речовини воно не було зроблене, шануючи не речовину (хай не буде так!), а зображення як символ Христа. Бо Він, заповідаючи Своїм ученикам, сказав: «Тоді з’явиться знамення Сина Людського на небесах» (Мф. 24: 30), розуміючи хрест, тому і ангел, вісник воскресіння, говорив жонам: «Ісуса шукаєте Назарянина, розіп’ятого» (Мк. 16: 6). І апостол сказав: «Ми ж проповідуємо Христа розіп’ятого» (1 Кор. 1: 23). Хоча багато — Христів і Ісусів, але розіп’ятий — один. Апостол не сказав проколотого копієм, але розіп’ятого. Тому потрібно поклонятися знаменню Христа, бо де знамення, там і Сам Христос буде. Речовині ж, з якої складається зображення хреста, — чи буде то золото або коштовні камені, — після руйнування зображення, якщо б трапилося, не потрібно поклонятися. Тому ми поклоняємося всьому тому, що належить Богу, відносячи шанування до Йому Самому.

Цей чесний хрест прообразувало дерево життя, насаджене Богом в раю. Бо оскільки через дерево увійшла смерть (Бут. 2: 9), то належало, щоб через дерево було дароване життя і воскресіння. Яків, поклонившись «на кінець жезла Йосифового» (Бут. 48; 31), перший зобразив хрест і, благословивши своїх синів склавши навхрест руки (Бут. 48: 14), дуже ясно накреслив знамення хреста. Те ж саме прообразували жезл Мойсея, що хрестоподібно вдарив море і спас Ізраїля, фараона ж потопив (Вих. 14: 16); руки, які були хрестоподібно простягнуті і обернули у втечу Амалика (Вих. 17: 2); гірка вода, усолоджена древом (Вих. 15: 25); скеля, що була розсічена (жезлом) і виточила воду (Вих. 17: 6); жезл, що надав Аарону достоїнства священоначалія (Числ. 17: 8-9), змій, вознесений на дерево у вигляді трофея, ніби вже умертвлений (Числ. 21: 9), в той час, як дерево спасало тих, які з вірою дивилися на мертвого ворога, подібно до того, як Христос плоттю, що не знала гріха, був прицвяхований за гріх. І великий Мойсей (говорить) взиваючи: «Життя твоє буде висіти перед тобою» (Втор. 28: 66). І Ісая говорить: «Простягнув руки мої весь день до людей непокірних» (Іс. 65: 2). О, якби ми, що поклоняємося хресту отримали уділ з розіп’ятим Христом! Амінь.

Преподобний Іоан Дамаскін

священномученик Ігнатій Богоносець про єднання

Піклуйтеся про єднання (З послання до філадельфійців)

Отже, я робив своє діло як людина, призначена до єднання. Де розділення і гнів, там Бог не перебуває. Втім, всім тим, хто кається, Господь прощає, якщо вони повертаються до єднання Божого і до собору єпископа. Вірую благодаті Ісуса Христа, що Він звільнить вас від всяких уз. Але благаю вас: нічого не робіть із любові до суперечок , а за вченням Христовим. Я чув від деяких слова: «Якщо не знайду в древніх писаннях, то не повірю написаному в Євангелії»; а коли я говорив їм, що написане, то відповідали мені: «Потрібно довести». Але для мене древніше — Ісус Христос, незмінно древніше — Його хрест, Його смерть і воскресіння і Його віра. Ось чим бажаю виправдатися за вашою молитвою.

Поради Святителя Григорія Богослова дівчатам та жінкам (Поради Олімпіаді)

Поради Олімпіаді

Посилаю тобі, дочко моя, цей добрий подарунок; посилаю я, Григорій; а порада батьківська є найкраща.

Не золото, перемішане із самоцвітами, служить прикрасою жінкам, Олімпіадо.  Царського лику не покриваючи рум’янами — цим соромом, що подобається, на свій образ не наводь іншого загибельного образу. Багряний, золотий, блискучий, розквічений одяг віддай іншим, які не прикрашені світлим життям. А ти піклуйся про цнотливість, про красу, гідну подиву  для очей внутрішніх. Добрі вдачі — найкращий колір у жінці, котра має міцну, незмінну й гідну прославляння красу.

По-перше, шануй Бога, а потім чоловіка — очі твого життя, керівника твоїх намірів. Його одного люби, йому одному весели серце,  і тим більше, чим найніжнішу до тебе має любов; під узами єдності зберігай нерозривну прихильність. Дозволяй собі не таку вільність, на яку викликає тебе любов чоловіка, але яка пристойна, бо у всьому можливе перенасичення. Але хоча й у всьому буває перенасичення, однак краще така любов, яка не знає цього.

 Народившись жінкою, не присвоюй собі важливості, властивої чоловікові, і не величайся родом, не надимайся ні одягом, ні мудрістю. Твоя мудрість — покорятися законам шлюбу, тому що вузол шлюбу все робить спільним у дружини з чоловіком.

Коли чоловік роздратований, поступися йому, а коли стомлений, допоможи  ніжними словами і добрими порадами. І приборкувач левів не силою втихомирює розлютованого звіра, у якого в сказі переривається подих, але приборкує його, гладячи рукою і промовляючи ласкаві слова.

 Хоч як ти була б роздратована, ніколи не докоряй чоловіку в завданій шкоді, тому що сам він краще для тебе надбання. Не докоряй і тим, що кінець діла противний його наміру. Це було б несправедливо, бо через хитрування демона часто й розсудливі наміри не досягають своєї мети. Не докоряй йому також нестачею сил, тому що у меча завжди є сила.

Кого не любить твій чоловік, того не хвали з хитрим наміром непримітно уразити чоловіка словом. Шляхетним чоловікам і дружинам, а особливо дружинам, і у всякому іншому разі пристойна простота серця.

Радості і всі скорботи чоловіка вважай і для себе спільними. Нехай і турботи будуть у вас спільні, бо через це зростає дім.

40. І твоя порада може мати місце, але верх повинен бути чоловіка.

Коли чоловік сумує, посумуй з ним трохи і ти (сумування друзів служить приємним лікуванням у сумі), але потім незабаром, прийнявши світле лице, розсій сумні його думки, бо зажуреному чоловікові найнадійніша пристань — дружина.

45. Твоїм заняттям нехай будуть прядка, вовна і повчання в Божому слові, піклування ж про зовнішні справи надай чоловікові.

Не виходь часто за двері дому, у місця народних гулянь і непристойних зборів: там і в соромливих втрачається сором, там погляди змішуються з поглядами, а втрата сорому — початок усіх пороків.

І на добрі зібрання наказую тобі ходити з благорозумними, щоб у твоєму розумі закарбувалося яке-небудь добре слово, яке б або викорінило в тобі порок, або міцніше прив’язало тебе до чесноти.

Дім твій для тебе і місто, і гаї. Не дозволяй бачити себе стороннім,  крім цнотливої родички або ієрея і сивини, яка для тебе краще за юність. Не показуйся і жінкам, які високо носять голову і поводяться відкрито. Не показуйся і благочестивим чоловікам, навіть дуже шанованим тобою, якщо тільки твій чоловік хоче мати їх у своєму домі.  Тому що хто принесе тобі стільки користі, як добрий чоловік, якщо ти його одного любиш?

Будь високомудрена, але не високорозумна.

Хвалю жінок, котрих навіть не знають чоловіки.

Не поспішай на шлюбний або іменинний бенкет, де пияцтво, танці, сміх  і неприваблива чарівність. Це приводить до розслаблення і цнотливих, як сонячний промінь топить віск.

І в себе, чи в присутності прихильного чоловіка, чи за відсутності його, не влаштовуй домашніх пиятик. Якщо череву покладена міра, то, можливо, оволодієш пристрастями.  Нестриманого ж черева і я боюся, боїться і чоловік твій.

На твоїх щоках не має бути ні похітливих рухів, ні гнівного тремтіння. Це ганебно для кожної людини, особливо ж для жінки, і робить обличчя потворним.

Вуха свої прикрашай не перлами, а звичкою слухати добрі розмови,  а для поганих розмов замикати їх ключем розуму. І відкриті, і закриті вуха твої нехай будуть цнотливими слухачами.

Нехай дівственна сором’язливість у присутності чоловіка розливає в тебе під повіками чистий рум’янець. Покривайся рум’янцем, коли дивляться на тебе інші; а сама намагайся ні на кого не дивитися і до землі опускай брови.

Якщо в тебе неприборканий язик, завжди будеш ненависна чоловікові.  Зухвалий язик часто заподіював зло і невинним. Краще мовчати, коли і сама справа викликає на слово, ніж говорити, коли й час не дає місця нескромному слову. Твоє слово нехай залишається предметом бажань.

Ноги, що йдуть швидко,  ненадійні свідки цнотливості, і в самій ході буває щось нахабне.

Вислухай і це: не віддавайся неприборканій плотській любові, не завжди шукай задоволень подружнього ложа; переконай чоловіка виявляти повагу до святих днів, бо образу великого Бога властиво упокорюватися законам,  хоча Сам безтілесний Син дав нашому роду шлюбний закон, виявивши творінню Своєї руки ту допомогу, що, коли одні відходять, а інші приходять, продовжується покоління людського роду, і рід, який і змінюється, уподібнюється річці, яка і не стоїть на місці через панування смерті і завжди повна внаслідок нових народжень.

Але для чого мені говорити докладно про все? Можу дати тобі, дорога моя, пораду, але набагато краща і за неї є в тебе Феодосія — цей Хірон між заміжніми жінками.  Вона для тебе живий зразок слова і діла; вона прийняла тебе від батька і заклала в тобі добрі вдачі. Це єдиноутробна сестра бездоганного архієрея Амфілохія, громогласного вісника істини, моєї прикраси, котрого разом з непорочною Феклою перепровадив я до Бога.

 А якщо і від моєї сивини ти прийняла яке-небудь високомудре слово, то наказую тримати його в тайниках серця. Цим придбаєш благовоління в чоловіка, доброго градоправителя; і якби він почав звеличуватися, перевершиш його славою.

Ось мій тобі дар! А якщо потрібний дар кращий, то бажаю тобі стати багатоплідною нивою дітям дітей,  щоб більшим числом людей оспівувався піснями великий Бог, для Якого народжуємося на світ і до Якого прямувати звідси покладений нам закон.

Святоотцівське слово

Святоотцівське слово

Featured Links

    Пошук в архіві

    Пошук за датою
    Пошук за категорією
    Пошук з Google
    Увійти | Designed by Gabfire themes