Коломийський вісник
Category archives for: СКАРБНИЦЯ ДУХОВНОСТІ

Пасхальне послання

Єпископа Коломийського і Косівського ЮЛІАНА

Боголюбивим пастирям і всім вірним
Коломийської Єпархії
Української Православної Церкви
(Православної Церкви України)

Дорогі браття і сестри!
Христос Воскрес!

Щиросердечно вітаю всіх вас зі Світлим і радісним 

ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ

Днем Воскресіння нашого Спасителя. Благоговійний трепет і неймовірна радість охоплює нашу душу перед найбільшою Таємницею – Воскресінням Боголюдини Христа! Сьогодні все наповнюється Божественним світлом, небо і земля; радіє не тільки людство, а й ангельський світ і все творіння – видиме й невидиме.

Воскресіння Спасителя є непорушною основою і самою сутністю нашої віри. «Якщо Христос не Воскрес, то й проповiдь наша марна, марна i вiра наша» (1 Кор. 15, 14), – навчає апостол Павло. Якщо б Христос не Воскрес, то не було б і християнства, і сама віра в Бога, в силу добра і правди, була би поставлена під сумнів, втратився б сам сенс життя. Якби не було Воскресіння Христового, не було б і спасіння через Нього.

Пасха Господня є відповіддю Божою кожній людині на ключові запитання про мету і сенс людського існування, про фундаментальні основи духовно-моральної природи людини, про вищість цих засад у людській свідомості над псевдоцінностями, які полонили сьогодні серця багатьох.

Святкуючи цей найбільш величний дар Бога людині, ми радіємо визволенню від гріха, зміцнюємось у надії на майбутнє воскресіння, відчуваємо життя прийдешнього віку. Визволення від гріха дарується нам Богом у таїнствах Церкви через божественну благодать Святого Духа. Ця благодать, разом з нашою свобідною волею, не тільки звільняє нас від полону гріха, а й дарує силу для виконання заповідей Божих, досягнення святості та осягнення блаженства в Царстві Небесному.

Яке б неймовірне чудо відбулося, якщо б наші серця преобразилися і стали вільними від рабства гріха! Тоді б наше життя ми провадили в святості, і вона б стала джерелом божественної радості на землі, згідно слів самого Спасителя: «Будьте досконалі, як досконалий ваш Отець Небесний» (Мт. 5, 42-48). Дорогою духовного удосконалення ми покликані полюбити Господа і наших ближніх. Це тому, що Воскресіння Христа – це не просто фізична подія в ході людської історії, але велика Тайна, яка завершує, вінчає і надає сенс усій взаємодії Бога з людиною. Справа нашого спасіння у Христі Ісусі, від Його Втілення до Його страждань і смерті на Хресті, знаходить своє значення в Його Воскресінні.

Без Воскресіння християнство не було б Церквою Бога, не було б Царством Бога на землі, не було би джерелом життя, а просто ще однією релігійною системою зі своїми власними доктринами. Але Христос Воскрес заради нас, щоб воскресити нас із Собою. Нехай наші серця в ці світлі Пасхальні дні сповняться вдячності Господу за те, що ми народилися в Його Святій Церкві, що можемо доторкнутися до сакральних глибин і таємниць духовного світу.

Христос, що Воскрес із мертвих, переміг смерть, закликає нас перемогти у собі наше духовне омертвіння та разом з Ним увійти в нове життя, будучи причасниками Його Святого Тіла – Церкви Христової, а звідти – в життя вічне в Його Царстві Небесному. Якщо ми відгукнемося і будемо жити відповідно до нашого християнського покликання, то побачимо просвітлення наших думок та сердець Світлом Христового Вчення та Його Божественої присутності між нами.

Світло Воскресіння, яке відвалило камінь від дверей гробу, здатне сьогодні відвалити камені страху, розгубленості та відчаю кожного із нас перед лицем хвороби та смерті. Своєю Пасхою Господь дарував нам небачене раніше визволення від гріха, тління і смерті.

Світле Христове Воскресіння є найвищим виявом любові Божої до враженої гріхом людини, «бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ів. 3,16). Яка невимовна велич любові Божої до нас! Ми залишили Його, а Він нас прийняв. Ми зреклися Його благої волі щодо нас, вибравши життя за велінням грішного розуму, а він добровільно віддав Себе на страждання і смерть заради нашого блага.

Сьогодні ми святкуємо торжество Пасхи Христової, яка дарує нам всю повноту радості від усвідомлення своєї причетності до цієї події, вона відкриває нам новий світ – світ досконалої любові, яка здатна подолати будь-яку епідемію і хворобу, будь-яку війну і людське горе. Душа людини підноситься на незбагненну висоту. Цю духовну радість не може затьмарити жодна скорбота і жодне горе, бо «нi смерть, нi життя, нi ангели, нi начала, нi сили, нi теперiшнє, нi майбутнє, нi висота, нi глибина, анi iнше яке створiння не зможе вiдлучити нас вiд любові Божої, що в Христi Iсусi, Господi нашому» (Рим. 8, 38-39).

Поділимось новиною про дивне і світосяйне торжество Воскресіння Христового з ближніми. Подаруймо їм нашу любов, опіку та увагу, творімо добро тим, хто має потребу в допомозі та розраді. Тільки так ми зможемо стати причасниками Пасхальної радості та достойно назватися дітьми Господніми, Який полюбив нас!

Вітаючи із Пасхою Христовою, бажаю всім утвердитися у вірі. Нехай світло Воскресіння преобразить храми наших душ. Щоб радість сьогоднішнього торжества супроводжувала нас у всі дні нашого земного життя.
Перебуваймо в сміливій надії на те, що нас, які святкуємо Святу Пасху тут, на землі, свого часу Господь сподобить насолодитися вічною Пасхою у Своєму Небесному Царстві! Нехай Божественне проміння Воскреслого Господа, Його Любов і милосердя зігріває серце кожної віруючої людини, приносячи такі бажані плоди миру та божественої радості. Амінь.

Воістину Христос Воскрес!
+ Юліан
Єпископ Коломийський і Косівський

Пасха Христова
2021 рікм. Коломия

Життя Преподобної Mарії Єгипетської

Житіє Марії Єгипетської – Рівненська єпархія

Преподобна Марія жила в кінці V – на почату VI століття в Олександрії та вже в 12-літньому віці втекла з рідного дому. Будучи без батьківського нагляду, вона захопилась розпусним способом життя, спокушаючи на гріховну дорогу безліч молодих людей. Так Марія прожила 17 років свого життя, поки Господь не навернув її до покаяння. Одного разу, гуляючи берегом моря, Марія побачила корабель, що вирушав із паломниками в Палестину на свято Воздвиження Хреста Господнього. Вона бачила, що на кораблі було багато молодих людей і вирішила піднятися на корабель, щоб спокушати їх.
Після прибуття в Палестину, усі паломники зійшли з корабля та пішли в Єрусалим. За ними вирушила й Марія Єгипетська, бажаючи увійти разом з усіма до Храму Воскресіння Христового, але далі за притвор не могла ступити, оскільки якась невидима сила відштовхувала її та не дозволяла увійти до храму. Так тричі намагалася вона увійти, проте жодного разу не виходило.
В цей час благодать Божа просвітила її розум і серце й вона зрозуміла, що її життя розпусним та що власні гріхи не впускають до храму. Піднявши очі, Марія побачила ікону Божої Матері та слізно почала благати Пресвяту Богородицю, щоб дозволила їй увійти у храм: „О, Мати Божа! Дозволь мені підійти й поклонитись Животворчому Христу. Я обіцяю більше не грішити”.
Після цього Марія спокійно увійшла в храм та поклонилася Святому Хресту. Вийшовши, дякувала Матері Божій за отриману благодать і просила поради куди прямувати далі. Саме в цей час почула тихий голос: „Йди за Йордан і там знайдеш спокій”.
Марія повірила, що невидимий голос стосується саме її, і плачучи сказала: „Владичице Богородице, не покидай мене”. Так Марія Єгипетська назавжди залишила безсоромне життя.
Якийсь перехожий, побачивши її сльози, дав три срібні монети. На них вона купила три хлібини і в продавця дізналася дорогу,яка веде на Йордан. Так Марія дійшла до храму в честь Святого Іоана Хрестителя на березі ріки. Там вона відпочила, вмилася в річці. Наступного дня причастилася в храмі й поїла хліба. Того ж дня човном переправилася на другий беріг ріки та пішла за повелінням Богородиці далеко-далеко в пустиню. Довгих сорок сім років ніхто нічого не чув про Марію та не бачив її страждань, молитовного подвигу й молитви за весь світ.
На березі Йордану був древній монастир. За повелінням Ангела з іншого монастиря до нього прийшов благочестивий старець Зосима, який давно мріяв знайти святих людей, благочестивих подвижників, які навчили б його, як досягти духовної досконалості.
“Чи є, – думав він, – на землі чернець, який може мене наставити й показати приклад такого посту, якого я ще не пройшов? Чи знайдеться в пустелі людина, яка перевершила б мене?”
Коли старець так роздумував, йому з’явився Ангел і сказав: “Зосимо! Ти старанно трудився, наскільки це в силах людини, та мужньо пройшов подвиг посту. Однак немає людини, яка могла б сказати про себе, що вона досягла досконалості. Є подвиги, невідомі тобі й сильніші за ті, які пройшов ти.
В цьому монастирі був звичай: в першу неділю Великого посту ігумен служив Літургію, всі причащалися і йшли в пустиню, окремо проводячи час в молитвах і пості до Вербної неділі.
Старець Зосима також пішов в пустиню. Двадцять днів він пройшов пустинею і нікого не зустрів. Одного разу, коли він молився здалося йому, що бачить постать, яка нагадує тінь людини, опалену сонцем. Старець хотів підійти, але вона почала втікати й він ніяк не міг її наздогнати. Зосима слізно почав просити: ”Чому ти втікаєш від мене, грішного старця? Зачекай, помолись за мене і дай мені благословення.”
Почувся голос: „Прости мене, отче Зосиме, що не можу стати перед тобою, бо я жінка і, як бачиш, нічим не прикрита. Та не я, а ти мене маєш благословляти, бо ти священик. Дай мені щось, щоб я прикрилася”.
Здивований тим, що невідома йому пустинниця назвала його ім’я, старець дав їй свій верхній одяг. Вона почала молитися і піднялась у повітрі. Старця Зосиму охопив страх і він подумав, що то не жінка, а дух. Проте вона сказала: „Я не дух, а грішна жінка, очищена Таїнством Хрещення”. Тоді вона дозволила підійти ближче й старець Зосима почав слізно благати подвижницю, щоб вона розповіла йому про своє життя.
Довго розказувала йому Марія, не називаючи свого імені, про своє життя, про боротьбу зі спокусами і як знайшла душевний мир і радість у Господі. Прощаючись зі старцем, свята угодниця просила його не розповідати про неї нікому аж до її смерті та просила наступного року залишитися на весь Великий піст в монастирі і в Страсний четвер прийти на берег Йордану й причастити її. Через рік старець Зосима, взявши Святі Дари, прийшов на Йордан. Довго чекав і нарешті побачив, що підійшовши до ріки, Марія Єгипетська перехрестила її і пішла по воді, як по суші. Поклонившись до ніг старця і смиренно помолившись, вона причастилась. Угодниця просила старця Зосиму прийти через рік на те місце, де вперше вони зустрілись.
Наступного року старець прийшов у пустиню, проте побачив подвижницю вже мертвою, зі складеними на грудях руками. На піску виднілися написані нею слова. Вона просила старця похоронити її, назвала своє ім’я – Марія і вказала день своєї смерті, той самий день, коли старець Зосима причастив її минулого разу.
Потім лев вирив лапами яму і тихо, наче ягня, пішов по пустині. Старець виконав волю преподобної, відспівав її, і пішов у свій монастир, прославляючи Христа. Там розповів братії, що чув і бачив про преподобну Марію. Життя Святої було записане Софронієм, Патріархом Єрусалимським.

17 березня, пам’ять преподобного Герасима Йорданського

ИКОНА СВЯТОГО ГЕРАСИМА У РЕКИ ИОРДАН — купить на аукционе онлайн на сайте  VERYIMPORTANTLOT.com. «97-III | Значимые русские и греческие иконы. Том 2»  от 16.11.2019: фото, цена лота 1277


Преподобний Герасим був родом з Лікії (Мала Азія). З юності він відрізнявся благочестям. Прийнявши чернецтво, преподобний віддалився в глиб Фиваїдської пустелі (Єгипет). Близько 450 року преподобний прийшов у Палестину й оселився біля Йордану, де заснував монастир.
У свій час святий був спокушений єрессю Євтихія і Діоскора, які визнавали в Ісусі Христі тільки Божественне єство. Проте преподобний Євфимій Великий (пам’ять 20 січня) допоміг йому повернутися до правої віри.
В обителі святої встановив суворі правила. П’ять днів на тиждень чернець проводив на самоті, займаючись рукоділлям і молитвою. У ці дні пустельники не їли вареної їжі і навіть не розводили вогню, а харчувалися сухим хлібом, корінням і водою. У суботу та неділю всі збиралися в монастир до Божественної літургії та причащалися Святих Христових Таїн. Після полудня, взявши з собою запас хліба, коріння, води і оберемок гілок фінікової пальми для плетіння кошиків, пустельники поверталися в свої відокремлені келії. Кожен мав тільки старий одяг і рогожу, на якій спав. Йдучи з келії, двері не замикали, щоб всякий прийшов міг увійти, відпочити або взяти необхідне.
Сам преподобний являв високий зразок подвижництва. У Великий піст він не їв нічого до самого світлого дня Воскресіння Христового, коли причащався Святих Таїн. Йдучи на весь Великий піст в пустелю, преподобний брав із собою блаженного Киріака, свого улюбленого учня (пам’ять 29 вересня), якого направив до нього преподобний Євфимій Великий.
Під час кончини святого Євфимія Великого преподобному Герасиму було відкрито, як душу покійного Ангели підносили на небо. Взявши з собою Киріака, преподобний негайно пішов в обитель святого Євфимія і віддав землі його тіло.
Преподобний Герасим упокоївся мирно, оплаканий братією та учнями. До самої смерті преподобному Герасиму допомагав у працях лев, який по смерті старця помер на його могилі і був заритий поблизу гробу святого. Тому лева зображують на іконах, біля ніг преподобного.

Св. пр. Єфрем Сирін про Промисел Божий

Картинки по запросу "єфрем сирин"

Все від Бога, — і благе, і скорботне, і недостойне; але одне — з благовоління, друге – на збудування, третє – з допусту. Із благовоління, — коли живемо доброчесно, бо угодно Богові, щоб вели ми життя безгрішне, жили доброчесно та благочестиво. На збудування, — коли, впадаючи в помилки і погрішаючи, буваємо напоумлювані; з допусту ж, — коли і напоумлювані не навертаємося. Бог благоволив, щоб людина спаслася, як і ангели взивали кажучи: Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання (Лк.2:14). Знову на збудування Бог напоумляє нас, які грішимо, щоб не були ми зі світом засуджені, як каже апостол: Коли ж Господь нас судить, він нас тим поправляє, щоб не були ми засуджені зо світом (1Кор.11:32). Чи станеться у місті якесь лихо, що його Бог не спричинив би? (Амос.3:6), такі: голод, виразки, хвороби, поразки, боротьба; бо все це є для очищення гріха тим, які або не хочуть жити без гріха, або напоумлювані не навертаються, але перебувають в гріху, як написано: Засліпив він їм очі, заціпенив їм серце (Йн.12:40); і: Бог видав їх ледачому розумові чинити негодяще (Рим.1:28); також: закаменю його серце (фараонове) (Вих.4:21), тобто, допущу озлобитися за непокору його.

Джерело :parafia.org.ua

Свята рівноапостольна Ніна, просвітителька Грузії

Свята рівноапостольна Ніна, просвітительниця Грузії - УКРАЇНСЬКА  ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА


Свята Ніна народилася в Каппадокії, що на сході Малої Азії, у знаній і благочестивій сім’ї. Батько – римський воєвода Завулон, був родичем святого великомученика Георгія; мати – Сусанна – сестра тодішнього єрусалимського патріарха. У 12 років Ніна разом з батьками подалась у святе місто – Єрусалим. Тут її батько Завулон, яріючи любов’ю до Бога і бажаючи послужити Йому чернечим подвигом, прийняв благословення від блаженного патріарха Єрусалимського іти у Йорданську пустелю. Сльози котились по щоках, коли батько прощався зі своєю єдиною донечкою Ніною, яку він віддав Богу, – Отцю сиріт і Захиснику удів. Місце подвигів і смерті цього Божого угодника невідоме і досі. Мати ж святої Ніни прислуговувала бідним і хворим жінкам.
Святу Ніну віддали на виховання до однієї благочестивої стариці Ніанфори. Дівчинка була дуже талановита. За два роки перебування у стариці вона твердо засвоїла правила віри і благочестя. Щодня з ревністю вона читала Святе Письмо. Серце її палало любов’ю до Христа, Сина Божого, який, щоб спасти людей, пішов на хресні терпіння і хресну смерть. Коли Ніна читала зі сльозами на очах євангельську проповідь про розп’яття Христа Спасителя, вона задумалась над долею хітона Господнього.
– Де ж тепер є ця земна порфіра Сина Божого? – запитувала Ніна свою наставницю. – Не може бути, щоб загинула на землі ця велика святиня.
Тоді Ніанфора розказала все, що їй було відомо про долю Христового хітона.
– На північному сході від Єрусалима є країна Грузія, а в ній – місто Мцхет. Воїн, якому під час жеребкування дістався хітон Христа, відніс його у Грузинську землю.
Ніанфора додала, що жителі цієї країни, а також вірмени та інші прилеглі племена, досі перебувають у тьмі язичницьких вчень.
Слова стариці глибоко запали в серце святої Ніни. День і ніч вона молила Пресвяту Богородицю, щоби Та удостоїла її побачити Грузинську землю, знайти хітон Ісуса Христа, який зіткала Богоматір Своїми руками, і прикластися до нього. Також вона молила Пресвяту, аби Та послала її в Грузію проповідувати Святе Слово Господнє, яке було чужим для тамтешнього народу. Пречиста почула молитви Своєї раби. З’явившись уві сні, Мати Божа сказала:
– Йди у Грузинську землю, проповідуй там Євангеліє Господа Ісуса Христа і отримаєш благословення перед Обличчям Його. А я буду твоєю Покровителькою.
– Але як, – запитала Ніна, – я – слабка дівчина, зможу виконати це велике доручення?
Пресвята Діва, вручивши Ніні хрест, сплетений з виноградних грон, відповіла:
– Візьми цей хрест. Від буде для тебе захисним щитом від усіх видимих і невидимих ворогів. Силою цього хреста ти піднесеш в цій країні стяг віри у Сина Мого і Господа.
Проснувшись і побачивши у своїх руках чудесний хрест, свята Ніна стала цілувати його зі сльозами радості і захоплення. Потім вона зв’язала його своїм волоссям і пішла до свого дядька – патріарха Єгипетського.
Коли блаженний патріарх почув про з’явлення Богоматері і про повеління іти Ніні у Грузинську землю для проповідування Євангелія, то, побачивши в цьому явне виявлення волі Божої, благословив юну діву на подвиг проповідування.
Коли настав час іти святій Ніні у Грузинську землю, патріарх привів її у храм Господній до святого вівтаря і, поклавши не її голову свою руку, молився:
– Господи Боже, Спасителю наш! Відпускаю цю сироту – отроковицю на проповідь Твого Божества, передаю її у Твої руки. Благоволи, Христе Боже, бути її заступником і наставником всюди, де буде вона проповідувати про Тебе, і дай словам її таку силу і премудрість, яким ніхто не зможе перечити. Ти ж, Пресвята Богородице Діво, Заступнице всіх християн, зодягни Своєю силою, проти ворогів видимих і невидимих, отроковицю, яку Ти Сама обрала для проповідування Євангелія Сина Твого, Христа Бога нашого, серед язичницького народу. Будь завжди для неї покровом і захистом, не залиши її без Своєї милості, доки не виконає вона Твоєї святої волі!
У той час із Рима у Вірменію утікали 52 діви разом з царівною Ріпсімією і їх наставницею Гаіанією через намір царя Діоклітіана одружитися з Ріпсімією, попри те, що вона дала обітницю незайманості і увінчалась Небесному Мужу-Христу.
Ніна разом зі святими дівами досягла кордонів Вірменії. Згодом вони оселилися за містом у наметі, який розклали біля виноградного точила.
Як тільки Діоклітіан дізнався, що Ріпсімія ховається у Вірменії, він надіслав лист вірменському царю Тірідату, який на той час був ще язичником, щоби той відшукав царівну і повернув її в Рим, або ж, якщо захоче, може одружився з нею. Слуги Тірідата знайшли Ріпсімію. Коли цар побачив її, то сказав, що бажає царівну мати собі за жінку. Свята сміливо відповіла йому:
– Я заручена з Небесним Мужем-Христом. Як же ти посмієш торкатися Христової нареченої?
Тірідат, збуджений тваринним інстинктом, гнівом і соромом, наказав віддати святу на муки. Після численних жорстоких тортур тіло Ріпсімії порубали на частини. Такої ж долі зазнали усі діви і їх наставниця Гаіанія. Лише свята Ніна чудом спаслась від смерті – невидима рука направила її у кущ диких нерозцвілих троянд, де вона сховалась від убивць.
Піднявши очі, Ніна побачила, як душі святих мучениць відходили у небо. Тоді свята з риданням вигукнула:
– Господи, Господи! Чому Ти залишив мене одну серед цих єхидн?
У відповідь ангел промовив:
– Не сумуй, потерпи трішки, адже і тебе Господь візьме у своє Царство слави. Але це буде тоді, коли колюча і дика троянда, яка навколо тебе, вкриється духмяним цвітом. Тепер піднімись і йди на північ, де достигають великі жнива, але де немає женців.
Згідно з цим повелінням, свята Ніна попрямувала сама в далеку дорогу. Утомившись, дівчина присіла на камінь і почала роздумувати: куди веде її Господь? Які будуть плоди від її праці? І чи недаремною буде ця далека і нелегка подорож? Заглибившись у роздуми, вона заснула і побачила сон: їй явився високий муж. Волосся його спадало на плечі, а в руках у нього був паперовий згорток, у якому містився текст грецькою мовою. Розгорнувши згорток, він дав його Ніні і наказав читати, а сам зник. Проснувшись і побачивши в руках чудесний згорток, свята Ніна прочитала наступні євангельські слова:
«Істинно кажу вам: де тільки оця Євангелія проповідувана буде в цілому світі, – на пам’ятку їй буде сказане й те, що зробила вона.
Нема ні чоловіка, ні жінки: всі бо є ви єдині в Христі Ісусі.
Промовляє тоді їм Ісус: «Не лякайтесь! Ідіть, повідомте братів Моїх, – нехай вони йдуть у Галілею, – там побачать Мене!».
«Хто вас приймає – приймає Мене, хто ж приймає Мене, – приймає Того, Хто послав Мене».
Бо дам Я вам мову та мудрість, що не зможуть противитись чи суперечити їй всі противники ваші.
А коли вас водитимуть до синагог, і до урядів, і до влад, – не турбуйтеся, як або що відповідати чи що говорити, – Дух бо Святий вас навчить тієї години, що потрібно казати!
І не лякайтесь тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може.
Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку, Амінь!».
Це Божественне видіння підкріпило святу Ніну у подальшій нелегкій дорозі. Тяжку працю, голод, спрагу і страх перед хижими тваринами довелось подолати святій, аж поки вона прибула у древнє місто Урбнісі. Тут вона прожила близько місяця, і дізнавшись, що чоловіки з міста ідуть у Мцхет на поклоніння своїм лжебогам, Ніна примкнула до них.
День був ясний і сонячний. Перший день перебування Ніни у місті, яке вона мала навернути до Бога, став останнім днем господарювання там язичницьких ідолів.
Натовп народу з благоговінням стояли перед своїми богами, а жерці тим часом приготовляли усе потрібне для принесення кровавих жертв. Згодом почувся у повітрі запах фіміаму, потекла жертовна кров, загриміли труби та тимпани, і люди разом з царем вклонились язичницьким богам. Свята Ніна не могла дивитись на усе це, і, піднісши очі, почала молитись:
– Всесильний Боже! Дай цьому народові пізнати Тебе. Роздуй ці ідоли, як вітер роздуває пил і попіл. Поглянь з милістю на цей народ, який Ти створив своєю правицею, і ушанував Своїм Божественним образом. Ти, Господи і Владика, – так полюбив Своє творіння, що Свого Сина Єдинородного віддав за спасіння людства, – визволи душі цих Твоїх людей від погибельної влади князя тьми, який засліпив їх розумні очі, тому вони не бачать істинного шляху до спасення. Благоволи, Господи, побачити мені знищення цих гордих бовванів. Зроби так, щоб цей народ і всі люди землі зрозуміли подароване Тобою їм спасення, щоби і північ, і південь зраділи разом з Тобою, і щоб всі народи поклонилися Тобі, Єдиному Предвічному Богу, в Єдиному Твоєму Синові, Господу нашому Ісусу Христу, якому належить слава на віки.
Ще не закінчила свята молитись, як тут раптово грозові хмари піднялись із Заходу і швидко понеслись течією ріки Кури. Побачивши небезпеку, люди почали втікати, Ніна ж сховалась у щілині гори. Блискавки одна за одною спалахували над тим місцем, де були ідоли. За деякий час язичницькі боги були розбиті, стіни капища попадали, а річкові води понесли за течією уламки, які ще залишились від гордих бовванів. Усе це сталося в день Преображення Господнього.
Опісля, свята Ніна ввійшла у місто Мцхет. Коли вона прямувала до царського саду, то дружина садівника Анастасія, вийшла їй назустріч, наче до знайомої. Анастасія поклонилась святій, привела її у свій дім і, омивши ноги і помазавши голову олією, дала їй хліба і вина. Ніна залишилась жити у цьому домі. Та згодом, за бажанням святої Ніни, чоловік Анастасії побудував для неї невеличкий будинок у саду. Тут свята Ніна день і ніч перебувала у молитві перед хрестом, який дала їй Богоматір. Із цього будиночка відкрились світлі подвиги і чуда, які творила свята у славу Божу. За молитвами святої, Анастасія, яка була неплідна, позбавилась цієї хвороби і стала матір’ю численної і щасливої сім’ї. Саме Анастасія була першою жінкою, яка увірувала у Грузії в Христа.
Згодом свята Ніна почала відкрито проповідувати Євангеліє і закликати грецьких язичників і юдеїв до покаяння і до віри Христової. Її благочестиве, праведне життя було відоме усім і народ тягнувся до святої поглядом, слухом і серцем. Жителі міста, а особливо єврейські жінки, стали часто приходити до Ніни, щоб послухати з її уст нове вчення про Царство Боже і вічне спасення. Багато хто таємно увірували в Господа.
Авіафар, який прийняв Христа, розказав святій Ніні про хітон Господній. Еліоз – дід Авіафара, отримав з Єрусалима лист, у якому було написано:
«Той, до Кого приходили персидські царі з дарами на поклоніння, виріс і став проповідувати, що Він – Христос, Месія і Син Божий. Прийдіть в Єрусалим, щоб побачити Його смерть, якій Він буде відданий згідно з законом Мойсея».
Коли Еліоз збирався іти в Єрусалим, мати його благочестива стариця з роду первосвященика Ілії, сказала йому:
– Іди, сину мій, за царським кличем, але благаю тебе, – не будь разом з нечестивими проти Того, Кого вони планують вбити. Він – Той, про Кого проповідували пророки, Той, Хто є загадкою для мудреців, Він є таємницею, яка прихована від початку.
Еліоз разом з Лонгіном Каренійським прийшов у Єрусалим і бачив як розпинали Христа. Мати Еліоза залишилася в Мцхеті. Напередодні Пасхи, вона раптово почула у своєму серці, ніби удари молотка, яким забивають цвяхи, і голосно промовила?
– Загинуло сьогодні царство Ізраїлю, тому що віддали на смерть Спасителя та Визволиителя його. Народ цей буде винен у крові свого Творця і Господа. Горе мені, що я не померла раніше: не чула б я цих страшних ударів! Не побачу я більше на землі Славу Ізраїлю!
Сказавши ці слова, вона померла. Еліоз, який був присутній на розп’ятті Христа, придбав хітон Ісуса від римського воїна, який отримав його за жеребкуванням, і приніс його в Мцхет.
Сестра Еліоза – Синодія, вітаючи його з благополучним поверненням, розказала йому про чудесну і миттєву смерть матері і про її передсмертні слова. Коли Еліоз показав сестрі хітон Господній, Синодія, взявши його, почала цілувати зі сльозами і, притиснувши його до грудей, зразу ж померла. Ніхто не зміг вийняти із рук померлої цю священну одежину. Згодом Еліоз поховав сестру разом з хітоном таємно, так, що до сьогодні ніхто не знає місця поховання Синодії. Дехто припускає, що могила розміщена всередині царського саду, де тоді ріс великий кедр.
Почувши цю розповідь, свята Ніна почала молитись біля цього дерева, проте вона сумнівалась у тому, що хітон Господинь лежить саме там. Таємні видіння запевнили святу, що це є святе місце, яке в майбутньому буде прославлене.
Та свята Ніна не переставала проповідувати слово Боже. Разом з нею славили Христа її учні, особливо Сидонія і її батько Авіафар. Навіть цар роздумував про віру Христову, адже ця віра поширилась не тільки у сусідній Вірменії, але і в Римській імперії, де цар Константин переміг ім’ям Христа всіх ворогів. Також Римський цар прийняв християнство і став захисником віруючих.
Грузія була під владою римлян, і син Міріана – Бакар, був у той час заручником в Римі. Тому Міріан не боронив Ніні проповідувати Христа у своєму місті. Ненавиділа християн дружина Міріана, цариця Нана, яка була жорстокою до християн, адже сердечно шанувала бездушних ідолів. Цариця навіть наказала спорудити пам’ятник богині Венері у Грузії.
Та згодом трапилась біда. Цариця захворіла. І чим більше зусиль докладали лікарі, щоб вилікувати хвору, тим більше обертів набирала хвороба. Цариця була при смерті. Жінки, які прислуговували біля неї, побачивши велику небезпеку, стали просити царицю, щоб вона покликала старицю Ніну, яка лиш однією молитвою до Господа зціляє всяку хворобу. Цариця наказала привести до неї Ніну. Свята ж, випробовуючи віру і смирення цариці, мовила:
– Якщо цариця хоче бути здоровою, нехай прийде до мене сюди у будиночок, і я запевняю, – вона отримає тут зцілення силою Христа, Бога мого.
Цариця покорилась волі святої і наказала своїм слугам занести її до будиночка Ніни. Слідом, йшов син цариці Рев і сила-силенна народу.
Свята Ніна розпорядилась, щоб хвору поклали на її ложе, і, клякнувши перед царицею, почала сердечно молитись до Господа, Лікаря душі і тіла. Потім, взявши хрест, поклала його на голову, ноги та обидва плеча хворої, таким чином перехрестивши царицю. Як тільки вона це зробила, цариця піднялась з постелі здоровою. Подякувавши Господу Ісусу Христу, цариця перед святою і народом, а опісля, і вдома, перед чоловіком своїм, визнала, що Христос є істинним Богом. Свята стала для цариці подругою і постійною співрозмовницею. Сам цар Міріан зволікав відкрито визнавати Христа, а старався, навпаки, бути ревним ідолопоклонником. Одного разу він навіть хотів винищити проповідників Христових і Ніну теж.
Близький родич персидського царя, чоловік вчений і ревний прибічник зороастрового вчення, прийшов у гості до Міріана. І ось у нього вселився біс. Боячись гніву персидського царя, Міріан вмовляв через послів святу Ніну, аби вона прийшла і зцілила царевича. Свята наказала привести хворого до кедра, який був всередині царського саду, повернула царевича обличчям на схід і з піднятими руками наказала йому тричі промовити: «Відрікаюсь від тебе, сатано, і передаю себе Христу, Сину Божому!».
Як тільки біснуватий тричі промовив ці слова, дух, потрясши царевича, звалив його на землю, наче мертвого. Однак, біс не зміг протистояти молитві святої діви, і вийшов з хворого. Царевич після хвороби увірував в Христа і повернувся у свою державу християнином. Цього Міріан не хотів більше, аніж смерті царевича, тому що Міріан боявся гніву персидського царя, який був ідолопоклонником. Цар Міріан почав погрожувати смертю святій Ніні і всім християнам, які перебували в місті.
Згодом і Міріан увірував в Христа. Для Грузії він був тим, ким імператор Константин був у той час для Рима і Греції. Господь обрав Міріана, щоб він керував «спасінням Грузинської землі».
Згодом цар Грузії направив послів до Греції до імператора Константина з проханням прислати йому єпископів та священиків, які б охрестили народ, навчили вірі Христовій і затвердили в Грузії святу Божу церкву. Поки посли виконували наказ царя, Ніна проповідувала народу Євангеліє, вказуючи істинний путь до спасіння душ і успадкування небесного Царства. Учила народ молитись, таким чином готуючи їх до святого хрещення.
Цар забажав до приходу священиків побудувати храм Божий і обрав для цього місце, яке вказала свята Ніна, – у своєму саду, саме там, де ріс кедр.
– Нехай цей тлінний сад перетвориться у нетлінний і духовний сад, який даватиме плоди для життя вічного! – промовила свята Ніна.
Кедр зрубали. З шести сучків витесали шість стовпів, на яких триматиметься уся будова. Коли хотіли підняти сьомий стовп, якого витесали із самого ядра дерева, щоб заложити основу храму, усі здивувались, – його неможливо було підняти. При сутінках, опечалений цар пішов додому, роздумуючи над тим, щоб це могло означати? Розійшовся і народ. Тільки Ніна зі своїми ученицями залишилась там на всю ніч. Вони молились і обливали слізьми пень зрубаного дерева. Рано-вранці з’явився святій Ніні дивний юнак, підперезаний вогняним поясом, і сказав їй на вухо три якихось таємних слова, почувши які, свята впала на землю і вклонилась йому. Потім цей юнак підійшов до стовпа і, обнявши його, підняв високо в повітря. Стовп світився, наче блискавка, так, що освітив все місто. Цар з народом зібрались там, і зі страхом та радістю дивилися на чудесне видіння. Згодом стовп став нерухомо на своє місце. З нього почало текти пахуче і цілюще миро. А всі, хто з вірою помазувався цим миром, отримували зцілення недуг.
Велика кількість народу, яка приходила до цілющого стовпа, спонукала царя побудувати навколо огорожу. Це місце почали шанувати не тільки християни, але і язичники. Згодом було закінчено будівництво першого в Грузії дерев’яного храму.
Цар Константин радо прийняв послів і відгукнувся на прохання царя Міріана, пославши у Грузію Антіохійського архієпископа Євстафія з двома священиками і трьома дияконами. Також імператор дав усе необхідне для здійснення богослужіння. Згодом цар Міріан зібрав усіх керівників областей, воєводів і придворних для того, аби вони прийняли хрещення у річці Курі. Неподалік, священики хрестили і народ.
Не прийняли хрещення Мцхетські євреї, окрім первосвященика Авіафара зі своєю сім’єю і ще п’ятдесят сімей, які були нащадками розбійника Варавви.
Так, з Божою допомогою, архієпископ Євстафій разом зі святою Ніною навернули до Господа Грузинський народ. Затвердивши на грецькій мові богослужіння і освятивши перший в Мцхеті храм на честь дванадцяти апостолів, архієпископ Євстафій повернувся в Антіохію. А в Грузії поставив єпископа – ним став пресвітер Іоанн, який залежав від Антіохійського престолу.
Після декількох років, благочестивий цар Міріан відправив до Константина послів, які від імені царя Грузинського, просили імператора прислати в Грузію якомога більше священиків, щоб усі в Грузинській землі мали змогу слухати слово спасіння і вхід у вічне Христове Царство було відкрите для всіх. Просив цар прислати і вправних архітекторів для будування кам’яних церков. Константин виконав прохання Міріана. Окрім великої кількості золота і срібла, імператор вручив послам частинку животворящого древа хреста Господнього, який віднайшла свята Єлена, матір Константина. Також Римський правитель дав один із цвяхів, яким були прибиті до хреста пречисті руки Господні, а також ікони Спасителя, Пресвятої Богородиці, і ще мощі мучеників. Константин відпустив сина Міріана – Бакурія, який довгий час був заручником у Римі.
Згодом у Грузії римські архітектори заснували перший храм у селі Єрушети, де залишили цвях з хреста Господнього. А другому храму, що був закладений у селі Манглисі, подарували частинку Животворящого древа. Кам’яний храм на честь Преображення Господнього у Мцхеті за бажанням царя і вказівкою Ніни, був закладений в царському саду, біля будиночка святої. Та свята не побачила цього храму у завершеному вигляді.
Ховаючись від слави і хвали, що приносили святій і цар, і народ, а яріючи ще більше служити Богові, Ніна проміняла багатолюдне місто на гори, на безводні висоти Арагви. Молитвою і постом свята готувалася до нових трудів на благо своєї душі. Жила вона у невеличкій печері, яка ховалась за гілками дерев. Ніна слізьми вимолила воду із каменя, з якого і досі котяться каплі води, мов сльози, тому його називають в народі «слізним».
Жителі Мцхета бачили чудесне видіння: протягом декількох ночей новозбудований храм прикрашав світлий хрест з вінком із зірок, який височів над ним. Коли надходив ранок, від цього хреста відділялись чотири найсвітліші зірки і розходились – одна на схід, друга – на захід, третя освічувала церкву, дім єпископа і місто, а четверта, освітивши будиночок святої Ніни, піднімалась на вершину скелі, на якій росло одне величне дерево. Ні єпископ, ні цар не розуміли, що це означає. Та свята Ніна сказала зрубати це дерево, витесати з нього чотири хрести. Перший поставити на скелі; другий – на західному боці від Мцхета, на горі Тхоти – місті, де цар Міріан спочатку осліп, а потім прозрів і визнав Істинного Бога; третій віддати царській невістці, дружині Рева, Соломії, щоб та поставила хрест у своєму місті Уджармі; четвертий віддати у село Бодби – володіння Кахетинської цариці Соджі (Софії), до якої Ніна згодом відправиться, щоб навернути царицю до віри Христової.
Узявши зі собою пресвітера Іакова і одного диякона, свята Ніна подалась у гірські краї, на північ від Мцхета, проголошувати там євангельські вчення. Дикі горці під впливом Божественної сили євангельського слова, чудесних видінь, згодом прийняли Євангеліє царства Христового, знищили своїх бовванів і охрестились від пресвітера Іакова. Пройшовши Кокабети і навернувши всіх жителів до християнської віри, свята проповідниця направилась на південь Кахетії. Коли досягла поселення Бодби – кордонів її святих подвигів і земного мандрування, оселилась там. Побудувавши на схилі гори хатинку і проводячи дні і ночі в молитві перед святим хрестом, Ніна швидко привернула до себе увагу жителів цього краю. Вони постійно збиралися у Ніни, щоб послухати вчення про Христову віру і про шлях до вічного життя. У Бодби жила цариця Соджа (Софія), яка одного разу разом з іншими прийшла послухати Ніну. Згодом цариця зі своїми царедворцями і народом охрестилась від пресвітера Якова.
Завершивши в Кахетії останню справу свого апостольського служіння у Грузинській країні, свята отримала Боже одкровення про наближення своєї смерті. Повідомивши про це царя Міріана, свята просила для нього і для його земель вічне благословення Боже і Пречистої Діви Богоматері. Ніна написала до царя лист:
«Я, як мандрівниця та чужинка, відходжу тепер з цього світу і піду шляхом своїх отців. Прошу тебе, царю, відправ до мене єпископа Іоанна, щоб він приготував мене до вічного життя, бо день смерті моєї вже близько».
Прочитавши лист, цар разом з придворними і єпископом швидко направились до вмираючої, яку застали ще живу. Численний народ, оточивши смертне ложе святої, зрошували його слізьми; багато хворих отримували зцілення, доторкнувшись до її постелі. На кінець, свята Ніна, на прохання її учениць, розказала про своє походження і життя. Соломія з Уждарми записала цю розповідь.
– Нехай буде описане моє бідне і ліниве життя, щоб воно було відоме і дітям вашим нарівні з вірою вашою і любов’ю, якою ви полюбили мене. Нехай нащадки знають про ті видіння Божі, які ви бачили своїми очима і яких ви є свідками.
Потім вона дала декілька напучувань, благоговійно причастилась Тіла і Крові Христа із рук єпископа, а ще висловила прохання: похоронити її тіло у тому будиночку, де вона є тепер для того, щоб Кахетинська церква «не була сиротою». Потім – віддала дух свій у руки Господа.
Смерть великої проповідниці віри і благочестя опечалила народ, який хотів перенести тіло святої у Мцхетську соборну церкву і поховати Ніну біля живоносного стовпа. Та попри усі зусилля, гріб святої Ніни не могли зрушити з місця. Тому святу поховали на місці її вбогої хатинки у поселені Бодби.
За деякий час цар Міріан заложив на могилі святої Ніни храм, а його син Бакур – добудував його і освятив на честь родича Ніни, святого великомученика Георгія. Храм цей відновлювали безліч раз, та жодного разу він не був на грані знищення. Храм зберігся і до сьогодні.
Господь прославив нетлінне тіло святої Ніни. На її гробі було безліч чуд. Благодатні знамення, життя, яке нагадувало життя ангелів, апостольські труди, які вона почала і зі славою закінчила, спонукали юну Грузинську церкву визнати святу Ніну, за благословенням Антіохійської церкви, рівноапостольною просвітительницею Грузії, долучити її до лику святих і встановити на її честь щорічне свято 28 січня – день її блаженної смерті.
Завдяки святій рівноапостольній Ніні, Грузія почула євангельські проповіді про Спасителя грішних, Отця сиріт і вдів. Саме вона охрестила Грузинську землю і навернула на істинний шлях тисячі людських душ. Господь дав їй цей нелегкий хрест, адже знав, що саме вона зможе його гідно нести дорогою життя. Свята Ніна ніколи не перечила волі Божій, тому хрест для неї був не тягарем, а джерелом спасення.
Як часто нам не вистачає смирення, сили нести свої земні хрести. Тому, просімо святу рівноапостольну Ніну молити за нас Господа Ісуса Христа, щоб дав нам сили нести свої хрести, ніколи не впадати у відчай перед спокусами царя і слуг тьми. Адже, якщо Господь посилає випробовування, значить у нас ще є шанс спастись. Не опустімо свій шанс, бо він може бути останнім.

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ ЄПИСКОПА ЮЛІАНА


Єпископа Коломийського і Косівського
ЮЛІАНА
Всечесні отці, дорогі браття і сестри!
Христос Рождається!


Знову з духовним трепетом і радістю ми чуємо ангельську пісню: «Слава у вишніх Богу, мир на землі, в людях благовоління!» (Лк. 2, 14). Знову завдяки Божій милості ми згадуємо про подію Вселенського значення – Втілення Предвічного Бога Слово, Який, Народившись у Вифлеємі від Приснодіви, став Боголюдиною!

Втілення Бога – це радість для всього людства. І ангельський світ, прославляючи Господа, радіє разом з нами, тому що всі ми обдаровані Спасителем, Який відкрив для нас шлях освячення й осягнення Царства Небесного. До цієї події людська природа ворогувала з Творцем, а тепер примирилася, з’єдналася з Ним у Втіленні.

Небесний Отець послав до нас Свого Сина Єдинородного, щоб Бог, ставши Людиною, врятував нас від загибелі й вічної муки: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто буде вірувати у Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ів. 3, 14).

На горизонті людської історії зійшло Сонце правди. Бог відвідав народ Свій, освітивши Своїм світлом думки і почуття людей. Своїм Різдвом Бог приніс нове в наші відносини – Він підніс людину до синівського достоїнства, показавши для свого творіння новий шлях до досконалості, морального і духовного зростання: «Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного» (Ів. 13, 34). Ця головна заповідь кардинально змінює людські взаємовідносини – за умови, що людина сама цього бажає, тому що Бог не рятує нас без нас самих.

Мудреці зі сходу принесли Богонемовляті Христу дари: золото, ладан і смирну. Вони подолали довгий шлях, щоб поклонитися Господу. Наш шлях набагато легший, тому що Бог уже серед нас, з нами живе, з нами говорить.

Дуже часто, затьмарені життєвими клопотами, живучи в світі, який носить рани гріха і тління, страждаючи від хвороб, переживаючи горе, зустрічаючись із жорстокістю, ми втрачаємо вічну, нетлінну радість, забуваємо про Господа.

Свята Церква, згідно зі словами Самого Спасителя, навчає нас навіть серед життєвих бід берегти в своїх серцях і сповіщати всім людям ту радість, яка прийшла до нас з Висоти і про яку в Євангелії написано, що ніхто її не відніме (Ів. 16, 22). Ця велика радість відкривається для нас сьогодні у всій своїй повноті – так само, як і дві тисячі років тому. Ми святкуємо Різдво Христове, тому що воно, відбувшись одного разу, вічно дарує людям мир і радість!

Різдво Христове сповіщає нам, що ми покликані бути вірними Богу, служити Йому, навчитися любити, прославляти і дякувати. В Євангельській розмові зі своїми учнями Господь навчає: «Якщо любити Мене, – виконуйте заповіді Мої» (Ів. 14, 15). Шлях заповідей Бога – постійна і складна боротьба людини з самою собою: своїми пристрастями, гріхами і поганими звичками. Тому ми, які живемо сьогодні, повинні поглянути на своє життя через призму Закону Божого, докласти максимум зусиль для того, щоб заповіді Спасителя стали написаними у наших серцях, і постійно керуватися ними. Лише ідучи таким шляхом, ми зможемо змінити своє серце, свою волю, мислення, свої почуття, а отже, виконати Його благу волю щодо всіх нас, досягнувши святості і досконалості: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мт. 5, 48). Це і є справжнім сенсом людського життя!

Перші слова ангелів, благовісників Народження Месії, які лунали до пастухів, були: «Не бійтеся; я благовіщу вам радість велику, яка буде всім людям. Бо нині у місті Давидовому Народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь». Ці ангельські слова сьогодні по-особливому лунають для нас, охоплених страхом епідемії, перед загрозою хвороби. Тому, прославляючи прихід Месії у піснеспівах і колядках, покладімо всю надію у своїх тривогах і переживаннях на Нього. Нам, православним християнам, особливо у час випробовувань, варто пам’ятати, що жодне зло у світі, при всій його могутності, не може затьмарити вищу істину, яка від самого Бога. У злі немає новизни. Хіба зло – це не калейдоскоп, в якому вимальовуються різні жахливі візерунки, але його наповнення незмінне? Людство добре знає всі маски зла. Зло паразитує і не має власного джерела буття. Лише у Божій любові до людини відкривається вічна новизна. Бог у Своїй любові творить щось нове. Творить новий світ, нову Людину. І ця творча дія знову починається з часу Його незбагненного Втілення. Адже, приймаючи образ Немовляти, здавалось б, такого безпомічного і беззахисного творіння, Господь показує нам, що все можливо людині подолати, тільки маючи Бога в самому собі.
Переживаючи та святкуючи Народження Господа Ісуса Христа, приготуймо і всі ми ясла власних душ для покладення у них нашого Спасителя. І тоді радість від Божественної присутності у нашій душі дасть силу пройти всі випробування, виголошуючи: «І уповати буду на Нього і спасуся Ним, бо з нами Бог»!

Молитовно бажаю, щоб Різдво Христове стало для нас джерелом постійної духовної радості, яка перемагає всяке світове зло, за словами святого апостола: «Це є перемога, що перемогла світ, – віра наша» (1Ів. 4, 5).
Нехай це величне свято, освітлене сяйвом Вифлиємської зірки, завжди просвічує наші душі, даючи нам силу йти шляхом Самого Христа!

Нехай святі дні Різдва – цієї Зимової Пасхи, будуть для нас часом особливої духовної радості і пізнання великого і благого Промислу Божого, який відкрився кожній людині в Його смиренному Різдві. Бачачи благовоління наших сердець, нехай милість і благодать Господа нашого наповнить кожну мить нашого життя. Амінь!

Христос Рождається! Славімо Його!

+ Юліан
Єпископ Коломийський і Косівський

Різдво Христовем. Коломия
2020 р./2021 р.


17 грудня пам’ять святої великомучениці Варвари

Святая великомученица Варвара / Православие.Ru

За царювання Максиміана, нечестивого римського імператора був на сході один чоловік знатний і багатий і славний, на ім’я Діоскор, родом і зловірством — еллін, котрий жив в Іліополі. Мав він доньку на ім’я Варвара, котру беріг як зіницю ока, бо не мав більше дітей, а лиш її одну. Коли почала підростати, стала з лиця дуже гарною, і не було рівною їй за красою дівчини в усій тій країні.
Тому отець її збудував для неї високий стовп вигадливої будови, а на стовпі влаштував помешкання прекрасні, і в них зачинив доньку свою Варвару, приставивши до неї добрих виховательок і рабинь, бо мати її вже померла. Зробив це, аби не бачили такої її краси прості та низькородні люди, бо вважав їхні очі недостойними бачити прекрасне обличчя доньки його. Живучи в тій палаті на високому стовпі, отроковиця втішалася, дивлячись з висоти на верхнє і нижнє творіння Боже — на світлість небесну і на красу земну.
Одного разу, як дивилася на небо і споглядала сонячне світло, сяйво місячне і окрасу зоряну, каже до виховательок і рабинь, котрі жили з нею: “Хто це сотворив?” Також поглянувши на красу земну: на родючі поля, і сади, і виноградники, на гори ж і води, запитала: “Чия рука створила все це?” Присутні ж кажуть їй: “Все те сотворили боги”. Запитала дівчина: “Які боги?” Відповіли їй рабині: “Боги, що їх батько твій вшановує і тримає їх у палатах своїх — золотих і срібних, і дерев’яних, — і поклоняється їм. Ті боги сотворили все, що бачиш на власні очі”. Дівчина ж, почувши ту мову їхню, і засумнівалася, і сама до себе каже: “Боги, яким поклоняється батько мій, створені руками людськими: золотих і срібних зробив золотар, кам’яних зробив каменяр, дерев’яних зробив майстер по дереву. Як ті рукотворні боги змогли зробити таку пресвітлу висоту небесну, і таку красу земну, не маючи змоги самі ні ходити ногами, ні працювати руками?” Так про себе думаючи, дивилася часто на Небеса вдень і вночі, надіючись із сотвореного Творця взнати. Одного разу ж, як вона довго на Небо дивилась, і бувши охоплена великим бажанням знати, хто сотворив благоліпну ту висоту, і простір, і світлість небесну. Раптом засяяло в серці її Світло Божественної Благодаті, і відкрив [Господь] очі її розуму на пізнання Єдиного невидимого, невідомого і неосяжного Бога, Котрий премудро сотворив Небо й Землю, і сказала про себе: “Єдиний має бути такий Бог, якого не зробила рука людська, але він сам живий по собі, і все рукою Своєю створює, заснував потугу земну, і просвітлює звище весь Всесвіт променями сонячними, сяйвом місячним і зоряним світлом; внизу ж прикрашає землю деревами і квітами різноманітними, і напоює її ріками й джерелами водними. Єдиний має бути такий Бог, котрий все підтримує, все влаштовує, все оживляє і все промишляє. Так отроковиця Варвара з сотвореного Творця пізнавати вчилася, оскільки збувалися на ній слова Давидові: “Повчився з усіх справ Твоїх, з творінь рук Твоїх навчався”. В тому навчанні її розгорівся в серці її вогонь любові Божественної, і розпалив її душу полум’ям жадання Бога, що на мала вона спокою ні вдень ні вночі, думаючи про Того Єдиного, Того Одного бажаючи пізнати напевно Бога і Творця всього.
Не могла мати ніякого вчителя з-поміж людей, який би відкрив їй Таїни Святої Віри, і на шлях Спасіння наставив — не міг бо ніхто приходити до неї, крім приставлених рабинь, оскільки батько її Діоскор пильно стеріг її. Проте сам Найпремудріший Учитель і Наставник Дух Святий, таємним вдиханням Своєї Благодаті в неї повчав її невидимо. І діяло в розумі її пізнання Правди. Була бо дівчина на стовпі тому немов птаха, що усамітнилася на [версі] споруди, про горнє думаючи, а не про низьке. Не лежала бо душа її ні до чого земного: не любила золота ні дорогоцінних перл та каміння коштовного, ні прикрас різних, ні якихось дівочих нарядів, ні про шлюб ніколи не думала, але тільки до Єдиного Бога всією думкою линула, бувши полонена любов’ю до Нього.
Надходив же час, коли належало отроковиці бути обручною з чоловіком, і численні багаті високородні й славні юнаки, про предивну красу її чувши, просили Діоскора, аби той зволив дати їм доньку свою за дружину. Піднявся Діоскор на стовп до Варвари, і почав говорити з нею про шлюб, оповідаючи їй про різних вродливих женихів, котрі бажають мати її за наречену — з котрим із них зволила б обручитися? Цнотлива ж дівчина Варвара, почувши від отця свого такі слова, зашарілася, соромлячись не лише чути, але й думати про шлюб. І всіляко того цуралася, не бажаючи [виконати] волю отчу, вважала бо для себе втратою, аби зів’яв цвіт чистоти її, і сплюндровані були безцінні перла дівства. Неодноразово батько напучував її скоритися волі його. [Проте вона] багато слів супроти того казала, а під кінець промовила: “Якщо й далі про те, батьку мій, говоритимеш, і змушуватимеш до обручення, то зроблю так, що надалі не зватимешся батьком. Я бо сама себе уб’ю, і втратиш дитину свою єдину”. Вжахнувся, почувши те, Діоскор, і пішов від неї, не сміючи більш силувати її. До того ж думав, що краще буде, коли доброю радою, а не примусом обручить її із кимось. І надіявся, що з часом сама [все] обдумає, і наступного року захоче вийти заміж. По тому задумав піти в у якійсь справі в дорогу далеку, вважаючи, що без нього Варвара буде тужити; і коли повернеться, легше дасть себе вмовити послухатися його веління та ради. Йдучи в дорогу, Діоскор велів своєму будівничому збудувати при купальні своїй у саду лазню, коштом значним і майстерністю премудрою. В лазні ж наказав зробити два вікна в південній стіні. А приставленим до доньки своєї наказав, аби вільно і безборонно коли захоче, зі стовпа сходила, і що їй завгодно буде — те та творить. Думав бо Діоскор, що його донька, з чисельнішими людьми спілкуючись, й сама захоче вийти заміж.
Коли ж пішов Діоскор в путь далеку, діва Варвара, маючи вільний вхід і вихід із дому свого, і маючи можливість безборонно розмовляти з ким захоче, здружилася з якимись дівчатами-християнками, і почула від них Ім’я Ісуса Христа, і негайно від Імені того зраділа духом, і бажала від них дізнатися про Того більше. Вони ж оповідали їй все про християнство: про невимовну Його Божественність, про Втілення від Пречистої Діви Марії, про вільне страждання його і Воскресіння, про майбутній Суд і вічну муку для ідолопоклонників, та безкінечну радість в Небесному Царстві для вірних християн. Варвара, все те послухавши, насолодилася серцем, і палала до Христа любов’ю й жадала Хрещення. Привелося ж у той час одному пресвітеру з Олександрії прийти туди під виглядом купця. Дізнавшись про нього, Варвара, покликала його до себе, аби таємно навчитися від нього пізнанню єдиного Творця всіх і Вседержителя Бога, і Віри в Господа нашого Ісуса Христа, чого віддавна бажанням великим жадала. Пресвітер, оповівши їй всі Таїни святої Віри, хрестив її в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. І належно наставивши її, пішов своєю дорогою. А свята Варвара, просвітлена Хрещенням, ще більше розпалилися на любов Божу, і подвизалася в пості й молитвах день і ніч, бувши рабою Господа свого, Якому уневістилася, вирішивши дівство своє зберегти неоскверненим
Тим часом вимурувана була лазня, яку повелів збудувати батько її, вирушаючи в дорогу. Зійшла одного разу свята діва Варвара зі стовпа свого, аби побачити будівництво тої лазні. І побачивши два вікна в лазні, каже до робітників: “Чому тільки два вікна зробили? Чи не краще бути трьом, аби і стіна красивішою, і лазня — світлішою були?” Відповіли будівничі: “Так батько твій велів нам, аби зробили лише два вікна на південь.” Варвара ж настійно веліла, аби й третє вікно влаштували — в образ святої Трійці. І коли не хотіли будівничі того робити, боячись батька її, вона говорила їм: “Я вас перед батьком заступлю, і відповідаю за вас. Ви ж робіть, як велю вам”. І зробили третє вікно в лазні за велінням її. Була там купіль, при якій лазня будувалася. Та купіль була облямована тесаним камінням мармуровим. Одного разу свята Варвара, до тої купелі прийшовши, і на Схід поглянувши, намалювала пальцем на мармурі зображення святого Хреста , яке від святого перста чистої діви так на камені відобразилося, ніби залізом вибите [було]. Ще ж при тій же лазні і ступня чесної дівочої її ноги відбилася, також на камені, і вода зі сліду того потекла, і численні по тому там були зцілення [тим], хто з вірою приходив. Все бо те: і лазня з трьома вікнами в образ Святої Трійці збудованими, і мармуровий камінь при купелі з зображенням хресним, і слід ноги святої Варвари — ціле було аж до часу блаженного Симеона Метафраста. І каже в оповіді своїй таке: “аж до сьогодні та купіль збереглася, зціляючи всіх хворих людей христолюбивих. Якби хто хотів порівняти [цю святиню] з водами Йорданськими, чи з джерелом Силоамським, чи з Купіллю овечою, не погрішив би перед істиною. Бо і тою подібні численні чудеса робить сила Христова”.
Гуляючи якось батьківською палатою, свята Варвара побачила богів батька свого — бездушних ідолів, що стояли на місці чесному, і зітхнула тяжко за душі людські, що служать ідолам. По тому поплювала в лиця ідольські, говорячи: “Подібне до вас та станеться з усіма, хто поклоняється, і всіма, хто хоче допомоги від вас, бездушних”. Те сказавши, піднялася на стовп свій, і підвизалася у звичайній своїй молитві та пості, весь розум свій заглибивши в Богомислення.
По тому батько її Діоскор повернувся з від’їзду, і оглядаючи будівництво в домі, підійшов до новоствореної лазні, і побачивши три вікна в стіні, почав із гнівом сварити слуг і будівельників: чому не послухалися веління його, і не два, а три вікна збудували? Вони ж відповіли: «Не наша це була воля, але доньки твоєї Варвари, яка попри наше бажання веліла, аби три вікна влаштовані були». Діоскор, негайно покликавши Варвару, запитав її, для чого наказала влаштувати у лазні третє вікно. Вона ж відповідає: «Краще три, ніж два. Ти бо, батьку мій, велів влаштувати два вікна в образ, як думаю, двох світил Небесних — Сонця й Місяця, аби освітлювали лазню. Я ж наказала й третє влаштувати в образ Троїчного Світла, які є трьома Вікнами Неприступного, Невимовного і Немеркнучого Світла, що просвітлюють кожну людину, яка приходить у світ». Батько ж здивувався новизні слів доньки своєї, воістину дивовижних, а йому незрозумілих. А тому, усамітнився з нею в лазні при купелі, де був хрест, перстом святої Варвари на камені зображений, якого Діоскор іще не бачив. Там запитав святу: «Яким чином світло трьох вікон просвітлює, як ти казала, людину?”»Говорить свята: «Слухай, батьку мій, і зрозумій, що кажу: Три іпостасі Єдиного в Тройці Бога, що живе в Світлі Неприступному, просвітлюють і оживляють всяке творіння — Отець і Син і Святий Дух. Тому веліла трьом вікнам у лазні бути, аби одне це,показуючи пальцем говорила, зображало Отця, інше — Сина, третє — Духа Святого, аби й стіни Ім’я Пресвятої Тройці прославляли». Також показала пальцем на зображений на мармурі хрест, і каже: «Намалювала ж і знамення Сина Божого, Котрий благоволінням Отця і дією Святого Духа, задля Спасіння людського й від Чистої Діви Воплотився, і волею постраждав на такому хресті, якого зображення бачиш. Для того тут зобразила знамення хресне, аби сила Хресна прогнала звідсіль всю бісівську силу”. Те і більше того про Святу Тройцю, про Втілення ж і страждання Христове, про силу Хресну, й про інші Таїни Святої Віри премудра діва до жорстокосердого батька свого говорила,сильно його розлютивши.
Діоскор, сказившись від злості та гніву, і забувши про природну любов до доньки, і витягши меча свого, хотів доньку власну вдарити. Вона ж кинулася тікати, і Діоскор, як вовк овечку, ганяв її, тримаючи в руці своїй оголеного меча. І як уже настигав бездоганну агницю Христову, стрілася на дорозі кам’яна гора, що немов стіна стояла, і свята, не маючи куди втекти від руки й меча батька, а вірніше — мучителя свого, один лише мала захист — Бога, до Якого душевні разом із тілесними звела очі, допомоги й захисту просячи. І не забарився Вишній почути рабу свою, але поспішив із допомогою Своєю: зробив так, аби розчахнулася надвоє перед нею кам’яна гора, як колись перед святою першомученицею Феклою, котра від рук безсоромних тікала. Розчахнувся, отже, камінь, свята діва Варвара втекла в ту розколину, і негайно розступився спереду камінь, давши в собі святій шлях вільний зійти на вершечок гори, куди свята, зійшовши, заховалась у якійсь кам’яній печері. А Діоскор, щонайтвердіший камінь цей, не побачивши перед собою доньки-втікачки, здивувався, як зникла з очей його, і шукав її терпляче довгий час. Коли ж обходив гору ту, шукаючи Варвару — побачив на горі двох вівчарів, що пасли свої вівці. Ті бачили святу Варвару, що втекла на гору, і в печері заховалася. Піднявшись на гору, запитав їх, чи не бачили там його доньки-втікачки. Один же з-поміж вівчарів, бувши милосердним, і бачачи Діоскора, гнівом виповненого, хотів заховати невинну дівчину, і каже: “Не бачив її!” Але другий мовчки показав пальцем на місце, де свята ховалася. І попрямував туди швидко Діоскор, а вівчаря того, який показав на святу пальцем, настигла кара Божа на тому ж місці, бо сам пастух, що показував, перетворився на кам’яний стовп, а вівці його на сарану перетворилися.
Діоскор же знайшовши у печері доньку свою, вхопив її, і почав немилосердно бити. Ударивши ж нею об землю, ногами копав; і за волосся вхопивши, потяг додому шляхом жорстоким. По тому зачинив її в кімнаті малій і темній, і закривши двері й вікна, і запечатавши печаткою, приставив сторожу. І морив її голодом та спрагою.
По цьому пішов до ігемона землі тої, на ім’я Мартіан, і розповів йому все про доньку свою: що відкидає богів їхніх, і вірує [в] Розіп’ятого. І просив ігемона, аби загрозою різних мук прихилив її до батьківської віри. По тому вивів її з ув’язнення, привів і віддав у руки ігемону, кажучи: “Відрікаюся я від неї, оскільки вона відреклася від богів моїх. І якщо не навернешся знову до них, і не поклониться їм зі мною, то не буде вона мені донькою, я ж не буду її батьком. Ти ж, державний ігемоне, муч її, як зволить влада твоя.”
Ігемон же, бачачи дівчину вроди незвичайної, дивувався красі її, й почав милостиво говорити до неї словами ласкавими, хвалячи красу її та високорідність. І умовляв її не відсупати від давніх отцівських законів, і не противилася волі батька свого, але поклонилася богам і слухалася в усьому батька, майно якого може успадкувати. Свята ж діва Варвара, премудрими й довгими словами марність богів бездушних викривши, сповідувала й славила Ім’я Ісуса Христа, відкидаючи всю суєту земного — багатств та втіх мирських; сама бажаючи Небесного. Ігемон же знову й знову напучував її, аби не безчестила роду свого, і прекрасного цвіту юності своєї не губила. Наостанку ж каже: «Милосердною сама до себе будь, діво красна, й разом із нами старанно принеси богам жертву, бо я милосердний до тебе, і пощадити тебе хочу, жаліючи віддати таку красу на муки й рани. Якщо ж не послухаєш мене, і не будеш нам покірною, то змусиш мене й попри моє бажання мучити тебе люто». Свята ж діва Варвара відповідає: “Я приношу жертву хвали Богу моєму, і сама хочу бути йому жертвою. Той бо єдиний є Богом Істинним, Котрий сотворив небо й землю, і все, що в них. А твої боги — ніщо є, і нічого не сотворили, бездушними будучи й ні до чого не спроможні. Навпаки — їх самих сотворила рука людська, як Пророк Божий говорить: «Ідоли поган срібні та золоті — творіння рук людських, і всі боги поган — біси, Господь же Небеса сотворив». Тих Пророчих слів я слухаюсь, і вірую в Єдиного Бога Творця всього, а про ваших богів сповідую лиш те, що марнотними є, і марнотною є надія ваша на них». Коли говорила свята ці слова, розгнівався ігемон, і негайно наказав роздягти її. І була цнотливій, чистій, святій діві перша та мука, не менша від найтяжчих ран — нагою стояти перед очима чоловіків численних, котрі безсоромно та не відвертаючись дивилися на оголене чесне дівоче тіло. По тому велів катувати, на землі її простягши, жилами воловими бити сильно протягом довгого часу, аж земля обагрилася кров’ю її. Переставши ж бити, мучителі, за велінням ігемоновим, волосяним шматтям і гострими черепками терли рани її, біль до болю додаючи. Проте всі ті муки, що гірше від бурі і вітру на храмину молодої і немічної плоті дівочої находили, не сколихнули кріпкої у Вірі мучениці Варвари. Заснована бо була на камені — Христі Господі своєму, в честь Якого і задля Якого той гіркий біль радісно терпіла.
По тому ігемон повелів кинути її до темниці, доки придумає, якими лютішими має катувати її тортурами. Варвара, ледве жива від ран, перебуваючи в темниці, молилася зі сльозами любимому Жениху — Христу Господу, аби не лишав від лютого болю страждати, і говорила з Давидом: «Не покинь мене, Господи Боже мій, і не відступи від мене, повернися на поміч мені». Як вона так молилася, у північ, осяяло її світло велике. Жах і радість відчула в серці своєму свята: наближався Жених її нетлінний, бажаючи наречену свою відвідати! По тому Сам явився їй Цар Слави в Славі невимовній. О, як зраділа духом свята, побачивши Його. Господь, дивлячись на неї люблячими очима, пресолодкими Своїми вустами каже: «Дерзай, наречено Моя, і не бійся. Я буду з тобою, оберігаючи тебе, і дивлячись на подвиг твій, і полегшуючи біль твій, і за це нагороду тобі вічну готую в палаці Моєму Небесному. Перетерпи, отже, до кінця, і невдовзі насолодишся вічними благами в Царствії Моєму». Варвара, коли говорив до неї таке Христос Господь, вся танула, як віск від вогню, від Божественного бажання, і немов ріка любов’ю до Нього розливалася. Так втішив і любов’ю своєю насолодив Ісус Найсолодший любиму Свою Наречену Варвару, і від ран зцілив її, аж і сліду не лишилося від болячок на тілі її. По тому пішов з очей її, залишивши їй в невимовній радості духовній. І була свята Варвара в темниці, немов на Небесах, серафимською любов’ю до Бога палаючи, і славословлячи Його серцем та вустами, віддаючи подяку Господу, Котрий не зневажив рабу свою, що страждає задля Імені його, але відвідав.
Була там одна жона віруюча й богобоязнена, на ім’я Юліанія, котра відколи свята Варвара арештована була, спостерігала за нею здалеку й на страдництво її дивилася. І коли кинута була свята в темницю — присіла до віконця темничного, дивуючись, як та юна дівчина, в самому цвіті молодості й краси, зневажила батька свого й весь рід, і багатство, і все благе та красне світу цього, ще ж і душі своєї не щадить за Христа, але радо її за Нього віддає. Побачивши ж, як зцілив Христос Варвару святу від ран, забажала й сама за Нього страждати, і готувалася до подвигу, молячи Подвигоположника Христа Ісуса, аби подав їй терпіння в муках.
Коли настав день, виведена була Варвара свята з темниці, і ведена до нечестивого судилища на друге випробування. А Юліанія йшла за нею здалека. Коли стала свята Варвара перед ігемоном, — побачив Ігумен та всі, що з ним були, дівчину здоровою, з обличчям світлим і красивішу ніж перше; а на тілі — ні сліду від ран завданих не мала. І здивувалися. Каже ж до неї ігемон: «Бачиш, о дівчино, наскільки тобою боги наші піклуються? Тебе, вчора люто зранену, до сьогодні повністю зцілили, і знеможену від болю — здоровою зробили. Вдячною будь за таке їх благодіяння, і поклонися їм, принеси жертви». Свята ж відповіла: “Чому кажеш, ігемоне, ніби боги твої мене зцілили? Самі будучи сліпими, німими і ніяких не маючи почуттів, не можуть подати ні сліпим прозріння, ні німим мови, ні глухим слуху, ні кульгавим ходи; ні хворих зціляти, і мертвих воскрешати. То як мене могли зцілити? І за що їм кланятися? Зцілив мене Ісус Христос Господь Бог мій, Котрий всілякі лікує хвороби, і мертвим дає життя. Тому, Якого ти нечестивими твоїми очима, осліплений своїми думками нечестивими, бачити не можеш — не достойний бо [того] — я з вдячністю поклоняються, і саму себе в жертву приношу Йому”. Ці слова святої мучениці розгнівали ігемона, і повелів мученицю повісити на дереві й стругати тіло її кігтями залізними, по тому свічами палаючими обпалювати ребра її. Все те доблесно терпіла Варвара свята. Ще ж і молотом по голові бита була. І неможливо було не лише юній тій отроковиці, але навіть найсильнішому мужеві після таких мук живим лишитися, якби не укріпляла невидимо агницю Христову Сила Божа.
Між народом, що дивився на муки Варвари святої, стояла недалеко вищезгадана Юліанія. Та, дивлячись на кріпке святої Варвари страдництво, яке в такому юному тілі мужньо терпить, плакала дуже, і не могла від сліз себе утримати. По тому, ревності виповнившись, підвищила голос свій із натовпу, й почала викривати немилосердного ігумена за нелюдські муки, і богів їхніх поганських ганити. І негайно схоплена була. І про віру запитана, християнкою себе назвала. Задля того повелів ігемон мучити її, як і Варвару. Повішена була разом із Варварою, і стругана залізними гребенями. І свята великомучениця Варвара, висячи в муках, звела горі очі свої до Бога, і говорить: «Боже, Ти що випробовуєш серця людські! Ти знаєш, як Тебе бажаючи і Твої Святі Заповіді люблячи, всю себе Тобі принесла, і Твоїй всесильній доручила Десниці. Ти, Господи, не лиши мене, але милостиво потурбуйся про мене та про співстрадницю мою Юліанію. Обох нас укріпи, і утверди нинішній подвиг добре звершити, «дух бо сильний, плоть же — немічна». Коли свята так молилася, з вище допомога невидимо їй для мужнього терпіння подавалася.
По тому повелів мучитель обом відрізати груди, і відрізані були, і біль тяжкий примножився. І знову Варвара свята до Лікаря і Зцілителя свого очі звівши, говорить: «Не відверни Лиця Твого від нас, Христе, і Духа Твого Святого не відніми від нас! Подай нам, Господи, радість Спасіння, і Духом Владичним утверди нас у любові Твоїй!»
По таких тортурах велів ігемон святу Юліанію до темниці відвести, а святу Варвару, для більшого її осоромлення, голу по всьому місту водити з наругою, штовхаючи і б’ючи. Свята ж діва Варвара лише соромом, немов одягом, покриваючись, заволала до Возлюбленого Жениха свого, Христа Господа, говорячи: «Ти, о Царю, що одягаєш небо хмарами, і землю туманами, немов пеленами повиваєш, покрий наготу мою, і зроби, аби невидимі були частини тіла мої для очей нечестивих, аби не до кінця осміяна була раба твоя!» І негайно Христос Господь, Котрий з усіма своїми ангелами з вище на подвиг раби своєї дивився, поспішив на допомогу їй, і ангела світлого до неї послав з світловидними шатами, аби прикрив наготу її. Як прикрита була свята Варвара, уже більше не могли очі нечестивих дивитися на її оголені члени, і повернута була до мучителя. По ній свята Юліанія, також нага, воджена була містом, на споглядання ангелам і людям.
По тому мучитель, побачивши, що не може їх від любові Христової відвернути і до ідолопоклонства прихилити, обох засудив на усічення мечем.
Діоскор же, каменносердий батько святої Варвари, не лише не зжалився серцем, бачачи великі муки доньки своєї (таким жорстоким зробив його біс), але й сам не посоромився її катом бути, бо одною рукою вхопив доньку, а другою взяв оголений меч, і вів її на місце страти, яке було призначене на певній горі за містом. Ведена ж була одним воїном і свята Юліанія. І коли вони йшли, Варвара свята молилася Богу, кажучи: «Безначальний Боже, Ти що простер Небо, немов покров, і землю на водах заснував, Ти що осяюєш Сонцем своїм благих і поганих, і дощ посилаєш на праведних й на неправедних! Ти й нині почуй мене, рабу твою, що зараз молиться до тебе: Почуй, о Царю, і дай Благодать Твою кожній людині, котра мене й мої страждання поминати буде. Хай не наблизитися до нього хвороба раптова, і смерть негадана його та не спідкає. Знаєш бо, Господи, що плоттю і кров’ю творіннями Пречистої Руки Твоєї ми є.” Коли так молилася свята — почула голос із Небес, що закликав її з Юліанією в Горніх, і обіцяв їй вчинити за проханням її. І йшли обидві мучениці — Варвара та Юліанія — на смерть з радістю великою, бажаючи швидше звільнитися від тіла і зійти до Господа. Досягши ж нареченого місця, агниця Христова Варвара схилила під меч святу свою главу, і зарубана була руками немилосердного батька свого. І збулося писане: «віддасть на смерть батько дитину». А святу Юліанію там же інший воїн зарубав. І так закінчивши подвиг свій, святі їхні душі в голосі радості зійшли до Самого Владики, Котрий з любов’ю їх прийняв.
Діоскора ж і Мартіана-ігемона спіткала раптова кара Божа, бо того, як з гори сходив, а іншого, [як] сидів удома, грім та блискавка, з Неба вдаривши, побила, і попалило їх настільки, що навіть попелу їхнього не знайдено.
Був же в граді тому один благочестивий чоловік, на ім’я Галентіан. Той, взявши чесні святих мучениць мощі, поніс до міста й поховав з належною честю, і церкву над ними збудував, в якій численні зцілення бувають від мощей святих, молитвами їхніми.
Свята великомучениця Варвара належить до таких святих, шанування яких розповсюджене на всю Православну Церкву.
Глибоко вшановує святу великомученицю Варвару і побожний український народ, оскільки як дорогоцінний скарб мощі святої мучениці перебувають у столиці нашої держави – Золотоверхому Києві.

Неділя 25-та після П’ятдесятниці. Притча про милосердного самарянина

Притча о милосердном самарянине / Детская Библия Онлайн | Библия Онлайн

Я хочу звернути вашу увагу на дві або три риси сьогоднішньої притчи. Нам сказано, що якийсь чоловік ішов із Єрусалиму до Єрихону. У Старому Завіті Єрусалим був місцем, де перебуває Бог: це було місце поклоніння Богові, місце молитви. Ця людина спускалася, з гори бачення він спускався туди, де протікає людське життя.

На цьому шляху на нього напали, зняли його одяг, поранили і кинули при дорозі. Три людини, один за іншим, йшли цією дорогою. Всі троє побували там, де живе Бог, всі троє були в місці служіння Богу, поклоніння Йому, в місці молитви. I двоє з них пройшли повз пораненого. Текст так яскраво описує, що священик просто пройшов повз: нам навіть не сказано, що він хоч глянув на нього. Він був людина забезпечена, йому справи не було (так, у всякому разі, він думав) до людської потреби: він нічому не навчився з молитви Богові, Який – сама Любов. Потім пройшов наступний, левит, чоловік сильний в Писанні, але незнаючий Бога. Він підійшов, постояв над помираючим пораненим – і пішов далі. Його розум – здавалося йому – поглинений високими речами, ніж людське життя, людське страждання.

І нарешті, пройшла людина, який в очах іудеїв був зневажений в самому своєму бутті: не за свої особисті, моральні чи інші недоліки, а просто тому що він був самарянин – відкинутий; в Індії його назвали б парією. Цей чоловік зупинився над пораненим, тому що він-то знав, що таке – бути знедоленим, що таке бути самотнім, що значить, коли повз тебе проходять з презирством, а часом і з ненавистю. Він схилився над пораненим, зробив, що міг, для полегшення його страждань, відвіз його в спокійне місце: і все це він зробив за власний рахунок. Він не тільки оплатив готельний догляд за пораненим: він віддав свій час, свою турботу, своє серце. Він заплатив всіма можливими способами, якими ми можемо заплатити, надавши увагу людям, які нас оточують.

Ми провели цілий ранок у присутності Самого Бога, в місці, де Він живе: ми чули, як Його голос говорив нам про любов: ми проголошували, що ми віримо в цього Бога, Який – сама Любов, в Бога, Який віддав Свого Єдинородного Сина заради того, щоб кожен із нас – не всі ми колективно, але кожен з нас особисто – міг отримати спасіння. Ми зараз вийдемо з цього храму: протягом майбутнього тижня або до наступного відвідування храму ми зустрінемо багато людей. Чи поступимо ми як священик? або левит? Підемо ми, розмірковуючи про те, що ми тут дізналися, зберігаючи в серці подив і радість, але проходячи повз кожного зустрічного, тому що дрібні турботи можуть порушити наш спокій, відвести наш розум і серце від дива зустрічі з Богом, від Його присутності? Якщо так ми зробимо, то ми мало що зрозуміли (якщо взагалі щось зрозуміли) про Євангеліє, про Христа, про Бога. А якщо ми, подібно юнакові, подібно учителеві, запитаємо: “Але хто мій ближній? Хто той, заради якого я повинен бути готовий розлучитися з найглибшими переживаннями мого серця, з самими піднесеними роздумами, з найкращими моїми почуттями? “- Відповідь Христа проста і пряма: Кожний! Кожна людина, хто потребує тебе, на будь-якому рівні: на простому рівні їжі або притулку, чуйної уваги, дбайливості, дружелюбності.

А якщо одного разу (цей день може і ніколи не настати, але може прийти в будь-який момент) від нас буде потрібно більше, ми повинні бути готові любити нашого ближнього, як нас тому вчить Христос: з готовністю віддати наше життя за нього. “Віддати життя” не означає померти; мова йде про те, щоб день у день віддавати нашу турботу всім тим, хто її потребує, тим, хто в печалі і потребує втішення; тим, хто в розгубленості і потребує зміцнення та підтримки ; тим хто, голодний і має потребу в їжі; тим, хто знедолений і, може бути, що потребує в одязі: і тим, хто в душевному смутку, і, може, потребує слова, яке виллється з тієї самої віри, яку ми черпаємо тут і яка становить саме наше життя.

Вийдемо ж звідси, згадуючи цю притчу не як одну з найпрекрасніших сказаних Христом речей, але як прямий шлях, на який Він закликає нас встати. Вона вчить нас ставитися один до одного, озирнутися навколо уважним поглядом, пам’ятаючи, що інколи найменша ласка, одне тепле слово, один уважний рух може перевернути життя людини, яка стоїть на самоті перед обличчям власного життя. Нехай допоможе нам Бог бути подібними на милосердного самарянина на всіх рівнях і по відношенню до всіх людей. Амінь!

Антоній, Митрополит Сурожський

Джерело : hram.lviv.ua

21 листопада Собор Архистратига Божого Михаїла та інших Небесних Сил безплотних

sobor arh mihaila

Собор Архистратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних, Архангелів: Гавриїла, Рафаїла, Уриїла, Селафиїла, Єгудиїла, Варахиїла та Єремиїла

Святкування Собору Архистратига Божого Михаїла та інших Небесних Сил безплотних встановлено на початку IVст. На Помісному Лаодикійському Соборі, який відбувся за декілька років до І Вселенського Собору. Лаодикійський Собор 35-м правилом засудив і відкинув єретичне поклоніння ангелам як творцям та правителям світу і утвердив православне шанування їх. Звершується свято в листопаді 9-му місяці від березня ( з якого в давнину починався рік) – у відповідності з числом 9-ти чинів Ангельських. Восьмий же день місяця вказує на майбутній Собор всіх Сил Небесних в день Страшного Суду Божого, який святі отці називають « днем восьмим, бо після віку цього, що йде седмицями днів, настане «день восьмий», і тоді: « прийде Син Людський у Славі Своїй і всі святі Ангели з Ним» ( Мф. 25,31).
Чини Ангельські розділяються на три ієрархії – вищу, середню і нижчу. Кожну ієрархію складають три чини.
У вищу ієрархію входять: Серафими, Херувими, Престоли. Найближче до Пресвятої Тройці знаходяться шестикрилі Серафими ( Полум’яні, Вогненні) ( Іс. 6, 2). Вони полум’яніють любов’ю до Бога і інших спонукають до неї.
Після Серафимів Господу предстоять многоокі Херувими ( Бут. 3, 24). Їхнє ім’я означає вилиття премудрості, просвіщення, бо через них, що сяють світлом Богопізнання і розуміння таїн Божих, посилається премудрість і просвіщення для істинного Богопізнання.
За Херувимами – предстоять Богоносні за благодаттю, даною їм для служіння, Престоли ( Кол. 1, 16), що таємничо і неосяжно носять Бога. Вони служать правосуддю Божому.
Середню Ангельську ієрархію складають три чини: Господства, Сили і Власті.
Господства ( Кол. 1,16) володіють над наступними чинами Ангелів. Вони настановляють поставлених від Бога земних володарів на мудре правління. Господства навчають володіти почуттями, приборкувати гріховні бажання, підкоряти плоть духу, панувати над своєю вольою, перемагати спокуси.
Сили (1 Пет. 3, 22) виконують волю Божу. Вони творять чудеса і посилають благодать чудо творення і прозорливості угодникам Божим. Сили допомагають людям у несенні послуху, укріплюють в терпінні, дарують духовну кріп кість і мужність
Власті ( 1 Пет. 3, 22: Кол. 1, 16) мають владу приборкувати силу диявола. Вони відбивають від людей бісівські спокуси, утверджують подвижників, оберігають їх, допомагають людям у боротьбі зі злими помислами.
Нижчу ієрархію складають також три чини: Начала, Архангели та Ангели.
Начала ( Кол. 1, 16) керують нижчими ангелами, направляючиїх до виконання Божественних повелінь. Їм доручено керувати всесвітом, охороняти країни, народи, племена. Начала настановляють людей віддавати кожному честь, яка належить його званню. Навчають керівників виконувати посадові обов’язки не заради особистої слави і вигоди, а заради честі Божої і користі ближнім.
Архангели ( 1Сол. 4, 16) благовістять про велике і преславне, відкривають тайни віри, пророцтва і розуміння волі Божої, укріплюють в людях святу віру, просвічуючи їхній розум світлом Святого Євангелія.
Ангели ( 1 Пет. 3.22) найбільш близькі до людей. Вони сповіщають наміри Божі, настановляють людей до чеснотного і святого життя. Вони охороняють віруючих, утримують від падіння, піднімають впалих, ніколи не покидають нас і завжди готові допомогти, якщо ми забажаємо.
Всі чини Небесних сил носять загальну назву Ангелів – за суттю свого служіння. Господь відкриває Свою волю вищим Ангелам, а вони, в свою чергу, просвічують решту.
Над всіма дев’ятьма чинами поставлений Господом святий Архистратиг Михаїл ( ім’я його в перекладі з єврейської означає – « хто як Бог») – вірний служитель Божий, тому що він скинув з Неба гордовитого деницю з іншими павши ми духами. А до інших Ангельських Сил він викликнув: « Будьмо уважні! Станьмо добре перед Сотворителем нашим і не задумаймо неугодного Богові!». За Церковним переданням, що закарбоване в службі Архистратигу Михаїлу, він приймав участь у багатьох старозавітніх подіях. Під час виходу ізраїльтян з Єгипту він супроводжував їх у вигляді вогненного стовпа вночі і хмарного вдень. Через нього явився Сила Господня, що знищила єгиптян посланих фараоном наздогнати ізраїльтян. Архистратиг Михаїл захищав Ізраїль у всіх бідах.
Він явився Ісусу Навину і відкрив волю Господа на взяття Єрихону ( Нав. 5, 13-16). Сила великого Архистратига Божого явилась у знищенні 185 тисяч воїнів Асирійського царя Сеннахирима ( 4 Цар.19, 35), в поразці нечестивого Антіохового воєначальника Іліодора і в огородженні від вогню трьох святих отроків – Ананії, Азарії і Мисаїла, кинутих в піч на спалення за відмову поклонитися ідолу ( Дан. 3, 92-95)
З волі Божої, переніс пророка авакума з Юдеї до Вавилону, щоб дати їжу Даниїлу кинутому у рів з левами ( кондак акафіста, 8)
Архангел Михаїл заборонив дияволу явити іудеям тіло святого Мойсея для обожнення( Іуд. 1,9).
Святий Архангел Михаїл явив свою силу, коли він дивно спас отрока, кинутого грабіжниками в море з каменем на шиї біля берегів Афону ( Афонський Патерик).
Слід зазначити, що шанування святого Архистратига Михаїла почалося на наших землях ще з часів древньої Русі, про це свідчать чудеса явлені архангелом Божим і велика кількість храмів та монастирів побудованих нашими благочестивими предками на честь Начальника Небесних сил.
Найперше треба згадати, про Михайлівський Золотоверхий монастир, який обрав для себе за оселю Архистратиг Михаїл. Місто Київ, злотоглава столиця нашої держави і вся Україна мають собі за небесного покровителя Архангела Михаїла.
З Священного Писання і Священного Передання для нас відомі також такі Архангели:
Гавриїл – кріпость ( сила) Божа, провісник і служитель Божественної могутності ( Дан. 8, 16; Лк. 1, 26)
Рафаїл – лікування Боже, цілитель людських недугів ( Тов.3, 16; 12,15);
Уриїл – вогонь, чи світло Боже, просвітитель ( 3 Езд. 5, 20);
Селафиїл – молитвеник Божий, той що спонукає до молитви ( 3 Езд. 5, 16);
Єгудиїл- той що славить Бога, той що підкріплює працюючих для слави Господньої і молільник про відплату їм за подвиги;
Варахиїл – роздавач благословення Божого на добрі діла, той що просить для людей милості Божі;
Еримиїл – піднесення до Бога ( 3 Езд. 4, 36).
Ніде не вказується точна кількість святих Ангелів. Для нас це є не важливо. Церква Христова, здавна вшановує Горні Воїнства, Як служителів Божественної Слави, як наших небесних захисників і покровителів, керманичів всього нашого життя.

Джерело : www.cerkva.vn.ua

ІКОНА НА ПРАВОСЛАВНОМУ СХОДІ І НА ЗАХОДІ

Встановлення свята Торжества Православ’я в самому початку святої Чотиридесятинці, під час якої з’єднується богослов’я і аскетизм, і одночасно, коли ми стаємо причетними таїнства хреста і Воскресіння, вказує на внутрішній світ Православної Церкви, і в основному і перш за все на її глибину, яка дійсно « бачиться майстерним плавцем».

Далі я вкажу на чотири ознаки, в рамках яких виявляється і та область, до якої належить православна ікона, але я також вкажу і на її відміну від інших християнських традицій.

І. Церква пророків, апостолів та святих

Православна Церква не ґрунтується на інтелектуалізмі-раціоналізмі та на моралізмі, але на відкритому Богом досвіді пророків, апостолів і святих отців. Це те, що відрізняє її від західної схоластики і моралізму. Бог не є предметом відкриття за допомогою пануючого в людині розуму, але Він Сам відкривається чистої серцю людини, відповідно до слова Христа: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать». (Мт. 5:8)

У «Синодику Православ’я», який зачитується в Неділю Православ’я, між іншим є наступні слова: «Як побачили пророки, як дали Апостоли, як передала Церква, як догмати поклали вчителі, так і ми мислимо, так і ми промовляємо, так і ми проповідуємо Христа істинного Бога нашого».

З цього фрагмента з тексту Синодика очевидним стає те, що бачення пророків, вчення Апостолів ототожнюється з догматами Отців.

Православне богослов’я не є міркуванням або фантазією, але досвідом у Святому Дусі, а догмат є межею, який покладається для особистісного богонатхненного досвіду, і це робиться заради порятунку людини. В результаті догмат є висловленим словом і сенсом невимовної реальності, і його мета полягає в тому, щоб бути ліками для людини з тим, щоб вона досягла спілкування з Богом. У цій перспективі нам необхідно дивитися і на догматичну істину про ікону-образ. Православна ікона – це явлення нествореної слави Бога для того, щоб людина була приведена до цього переживання Божественної слави.

У цій реальності живуть і діють наші Святі Отці, тому в «Синодику Православ’я» ще раз, повторно йдеться, що слідуємо «згідно богослов’я богонатхненних святих і благочестивому розуму Церкви».

ІІ. VII Вселенський собор і собор у Франкфурті

Історичність події з життя Церкви, який ми святкуємо в Ніделю Православ’я полягає у відновленні шанування святих ікон, яке відбулося в 843г. І в цьому ж році був насправді відновлений авторитет VII Вселенського собору, який відбувся в Нікеї в 787 р., а він богословив про гідність священних ікон у Православній Церкві.

Це богослов’я було викладено древніми отцями, такими як свт. Василь Великий, але і іншими отцями ще до цього Вселенського собору: прп. Іоаном Дамаскином, прп. Феодором Студитом і ін. До Вселенського собору, а й після нього, було розкрито і розвинене прекрасне богослов’я про ікони Христа, Богоматері, святих і Чесного Хреста. Ікони не є просто зовнішніми символами, але виразниками таїнства втілення Сина Божого і Слова і обожнення людини. Насправді зображення священних ікон вказує на іпостасне з’єднання створеного і нествореного в Особі Боголюдини Христа, і на з’єднання людини з Богом по благодаті.

Необхідно зауважити, що на Вселенському соборі були представники всіх помісних Церков, і навіть від папи Римського Адріана, які підписали рішення Собору про богословську гідність священних ікон. Навіть ще тоді між Давнім і Новим Римами існувала єдність і, незважаючи на особливості в традиціях, в головних догматах вони мали спільну віру, богослов’я та життя.

Незважаючи на це Карл Великий, лідер франків, для того щоб відокремитися від Римської імперії та щоб застосувати власний план, виступив проти рішенням VII Вселенського собору, і негайно склав відповідь, відомий як «Capitulare adversus synodum». Цим документом він відкинув рішення VII Вселенського собору. Однак папа Адріан – який через своїх представників взяв участь в VII Вселенському соборі, а в Дії собору було внесений його лист, в якому він вказав на свою відданість давнім традиціям Вселенської і Апостольської Церкви та воно було схвалене всіма Отцями, – направив своє послання Карлу Великому, в якому висловив свою незгоду з рішенням короля франків. Коли Карл Великий отримав ці роз’яснення папи Адріана, який відстоював і захищав рішення VII Вселенського собору, замість того, щоб з радістю прийняти перемогу шанувальників ікон, видав указ своїм радникам створити нове богослов’я. Так були написані «Libri Carolini», в яких ясно розкривається протилежність поглядів франків по відношенню до думок православних і Римського папи, а також всіх Східних патріархів, які взяли участь в VII Вселенському соборі.

Надалі Карл Великий скликав свій власний собор у Франкфурті в 794 р. на, яким були офіційно затверджені недавні відхилення його богословів, і між іншим було засуджено поклоніння іконам і введена вставка в Символ віри filioque.

Це є цілком зрозумілою ознакою відділення однієї частини Європи від православної єдності, яке існувало між п’ятьма патріархатами, тобто Римським Папою і Східними патріархатами. Однак, коли в 1009г. престол Стародавнього Риму був зайнятий папою, люблячим франків та було введено filioque в Символ віри, тоді був створений розкол, поділ, в перспективі якого в Західній Церкві повинні були бути прийняті рішення собору у Франкфурті проти священних ікон. Тому в богослужіння були введені статуї, а й ікони втратили духовність і богослов’я Православної Вселенської Церкви. Тим самим на Заході отримав розвиток натуралізм, а в іконах розвинена чуттєвість.

ІІІ. Ікона в Православної і західної традиції

Другою ознакою, яку нам необхідно вивчити, є відмінність між православно-візантійської іконою і західної іконою, двох конкретних справжніх зразків іконографії – Заходу і Православного Сходу.

Західний стиль і манера іконографії, які одержали перевагу на Заході під час Середньовіччя і на початку епохи Відродження, прекрасним чином відображені в живопису папської каплиці у Ватикані – Сікстинській Капелі, яка була розписана в XV столітті великими майстрами живопису, найбільш видатним з яких є Мігель Анжело.

Зовсім недавно була видана книга, в якій дається нове тлумачення всієї іконографії цього храму. Ця книга написана професором Пфайфером (Heinrich Pfeiffer), який постарався дати богословський коментар до іконографії Папської каплиці, при цьому він ґрунтується на догматах римо-католицизму. Він стверджує, що в цьому творі розробка тематики, деталей фрескового живопису, єдність і гармонія, які можна спостерігати в образотворчому ряді, що не були складені самими художниками, але папськими богословами тієї епохи. У композиції Святої Трійці живопис повністю ґрунтується на вченні блаженного Августина про сходження святого Духа і від Отця і від Сина.

Заслуговує на увагу і те, що Мігель Анжело, розписуючи папську каплицю, трудився як скульптор і зобразив біблійні сюжети як статуї, виявляючи «стихійність і мимовільність його антропоцентризму і канон класичної античності».

Характерною є сцена Суду, яка написана Мігель Анжело. Христос представляється таким, що має вищу владу в правій руці в пориві гніву і вся композиція відчуває деякий вплив від руху руки Судді. І як помічається коментатором і дослідником «в перший раз живописець за вказівкою папи римської церкви зображує ікону Христа, яка відкидає встановлений іконографічний зразок і сходить до божества ідолопоклонства». Цілком ймовірно, що тут він хоче вказати на абсолютну владу папи по цілому світові, оскільки він на землі є вікарієм Христа.

Старець Софроні (Сахаров), православний іконописець, коли сам відвідав Сікстинську капелу, написав: «Душа абсолютно не розташовується до молитви, але тільки для різних мистецтвознавчих та філософських роздумів». Саме про сцену, де Христос зображений як Суддя, він написав: «Можна сказати, що це якийсь «борець », який кидає в безодню пекла всіх тих, які наважилися йому протистояти. Його жести є мстивою жорстокістю і, звичайно, ми можемо сказати, що тут абсолютно немає справжнього євангельського Христа».

На скільки інший є іконографія в православ’ї, це видно на іконі Другого пришестя Христа, і на іконі Преображення Христа і Його воскресіння. У Сікстинській капелі неможливо знайти ікони ні Преображення, ні Воскресіння, це є характерним для католицизму.

Давайте звернемо нашу увагу на іншого Михайла, Панселіна, його роботи в Протаті Святої Гори Афон. Ці зображення викликають інтерес у всіх дослідників мистецтва, а також простих людей. Священний Кінот Святої Гори сказав, що «фрески Великої Церкви Протата – це плід та результат внутрішньої чернечого і літургійного життя Святої Гори. У кожному подібному диві нашого священного місця богословська значимість, духовна глибина, класичне почуття приносить плоди гармонії, синтезу, краси форми і насиченість кольору». Згідно особливої думки про живопису: «фрески Протата відображають якийсь свідомий поворот і відновлення інтересу візантійського світу до класичного ідеалу в гармонії настільки, наскільки він поєднується з духовністю християнського суспільства, яку він виражає».

Архімандрит Софроні (Сахаров) пише, що православні іконописці працюють на основі особистого досвіду. Деякі з них порушують пропорції і спотворюють людську подобу для того, щоб відірвати людини, яка молиться, від землі і зводити на небо, інші ж за допомогою ікони хочуть відбити з’єднання створеного і нествореного. Цей останній випадок створює умови для досвіду богобачення.

Відмінності, які існують між візантійської і західної іконами цілком очевидні. Візантійські ікони представляють Христа у всій величі, а й з глибоким миром, який наближає людину через велике людинолюбство і кенотічну любов. Є ікони, які мають любов, ніжність, м’якість. Православна ікона одночасно відображає внутрішній світ людини, єднання створеного з нествореним, в перетворення людини нествореним Світлом, який увійшов в життя людини і виливається на тіло і на все творіння. Те, що оточує людину, на це людина дивиться з деякою чуйністю, ніжністю і любов’ю. Невечірнє Світло виходить від Христа і в той же час освячує все творіння. У релігійних зображеннях епохи відродження – навпаки, всякий може побачити антропоцентричного споглядання світу, властиве давньогрецької культурі, віра людини самому собі, панування розуму, сили і ласолюбства – гедонізму. Суперечливість традиційних цінностей, звідки і мистецтво володіє реалістичним і антиметафізичнім характером. На заході створюється скульптурний образ, заснований на антропоцентричному досвіді і пізнанні, який в красиві знаки змінюють оновлену віру людини і використовує в чисто світському призначення. Західний релігійний живопис, натуралістична і антропоцентрична висловлює надмірно людський характер віри і людську пристрасть, яка впроваджується в священні храми.

IV. Два образу сучасного світу

Маючи перед нашими очима все сказане раніше, ми можемо звернутися до питання, яке стосується нашого сучасного суспільства, будь то східного, будь то західного, і ми побачимо два образи- ікони нашого сучасного світу, який не відрізняється від двох видів ікон зазначених нами раніше.

Один є раціоналістичним і чуттєвим, який затверджується на абсолютному пануванні почуттів, розуму і пристрастей, що характеризується як гедонізм страждання. Панування розуму заводить людину в глухий кут і панування чуттєвості через насолоди та страждання створюють трагедію. Сьогодні все затверджується на чисто зовнішньому образі, який підпав під чарівність зовнішнім сяйвом і нехтує глибиною. Це образ-ікона уподібнюється західній іконі виконаної чуттєвості, яка міцно спирається на задоволенні почуттів і насолод.

Іншим образом є внутрішній таємничий світ, який звертає на невидиму сторону людини, і сходить в глибину його серця, туди, звідки все сердечні почуття, спрямовані до Бога і до людей, але там людина переживає і трагедію страждання та пекла.

Різниця між цими двома образами-іконами символічно характеризується різницею між особистістю і личиною-маскою. Особистість має онтологію і глибину, в той час як личина-маска має тільки видимість і приховує обличчя. Насправді ж сьогодні люди, як правило, використовують маски, і тому не розташовані до богословського розуміння особистості, і тому приховують свою особистість. Але і суспільство сьогодні це таке собі товариство маски, вітрини, яке задовольняється зовнішнім світлом, а не сходженням в глибину серця, особистості. Особистість має в своєму розпорядженні свободу і любов, маска має зовнішній світ і привабливість, які знищують особистість і сіють трагедію. Тому ймовірно людина і бажає розбити вітрини магазинів заради вимоги свободи, але не знаходить бажаної мети. Філософія есенціалізму і психологія есенціалізму намагаються локалізувати цю зовнішню трагедію людини, її страждання, за допомогою порожнечі, слізного страждання, які ховаються під зовнішньою красою маски-личини. Сучасне мистецтво намагається відобразити цю глибину внутрішнього світу людини. Сучасна соціологія цікавиться можливістю зменшити існуюче розходження між багатством і бідністю, головним чином намагаючись зняти вуаль, яка приховує трагедію суспільства. Наукові дослідження розкривають трагедію людини здалеку в світлі гласності і коли ще гасять світло маяка. Цю працю головним чином здійснюють духовні отці, які сходять в пекло людської трагедії, для того щоб доставить звістку надії і воскресіння.

Прославлення святих ікон, яке святкується в Неділю Православ’я, направляє нас до прославлення дійсно ікони Отця, який є Бог Слово, і на прославлення дійсно створеного за образом Божим людини, якими є Святі. Це означає, що слід прославляти Особистість Бога, яка вільно і ніжно полюбила людини, щоб відкинути маску лжебогів, які ведуть до несвободи та жорстокості. Це також означає, що слід прославляти людини, який створений за образом і подобою Божою, щоб запанувала спочатку любов і спочатку свобода і була б скинута маска лицемірства і брехні.

В нашу епоху, коли ми чуємо слово філософа ессенціаліста Сартра «інші люди це наше покарання», слід почути велике слово преподобного Серафима Саровського: «Христос воскресе радість моя». Інша людина не є нашим покаранням, але нашою радістю. І Бог це не якийсь феодал, який вимагає виконання встановленого Їм порядку, але люблячий Наречений нашого серця, і Церква це не середньовічне суспільство, але наречена одягнена в Світло слави. Давайте минаємо чуттєве зображення і звернемося до візантійської римської ікони, відкинем маску лицемірства та станемо справжньою особистістю. Для того, щоб нам відчути справжне Свято Православ’я.

Митрополит Навпактській і св. Власія Єрофей (Влахос).

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Featured Links

    Пошук в архіві

    Пошук за датою
    Пошук за категорією
    Пошук з Google
    Увійти | Designed by Gabfire themes