У ці дні, коли світ з тривогою читає щоденну статистику людських втрат від пандемії коронавірусної інфекції, ми, українці, згадуватимемо про кількість померлих, опромінених, евакуйованих, постраждалих від трагедії, яка стала не тільки українською, – Чорнобильської катастрофи.
26 квітня 1986 року під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду.
Ось тільки окремі цифри наслідків аварії на ЧАЕС.
Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30-40 разів більшою, ніж у Хіросімі.
2 дні світ нічого не знав про вибух.
30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії.
500 тисяч людей померли від радіації, за оцінками незалежних експертів.
8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, Росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення.
90 784 особи було евакуйовано з 81-го населеного пункту України до кінця літа 1986 року.
Понад 600 тисяч осіб стали ліквідаторами аварії – боролися з вогнем і розчищали завали.
2293 українських міст і селищ із населенням приблизно 2,6 мільйона людей забруднено радіоактивними нуклідами.
200 тисяч квадратних кілометрів – на таку територію поширилася дія радіації.
10 днів – з 26 квітня до 6 травня – тривав викид активності із пошкодженого реактора на рівні десятків мільйонів Кюрі на добу, після чого знизився у тисячі разів. Фахівці називають цей період активною стадією аварії.
11 тонн ядерного палива було викинуто в атмосферу внаслідок аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС.
400 видів тварин, птахів і риб, 1200 видів флори продовжують існувати в «зоні відчуження», де через істотне та катастрофічне забруднення повітря, ґрунтів і вод заборонено проживати людям.
За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Від радіаційного забруднення сильно постраждала також і Росія. Потужний циклон переніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії.
Понад 30 років минуло з моменту аварії на Чорнобильській АЕС, але її наслідки залишаються предметом обговорення світової наукової спільноти. За визначенням UNSCEAR і ВООЗ, Чорнобильська катастрофа віднесена до аварій ядерних об’єктів найвищого рівня. Історики ж наголошують на політичній відповідальності комуністичного режиму, який заради ідеологічних інтересів поставив під загрозу життя і здоров’я мільйонів громадян. Через недосконалість конструкції, порушення технології будівництва, використання неякісних будівельних матеріалів, численні міні-катастрофи подібна техногенна катастрофа в СРСР не могла не статися.
Злочинні дії влади щодо приховування інформації з одного боку поглибили непоправні негативні наслідки аварії, а з іншого – спричинили активізацію національно-демократичного руху, що в кінцевому підсумку привело до розпаду СРСР.
Артос (з грецької Áρτος — «квасний хліб») — особливий освячений хліб, спільний для усіх членів церкви, інакше — «просфора всеціла». Освячується артос особливою молитвою, окропленням святою водою й кадінням у перший день Святого Великодня на Літургії після заамвонної молитви. Після освячення артос кладуть на аналой, який під час богослужінь стоїть біля іконостасу перед іконою Христа, в проміжках між службами аналой з артосом встановлюють у царських вратах. Згідно парафіяльній практиці під час щоденного хресного ходу артос обносять навколо храму і поміщають на колишнє місце. У Світлу суботу, після читання молитви, у ній, зокрема, є такі слова: «Господи Ісусе Христе, Боже наш, Хлібе ангельський, Хлібе життя вічного, що з Неба зійшов і наситив нас у пресвітлі ці дні духовною поживою Твоїх Божественних благодіянь заради спасенного Воскресіння Твого!.. Як благословив Ти п’ять хлібів у пустелі, так і тепер благослови хліб цей, щоб усі, хто споживатиме його, сподобилися від Тебе тілесного й духовного благословення і здоров’я…», і наприкінці Літургії при цілуванні Хреста роздається народові як святиня. Частки артоса, отримані в храмі, благоговійно зберігаються віруючими протягом року. З артосом поєднане і прадавнє церковне передання, яке стверджує, що апостоли залишали за столом частину хліба — долю Пречистої Матері Господа на спомин постійного спілкування з Нею і після трапези благоговійно ділили цю частину між собою. В монастирях на сьогоднішній день цей звичай носить назву Чин Панагії, тобто спомин про Всесвятійшу Матір Божу. Наслідувати апостолів, перші пастирі Церкви постановили на свято Воскресіння Христового, вони вирішили класти в храмі хліб, ніби як видиму подобу того, що Спаситель, який постраждав за нас зробився для нас істинним хлібом життя. Богородична просфора – панагія, що стоїть на чернечому столі під час трапези, символізує присутність Божої Матері за трапезою, так само і артос зображає присутність за трапезою найрадісніших днів року Самого Воскреслого Христа. Артос, також, можна уподібнити старозавітним опріснокам, які древній Ізраїль, звільнений від Єгипетського рабства, споживав у дні пасхальної седмиці (Вих. 12, 15-20). Святий Кирил, єпископ Турівський, який жив в XII столітті, говорить: «Як євреї із Єгипту по пустині несли, на своїх головах опрісноки (Вих. 12, 34), доки не перейшли Червоного моря, і тоді, посвятивши хліб Богу, розділили його між всіма, і всі, хто їв були здорові і страшні для ворогів, так і ми, спасенні Воскреслим Владикою від рабства уявному фараону-дияволу, виносимо з дня Воскресіння Христового священний хліб — артос на протязі цілого тижня і, на кінець, посвятивши цей хліб Богу, споживаємо від нього і зберігаємо його на здоров’я тілам і душам нашим». Зі слів молитви на освячення артоса ми дізнаємось про його нинішнє призначення та необхідність вживати цю особливу їжу: «Споглянь на хліб цей, і благослови, і освяти його… А нас, що приносимо його, й цілуємо та споживаємо, учасниками Твого небесного благословення сотвори, і всяку хворість, і недуги від нас Твоєю силою віджени, здоров’я всім подаючи». Отож, артос можна й треба з побожністю зберігати, споживати протягом року за різних життєвих потреб і обставин, згадуючи про невидиму присутність Христа, і твердо вірити, що Він через цей святий хліб зціляє недуги душі й тіла. В Україні поширений звичай не споживати артос повністю в цей день коли його роздають, а зберігати його вдома як духовні ліки від хвороб і недуг для вживання при хворобі. Джерело: kpba.edu.ua
Боголюбивим пастирям і всім вірним Коломийської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)
Дорогі браття і сестри! Христос Воскрес! Зовсім недавно ми вирушили з вами у подорож під назвою
– Великий піст, перебуваючи на Кораблі, який є Церквою Христовою. Цього року морська стихія зовсім непривітна до подорожуючих.
З самого початку мандрівки життєве море було неспокійним – досі Україна потерпає від війни, досі земля українська окроплюється кров’ю наших воїнів та мирного населення на Сході. Але під час цієї подорожі море не тільки не заспокоїлося, навпаки, ми побачили морську стихію у всій її люті. До спокус і випробовувань духовного порядку, з якими зустрічається віруюча душа в часі посту, додалися спокуси світу цього, пов’язані зі злом всесвітнього масштабу – епідемією.
Церква Христова – Корабель нашого спасіння долав хвилю за хвилею. Першою хвилею став страх. Людство вкотре переконалося, що якого б рівня розвитку не досягла цивілізація, вона ніколи не зможе здобути абсолютного комфорту і захищеності. Вперше слово «страх» у Біблії ми зустрічаємо у книзі Буття, коли мова іде про порушення нашими прародичами заповіді Божої. Каже Адам до Господа: «Почув я голос Твій у раю, і злякався» (Бут. 3:10). Страх народжується через відчуття провини перед Богом, від утечі від Нього. Людство, яке втікає від Бога, приречене відчувати страх. Страх – це відсутність любові: «У любовi немає страху, бо довершена любов проганяє страх» (1 Ів. 4:18), – говорить Іван Богослов у своєму посланні. А апостол Павло каже: «Бог не дав нам духа страху, але сили, любові й розсудливості» (2 Тим. 1:7).
Другою могутньою хвилею, яка кинула виклик міцності Корабля, став людський егоїзм. Люди почали шукати порятунку в фізичному та матеріальному, покладаючи надію на власні здобутки. Разом з тілесною самоізоляцією почалася духовна ізоляція. Хоча Господь закликає: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мт. 11:28).
Але найстрашнішою, найнебезпечнішою загрозою для Корабля і мандруючих стали невидимі сили стихії. Сильний вітер, високі хвилі лякають тільки зір, та Корабель легко долає їх, залишаючись неушкодженим. Однак справжньою загрозою стало зло невидиме – скелі, сховані під водою. Вони не лякають погляд, але знищують Корабель. І цією скелею, невидимим злом, стала зневіра. Дуже часто вороги Церкви намагаються звести християнство у сферу філософської концепції, не розуміючи, що християнство є самим життям. Воскресіння – це не просто свято, пов’язане з ритуалом посвячення пасхальних кошиків; це життєстверджуюча істина, яка надає змісту людському життю. Відвідувати Церкву, Дім Божий, – це не відвідувати театр, тільки заради дійства. Сам світ постав заради Церкви. Лише в Церкві можливе спасіння людської душі.
Керманичем Церкви – Корабля спасіння є Христос. У Ньому наша віра і надія і утвердження. «Я певний, – говорить Апостол Павло, що нi смерть, нi життя, нi ангели, нi початки, нi сили, нi теперiшнє, нi майбутнє, нi висота, нi глибина, анi iнше яке створiння не зможе вiдлучити нас вiд любові Божої, що в Христi Iсусi, Господi нашому» (Рим. 8:38-39). Тому, довірившись Христовій любові, ми неушкоджені прибули до тихої пристані – Його Святого Воскресіння. І яке велике чудо відбулося з нами під час мандрівки: ми вирушили з земної пристані, а повернулися до пристані духовної!
Григорій Богослов, розмірковуючи про людину, у захопленні вигукує: «Якою ж неймовірною є нова таємниця щодо мене! Я немічний і водночас великий, принижений і прославлений, смертний і безсмертний, водночас і земний і небесний! У мені є спільність з земним світом, є і спільність з Богом; я – плоть і я – дух! З Христом мені потрібно померти і з Христом воскреснути, стати наслідником Христа, стати сином Божим, стати Богом!» Дивуймося і радіймо разом з тайнознавцем Божественних істин! Хай спаде пелена нерозуміння про себе з наших очей, розуму і душі. Залишмо пелени в Гробі після Воскресіння! Хай все матеріальне буде пронизане сьогодні духовним!
Наша віра у Воскресіння Христа, у наше власне воскресіння, дароване Спасителем, безсмертя у майбутньому – це блага надія, окрилена любов’ю Божою і нашою любов’ю до Нього. Це відчуття триєдності – віри, надії, любові. Віру можливо похитнути, у надію внести сумнів або зовсім убити. Лише єдина християнська любов непереможна, вона утверджує людину у вірі, долає сумніви у надії і воскрешає її.
Ми завжди приписуємо найбільші християнські чесноти: віру, надію і любов людині. Хоча Сам Бог по відношенню до кожного з нас виявляє їх. Він вірить у нас, надіється і Він всіх нас Любить.
Як ніжно і трепетно через мову біблійної алегорії Господь говорить про Свою любов до нас! Його любов покриває нас, як пташенят – крила птиці: «Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх під крила…» (Мт. 23:37). Його любов перевершує найсильнішу, найнезбагненнішу і найправдивішу любов, яка тільки існує на землі, – материнську любов: «Чи забуде жінка грудне дитя своє, щоб не пожаліти сина утроби своєї? Але якби і вона забула, то Я не забуду тебе» (Іс. 49:15). Божа любов виявляється в обіймах і поцілунку Батька, який зустрічає свого блудного сина: «І коли він був ще далеко, батько побачив його і переповнився жалем; побіг і, кинувшись йому на шию, цілував його» (Лк. 15:20). Його любов – це погляд Спасителя на Хресті, коли, терплячи страшні муки, Він промовляє: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23:34). Все пронизане у цьому світі Любов’ю. Все і є Любов. Все у світі духовному зіткане з любові, а прихід у світ Спасителя, Його страждання, смерть і Воскресіння є найбільшим доказом Божої любові до нас. І випробовування, які ми сьогодні всі переживаємо, будуть подолані Божественною любов’ю.
А коли морська стихія заспокоїться, вона стає немовби дзеркалом, і якщо ми схилимось, щоб поглянути на її гладь, то побачимо своє чітке відображення. І разом з нами у цьому відображенні відкриється вся краса Небес!
Нехай Благодать Воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, Його всеохоплююча Любов завжди перебувають з усіма вами. Амінь.
15 квітня 2020 року, у Велику середу, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан, на запрошення керівництва Телерадіокомпанії НТК, привітав мешканців Прикарпаття із Воскресінням Христовим.
Після запису вітання Керуючий Коломийською Єпархією також привітав Головного редактора Тамару Михайлівну Приходько та працівників Tелеканалу НТК і Радіостудії “Сяйво” з Пасхою Христовою.
Преосвященного Владику супроводжували: економ Коломийської Єпархії, прот. Роман Лазарук та керівник прес-служби Коломийської Єпархії прот. Віталій Козак.
Сьогодні, в цей великий і святий день, ми залишаємо злобу і ненависть юдеїв і, неначе, входимо в Сионську горницю, де Христос звершив Тайну вечерю. Тут за вечерею Спаситель встановив найбільше і найважливіше для нашого спасіння таїнство Євхаристію.
Останній час Старого Завіту минав, і належало почати Новий, але не жертовним ягням від стада, а Своїм тілом і кров’ю. На вечері Христос бере хліб, благословляє його, переломлює на частини за кількістю учеників і дає його їм. «І коли вони їли, – говорить святий євангелист Матфей, Ісус узяв хліб і, віддавши хвалу Отцю Своєму Небесному, благословивши, переламав, і, роздаючи ученикам, сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє» (Мф. 26: 26), що за вас віддається; це чиніть на спомин про Мене» (Лк. 22: 19).
Потім Господь взяв чашу з вином і, воздавши хвалу, подав їм (ученикам), і сказав: «Пийте з неї всі, бо це є кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Мф. 26: 27 – 28). І в цей час, за словом Його, хліб став істинним Тілом Господа і Спаса нашого, а вино – Кров’ю Його. Причастивши Своїх учеників і апостолів, Господь наказує їм звершувати це святе Таїнство на спомин про Нього (Лк. 22: 19), для прощення гріхів.
Святитель Іоан Золотоуст говорить: «Господь віддає хвалу, навчаючи нас, як потрібно звершувати це таїнство, показуючи, що Він добровільно іде на страждання, з подякою, і пробуджує в нас благі надії». Саме тому слово «Євхаристія» перекладається як «подяка». Господь дає нам Своє Тіло не для одноразового чи випадкового споживання, а як ліки. За словом Його: «Хліб же, який Я дам, є плоть Моя» (Ін. 6: 51), цим самим наказуючи, щоб ми часто приступали до священної трапези. Більше того, Господь говорить: «Якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крові, то не будете мати життя в собі. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день» (Ін. 6: 53 – 54).
Так було встановлено величне Таїнство і звершена перша Божественна Літургія, яку потім звершували святі апостоли, передавши це право в подальшому єпископам і священикам. На кожній Літургії Сам Ісус Христос Спаситель є і Первосвящеником, і Жертвою, як сказано в Літургії святителя Іоана Золотоустого: «Бо Ти єси Той, що приносиш жертву, і принесений, що приймаєш і роздаєшся». А за Його всемогутнім словом і дією Духа Святого, простий хліб і вино перетворюються в істинне Тіло і Кров Спасителя і подаються вірним.
Ми повинні вірити всім серцем в те, що, причащаючись Тіла і Крові Христових під виглядом хліба і вина, дійсно споживаємо Плоть Христову і п’ємо Його Кров. І нехай ніхто не сумнівається, бачачи, що хліб залишається хлібом, а вино залишається вином, зберігаючи свій смак і запах. Нехай не сумнівається ніхто в тому, що це не просте вино і не простий хліб, а справжнє Тіло і Кров Христові. «Ту ж саму пренепорочну Плоть, – навчає преподобний Симеон Новий Богослов, – яку прийняв Господь від Пречистої Марії Богородиці, народившись від Неї, подає нам Таїнство, і, споживаючи її, ми маємо в собі втіленого Бога і Господа нашого Ісуса Христа, Сина Божого і Сина Діви. Вселяючись у нас, Він не пізнається тілесно, як плід лона, але безтілесно з’єднується з нашим єством невимовно, обожуючи нас, і ми стаємо співтілесними Йому, будучи плоттю від Плоті Його і від костей Його».
Ось яке велике, недосяжне і спасительне Таїнство дав нам Господь на землі, до якого ми повинні приступати благоговійно і бережно, як до великої святині. Святитель Василій Великий говорить:«Хто приступає до причастя Тіла і Крові Христових, не розуміючи наміру, не отримує і користі, а хто причащається недостойно – осуджується». Таким чином, приступати до причастя формально призводить до осуду, адже ціль даного таїнства – єднання з Христом: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому» (Ін. 6: 56), – говорить Господь. Окрім того, воно слугує жертвою очищення і умилостивленняv за наші гріхи, – і не тільки за наші, але і за гріхи всього світу, та подячною жертвою за все, що ми отримуємо від Бога. Насамкінець, воно слугує для нас запорукою безсмертя і вічного життя: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день» (Ін. 6: 53 – 54).
Перш, ніж приступити до священної трапези, Спаситель вмиває ученикам ноги, показуючи, що без омиття – духовного очищення – бути Його послідовником та спільником неможливо. «Тому той, хто їстиме хліб цей або питиме чашу Господню недостойно, винний буде супроти Тіла і Крові Господньої» (1 Кор. 12: 27), – говорить святий апостол Павло. Тому для достойного і спасительного прийняття животворчих тайн потрібно очиститися, щиро визнавши перед Господом свої гріхи. Приступаючи до Господа в таїнстві Євхаристії необхідна пильність душі, бо диявол зі всією пекельною силою і злобою повстає проти, намагаючись відвернути людину від прийняття Бога. Не даремно святі отці говорять, що диявол ніколи так не боїться людину, як після причастя святих Таїн Христових. Преподобний Іоан Касіан говорить: «Ми не повинні уникати причастя Господнього через усвідомлення того, що ми грішні, а зі спрагою поспішати до нього, відчуваючи недостойність прийняття такої благодаті».
Дорогі браття і сестри! Господь, турбуючись про спасіння роду людського, встановив таїнство Євхаристії. Ми до кінця не усвідомлюємо його важливості, адже жодне із інших таїнств не єднає нас з Богом настільки, як Причастя.
Потрібно пам’ятати, що достойне причастя Святих Животворчих Тайн можливе для благочестивих, для тих, хто приносить щире покаяння. Святитель Іоан Золотоуст, говорить: «Кого нам похвалити? Тих, хто причащається один раз, чи тих, хто часто, чи тих, хто рідко? Ні тих, ні інших, але тих, хто причащається з чистим серцем, совістю і достойним життям».
Приступаймо ж до трапези Господньої зі смиренням та благоговінням, взиваючи: «Нехай не на суд і не в осуд буде мені причастя Святих Твоїх Таїн, Господи, а на зцілення душі і тіла». Амінь.
Патріарх Мстислав – у миру Степан Скрипник (10 квітня 1898 р. – 11 червня 1993 р.); народився у м. Полтаві; рідний племінник Симона Петлюри. Під час Першої світової війни навчався у козачій офіцерській школі. Брав участь у національно-державних змаганнях 1917-1921 рр., служив старшиною для особливих доручень Головного отамана С. Петлюри. На початку 20-х рр. потрапив до табору інтернованих вояків у Каліші (Польща). Згодом став діячем українського громадського і кооперативного руху на Волині; 1930 р. обраний послом до Польського сейму.
Активно займався мирянською діяльністю; належав до єпархіальних рад. У 1940 р. обраний заступником голови Холмської єпархіальної ради. У квітні-травні 1942 р. прийняв священиче свячення, чернечий постриг та архиєрейське свячення із заміщенням посади єпископа Переяславського УАПЦ. Був ув’язнений за німецької окупації і півроку відсидів у тюрмах Чернігова та Прилук.
1944 р. емігрував до Варшави, а потім далі на Захід; очолював українські православні єпархії в Гессені і Вюртенберзі. 1947 р. виїхав до Канади і був обраний первоєрархом Української Греко-Православної Церкви як єпископ Вінніпезький і всієї Канади. 1949 р. очолив УПЦ у США; добився об’єднання з єпархією владики Йоанна Теодоровича (Собор 1949 р. в Нью-Йорку), який став митрополитом УПЦ в США, а єпископ Мстислав – його заступником і головою Консисторії.
Владика Мстислав розгорнув у США широку церковну діяльність; у Саут Бавнд-Бруку (штат Нью-Джерсі) було збудовано український православний центр із друкарнею, бібліотекою і семінарією.
У 1965 р. очолив УАПЦ в діаспорі. У 1963 і 1971 рр. зустрічався з Константинопольським Патріархом, ознайомив його з життям УАПЦ і ставив питання про канонічне визнання її і повернення Українській Церкві прав, якими вона користувалася до 1686 р., коли Київська митрополія незаконно перейшла з-під юрисдикції Константинопольського патріархату в Московський.
1990 р. повертається в Україну, де обраний першим Патріархом Київським і всієї України УАПЦ; інтронізований 6 листопада 1990 р.
Після створення 1992 р. УПЦ КП, проголошений без його відома її Предстоятелем з титулом Патріарха. Незабаром відмовився визнавати об’єднання УАПЦ і УПЦ в УПЦ КП.
Помер у м. Грісбі (Канада); похований у Бавнд-Бруку (США).
6 квітня 2020 року, в залі засідань Єпархіального Управління, під головуванням Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана, пройшли онлайн-збори благочинних Коломийської Єпархії.
В дистанційному спілкуванні взяли участь: секретар Єпархіального управління митр. прот. Юрій Бровчук, благочинний Верховинського благочиння митр. прот. Дмитро Михавків, благочинний Городенківського благочиння митр. прот. Богдан Мороз, благочинний Отинійського благочиння митр. прот. Володимир Липко, благочинний Коломийського благочиння митр. прот. Михайло Сметанюк, благочинний Косівського благочиння митр. прот. Іван Близнюк, благочинний Делятинського благочиння митр. прот. Іван Лавришин, благочинний Надвірнянського благочиння митр. прот. Олег Траско, благочинний Печеніжинського благочиння митр. прот. Юрій Ужитчак.
Також із Преосвященним Владикою у залі засідань в роботі наради взяли участь: благочинний Коломийського міського благочиння митр. прот. Василь Мізюк та керівник прес-служби Коломийської Єпархії прот. Віталій Козак.
На початку онлайн-зборів Владика Юліан розповів про план роботи.
Далі кожен благочинний доповів Правлячому Архієрею про стан справ у благочинні.
На зборах розглядались питання про особливості звершення різних таїнств, чинів та богослужінь духовенством під час загальнодержавних карантинних обмежень і необхідності роз’яснення серед парафіян, як потрібно поводитись християнам під час пандемії. Учасники наради пропонували різні моделі, як практично та у відповідності до санітарно-епідеміологічних вимог звершувати таїнства і уставні богослужіння.
Особливо наголошувалось про велику потребу віруючих перед Пасхою Христовою прийняти Святі Таїнства Сповіді та Причастя (запропоновано, в тому числі, приклад Кафедрального Собору.
Було зазначено, що на даний час не заборонене звершення богослужінь у храмах за умови дотримання санітарних карантинних норм та участю не більше 10 осіб.
Також під час дистанційних зборів благочинних обговорювались поточні питання життєдіяльності Єпархії. Як підсумок обговорення, Владика доручив благочинним роз’яснити всьому духовенству відповіді на важливі питання сьогодення а також слідкувати за повідомленнями на офіційних сайтах Митрополії ПЦУ та Коломийської Єпархії.
На завершення зборів Єпископ Юліан побажав благочинним плідної праці та терпіння під час випробувань і подав своє архіпастирське благословення. Джерело : https://kolomija.com
Під час Великого посту звершують (б”ють) поклони. Як це слід робити згідно із церковними приписами? Які це доземні, а які поясні поклони? Коли саме їх здійснюють? І коли слід припиняти чинити доземні поклони (у Страсний тиждень, чи перед Великоднем)?
У Православній Церкві віддавна прийняті особливі форми зовнішнього благочестя. Найголовнішими з них є хресне знамення та поклони. Осіняючи себе знаком хреста, віруючі закликають особливу благодать Божу, яка освячує та зміцнює людину на її життєвому шляху. Звершучи поклони, віруючі виявляють зовнішніми чином свій внутрішній стан: покори та благоговіння перед святинею. За традицією, ці два акти звершуються, зазвичай, послідовно.
Для осяяння себе знаком св.Хреста робимо так: три пальці правої руки – великий, вказівний і середній – складаємо разом у пучку, а два інших – безіменний і мізинець притискаємо до долоні. Символічно, три пальці разом вказують нашу віру в Пресвяту Трійцю – Отця, Сина та Святого Духа. Два інших пальці – символ двоскладової природи Спасителя нашого Ісуса Христа, який був одночасно і правдивим Богом, і правдивою людиною.
Хреститися потрібно не кваплячись, із максимальною увагою та благоговінням. Спочатку торкаємося трьома пальцями чола, кажучи: «Во ім’я Отця», потім живота, кажучи «і Сина», правого плеча: «і Святого», лівого плеча – «Духа». Завершуючи це словом «Амінь», схиляючи з покорою свою голову до грудей (живота) та опускаючи руку паралельно до тіла.
Поклонам у Православній Церкві передує обов’язкове звершення хресного знамення.
Існує два вида поклонів: поясний і доземний. При поясному поклоні людина хрестячись низько схиляє голову, а в доземному – стати на два коліна, а головою торкнутися землі.
Правила поклонів чітко описані в Церковному уставі, і хоча храмова традиція відрізняється від одного регіону до іншого, все ж маємо при можливості дотримуватися норми та єдиного зразка.
Осіняти себе хресним знамення без поклонів належить:
Перед початком читання шестопсалмія при словах «Слава во Вишніх Богу» тричі та на середині «Алиллуя» теж тричі.
На початку читання Символа віри («Вірую)
На початку читання священиком відпусту «Христос Істинний Бог наш…».
На початку читання Євангелія, Апостола та паримій.
Осіняти себе хресним знамення з поясним поклоном належить:
При вході та виході з храму.
При кожному проханні ектенії, після співу «Господи, помилуй», «Подай, Господи», «Тобі, Господи».
При кінцевих виголосах священика на кожній ектенії
При виголосах: «Прийміть, споживайте…», «Пийте з неї всі…», «Твоє від Твоїх».
При словах «Чеснійшу від Херувимів».
При кожному виголосі слів : «поклонімося», «поклоніння»,» припадемо».
Під час співу «Алиллуя», «Святий Боже», «Прийдіть поклонімось», при виголосі «Слава Тобі, Христе Боже», і перед відпустом – робимо це тричі.
Під час читання канону на Утрені, при співі молитов до Господа, Божої Матері чи Святих.
По закінченню співу чи читання кожної стихири.
На літії, після кожного з перших двох прохань ектенії звершуємо по три поясних поклони, а після двох інших – по одному.
Звершувати хресне знамення разом із земним поклоном належить:
Під час посту при вході та виході з храму – тричі.
У піст на Утрені після кожного приспіву пісні Богородиці «Величає душа моя Господа», після слів «Тебе величаємо..»
На Літургії на початку співу «Достойно і праведно є…»
Після закінчення співу «Тебе оспівуємо…»
Після співу «Достойно є…», або задостойника.
Під час виголосу: «Будьмо уважні! Святеє святим!»
При виголосі « І сподоби нас, Владико» (перед співом «Отче наш»).
При виносі Святиї Дарів – при словах «Зі страхом Божим і вірою приступіть» та «Завжди, нині і повсякчас…»
У Великий піст на великому повечір’ї при співі «Пресвята Владичице» (на кожному стиху), при співі «Богородице Діво».
У Великий піст при читанні молитви св.Єфрема – «Господи і Владико життя мого…».
Також, у Великий піст при заключному співі «Пом’яни нас, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє» належить звершувати три земних поклони.
Також, бувають поясні поклони без хресного знамення:
При благословення священика людей однією рукою: («Мир усім», «Благословення Господнє на вас..», «Благодать Господа нашого Ісуса Христа…», «Нехай же будуть милості Великого Бога…» ).
На виголосі диякона перед співом Трисвятого.
Не потрібно класти земних поклонів:
У недільні дні, в період від Різдва Христового до Богоявлення (Хрещення Господнього), від Пасхи до Пятидесятниці, на свято Преображення.
Коли священик виголошує в молитві «Голови наші вклонімо перед Господом…»
Святителю Філарету належать чудові слова: «Якщо ти стоячи в храмі кладеш поклони тоді, коли навчає Церковний Устав, то стримуєшся від поклонів тоді, коли вони не мають бути. Цим ти не звертаєш увагу на себе інших богомольців, а також, стримуєш зайві зітхання, що лунають із твого серця, або сльози, готові пролитися з твоїх очей. У такому душевному стані ти й серед численного зібрання таємно стоїш перед Отцем Твоїм Небесним, виконуючи заповідь Спасителя (Мф.6:6)». Цими словами святий Філарет нагадує нам про те, що поклони та сльози важливі, але й їх слід творити так, щоб не спокушати своїми діями інших, і навіть стоячи посеред інших людей, творити їх Самому Богу.
А ось, Святитель Єфрем якось писав: «Там, де відбувається порушення встановлених законом правил, трапляються різноманітні скорботи». Цими словами він висловлював думку, що найменша дрібниця в храмі не є чимось неважливим або непотрібним. «Бо, – як продовжує цю думку святий Ігнатій – від легковажності до малого легко та швидко переходимо до легковажності у всьому». Це безперечно можна віднести до нашої зовнішньої поведінці у храмі Божому та перед домашніми святинями. прот. Євген Заплетнюк
