19 серпня 2022 року, в день величного свята – Преображення Господа Бога й Спаса нашого Ісуса Христа, головна Святиня Коломийської Єпархії – Кафедральний Собор Преображення Господнього святкує своє престольне свято.
З нагоди храмового торжества Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан – настоятель Кафедрального Собору, очолив святкову Архієрейську Божественну Літургію.
На церковному подвір’ї Архіпастиря привітали вихованці Катехитичної Школи “Діти Божі”, яка діє при Кафедральному Соборі, та, встеляючи Його Преосвященству дорогу пелюстками квітів, провели до Святині.
У притворі Правлячого Архієрея зустрів благочинний Коломийського міського благочиння митр. прот. Василь Мізюк разом із численним духовенством та запросив звершити урочисте богослужіння.
За святковою Божественною Літургією Його Преосвященству співслужили: благочинний Коломийського міського благочиння митр. прот. Василь Мізюк; митр. прот. Володимир Озарчук; митр. прот. Тарас Мойсюк; керівник прес-служби Коломийської Єпархії прот. Віталій Козак; прот. Андрій Лінкевич; працівник Єпархіального Управління прот. Василь Бойчук; прот. Василь Кушерський; ієрей Василь Деркач; завідувач канцелярією Єпархіального Управління ієрей Іван Венгрин; ієрей Дмитро Гром; протодиякон Антон Трачук; диякон Назар Ягнич та диякон Андріан Ужитчак.
На урочистому богослужінні також молились: Народний депутат України Андрій Іванчук, голова Коломийської районної військової адміністрації Любомир Глушков, Коломийський міський голова Богдан Станіславський; перший заступник голови Коломийської районної військової адміністрації Любов Михайлишин; член Єпархіальної ради Коломийської Єпархії, відомий благодійник і підприємець Дмитро Нагірняк; благодійник та підприємець Василь Боднарчук та депутати Коломийської міської та районної рад.
Торжественне богослужіння молитовно супроводжував Архієрейський Хор Кафедрального Собору під керівництвом Володимира Дмитровича Крив’юка.
Традиційно цього дня до головної Святині Єпархії прибула велика кількість вірних, щоб молитовно відзначити престольне свято та освятити плоди.
Після відпусту Преосвященний Владика звернувся до присутніх зі словами зворушливої проповіді, в якій зазначив: “Свято Преображення для нас є особливим, тому що наш Кафедральний Собор освячений в пам’ять про цю величну Євангельську подію. Престольне свято ми святкуємо в особливий час – час великих випробувань для нашої країни й нашого народу. Серед страху, болю, сліз і втрат ми, з волі Божої, дожили до цього дня і сьогодні духовно радіємо та дякуємо Богові за дар життя. Сьогодні також наші молитви лунають за перемогу, за мир, завершення війни і за повернення до своїх домівок живими і неушкодженими наших воїнів”.
Єпископ Юліан наголосив, що, побачивши преображеного Христа, апостоли були у великому здивуванні й захопленні, адже у Тому, хто завжди з ними перебував, відкрилася часточка Божества.
“Якщо ми будемо слухати Господа й виконувати все, що записано у Святій Євангелії, якщо серце, сумління і душа будуть пройняті Євангельською любов’ю, тоді ми зможемо досягти Царства Небесного й навіть відчути його ще тут, перебуваючи на землі”, – наголосив Правлячий Архієрей.
Cеред іншого Керуючий Коломийською Єпархією зазначив: “Сьогоднішнє богослужіння свідчить про те, наскільки ми любимо Бога: убранство нашого Собору, жертовність і присутність на богослужінні – все це свідчить про нашу любов до Нього”.
Також Преосвященний Владика подякував священнослужителям за спільну молитву. Особливу подяку висловив соборним священикам, Архієрейському хору, братству і сестринству.
“…Нехай Господь наш Ісус Христос, який сьогодні преобразився на Фаворській горі, преобразить душі й відкриє очі нашим ворогам, оселить в їхні серця Страх Божий, щоб вони усвідомили весь тягар і жахливість свого гріха та те горе, яке вони принесли на нашу рідну землю та щоб розкаялися у своєму злі й більше ніколи не приходили на нашу землю”, – зазначив Архієрей.
На завершення свого слова Єпископ Юліан привітав парафіян та гостей Кафедрального Собору із престольним святом та Днем міста.
Після цього, від імені духовенства та вірних Єпархії Правлячого Архієрея – Владику Юліана зі Святом Преображення Господнього і престольним торжеством привітав благочинний Коломийськького міського благочиння митр. прот. Василь Мізюк та вручив святу просфору.
Після уставного Многоліття, на подвір’ї головної Святині Коломийської Єпархії, Архіпастир, у співслужінні духовенства, звершив Чин Малого освячення води та освятив принесені плоди.
18 серпня 2022 року, в Національному Музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського міста Коломиї, відбулось урочисте відкриття виставки живопису “Переможці”, відомої київської художниці, членкині Спілки художників України, заслуженого художника України – Катерини Косьяненко.
На запрошення організаторів у відкритті заходу взяв участь Керуючий Коломийською Єпархією, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан.
Це по рахунку 33-я персональна виставка в творчій біографії художниці.
Спочатку до присутніх звернулась модератор виставки, генеральний директор Національного музею Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського Ярослава Ткачук.
Далі до слова та благословення було Преосвященного Владику Юліана. У своєму слові Його Преосвященство зазначив, що творчі люди та митці по своєму переживають війну та в особливий спосіб, у залежності від таланту, діляться своїми переживаннями з іншими.
“Не даремно виставка має назву “Переможці”, тому що кожен із нас: чи на лінії фронту, чи той, хто перебуває в тилу, але займається волонтерством чи будь-якою іншою діяльністю для укріплення нашої Держави, докладають максимум зусиль для наближення перемоги. Ми вже перемогли ворога своєю силою духу, єдністю та любов’ю до України. Сам Господь іменується Переможцем, адже Ним переможена смерть”, – наголосив Архіпастир.
Опісля слово мали: Коломийський міський голова Богдан Станіславський, директор агенції “Арт Ангел” Віктор Гищук та авторка виставкових робіт – художниця Катерина Косьяненко.
На завершення Правлячий Архієрей оглянув виставку та мав можливість поділитися своїми враженнями від побаченого з іншими відвідувачами.
Преосвященного Владику Юліана на відкритті виставки супроводжували: завідувач канцелярією Єпархіального Управління ієрей Іван Венгрин та ієрей Василь Деркач.
15 серпня 2022 року, в Музеї Писанкового розпису міста Коломиї, відбулось закриття унікальної художньої виставки на церковній ґонті “Намолене Небо”.
На запрошення організаторів в урочистому заході взяв участь Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан.
Виставка “Намолене небо” проводиться в рамках мистецького проєкту “Карпати єднають Україну”, започаткованого головою благодійної організації “Карпатський мистецький фонд” Ігорем Іванківим. Створити цей проєкт організаторів надихнули роботи відомого львівського іконописця і реставратора Лева Скопа, які він створює на старих ґонтах з церкви Святого Юра в Дрогобичі.
Основою для реалізації творчих задумів художників стали ґонти зі старої покрівлі Струківської церкви в селі Ясіня Рахівського району, що на Закарпатті.
На виставці присутні мали змогу оглянути роботи створені в різних стилях і техніках тридцятьма двома митцями.
На завершення Правлячий Архієрей подякував митцям й організаторам за реалізацію благодійного заходу та побажав усім перемоги Української Держави над російськиим агресором.
На урочистому заході були присутні місцеві митці та художники.
Преосвященного Владику супроводжували: керівник прес-служби Коломийської Єпархії прот. Віталій Козак та завідувач канцелярії Єпархіального Управління ієрей Іван Венгрин.
9 серпня 2022 року, в день вшанування пам’яті Святого Великомученика і Цілителя Пантелеймона, у Кафедральному Соборі Преображення Господнього міста Коломиї, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан, у співслужінні численного духовенства, звершив Архієрейську Божественну Літургію та Молебень біля ікони з частичкою чудотворних мощей Великомученика Пантелеймона.
Перед початком Божественної Літургії Правлячий Архієрей возвів у іподиякони Андріана Ужитчака.
Його Преосвященству за урочистим богослужінням співслужили: секретар Єпархіального Управління митр. прот. Юрій Бровчук, благочинний Коломийського благочиння митр. прот. Михайло Сметанюк, благочинний Коломийського міського благочиння митр. прот. Василь Мізюк, благочинний Печеніжинського благочиння митр. прот. Юрій Ужитчак, митр. прот. Василь Вепрук, митр. прот. Володимир Озарчук, митр. прот. Іван Кузьмин, митр. прот. Василь П’ятничук, митр. прот. Віктор Шица, митр. прот. Тарас Мойсюк, митр. прот. Роман Лазарук, прот. Василь Лазарович, прот. Юрій Юрчук, прот. Василь Дійчук, прот. Василь Юрчук, прот. Андрій Лінкевич, прот. Василь Мороз, прот. Микола Грицанюк, працівник Єпархіального Управління прот. Василь Бойчук, прот. Іван Ільчишин, прот. Анатолій Момот, ієрей Юрій Кадинський, ієрей Василь Старжинський, ієрей Василь Деркач, ієрей Дмитро Лісецький, завідувач канцелярією Єпархіального Управління ієрей Іван Венгрин, ієрей Дмитро Гром, протодиякон Антон Трачук та диякон Назар Ягнич.
Традиційно кожного року в день, коли Церква Христова вшановує пам’ять Святого Великомученика і Цілителя Пантелеймона, до Кафедрального Собору Преображення Господнього приходить багато людей, щоб взяти участь у Святковій Архієрейській Літургії, приступити до Таїнств Сповіді та Причастя, а особливо прославити мученицький подвиг Великого Цілителя, піднести свої молитви за власне зцілення, або зцілення рідних чи близьких.
Під час Божественної Літургії Преосвященний Владика рукоположив у Сан Диякона Андріана Ужитчака.
Торжественне богослужіння своїм співом супроводжували два хори: Архієрейський Хор Кафедрального Собору Преображення Господнього під керівництвом Володимира Крив’юка та дитячий Хор Храму Різдва Пресвятої Богородиці села Слобода під керівництвом Віталії Шепетюк.
Після відпусту Керуючий Коломийською Єпархією звернувся до присутніх зі словами зворушливої проповіді, в якій зазначив: ”Сьогодні ми вшановуємо пам’ять Святого Великомученика і Цілителя Пантелеймона. Багато хто з вас знає його життя і напевне не всім зрозумілим є феномен цього життя, тому що людина, яка, як і по тодішніх та й по сьогоднішніх мірках, була абсолютно самодостатньою, вельми багатою і успішною. Він мав усе про що тільки можна було мріяти на той час: визнання, статус, повагу, матеріальні цінності, але почував себе не зовсім комфортно. Нам здається, що людина, яка має все, мала б бути дуже щасливою, але у нього не було єдиного для повноцінного щастя – присутності Істини й Правди, Божественної благодаті та визнання Єдиного та Істинного Бога. І тому, коли в нашому житті є присутність Божественної Любові, тоді людина, не зважаючи на терпіння, скорботи, хвороби, є щасливою, адже з нею Господь”.
Єпископ Юліан зазначив, що у сьогоднішньому світі є ті, які через страждання і мученицьку смерть свідчать про свою любов до Господа Бога: “Наші воїни, потрапляючи у полон, терплять катування, муки й, помираючи, свідчать про свою любов перед Господом Богом”.
Також Архіпастир подякував усім священнослужителям, вірним, а також лікарям, які зібралися під склепіння Кафедрального Собору в цей день: “Ми розуміємо, що лише Бог може загоїти рану, завдану війною, а тому необхідно звертатися молитовно до нашого Творця, благаючи про зцілення і переможний мир”.
Звертаючись до нововисвяченого диякона Андріана Ужитчака, Керуючий Коломийською Єпархією привітав його із прийняттям Сану Диякона, дав батьківські настанови щодо майбутнього служіння та вручив святу просфору.
У свою чергу зі словами вдячності за вділене Таїнство до Архіпастиря звернувся диякон Андріан Ужитчак і вручив Єпископу Юліану букет білих троянд.
Далі Правлячий Архієрей, у співслужінні духовенства, очолив Молебень до Святого Великомученика і Цілителя Пантелеймона біля ікони з частичкою його чудотворних мощей.
На урочистому богослужінні також молились: член Єпархіальної ради Коломийської Єпархії, підприємець Дмитро Дмитрович Нагірняк, а також медичні працівники Коломийської ЦРЛ та лікувально-діагностичного центру “Вівамед”.
В цей день після богослужіння, ще довгий час у Кафедральному Соборі залишалося багато людей, які в своїх молитвах зверталися до Святого та прикладалися до його святих мощей.
Біографічна довідка: Ужитчак Андріан Юрійович народився 8 вересня 1998 року в селі Великий Ключів, Коломийського району Івано-Франківської області в сім’ї cвященнослужителя.
2005-2016 рр. – навчання у Великоключівській ЗОШ I-III cтупенів.
З 2006 по 2012 р. – навчався у Коломийській дитячій музичній школі №1.
2016-2020 рр. – навчання в Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича за спеціальністю “Богослів’я”.
18 липня 2021 року одружився із Карпенюк Наталією Василівною.
24 травня 2022 року народився син – Ужитчак Мар’ян Андріанович.
9 серпня 2022 року – в Кафедральному Соборі Преображення Господнього міста Коломиї, Преосвященним Єпископом Коломийським і Косівським Юліаном рукоположений у Сан Диякона.
Святий Великомученик і Цілитель Пантелеймон народився у Віфінії, в місті Нікомідії під час правління нечестивого імператора Максиміана в родині знатного та багатого сановника.
Його батько Євсторгій був язичником і палко дотримувався ідолопоклонства, а мати Єввула була християнкою, яка старанно служила Христу. Поєднані тілесно, вони були розділені духовно: батько приносив жертви лжебогам, а мати – «жертву хвали» Істинному Богу. Юнака, який у них народився, назвали Пантолеоном, що означає: у всьому лев, бо передбачалося, що мужністю він буде подібним до лева. Але згодом юнака почали звати Пантелеймоном, тобто всемилостивим, оскільки до всіх він виявляв милосердя: безкоштовно лікував хворих та подавав милостиню убогим.
З раннього дитинства мати виховувала юнака в християнському благочесті, навчаючи пізнання єдиного Істинного Бога. Юнак слухав повчання матері і засвоював їх, наскільки міг у свої підліткові роки. Але згодом мати відійшла до Господа, залишивши його.
Після її смерті Пантелеймон легко пішов слідами язичницької віри. Батько часто приводив його на поклоніння до ідолів, утверджуючи в язичницькому нечесті. Потім юнака віддали в школу граматики, а потім віддав його одному славному лікарю Євфросину в медичну школу, щоб він отримав навики лікарського мистецтва.Юнак, маючи сприйнятливий розум, легко засвоював те, чого його вчили, і незабаром, перевершивши своїх однолітків, мало не зрівнявся зі своїм учителем. До того ж він відзначався доброю поведінкою, красномовством, красою і на всіх справляв приємне враження.
Святого Пантелеймона знав і сам цар Максиміан, бо жив у той час у Нікомідії. Лікар Євфросин часто приходив із ліками в царські палати мучителя до нього самого або до його придворних, тому що постачав ліки від хвороб усьому царському двору.
Коли Євфросин приходив до царя в палац, його супроводжував і юнак Пантолеон, який слідував за своїм учителем і всі дивувалися красі й доброму розуму юнака. Імператор, побачивши його, запитав звідки він і чий син?
Отримавши відповідь, цар наказав учителю швидше та якнайкраще навчити отрока всього лікарського мистецтва, висловивши бажання мати його завжди біля себе, як достойного знаходитися перед царем і служити йому.
У ті дні був у Нікомідії старець пресвітер, на ім’я Єрмолай, який, остерігаючись язичників, переховувався із небагатьма християнами в маленькому і непримітному домі.
Шлях Пантолеона, який він долав зі свого дому до вчителя і назад, лежав повз житло, в якому переховувався Єрмолай. Побачивши у віконце юнака, який часто проходить повз, Єрмолай, по обличчю і погляду, впізнав його добру душу. Зрозумівши духом, що юнака обрано стати сосудом Божим, Єрмолай вийшов одного разу йому назустріч і попросив ненадовго зайти до нього в дім.
Посадивши Пантолеона біля себе, старець запитав його про походження та про батьків, про віру та про спосіб життя. Юнак усе розповів докладно та повідомив, що його мати була християнкою й померла, а батько живий і, згідно з язичницькими законами, шанує багатьох бісів. І Святий Єрмолай запитав його:
– Ну, а ти, добрий сину? До якого боку й віри хотів би належати, батьківської чи материнської?
Юнак відповів:
– Моя мати, поки була жива, вчила мене своєї віри, і я полюбив її віру. Але батько, як сильніший, змушує мене виконувати язичницькі закони і бажає ввести мене в царський палац у чині близьких і сановних воїнів і слуг царя.
«Вір мені, я говорю тобі лише істину. Вчення і мистецтво Асклепіада, Гіппократа та Галена нікчемні, вони мало допоможуть тим, хто вдається до них. Та й боги, яких цар Максиміан, твій батько та інші язичники шанують, – суєтні і є нічим іншим, як пустослів’я і обман для нерозумних. Істинний же і Всемогутній єдиний Бог – Ісус Христос, і якщо віруватимеш у Нього, зцілятимеш усякі хвороби одним закликом Його Пречистого імені. І тепер Він – Помічник Своїм рабам: утішає сумних, зціляє хворих, позбавляє від бід і звільняє від усіх злих ворогів, не чекаючи благань тих або інших, але випереджаючи молитви і навіть порух серця.
Пантолеон вірував цим повчанням святого Єрмолая як істинним, приймаючи у своє серце. З радістю він заглиблювався в них розумом.
З цього дня Пантолеон щодня приходив до старця і насолоджувався його Богонатхненними бесідами, зміцнюючись у пізнанні істинного Бога. І коли він повертався від свого вчителя Євфросина, то, перш ніж іти додому, обов’язково відвідав старця і приймав від нього душекорисні повчання.
Одного разу трапилося йому, повертаючись від учителя, звернути трохи вбік. Там він побачив мертву дитину, вкушену величезною єхидною, яка лежала поряд. Побачивши це, Пантолеон спочатку злякався і трохи відступив, а потім подумав: «Тепер настав час випробувати та переконатися, чи істинне те, про що говорив старець Єрмолай».
Поглянувши на небо, він промовив:
– Господи Ісусе Христе, хоч я і недостойний закликати Тебе, але якщо Ти хочеш, щоб я став рабом Твоїм, яви силу Твою і зроби так, щоб в ім’я Твоє дитина ця ожила, а єхидна загинула. І негайно дитина, неначе від сну, встала живою, єхидна ж розділилася навпіл. Тоді Пантолеон, остаточно увірувавши у Христа, підвів свої тілесні та духовні очі до неба і благословив Бога з радістю й сльозами за те, що Він вивів його з темряви до світла Свого пізнання. Швидко пішов він до Святого Єрмолая пресвітера, припав до його чесних ніг, просячи Хрещення. Він розповів йому про те, що трапилося, як мертва дитина ожила силою імені Ісуса Христа і як загинула єхидна, яка заподіяла їй смерть.
Святий Єрмолай, залишивши дім, пішов із ним подивитися на здохлу єхидну і, побачивши, дякував Господу за звершене чудо, через яке Він привів Пантолеона до Свого пізнання. Повернувшись додому, він охрестив юнака в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, звершив Літургію у внутрішній своїй кімнаті й причастив його Божественних Таїн Тіла і Крові Христових.
Після Хрещення Пантолеон залишався зі старцем Єрмолаєм протягом семи днів, вивчаючи Божественні слова, які сповіщав йому старець благодаттю Христовою, як із джерела живої води, насичував він свою душу духовними плодами. На восьмий день він пішов до себе додому і батько запитав:
– Сину мій, де ти пробув стільки днів? Я непокоївся за тебе.
Святий відповів:
– Був із вчителем у царя в палаці, лікували хворого, якого цар дуже любить, і не відходили від нього сім днів, поки не повернули здоров’я.
Так казав святий, і не говорив неправду, а під виглядом притчі повідомляв істину таємничо й іншими словами. У своїх думках учителем він називав Святого пресвітера Єрмолая, під царською палатою розумів той внутрішній спокій, в якому звершувалося божественне таїнство, а хворим називав свою душу, яку полюбив Небесний Цар і яку сім днів духовно лікували.
Коли наступного ранку він прийшов до вчителя Євфросина, той запитав:
– Де ти пропадав стільки днів?
– Батько мій, купивши маєток, послав мене прийняти його і я зволікав, уважно оглядаючи все, що там є, бо воно куплене за дорогу ціну.
І це іносказання було про Святе Хрещення, яке він прийняв, та про інші таїнства християнської віри, про які він дізнався та які мали таку ціну, що перевершує всякі багатства, бо придбані кров’ю Христовою. Почувши це, Євфросин припинив свої розпитування, а блаженний сповнився благодаті Божої, носячи всередині скарб святої віри. Він дуже переймався думкою, як би йому витягнути батька з темряви ідолопоклонства й привести до світла пізнання Христа. Кожного дня, розмовляючи з ним мудрими притчами, пропонуючи батькові інші, подібні до цього, питання, примусив того сумніватися у своїх богах, помалу розуміти неправдивість і оману ідолопоклонства.
Батько вже перестав так шанувати ідолів, як шанував їх раніше, приносячи їм щоденно численні жертви і поклоніння, а почав зневажати їх і не поклонятися. Помітивши це, Пантолеон радів, що викликав у батькові сумнів щодо ідолів, хоч і не встиг зовсім відвернути його від них.
У той час до Пантолеона привели сліпого, який просив про зцілення:
– Благаю тебе, пожалій мене, засліпленого і позбавленого дорогоцінного світла. Всі лікарі, які тільки є в цьому місті, лікували мене і не принесли мені ніякої користі, а я втратив і останні проблиски світла, які міг бачити, разом зі всім моїм майном, бо багато витратив, винагороджуючи їх, та замість зцілення отримав від них тільки шкоду і втрачений марно час.
Святий заперечив йому:
– Якщо ти все майно роздав тим лікарям, від яких не отримав користі, то чим винагородиш мене, якщо отримаєш зцілення й прозрієш?
– Останнє, що у мене залишилося, – вигукнув сліпець, – з готовністю віддам тобі.
Святий промовив:
– Дар прозріння, який відкриває для тебе світло, дасть тобі Отець світла, істинний Бог через мене, недостойного раба Свого, а ти обіцяне віддай не мені, а убогим.
Почувши це, Євсторгій, батько Пантолеона, сказав йому:
– Сину мій! Не наважуйся братися за таку річ, якої ти не можеш зробити, інакше тебе висміють, невже ти насправді можеш зробити більше, ніж кращі за тебе лікарі, які лікували його й не змогли вилікувати?
– Ніхто з тих лікарів, – заперечив Святий, – не знає, який засіб вживати в даному випадку, бо величезна відмінність між ними і між моїм учителем, який відкрив мені цей засіб.
Батько, вважаючи, що він говорить про вчителя Євфросина, сказав:
– Я чув, що і вчитель твій лікував цього сліпця й нічого не зміг зробити.
– Почекай трохи, батьку, – відповів Пантолеон, – і побачиш силу мого лікування.
З цими словами він торкнувся пальцями очей сліпого, сказавши:
– В ім’я Господа мого Ісуса Христа, що просвіщає сліпих, – прозри.
Негайно відкрилися очі сліпого і він став бачити. Тієї ж хвилини батько Пантолеона Євсторгій разом із чоловіком, який прозрів, увірували у Христа, і Святий пресвітер Єрмолай охрестив їх. Вони сповнилися великою духовною радістю від благодаті та сили Христової.
Тоді Євсторгій почав знищувати у своєму домі всіх ідолів, у чому допомагав йому й син його Святий Пантолеон. Проживши після цього недовгий час, Євсторгій упокоївся у Господі.
Пантолеон же, ставши спадкоємцем дуже великого батькового майна, одразу подарував свободу рабам і рабиням, щедро нагородивши їх. Майно ж став роздавати нужденним, убогим, бідним, вдовам і сиротам. Він обходив в’язниці і, відвідуючи всіх, хто страждав у кайданах, утішав їх лікуванням і подаяниям того, чого вони потребували. Таким чином, він був лікарем не лише ран, але й убогості людської, бо всі приймали від нього невичерпну милостиню.
Саме тоді Пантолеон насправді став Пантелеймоном, тобто всемилостивим, і на ім’я і на ділі. Він надавав милість усім і не відпускав від себе нікого без подаяння або утіхи, бо убогим вручав допомогу, а хворих лікував безкоштовно. До нього стали звертатися всі мешканці міста зі своїми хворобами, залишивши решту лікарів, бо ні від кого не отримували такого швидкого і повного зцілення, як від Пантелеймона, який успішно лікував і ні з кого не брав плати. Ім’я всемилостивого і безсрібного лікаря прославляли серед народу, а інших лікарів засуджували і висміювали. Через це у лікарів до Святого виникла заздрість і ворожнеча.
Не знаючи, що через Пантелеймона діяла сила Христова і не здогадуючись, вони сповідали істину, що Пантелеймон – великий учень великого вчителя – Ісуса Христа. Але хоч вустами вони лицемірно хвалили Святого, водночас у серцях своїх від заздрості замислювали лихе і спостерігали, шукаючи за ним якоїсь вини, щоб погубити. Помітивши, що він ходить до в’язниць і зціляє там рани учеників, які постраждали за Христа, донесли про це Максиміану.
Після того цар повелів покликати до себе Пантолеона. Поки воїни вели Святого до царя, він співав слова псалма Давидового: «Боже хвали моєї! Не мовчи. Бо відкрилися на мене вуста нечестиві й вуста підступні» (Пс. 108, 1. 2) і далі з того псалма (108). Так він тілом явився перед земним царем, а духом – перед Небесним. Цар Максиміан, дивлячись на нього без гніву, лагідно почав переконувати його:
– Недобрі речі чув я про тебе, Пантолеоне. Мені говорять, що ти всіляко засуджуєш і принижуєш Ескулапа та інших богів, а Христа, Який загинув лихою смертю, прославляєш, і на Нього сподіваєшся, і Його одного називаєш Богом. Ти, мабуть, знаєш наскільки велику я звернув на тебе увагу і наскільки велику явив до тебе милість, що і в своєму палаці тебе приймаю, і вчителю твоєму, Євфросину, наказав скоріше навчити тебе лікарського мистецтва, щоб ти невідступно завжди перебував біля мене. Ти ж, знехтувавши всім цим, відійшов до моїх ворогів. Втім, не хочу вірити тому, що говорять про тебе, тому що звикли люди казати багато неправди. Ось чому я тебе покликав і хочу, щоб ти сам розповів про себе правду і викрив неправдивий наклеп заздрісників на тебе у присутності всіх і приніс, як належить, жертву великим богам.
Святий відповів:
– Ділам більше, ніж словам, треба довіряти, о царю! Тому, що істина набагато більше пізнається ділами, ніж словами. Отже, повір розповідям, що я відрікся від Ескулапа та інших ваших богів, а прославляю Христа, бо ділами я пізнав, що він Єдиний Істинний Бог.
Якщо ж тепер хочеш пізнати всемогутню силу Христову, побачиш її дію зараз же, насправді, накажи принести сюди яку-небудь людину, яка лежить на смертному ложі, стосовно якої лікарі втратили надію, і нехай прийдуть ваші жерці і закличуть своїх богів, а я закличу Бога мого, і який із Богів зцілить хворого, той хай буде визнаним Єдиним істинним Богом, а інших нехай відкинуть. Цареві сподобалася ця порада Святого й він наказав негайно знайти такого хворого.
І ось принесли на ліжку чоловіка, недужого протягом багатьох років, який не міг поворушити ні рукою, ні ногою і був неначе бездушне дерево. Прийшли і жерці, досвідчені в лікарському мистецтві, які служили ідолам. Святому запропонували, щоб він спочатку призвав свого Христа.
Святий заперечив їм:
– Якщо я закличу мого Бога і Бог мій зцілить цього розслабленого, то кого ж зцілятимуть ваші боги? Ви перші закличте ваших богів, і якщо вони зцілять хворого, то не буде потреби закликати мого Бога.
Отже, жерці почали закликати своїх богів: один Ескулавпа, другий – Зевса, третій – Діану, інші – других бісів. І довго вони вправлялися у своїх богопротивних молитвах без успіху. Святий же, побачивши їхнє марне старання, посміявся. Побачивши, що він сміється, цар звернувся до Пантолеона:
– Зціли ти, Пантолеоне, якщо можеш, цього чоловіка, закликавши свого Бога.
– Хай жерці відійдуть, – сказав Святий.
Вони відійшли. Тоді Пантелеймон підійшов до ліжка, звів очі свої до неба і виголосив:
– Господи! Вислухай молитву мою, і плач мій нехай дійде до Тебе. Не відвертай Лиця Твого від мене в день, коли я в скорботі. Прихили до мене вухо Твоє в той день, коли призву Тебе, скоро почуй мене (Пс. 101, 2-3) і яви всемогутню Твою силу перед тими, які не знають Тебе, бо все можливо для Тебе, о Царю сил!
Виголосивши цю молитву, Святий узяв хворого за руку зі словами:
– В ім’я Господа Ісуса Христа, встань і будь здоровим! І негайно хворий устав, відчув міцність у всьому тілі, зрадів і почав ходити, взявши своє ліжко, він поніс його у свій дім. Побачивши таке чудо, багато хто з очевидців увірував у Христа. Жерці ж, які служили ідолам, скреготали зубами на раба Христового і звернулися до царя з такими словами:
– Якщо він залишиться живим, то знищаться жертвоприношення богам, і нас висміюватимуть християни. Погуби його, о царю, якнайшвидше.
Тоді цар сказав Пантолеону:
– Принеси, Пантолеоне, жертву богам, щоб не загинути даремно. Адже ти знаєш, скільки людей загинуло через відречення від наших богів та через те, що не послухалися наших наказів. Хіба ти не знаєш, як жорстоко мучили старця Анфіма?
-Всі померлі за Христа, – відповів він, – не загинули, а знайшли собі вічне життя. І якщо Анфім, уже старий і немічний тілом, міг витерпіти жорстокі муки за Господа нашого, тим більше мені, юному і сильному тілом, варто безбоязно перетерпіти всі муки, на які ти мене приречеш, бо я вважатиму життя порожнім, якщо не помру за Христа, а якщо помру – визнаю це як надбання.
Цар наказав повісити голого Мученика на дереві і залізними кігтями стругати його тіло, обпалюючи ребра свічками. Він же, терплячи ці страждання, поглянув на небо і сказав:
– Господи Ісусе Христе! Предстань мені в цю хвилину, дай мені терпіння, щоб я до кінця міг витримати муки.
І з’явився йому Господь в образі пресвітера Єрмолая, прорікши: «Не бійся, Я з тобою». Негайно руки мучителів ослабли й ніби омертвіли, так що з них випали знаряддя тортур, а свічки згасли.
Побачивши це, цар наказав зняти мученика з місця мук і мовив:
– У чому сила твого чаклунства, що й слуги знемогли, й свічки погасли?
Мученик відповів:
– Чаклунство моє – всемогутня сила – Христос, Який усе творить.
Тоді Пантелеймона повели його до моря, посадили в човен, прив’язавши на шию великий камінь. Відпливши далеко від берега, вони кинули його в море, йому знову з’явився йому Христос, як і вперше, в образі Єрмолая, і зробив камінь, прив’язаний до шиї мученика, легким, як лист, так що Пантелеймон тримався з ним на поверхні моря не занурюючись, але, ніби по суші, ходив по водах, керований, як колись Апостол Петро, правицею Христовою.
Після того мучитель повелів приготувати поза містом звіриний цирк, щоб віддати мученика на поживу звірам. Усе місто зібралося на це видовище, бажаючи побачити, як прекрасного і невинно страждаючого юнака розірвуть звірі. Явився сюди і цар. Привівши Мученика, він показував йому пальцем на звірів із такими словами:
– Їх приготовано для тебе. Отже, послухай мене, збережи твою юність, пощади красу твого тіла, принеси жертву богам, інакше помреш жорстокою смертю, розірваний звірами.
Святий же виявив бажання бути роздертим звірами, ніж підкорятися такій лукавій пораді і повелінню. І його кинули звірам. Господь же і тут, явившись святому в образі пресвітера Єрмолая, стулив пащі звірів і зробив їх лагідними як овець так, що підповзаючи до святого, вони лизали йому ноги. Він гладив їх рукою, і кожен із звірів, відтісняючи один одного, намагався, щоб рука святого доторкнулася до нього. Народ же, побачивши це, дивувався і голосно вигукував:
– Великий Бог християнський! Нехай відпустять невинного і праведного юнака!
Тоді цар, сповнившись гніву, вивів солдатів із оголеними мечами на тих, хто славив Христа Бога, і вони вбили багатьох людей, які увірували у Христа. Наказав же цар убити і всіх звірів. Побачивши це, мученик виголосив:
– Слава Тобі, Христе Боже, що не тільки люди, але й звірі вмирають за Тебе!
І покинув цар місце видовища зі смутком і гнівом, а мученика кинув до в’язниці. Убитих людей забрали родичі й поховали, а звірів залишили на поживу собакам та м’ясоїдним птахам. Але і тут звершилося велике чудо, до цих звірів багато днів жодного разу не доторкнулися не тільки собаки, але й птахи, крім того, їхні трупи не мали запаху.
Цар, зрозумівши, що мученика жодним чином не можна схилити до нечестя, наказав жорстоко побити і віддати його на смерть через усічення голови, а тіло повелів кинути у вогонь. І воїни, схопивши його, повели на усікновення за місто.
Святий, ідучи на смерть, співав псалом Давида: «Багато разів бороли мене від юності моєї… але не перемогли мене. На хребті моїм орали плугарі, проклали довгі борозни свої» (Пс. 128, 2-3). І так до кінця слова псалма того. Воїни вивели Мученика з міста на відстань більше одного терена, де Господу угодно було, щоб помер раб Його. Вони прив’язали Пантелеймона до оливкового дерева. Кат уразив святого мечем по шиї, але залізо перегнулося, як віск, а тіло святого не постраждало, тому що він ще не закінчив своєї молитви.
Воїни з жахом вигукнули:
– Великий Бог християнський!
І, впавши до ніг святого, просили:
– Благаємо тебе, рабе Божий! Помолися за нас, нехай відпустяться гріхи наші, які ми заподіяли тобі за повелін¬ням царя.
Коли святий молився, почувся голос з неба, звернений до нього із утвердженням його перейменування. Господь замість Пантолеона назвав його Пантелеймоном, явно даю¬чи йому благодать милувати всіх, хто звертається до нього у всяких бідах і скорботах. І покликав його Господь на небо. Святий, сповнений радості, повелів воїнам, щоб усікли його мечем. Але ті боялися і тремтіли. Тоді святий звернувся до них з такими словами:
– Якщо ви не виконаєте дорученого вам, то не отримає¬те милості від Христа мого.Воїни підійшли і спочатку обцілували все тіло його. Потім доручили одному воїну відсікти мученику голову, і замість крові потекло молоко. Оливкове дерево тієї хвилини покрилося все плодами. Побачивши це, багато людей, присутніх при усіченні, увірувало в Христа.
Про чудеса, що відбулися, повідомили царю, і він звелів негайно порубати те оливкове дерево на шматки і спалити разом із тілом мученика.
Коли вогонь погас, віруючі взяли тіло святого неушкодженим і поховали з честю на ближній землі схоласта Адамантія.
Лаврентій, Вассой і Провіан, які служили в домі мучени¬ка, йшли за ним здалека, бачили всі його муки і чули голос із неба, який звертався до нього. Вони написали оповіді про його життя і муки й передали святим церквам у пам’ять про мученика, на користь тим, хто читає і слухає на славу Христа Бога нашого з Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.
Святого Пантелеймона усікли 9 серпня 306 року. У місяцеслові Василія говориться, що кров і молоко, які витекли при усіченні голови Святого, зберігалися до X ст. і подавали зцілення віруючим. Про це мовиться в грецькому пролозі XII ст. Пам’ять Святого Пантелеймона здавна особливо шанувалася на Сході. На його честь побудовані церкви IV ст. у Севастії Вірменській та Константинополі. Мощі Пантелеймона перенесено в Царгород. Звідти більшу частину їх перенесли до Парижа в Сан-Дені. Руський паломник Антоній у 1200 р. бачив його голову в Софії в Царгороді, а за свідченням Стефана Новгородця (1350 р.) У XIV ст. мощі Святого Пантелеймона спочивали у Влахернській Церкві в Царгороді. Частина мощей нині знаходиться в Свято-Пантелеймоновому монастирі на Афоні.
Завдяки старанням Преосвященного Юліана Єпископа Коломийського і Косівського, частичка мощей Святого Великомученика і Цілителя Пантелеймона в серпні 2013 року була привезена в м. Коломию, та поміщена в Кафедральному Соборі Преображення Господнього.
7 серпня 2022 року, в рамках Архіпастирської візитації Верховинського благочиння, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан, відвідав регіональний історико-краєзнавчий Музей Гуцульщини в селищі Верховина та нагородив Голову Всеукраїнського товариства “Гуцульщина” – Дмитра Петровича Стефлюка високою церковною нагородою.
Після ознайомлення із експозицією Музею Керуючий Коломийською Єпархією нагородив Стефлюка Дмитра Петровича Медаллю “За жертовність і любов до України”.
Його Преосвященство побажав Дмитру Петровичу Господнього Благословення, міцного здоров’я та сил для подальшого служіння рідному краю та Українській Державі.
На урочистому нагородженні також були присутні: настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці селища Верховина митр. прот. Юрій Стефлюк, Голова Верховинської районної військової адміністрації Василь Петрович Бровчук, Голова Верховинської районної ради Юрій Юрійович Філипчук, протодиякон Антон Трачук та члени Всеукраїнського Товариства “Гуцульщина”.
7 серпня 2022 року, в неділю восьму після П’ятидесятниці, з нагоди престольного свята та 150-ліття Святині, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан із Архіпастирським візитом відвідав Храм Успіння Святої Праведної Анни села Бистрець, Верховинського благочиння, де, у співслужінні духовенства, звершив Архієрейську Божественну Літургію та Чин Малого освячення води.
Правлячого Архієрея з трембітами, короваєм, квітами та віршованими привітаннями зустрічали чисельні парафіяни й гості Храму та, під мелодійний передзвін, провели до Святині.
У притворі Храму Архіпастиря зустрів настоятель Храму митр. прот. Віктор Шица та запросив очолити торжественне богослужіння.
Керуючому Коломийською Єпархією за Архієрейською Божественною Літургією співслужили: настоятель Храму Успіння Праведної Анни села Бистрець та Храму Святої Рівноапостольної княгині Ольги села Дземброня митр. прот. Віктор Шица; настоятель Храму Перенесення мощей Святителя Миколая села Бережниця та Храму Святого Великомученика Іоана Сучавського села Криворівня (присілок Устя) ієрей Борис Мних та протодиякон Антон Трачук.
Разом з численними вірянами за богослужінням також молились: Голова Верховинської районної військової адміністрації Василь Петрович Бровчук, Голова Верховинської районної ради Юрій Юрійович Філипчук, член Єпархіальної ради Коломийської Єпархії, благодійник Дмитро Дмитрович Нагірняк, волонтери з Польщі.
Після відпусту Єпископ Юліан виголосив повчальну проповідь, в якій cеред іншого зазначив: ”Сьогодні, коли наша країна й увесь український народ переживає неймовірні випробовування та біль, страждає і плаче, ми зібралися у цьому Храмі, щоб відчути духовну радість. Сьогодні, чи не єдину радість ми знаходимо у Бозі, тому, що Він є нашою розрадою, надією, заступництвом, покровом і майбутнім”.
Далі Правлячий Архієрей привітав настоятеля та релігійну громаду Храму із престольним святом та 150-літтям Святині, наголосивши: “Багато поколінь побожних парафіян переступало поріг цього Храму… Коли будувалася ця Святиня українці не мали своєї Держави. Тоді мало хто усвідомлював, що таке чудо станеться у майбутньому а Церква робила все необхідне для цього… Тепер нашу незалежність та наше майбутнє приходиться виборювати”.
Також Його Преосвященство відмітив: “Нещодавно ви проводили в останню дорогу воїна Степана. І ми сьогодні молимось за спокій його душі. Дякуємо його батькам за те, що виховали доброго сина – справжнього Героя нашої Держави та нашого народу. Багато наших хлопців і дівчат на Сході ведуть боротьбу проти ненаситного ворога і ми сьогодні молимось за них, щоб Господь укріпив їхні сили, дарував мужність і всім нам послав мир і довгоочікувану перемогу… Діти нашого народу демонструють свою любов до Бога, до всього творіння Божого і до Правди, бо вони віддають своє життя за неї. Саме в таких особливих обставинах сьогодення ми святкуєм 150-ліття Храму”.
Після цього, з благословення Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, Керуючий Коломийською Єпархією нагородив релігійну громаду Храму та настоятеля митр. прот. Віктора Шицу Благословенними Митрополичими Першосвятительськими Грамотами.
Подяки Єпархіального Управління із рук Архіпастиря отримали: Потяк Іван Іванович, Прокоп’юк Василь Васильович, Ватуйчак Володимир Васильович, Ватуйчак Роксолана Володимирівна, Палійчук Юрій Васильович, Палійчук Михайло Васильович, Матаржук Параска Лук’янівна, Сліпенчук Марія Іванівна, Білак Іван Миколайович, Мартищук Іван Юрійович, Тануляк Галина Миколаївна, Мартинчук Марія Миколаївна та волонтери з Польщі: Збишек Гомза, Ярослав Слома, Бернадетта Гордиюк, Степан Мельник та Марта Камінська.
У свою чергу настоятель Храму митр. прот. Віктор Шица висловив вдячність Архіпастирю за візитацію, щиру молитву, мудрі слова повчання та вручив святу просфору та букет білих троянд.
Завершилось урочисте богослужіння уставним Многоліттям, Чином Малого освячення води та Хресним ходом довкола Храму.
6 серпня 2022 року, з благословення Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана, відбулось загально-єпархіальне паломництво до місця з’явлення Пресвятої Богородиці біля Довбушевої Криниці, в урочищі Ґаджина, села Бистрець, Верховинського благочиння, де, Архіпастир, у співслужінні численного духовенства, звершив Архієрейську Божественну Літургію та Чин Малого освячення води.
Преосвященного Владику з короваєм, квітами та привітаннями зустрічали чисельні паломники, які із нетерпінням очікували на свого Архіпастиря. Далі настоятель Храму Успіння Святої Праведної Анни села Бистрець та Храму Святої Рівноапостольної княгині Ольги села Дземброня митр. прот. Віктор Шица запросив Його Преосвященство очолити святкове богослужіння.
Правлячому Архієрею за урочистою Божественною Літургією співслужили: благочинний Верховинського благочиння, настоятель Храму Святої Тройці села Ільці митр. прот. Дмитро Михавків; настоятель Храму Святих апостолів Петра і Павла села Красноїлля митр. прот. Василь Данильчик; настоятель Храму Покрови Пресвятої Богородиці села Красник митр. прот. Юрій Мануляк; настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці села Криворівня митр. прот. Іван Рибарук; настоятель Храму Усікновення Голови Іоана Хрестителя села Зелене та Храму Перенесення мощей Святителя Миколая Чудотворця села Явірник митр. прот. Микола Будзан; настоятель Храму Успіння Праведної Анни села Бистрець та Храму Святої Рівноапостольної княгині Ольги села Дземброня митр. прот. Віктор Шица; настоятель Храму Різдва Іоана Хрестителя села Рикалівка прот. Михайло Мануляк; настоятель Храму Зачаття Праведною Анною Пресвятої Богородиці селища Верховина прот. Ігор Рибенчук; настоятель Храму Вознесіння Господнього села Чорна Річка та Храму Чуда Архістратига Михаїла села Замагора прот. Володимир Максим’юк; настоятель Храму Перенесення мощей Святителя Миколая села Бережниця та Храму Святого Великомученика Іоана Сучавського села Криворівня (присілок Устя) ієрей Борис Мних та протодиякон Антон Трачук.
Серед поважних гостей на богослужінні також молились: Голова Верховинської районної військової адміністрації Василь Петрович Бровчук, Голова Верховинської районної ради Юрій Юрійович Філипчук, Голова Зеленської територіальної громади Володимир Михайлович Феркаляк, член Єпархіальної ради Коломийської Єпархії, підприємець та благодійник Дмитро Дмитрович Нагірняк.
Урочисту Божественну Літургію своїм співом супроводжував церковний Хор Храму Святої Тройці села Ільці під керівництвом Володимира Дутчака.
Під час богослужіння підносилась Молитва за українське військо й за перемогу України над російськими окупантами.
Після відпусту Його Преосвященство звернувся до присутніх зі словами повчальної проповіді, в якій зазначив: “З ласки й волі Божої ми зібралися на цьому святому місці, щоб тут однією християнською родиною піднести велику подяку й хвалу нашому Небесному Отцеві. Сьогодні уся наша спільна зустріч і молитва є за мир та нашу перемогу”.
Також Архіпастир наголосив: “Ми з вами звикли до рукотворних храмів, а сьогодні підносимо молитву під Небесним куполом. Не цей Храм освятив гору й це місце, а освятило її явлення Пречистої Діви Марії, яке бачили побожні люди. Пастухи бачили Божественну Літургію, на якій була присутня Богородиця та її Матір – Свята Праведна Анна. Можливо ці побожні люди бачили майбутнє, можливо вони й бачили сьогоднішніх нас, присутніх тут на богослужінні… Нехай Пресвята Богородиця почує наші моління та допоможе українському народу досягти бажаного миру й перемогти ворогів”.
Також Єпископ Юліан подякував усім, хто подолав складний маршрут, щоб взяти участь в Божественній Літургії та всім, хто дбає про цю унікальну Святиню.
Опісля зі словом звернувся митр. прот. Віктор Шица, який подякував Архієрею за повчальні слова проповіді й духовні настанови та вручив cвяту просфору.
Завершилось урочисте богослужіння уставним Многоліттям та Чином Малого освячення води.
28 липня 2022 р. до дня Української Державності на майдані Незалежності в місті Косові відбулися урочистості з нагоди свята. У заході взяли участь керівництво районної військової адміністрації та районної ради, представники територіальних громад району, депутат обласної ради, працівники структурних підрозділів райдержадміністрації, установ, організацій, громадськість та молодь. З благословення Керуючого Єпархією Преосвященного Єпископа Юліана участь в заході взяв благочинний Косівського благочиння митр.прот. Іван Близнюк з духовенством деканату. Відзначення розпочалося підняттям Державного Прапора України під виконання Гімну України. Далі присутнім духовенством було звершено Молебень за Мир в Україні та перемогу над агресором. Опісля з вітальними словами до присутніх звернулася голова райдержадміністрації – начальник районної військової адміністрації Наталія Кучма, голова районної ради Зеновій Томащук та заступник голови Косівської територіальної громади Володимир Петричук. .А також голова райдержадміністрації – начальник районної військової адміністрації Наталія Кучма привітала настоятеля церкви Святої Тройці с. Шепіт протоієрея митрофорного Івана Петращука з нагоди відзначення 25 річниці дня Священичої Хіротонії.Завершилися урочисті заходи концертною програмою за участю працівників та аматорів Косівського міського будинку культури.
28 липня 2022 року, коли Православна Церква вшановує пам’ять Святого Рівноапостольного князя Володимира та 1034-ту річницю Хрещення Руси-України, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан, взяв участь в урочистих богослужіннях, які очолив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній, у головному Храмі Православної Церкви України – Свято-Михайлівському Золотоверхому Кафедральному Соборі.
Напередодні свята, 27 липня 2022 року, Керуючий Коломийською Єпархією співслужив Блаженнійшому Митрополиту Київському і всієї України Епіфанію за святковою Всеношною.
Його Блаженству співслужив єпископат та духовенство з усієї України.
28 липня 2022 року, Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній очолив Божественну Літургію у Свято-Михайлівському Золотоверхому Кафедральному Соборі.
Предстоятелю автокефальної Української Православної Церкви співслужив єпископат та духовенство ПЦУ зі всієї України, а також Екзарх Вселенського Патріарха в Україні Єпископ Команський Михаїл.
Після прочитання Євангелія Блаженнійший Владика виголосив Першосвятительське Послання з нагоди 1034-ї річниці Хрещення Руси-України.
Згодом Митрополит Епіфаній возніс особливу Молитву до Господа в час, коли Батьківщина в небезпеці.
Також під час богослужіння лунали молитовні прохання за воїнів, які захищають Україну, за владу й наш народ та за спокій душ усіх полеглих оборонців Батьківщини й мирних жителів.
