З 24 по 28 липня 2023 року, з благословення Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана та, з ініціативи представників релігійної громади Храму Ікони Пресвятої Богородиці “Всецариця” села Ценява, в місті Коломия, проходив християнський табір “Джерело Благодаті” для дітей віком 10-14 років.
У таборі взяли участь діти внутрішньопереміщених осіб, а також вихованці катехитичних шкіл храмів міста Коломиї.
Щодня для дітей проводились тематичні заняття, цікаві інтерактивні ігри, бесіди зі священниками, а також протягом дня вихованці мали вільний час та перерву на обід. Увесь період із дітьми працювали кваліфіковані педагоги.
Урочисте відкриття табору відбулось 24 липня на території Храму Ікони Пресвятої Богородиці “Всецариця” cела Ценява. Тут учасників зустрів духівник табору прот. Андрій Лінкевич та провів їх до Храму. Отець Андрій привітав присутніх, передав молитовне благословення від Преосвященного Владики Юліана, а також розповів про Храм та його Святині. Далі було відслужено Молебень перед початком всякого доброго діла, який, з благословення Владики Юліана, звершили: священик Храму Ікони Пресвятої Богородиці «Всецариця» села Ценява прот. Андрій Лінкевич; військовий капелан Коломийської Єпархії, настоятель Храму Введення в храм Пресвятої Богородиці селища Отинія прот. Василь Мороз та працівник інформаційно-видавничого відділу Коломийської Єпархії ієрей Василь Деркач.
Далі, на території Храму, відбулось відкриття урочистої лінійки спільним виконанням Державного Гімну України. Опісля зі словом до учасників табору звернулись: прот. Василь Мороз, викладач Катехитичної школи “Діти Божі” Кафедрального Собору Преображення Господнього міста Коломиї Анна Симотюк та представники ГО “Права Молодь”. Далі діти демонстрували свої таланти, відбувались різні пізнавальні заняття, конкурси та розваги.
На другий день роботи табору учасники займалися кінним спортом на базі КСК “Варто” у селі Черемхів, Коршівської територіальної громади. Також тут проводились водні розваги, а на завершення діти намалювали малюнки для воїнів Збройних Сил України.
Третього дня учасники табору відвідали Музей історії міста Коломиї, Кінотеатр “Стрічка” та провели пізнавальні квести.
На четвертий день педагоги та вихованці табору побували в Національному Музеї “Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського” та Музеї “Писанка” міста Коломиї. Після екскурсій діти долучилися до плетіння маскувальних сіток для наших захисників у Волонтерському центрі міста Коломия. На завершення для дітей був представлений майстер-клас із виготовлення та випікання піцци.
Останній день роботи табору вихованці зустріли в Кафедральному Соборі Преображення Господнього міста Коломиї, де взяли участь у Божественній Літургії, за якою приступали до Святих Таїнств Сповіді та Причастя.
Після завершення Літургії духовенством був звершений Подячний Молебень. Далі з благословення Єпископа Юліана священники Собору митр. прот. Тарас Мойсюк та ієрей Дмитро Гром вручили організаторам табору Подяки Єпархіального Управління: прот. Андрію Лінкевичу, протодиякону Івану Бігусу, Анні Симотюк, Надії Лукенчук, Лесі Мойсюк та Степану Максим’юку. Вихованці табору отримали пам’ятні подарунки.
На завершення, на подвір’ї Кафедрального Собору, учасники виконали танець “Дякую”, який разом готували протягом cвого перебування у таборі.
28 липня 2023 року, коли Православна Церква вшановує пам’ять Святого Рівноапостольного князя Володимира та 1035-ту річницю Хрещення Руси-України, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан, взяв участь в урочистих богослужіннях, які очолив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній.
Напередодні свята, 27 липня 2023 року, Керуючий Коломийською Єпархією співслужив Блаженнійшому Митрополиту Київському і всієї України Епіфанію за святковою Всеношною у Кафедральному Храмі Православної Церкви України – Свято-Михайлівському Золотоверхому Соборі.
Його Блаженству співслужив єпископат та духовенство з усієї України.
28 липня 2023 року, Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній очолив Божественну Літургію в Успенському Соборі Києво-Печерської Лаври.
Предстоятелю Автокефальної Української Православної Церкви співслужив єпископат та духовенство зі всієї України, а також Екзарх Вселенського Патріарха в Україні Єпископ Команський Михаїл.
Під час відправи Митрополит Епіфаній возніс особливу молитву до Господа в час, коли Батьківщина в небезпеці. Також лунали молитовні прохання за воїнів, які захищають Україну, за владу і наш народ та за спокій душ усіх полеглих оборонців Батьківщини й мирних жителів.
Наприкінці богослужіння Блаженнійший Владика виголосив Першосвятительське Послання з нагоди 1035-ї річниці Хрещення Руси-України.
В урочистих богослужіннях також взяли участь делегати Помісного Собору Православної Церкви України від Коломийської Єпархії: секретар Єпархіального Управління митр. прот. Юрій Бровчук та член Єпархіальної ради Коломийської Єпархії Дмитро Дмитрович Нагірняк.
27 липня 2023 року, у Соборі Святої Софії, Премудрості Божої міста Києва, відбувся Помісний Собор Православної Церкви України, який є вищою владною соборною інституцією, що представляє церковну повноту: мирян, чернецтво, духовенство та єпископат із усіх куточків України.
В роботі Собору взяв участь Керуючий Коломийською Єпархією, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан.
Разом із Архієреєм в роботі Помісного Собору взяли участь делегати від Коломийської Єпархії: секретар Єпархіального Управління, настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці села Слобода, Печеніжинського благочиння митр. прот. Юрій Бровчук, від мирян – член Єпархіальної ради Коломийської Єпархії Дмитро Дмитрович Нагірняк.
Перед початком Собору у Малій (Теплій) Софії за участі делегатів було звершено Божественну Літургію.
Помісний Собор заслухав Доповідь Предстоятеля ПЦУ, розглянув низку актуальних питань з життя Церкви та схвалив відповідні рішення, серед яких:
1. Затвердити Постанову Архієрейського Собору ПЦУ про календарне питання та остаточно схвалити перехід на Новоюліанський календар з 1 вересня цього року, зберігаючи за парафіями та монастирями, які цього бажають, право використовувати старий (юліанський) календар.
2. Затвердити прийняті Священним Синодом УПЦ (ПЦУ) та Архієрейським Собором нашої Церкви рішення, ухвалені за час від Об’єднавчого Собору, відображені у відповідних синодальних документах і соборних постановах, в тому числі судові діяння.
3. Засвідчити бажання і готовність нашої Помісної Церкви вести діалог, мета якого – досягнення єдності українського Православ’я навколо Київського престолу на засадах Томосу про автокефалію та згідно з принципами, які раніше вже були подані Архієрейським Собором.
4. Підтримати, як це вже зробив Архієрейський Собор, Предстоятеля ПЦУ в питанні незалежності Церкви від зовнішніх впливів на церковне життя і церковне управління.
5. Затвердити ухвалений Архієрейським Собором Статут (положення) про управління УПЦ (ПЦУ).
Собор також ухвалив Послання до пастирів та Декларацію «Про негативне ставлення до гріха содомії (гомосексуалізму)».
Також перед початком роботи Собору відбувся акт прославлення Митрополита Київського Святителя Рафаїла (Заборовського), який був канонізований рішенням Священного Синоду в березні 2023 р.
Розглянувши всі пункти затвердженого порядку денного Собор успішно завершив свою роботу, в якій взяли участь 161 соборний делегат.
22 липня 2023 року, в селі Малий Гвіздець, Гвіздецької територіальної громади, відбувся Чин похорону загиблого воїна Української Армії – офіцера групи планування штабу військової частини А7153 Василя Миколайовича Стефанського, який трагічно загинув 16 липня 2023 року.
З благословення Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана Чин Похорону очолив благочинний Коломийського благочиння, настоятель Храму Благовіщення Пресвятої Богородиці cела Підгайчики та Храму Різдва Пресвятої Богородиці села Малий Гвіздець, Коломийського благочиння митр. прот. Михайло Сметанюк.
Під час заупокійного богослужіння йому співслужили: настоятель Храму Різдва Христового села Малий Гвіздець та Храму Різдва Пресвятої Богородиці села Загайпіль митр. прот. Петро Фурик; настоятель Храму Перенесення мощей Святителя Миколая Чудотворця села Замулинці та Храму Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього села Кобилець митр. прот. Василь П’ятничук; настоятель Храму Святителя Миколая Чудотворця села Остапківці прот. Юрій Юрчук; настоятель Храму Архістратига Михаїла села Виноград прот. Іван Мороз; керівник прес-служби Коломийської Єпархії, настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці села Старий Гвіздець прот. Віталій Козак; священик Любомир Ярославський (УГКЦ); завідувач канцелярією Єпархіального Управління, настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці селища Гвіздець ієрей Іван Венгрин та військовий капелан 77-го батальйону ТРО священик Василь Сметанюк (УГКЦ).
Після відпусту до присутніх зі словом звернувся митр. прот. Петро Фурик, який розповів про багатолітній героїчний подвиг воїна Василя, його життєвий шлях і щиру любов до Батьківщини та передав рідним слова співчуття й розради від Преосвященного Владики Юліана.
Після заупокійного богослужіння похоронна процесія урочистою ходою вирушила до місцевого цвинтаря, де тіло загиблого воїна було похоронене.
Провести в останню дорогу полеглого Героя прибули побратими, друзі, рідні, односельчани та велика кількість мешканців довколишніх сіл.
поширення, швидкого і глибокого впровадження християнства у Київської Русі у кінці X і на початку XI ст. пояснюються тим, що насіння було кинуто святим князем Володимиром і його духовними соратниками на добре розпушений ґрунт. Відомо, що ще до Володимира святого у Києві були храми, один з яких, на честь святого Іллі, був соборним, що християни становили помітну частину дружин князів Ігоря і Святослава; Проте певні відомості говорять про наявність християн в інших руських містах.
Прийнявши нову віру, руські люди прагнули до більш глибокого освоєння її. Таке прагнення ми бачимо не тільки у мешканців стольного граду Києва, а й серед людей далекої провінції.
У невеликому придніпровському містечку Любечі народився (як вважають – у 983 р) і виріс майбутній великий подвижник, преподобний Антоній. Антоній походив із незнатної, трудової родини. Невідомо, де і коли він навчився грамоті. З юності Антоній прагнув до чернечого життя. У околицях Любеча ще донедавна показували печеру, в якій він часто проводив час у молитві і трудах.
У зрілому віці він робить подорож на Афон. Можемо сказати, що Антоній був не першою руською людиною на Святій горі. Уже у першій половині XI ст. руські на Афоні були згруповані у монастирі Ксілурга («Деревообробника»). У 1947 р опубліковано афонський документ 1016 р підписаний «Герасимом ченцем, Божою милістю пресвітером і ігуменом обителі Руської» [1, ст. 384].
І житіє преп. Антонія, і благочестиві перекази говорять про те, що подвиги його дивували навіть найдосвідченіших: афонських ченців. Афонські подвижники побачили ступінь духовної підготовленості смиренного руського ченця; ігумен повелів Антонію: «йди на Русь знову, і нехай буде благословення від Святої Гори, бо від тебе покладуть початок багато ченців» [2. ст. 105].
Слухняний голосу ігумена, преп. Антоній прибув до Києва.
У роки, що передують поверненню преп. Антонія до Києва, погіршилися державні відносини між Руссю і Візантією. За свідченням Михайла Пселла, причина «ворожнечі» полягала «в ненависті русичів до встановленої над ними «гегемонії» імперії» [3, ст. 190]. У 1043 р Ярослав проводить похід на Візантію. Незважаючи на військову невдачу походу, Візантія незабаром змушується шукати миру і союзу з Києвом через загрозу половецької навали.
Нам невідомі подробиці русько-візантійських відносин 40-х-50-х рр. XI ст. взагалі і причини антівізантійського виступу Ярослава. Але великий князь Ярослав згідно помісного соборного рішення у 1051 р зводить на Київську митрополичу кафедру руського «пресвітера» Іларіона. Це було зроблено без попередніх зносин з Константинопольським Патріархом; його лише сповістили про доконаний факт.
Висловлюється припущення, що самостійне поставлення руського митрополита було викликано необхідністю заміщення митрополичої кафедри, яка довго перебувала без митрополита. Але намір руського великого князя був ясним: він зробив спробу забезпечити деяку самостійність Руської Церкви. За Ярослава Мудрого «боротьба за церковну незалежність» збігалася «… з високим підйомом політичної свідомості руського, народу і захоплювала всі області духовної культури Київської держави» [1, ст. 64].
Не випадковий був і вибір Іларіона – «чоловіка доброго, книжного та постника», не тільки його особиста висока культура і особисте подвижництво зумовили висунення на митрополичу кафедру. Ще будучи у сані пресвітера приміського, приходу – села Берестове, він став відомий як автор «Слова про закон і благодать». Це чудовий по мистецтву викладу, глибоко патріотичний твір «прославляє Русь .., розвиває положення про рівноправність всіх народів, і свою теорію всесвітньої історії, як поступового і рівного залучення всіх народів до культури християнства» [1, ст. 71]. Автор «Слова» обґрунтовував право Руської Церкви на самостійний устрій, поза Візантійською опікою.
У Києві до приходу туди преп. Антонія монастирі вже були, але він не обрав жодного з них для свого поселеннях [6, ст. 105, російський переклад 305].
Треба думати, що преподобний знайшов стан монастирів незадовільним. На Афоні він спостерігав зразки сурового чернечого, суворого аскетичного життя і хорошого спільного влаштування, але не те він побачив у Києві. Тутешні монастирі створювалися за образом і подобою сучасних їм візантійських, переважно – константинопольських.
У Константинополі ж до цього часу старі загальножительні статути були забуті, та й рівень чернечого життя взагалі різко знизився. У умовах давньоруської дійсності, треба думати, доходило до того, що у монастирі брали тільки осіб, що можуть зробити за себе великі вклади.
Антоній поселяється в маленькій печері, викопаній Іларіоном, що служила йому для відокремлених молитов і залишеної ним після обрання на першосвятительську руську кафедру. Можна не сумніватися в тому, що преп. Антоній оселився у печері за згодою (якщо не з прямого благословення) колишнього її мешканця і господаря.
Суворими аскетичними подвигами відзначені перші ж дні і місяці печерного життя преподобного: «Їв хліб сухий, і то через день, і води у міру куштуючи … і так себе упокорював день і ніч, в працях перебуваючи, у недосипанні і у молитвах». Зазвичай, подвижники-пустельники здобували собі засоби на той же «хліб сухий» особистою фізичною працею, продаючи нехитрі свої вироби і роздаючи надлишки вирученого сиротам і убогим людям. Так було і на Русі, зокрема, – у Києві.
Скоро стали з’являтися в печеру люди, які шукають душеспасительного слова і бажаючі побачити живий приклад істинно богоугодного життя. Ширилася благочестива чутка про святого печерника. І привела до нього людей, що шукають постійного життя з ним.
У числі перших були: преп. Феодосій, ієромонах ( «пресвітер») Никон, Мойсей Угрин, Леонтій і ін .; незабаром їх зібралося 12.
У загальновідомих джерелах нічого не говориться про подальшу долю митрополита Іларіона. Він якось непомітно зникає зі своєї посади. У 1055 року на митрополичому престолі літопис вказує грека Єфрема і при цьому говорить про нього не як про новопоставленого, але вже як про такого, що займає деякий час руський першосвятительський пост. У історичній літературі з’ясовується, що поставлення Іларіона викликало протест як у Константинопольській Патріархії, так і у Візантійському імператорському дворі. У затвердженні Іларіона було відмовлено. Змінилася на гірше для Русі міжнародна політична обстановка. Ярославу настійно потрібно зближення з Візантією. Переговори про союз завершилися успішно і були закріплені шлюбом сина Ярослава – Всеволода з грецькою царівною. Але за цей родинний союз Ярославу довелося пожертвувати Іларіоном і спробою церковної автономії [1, ст. 109; 5, ст. 181-184 та інш.]. М. Д. Приселков передбачає, що Іларіон після свого скинення прийняв схиму з ім’ям Никона і що, отже, перший (за часом приходу) сподвижник преп. Антонія – Никон і є колишній митрополит. Доводячи, що Никон і Іларіон – різні особи, Д. С. Лихачов каже: «Але ким би не був Никон, перед нами вчений і діяльний політик, сміливий продовжувач справи, розпочатої … при Ярославі» [1, ст. 84].
Преп. Антоній, очевидно, не мав на початку 50-х років священичого сану і тих котрі приходили, бажаючи взяти чернецтво, за його дорученням постригав Никон. У печері виростав монастир. Ті, хто шукали чернецтва попередньо випробовувалися Антонієм у твердості своїх намірів. Кожен з прийнятих власними руками поглиблював печеру і видовбував для себе крихітну келейку трохи більше одного метра у діаметрі, розмір якої дозволяв тільки стояти або сидіти. У центрі печери була влаштована маленька церква. Сам основоположник народженої обителі, дуже любив усамітнення, викопав собі іншу печеру у стороні (на місці нині званої Антонієвої або далекої печери і оселився там, продовжуючи керувати братією.
Наступник померлого у 1051 р Ярослава Мудрого Київський великий князь Ізяслав з благоговінням ставився до преп. Антонія. Роблячи якусь важливу справу, князь попередньо радився зі святим старцем і намагався заручитися його благословенням. Особисті взаємини між Ізяславом і преп. Антонієм на час порушилися. У чернецтво досить несподівано для оточуючих вступили дві знатних у світі людини: син великого боярина Іоанна Вишатича, пострижений з ім’ям Варлаама, і великокняжий євнух Єфрем. «Печерський Патерик» [9, ст. 32-33] розповідає, що обидві ці особи, під впливом богонатхненних бесід з Антонієм і Никоном прийняли обдумане рішення про зречення від світу, приїхали до печери у багатому одязі, на конях і урочисто принесли це у дар обителі, одягнувши убоге чернече вбрання.
Доброзичливий до насельників взагалі, князь Ізяслав на цей раз був до крайності обурений. Він спробував умовити Антонія і Никона видалити новопострижених. Обидва святі чоловіки відкинули домагання князя, проявивши при цьому рідкісну безстрашність. Коли ж Ізяслав став погрожувати знищити печеру, її мешканців розігнати, а Никона ж з Антонієм видалити на заслання, Никон пригрозив йому Божим гнівом за «відвернення (воїнів) від Царя Небесного», Антоній же сам зібрався у дорогу «в іншу область». Це вже загрожувало спалахом обурення серед київського населення і князь умовив преп. Антонія залишитися на місці. Були повернуті у печеру Варлаам і Єфрем.
Незабаром преп. Антоній, подвизався у особливій печерній келії і залишав за собою духовне оформлення, поставив Варлаама в ігумени обителі. Новий постриженник був цілком гідний своєї посади і сану. Може виникнути питання – чому ігуменом став не Никон? Але Никон у 1061 р пішов у далеку Тмутаракань, де пробув близько семи років. Відхід Никона ні в якому разі не міг бути раптовим і тим більше – добровільним. Він був обумовлений усталеними складними взаєминами між новою обителлю, митрополичою кафедрою і великокнязівською владою.
Преподобний Антоній у найтіснішій співдружності з Никоном, а трохи пізніше – і з Феодосієм поклав початок першому на Русі строгоуставному монастирю, перед яким ними було поставлено багато благородних і великих цілей.
Перша – створення осередку істинно-подвижницького чернецтва. Друга-зосередження у ньому християнсько-освітньої роботи: навчання грамоті, переписування богослужбових книг і, нарешті, руське літописання. Третя – виховання досвідчених, бездоганних по життю ченців, здатних очолити архієрейські кафедри.
Преп. Антоній зі своїми сподвижниками створював таку обитель, рівної якій не було у сучасній йому Візантії, рівної якій не могли створити греки-митрополити. Нова обитель, ще до закінчення «печерної стадії» свого існування, підтверджувала думку Іларіонові «Слова про закон і благодать», що Русь у церковному відношенні рівноправна з усіма країнами і не потребує нічиєї примусової опіки, бо «всі країни благий Бог помилував і нас не знехтувавши, піднесе і спасе і у розум істинний приведе» [1, ст. 68; порів: 7, ст. 7].
Після примирення з преп. Антонієм князь Ізяслав подарував печерським подвижникам гору над печерою для побудови церкви і зовнішніх келій, то місце, де і нині знаходиться Києво-Печерська Лавра. Отже, монастир був уже визнаний офіційно.
Обитель поповнювалася новими ченцями, сяяла світочем зростаючого осередку благочестя. Над Дніпром, високо у небо піднеслися купола нової церкви – попередниці чудового великого Успенського храму, у широкі дороги перетворювалися стежки, що ведуть до монастиря; все густіші потоки прочан спрямовувалися за монастирські стіни.
Варлаам після недовгого ігуменства у Печерській обителі був узятий Ізяславом на ігуменський же пост у великокнязівський, знову споруджений Дмитрієвський монастир.
Коли братія у повному складі з’явилася до преподобного отця з проханням поставити ігумена на місце Варлаама, Антоній не вагався. «Хто серед вас більше всіх, як не Феодосій, послушливий, лагідний, смиренний; нехай він буде вам ігуменом» [8, ст. 107]. Ігуменом став преподобний Феодосій, найбільший після Антонія організатор чернечого життя на Русі, що продовжував його велику справу.
Києво-Печерська обитель не стала «великокнязівською». Побудована «слідами, постування, молитвою, чуванням» [8, ст. 107], а не княже-боярським сріблом і золотом, вона зберегла свою матеріальну незалежність від великокнязівської влади. Разом з тим Києво-Печерський монастир «не був і митрополичим … і зберігав свою самостійність у відносинах з київськими митрополитами-греками» [1, ст. 79].
Києво-Печерський монастир став осередком руського літописання і найбільшою школою, яка виховувала місіонерів і кандидатів на архієрейські кафедри; він став і центром літературно-політичного руху, який носив характер боротьби за церковну і культурну свободу від грецької опіки, за політичну і культурну єдність Русі [9, ст. 91].
Таким чином, свята обитель відразу стала виконувати всі три вищезгадані цілі. Волею Божою преп. Антоній вивів значення обителі далеко за межі монастирських стін. Київська «Софія» дуже скоро втратила значення центру духовної просвіти.
Преподобний Феодосій дав Києво-Печерському монастирю і внутрішню організацію, ввівши у дію забутий у Візантії Студійський статут спільного життя. При такому влаштуванні обитель стала зразком для інших монастирів. А живим зразком чернечого життя для братії самої Печерської обителі був преп. Антоній. Він воістину був слугою всім, але ретельно приховував від ченців все, що робив для них і за них.
Багато подвигів преп. Антонія залишилися невідомими для пізніших поколінь, бо він приховував все, що можна було приховати від людських поглядів. Робив він це не тільки з особистого смирення, яке змушувало бігти від слави людської, але, головним чином, за своїм непорушним переконанням у тому, що Всевишній Бог все робить Сам, лише обравши його Своїм знаряддям.
Великим був духовно-моральний вплив преп. Антонія на життя сучасного йому суспільства. Незалежність монастиря сприяла свободі його життя. Преп. Антоній не тільки сам ніколи не лякається говорити всім правду, незважаючи на особи, але в цьому затвердив і своїх духовних чад – ченців обителі.
Основоположник найславнішого монастиря часом вступав у конфлікти з великокнязівською владою. Не можна це розуміти, як спроби втручання в цивільно-політичне життя. «Конфлікти обумовлювалися діяльним прагненням монастиря підтримати княжу владу і припинити міжусобиці …» [1, ст. 81].
Преп. Антоній виступив грізним викривачем великого князя Ізяслава, коли той опинився клятвопорушником. У 1067 р Полоцький князь Всеслав зайняв місто Великий Новгород. Об’єднавши свої сили, проти нього рушили князі-брати Ярославичі: Ізяслав Київський, Всеволод Переяславський і Святослав Чернігівський.
У бою на річці Немизі, у районі Мінська, Всеслав 3 березня зазнав поразки. Ізяслав, нібито з бажання встановити тривалий мир, запрошує Всеслава до себе, гарантувавши йому повну недоторканність клятвою (цілуванням хреста). Всеслав довірливо приїхав у вказане йому місце зустрічі, але був підступно схоплений, відвезений до Києва і посаджений у «поруб» (в’язницю в формі порожнього колодязя). Звичайно, Антоній не міг залишити факт клятвопорушення без викриття, але це не змусило, Ізяслава одуматися.
У наступному, 1068 року, на південну частину Русі вчинили великий набіг половці. У бою на річці Альті об’єднані сили тих же руських князів, які діяли не цілком узгоджено, були розсіяні. Ізяслав із Всеволодом із залишками дружин прибігли до Києва. Міське населення обурилося, зажадало роздачі зброї і бойових коней людям для оборони, у чому сторопілий Ізяслав відмовив. Кияни озброїлися самі і випустили з поруба Всеслава і проголосили його своїм князем замість Ізяслава, який рятуючись від народного гніву втік до Польщі. Преп. Антоній вважав гірку долю Ізяслава справедливою Божественною відплатою за гріх клятвопорушення.
Через сім місяців син біглого великого князя Мстислав Ізяславич за участю поляків раптовим ударом захопив Київ, порубав, засліпив і потопив масу абсолютно мирних людей, у тому числі і декількох ченців. Чернігівський князь Святослав запросив преп. Антонія до себе, благаючи побути хоч деякий час поблизу від своєї батьківщини – Любеча. Антоній прийняв пропозицію. Він оселився на Болдиній горі під Черніговом, викопавши собі на цій горі, покритій густим лісом, печеру, біля якої князь Святослав Ярославич, на прохання преподобного, збудував церкву в ім’я св. пророка Іллі. Навколо святого печерника стали збиратися люди, які шукають строго чернечого життя.
Через деякий час Ізяслав став старанно просити преп. Антонія повернутися до Києва: незважаючи на величезну славу, яку придбав Печерський монастир під мудрим окормленням преподобного Феодосія, відчувалася відсутність святого основоположника, для князя ж – розумного, об’єктивного радника. Заради братії, заради тисяч людей київських, які очікують учительного слова, заради блага землі і Церкви Руської знову прибув преподобний Антоній у Києво-Печерській монастир. Тут він, спільно з преп. Феодосієм, почав спорудження великого Успенського храму. До закінчення величної споруди він не дожив: сьомого травня 1073 р. Господь покликав його до Себе.
Грецька за складом предстоятелів Київська митрополія з міркувань не завжди церковного характеру протягом усього домонгольського періоду затримувала канонізацію преп. Антонія, хоча на Русі вже через 20 – 25 років після смерті почалося його шанування.
18 липня, у селі Чернятин Городенківської громади відбулося відкриття меморіальної дошки полеглому Герою Андрію Франківу, який поклав своє молоде життя захищаючи Україну у війні з московитами. З благословення Керуючого Коломийською Єпархією Преосввященного Єпископа Юліана участь у пам’ятному заході взяли: настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці села Чернятин митр.прот. Михайло Гуменяк та ієрей Тарас Гуменяк.
Пам’ятний знак розташований на фасаді ліцею, в якому свого часу навчався військовий. Право відкрити меморіальну дошку було надано батьками полеглого Героя. Зі сльозами на очах присутні, тамуючи подих, слухали матір Героя Любов Юріївну, яка згадувала свого сина, розповідаючи про його сміливий дух і стійкість, його любов до рідної землі та мрії, які йому так і не судилося втілити в життя. Проте батьки виконали бажання свого сина і спорудили на території навчального закладу спортивний майданчик зі штучним покриттям, на якому гартуватимуть свій дух майбутні спортсмени Чернятина. Далі отець Михайло у співслужінні з отцем Тарасом освятили меморіальну дошку та помолилися разом із присутніми за упокій душ загиблих Героїв. Зі словами співчуття і вдячності родині Героя на відкритті виступив міський голова Богдан Кобилянський. Опісля відкриття меморіалу відбулося відкриття та освячення спортивного майданчика на території навчального закладу.
16 липня 2023 року, в неділю 6-ту після П’ятидесятниці, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан, із Архіпастирським візитом відвідав Храм Різдва Христового села Малий Гвіздець, Коломийського благочиння, де, у співслужінні духовенства, звершив Архієрейську Божественну Літургію та, на церковному подвір|’ї, здійснив освячення новозбудованої каплиці-вертепу.
Архіпастиря з короваєм, квітами та віршованими привітаннями зустріли чисельні парафіяни й гості Храму та, під мелодійний передзвін, провели до Святині.
У притворі Храму Преосвященного Владику зустрів настоятель Храму митр. прот. Петро Фурик та запросив очолити торжественне богослужіння.
Єпископу Юліану за святковим богослужінням співслужили: благочинний Коломийського благочиння, настоятель Храму Благовіщення Пресвятої Богородиці села Підгайчики та Храму Різдва Пресвятої Богородиці села Малий Ключів митр. прот. Михайло Сметанюк; благочинний Коломийського міського благочиння, настоятель Храму Воскресіння Христового села Жукотин митр. прот. Василь Мізюк; настоятель Храму Різдва Христового села Малий Гвіздець та Храму Різдва Пресвятої Богородиці села Загайпіль митр. прот. Петро Фурик; настоятель Храму Перенесення мощей Святителя Миколая Чудотворця села Замулинці та Храму Чесного і Животворчого Хреста Господнього села Кобилець митр. прот. Василь П’ятничук; митр. прот. Іван Романів (Івано-Франківсько-Галицька Єпархія); настоятель Храму Святого Духа села Турка митр. прот. Андрій Григорчук; керівник прес-служби Коломийської Єпархії, настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці села Старий Гвіздець прот. Віталій Козак та завідувач канцелярією Єпархіального Управління, настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці селища Гвіздець ієрей Іван Венгрин.
Після відпусту Його Преосвященство звернувся до присутніх зі словом повчальної проповіді, в якій зазначив: ”Сьогодні особливу благодать ми відчуваємо, перебуваючи в Домі Божому, адже, у цей важкий для нашої країни і нашого народу час, ми маємо унікальну можливість зустрітись один із одним та нашим Небесним Отцем, за Божественною Літургією, помолитися на своїй рідній, вільній землі, своєю рідною мовою”.
“Понад 500 днів триває повномасштабна війна, яка забирає у нашого народу найкраще – людські життя. Ніщо, ніхто й ніколи не зможе їх повернути. Це втрата, яку не можливо нічим замінити… Багато на початку повномаштабної війни іноземних експертів пророчили нам, що не довго вистоїть український народ, але Господня воля була зовсім іншою. І ми дякуємо нашому Небесному Творцеві за те, що Його благодать, милість і ласка не залишають нас, а допомагають нам переходити через ці випробування. Ми дякуємо нашим захисниками і захисницям – славним воїнам, які безстрашно боронять нашу Землю і наш народ ціною власного життя та здоров’я… Тільки Господь може нам допомогти подолати цього лютого ворога та прогнати його з нашої землі”, – наголосив Архіпастир.
Також Його Преосвященство відмітив: “В недільному євангельському читанні ми бачимо паралізованого чоловіка, який є наглядним прикладом того, що чинить гріх із людською природою. Як не дивно, Христос не запитує нічого в паралізованого, не чекає від нього жодного прохання та навіть не чує прохання від тих чотирьох людей, які принесли недужого. Господь побачим їхню віру та їхнє бажання і зцілює паралізованого тому, що їхня віра була дієвою і жертовною”.
Далі Єпископ Юліан привітав настоятеля Храму митр. прот. Петра Фурика із 60-літтям та Днем Небесного Покровителя, яке він відзначав нещодавно, відзначивши його як доброго, щирого, сумлінного та небайдужого пастиря.
Опісля, з Благословення Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, Його Преосвященство нагородив Медаллю Святого Великомученика Юрія Переможця митр. прот. Петра Фурика, Медаллю «За жертовність і любов до України» – Палійчука Миколу Івановича, Благословенною Митрополичою Першосвятительською Грамотою – Палійчука Михайла Миколайовича.
Подяками Єпархіального Управління Преосвященний Владика нагородив: релігійну Громаду Храму, Дякова Михайла Петровича, Буджака Василя Степановича та Шпарик Наталію Михайлівну.
У свою чергу настоятель Храму подякував Архіпастирю за його візит, щиру молитву, повчальні слова проповіді й нагороду та вручив букет білих квітів і святу просфору.
Після уставного Многоліття, на церковному подвір’ї, Правлячий Архієрей здійснив освячення новозбудованої каплиці-вертепу, побудованої коштом батьків воїна Української Армії Ярослава Палійчука, який героїчно загинув, захищаючи Українську Державу від російських окупантів.
Завершилось урочисте богослужіння окропленням усіх освяченою водою та спільною світлиною.
14 липня 2023 року, в місті Косів, відбувся пам’ятний захід, приурочений 28-й річниці від дня упокоєння видатного церковного діяча, дисидента радянських таборів – Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Романюка) (1925-1995).
З благословення Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана, Панахиду за спокій душі Патріарха Володимира очолив благочинний Косівського благочиння, настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці села Старий Косів митр. прот. Іван Близнюк.
Під час заупокійного богослужіння йому співслужили: настоятель Храму Святої Тройці села Яворів митр. прот. Василь Іванюк; настоятель Храму Різдва Івана Хрестителя міста Косів та Храму Святого Преподобного Онуфрія Великого села Город митр. прот. Ростислав Близнюк; настоятель Храму Святителя Миколая Чудотворця села Космач (присілок Рушір) та Храму Всіх святих землі Української міста Коломиї митр. прот. Василь Струк; настоятель Храму Зіслання Святого Духа села Соколівка прот. Василь Дійчук; прот. Тарас Стефурак; ієрей Василь Павлюк; ієрей Василь Іванюк та духовенство Івано-Франківської Єпархії.
Після відпусту отець Іван Близнюк звернувся до присутніх зі словом, у якому закликав молитовно пам’ятати видатну особистість Святійшого Патріарха Володимира та наслідувати його заповіти.
У пам’ятному заході також взяли участь: голова Косівської районної військової адміністрації Наталія Кучма; мешканці села Хімчин, в якому народився Патріарх Володимир (Романюк) та громадськість міста Косів.
На завершення відбулось урочисте покладення квітів до підніжжя пам’ятника Святійшому Патріарху Володимиру представниками влади.
12 липня 2023 року, з нагоди престольного свята, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан, із Архіпастирським візитом відвідав Храм Святих першоверховних апостолів Петра і Павла міста Городенки, Городенківського благочиння, де, у співслужінні духовенства, звершив Архієрейську Божественну Літургію, дияконську хіротонію та Чин Малого освячення води.
На церковному подвір’ї Преосвященного Владику з короваєм, квітами та привітаннями зустріли чисельні парафіяни й гості Храму, а діти, встеляючи Його Преосвященству дорогу пелюстками квітів, провели до Святині.
Керуючого Коломийською Єпархією зустрів настоятель Храму митр. прот. Богдан Мороз та запросив очолити торжественне богослужіння.
Перед початком богослужіння Владика Юліан здійснив возведення читця Василя Терновського в іподиякони.
Правлячому Архієрею за Божественною Літургією співслужили: благочинний Городенківського благочиння, настоятель Храму Святих апостолів Петра і Павла міста Городенки митр. прот. Богдан Мороз; благочинний Коломийського благочиння, настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці села Малий Ключів та Храму Благовіщення Пресвятої Богородиці села Підгайчики митр. прот. Михайло Сметанюк; настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці села Чернятин митр. прот. Михайло Гуменяк; настоятель Храму Преображення Господнього села Олієво-Королівка, Храму Покрови Пресвятої Богородиці села Олієво-Корнів та Храму Перенесення мощей Святителя Миколая Чудотворця села Новоселівка митр. прот. Богдан Войтишин; настоятель Храму Вознесіння Господнього села Сороки та Храму Покрови Пресвятої Богородиці села Слобідка митр. прот. Микола Кравчук; настоятель Храму Архістратига Михаїла села Вікно митр. прот. Мирослав Ніньовський; настоятель Храму Вознесіння Господнього села Семаківці митр. прот. Андрій Дмитрук; настоятель Храму Перенесення мощей Святителя Миколая Чудотворця села Михальче митр. прот. Іван Терновський; настоятель Храму Архістратига Михаїла села Виноград прот. Іван Мороз; настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці села Торговиця прот. Ігор Івасютин; прот. Василь Угрин (Чернівецько-Кіцманська Єпархія); настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці села Рогиня ієрей Василь Старжинський; настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці села Топорівці ієрей Василь Марковський, настоятель Храму Святого Великомученика Димитрія Солунського села Якубівка ієрей Михайло Терновський та протодиякон Антон Трачук.
Також на святковому богослужінні молились поважні гості: Голова Городенківської міської ради Богдан Кобилянський; член Єпархіальної ради Коломийської Єпархії, професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Василь Марчук.
Під час Божественної Літургії Владика Юліан рукоположив у Сан Диякона іподиякона Василя Терновського.
Після відпусту Архіпастир звернувся до присутніх зі словами повчальної проповіді, у якій зазначив: “Сьогодні є особливий та історичний момент, коли ми звершуємо Божественну Літургію під відкритим небом. Ми з вами звикли стояти в Храмі, коли зі стін на нас дивляться лики святих угодників Божих, але сьогодні Господь поблагословив, що ми стоїмо не під куполом Храму, а під Небесним Куполом відчуваючи особливу Благодать Божу. Сьогодні ми не бачимо перед собою стін, проте бачимо прекрасне творіння Боже. На нас дивляться не очі й лики святих, але ми дивимось один на одного і це ще одне повчання для всіх нас – що ми образ і подоба Божа, створені для святості й це нагадування нам, що ми маємо уподібнюватися у своїх вчинках, словах, думках, молитві й подвизі до святих угодників Божих”…
Також Преосвященний Владика нагадав вірним про дві різні історії покликання, життєві шляхи, особливості характеру та унікальність апостольської місії апостолів – Петра і Павла: “ У житті апостолів були й випробовування, які є в нашому житті. Апостол Петро був особливо випробовуваний Господом, коли відрікся від Нього перед загрозою переслідування а можливо навіть страждання і смерті. Після Свого Воскресіння Господь являється йому й прощає його… На життєвій дорозі Апостола Павла також було багато випробувань, але він все одно йшов нелегкою тернистою дорогою, щоб проповідувати Слово Боже”.
“Сьогодні наша молитва за мир і за спокій в нашій країні і, звичайно, за перемогу нашого війська та нашого народу над ворогами. День війни – це не лише проміжок часу, але й ціна людського життя, адже помирають найкращі наші сини й доньки. Ніщо не вартує життя доброї людини, бо немає такої ціни. Тому ми просимо Бога, щоб війна в найближчому часі закінчилась, щоб наші діти, сини й доньки живими поверталися до своїх домівок та, щоб могли свої сили й здібності присвятити своєму народу, рідним і близьким”, – наголосив Архіпастир.
Далі Єпископ Юліан привітав настоятеля та релігійну громаду Храму із престольним святом та, з благословення Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія нагородив митр. прот. Богдана Мороза Медаллю “Хрест Свободи”, а Благословенними Митрополичими Першосвятительськими Грамотами – релігійну громаду Храму та Городенківського міського голову Богдана Кобилянського.
Також Архіпастир привітав диякона Василя із отриманням Таїнства Священства, побажав бути достойним служителем Церкви Христової та вручив святу просфору.
Отець-диякон Василь висловив вдячність Його Преосвященству за вділене Таїнство, батьківські слова повчання й настанови та вручив букет квітів.
У свою чергу отець Богдан подякував Правлячому Архієрею за візит, торжественне богослужіння та зворушливі слова проповіді. На знак великої поваги та любові отець-благочинний подарував Владиці Юліану святу просфору.
Після уставного Многоліття, Правлячий Архієрей звершив Чин Малого освячення води та здійснив освячення водосвятної чаші та церковного дзвона.
Завершилось урочисте богослужіння Хресним ходом довкола Храму та спільною світлиною.
Біографічна довідка: Терновський Василь Іванович народився 4 травня 1996 року в селі Передівання Городенківського району Івано-Франківської області.
2002-2011 рр. – навчання в Городницькій загально-освітній школі I-II ступенів.
З 2011 по 2014 р. навчався в Городенківському ПТУ.
2018-2019 рр. – працював на фермерському підриємстві села Поточище.
5 жовтня 2018 року одружився із Сюсайло Лілією Василівною.
У 2022 році розпочав навчання в Івано-Франківському Богословському Інституті.
Разом із дружиною виховують дочку Олівію, 2019 р. н.
12 липня 2023 року, у Храмі Святих апостолів Петра і Павла міста Городенки, Преосвященним Єпископом Коломийським і Косівським Юліаном рукоположений у Сан Диякона.
8 липня 2023 року, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан співслужив Блаженнійшому Митрополиту Київському і всієї України Епіфанію за Божественною Літургією у Православному паломницькому центрі “Святиня Галицького Гостинця” села Задубрівці, Коломийського району, Івано-Франківської області.
Предстоятелю Православної Церкви України за богослужінням співслужили: Митрополит Івано-Франківський і ГалицькийІоасаф; Архієпископ Володимирський і Нововолинський Матфей; Архієпископ Чернівецький і Хотинський Герман; Єпископ Коломийський і Косівський Юліан; Єпископ Житомирський і Овруцький Паїсій; Єпископ Хмельницький і Кам’янець-Подільський Павло; Єпископ Богородчанський Феогност та чисельне духовенство з різних єпархій.
Під час богослужіння також молилися: голова Івано-Франківської ОВА Світлана Онищук; голова Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич; перший заступник голови Івано-Франківської обласної ради Василь Гладій; член Єпархіальної ради Коломийської Єпархії, професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Василь Марчук; член Єпархіальної ради Коломийської Єпархії, відомий благодійник Дмитро Нагірняк та численні віряни, які прибули в паломництво до місцевої Святині.
Після прочитання Євангелії Блаженнійший Митрополит звернувся до вірних із Першосвятительським словом.
Також Предстоятель Православної Церкви України підніс молитви за воїнів, які захищають Україну, за владу і наш народ та за спокій душ усіх полеглих оборонців Батьківщини і мирних жителів.
Після відпусту Його Блаженство нагородив голову Івано-Франківської ОВА Світлану Онищук та першого заступника голови Івано-Франківської обласної ради Василя Гладія – орденами Святого Миколая Чудотворця.
Наприкінці богослужіння Митрополит Іоасаф висловив вдячність Блаженнійшому владиці за Першосвятительський візит та подарував ікону Пресвятої Богородиці.
