19 серпня 2021 року, у місті Коломия, відбулись святкові урочистості з нагоди відзначення Дня міста та 780-ї річниці першої писемної згадки.
У святкуваннях взяв участь Керуючий Коломийською Єпархією, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан.
Спочатку на Привокзальній площі, відбулось встановлення рекорду “Коломийки по коломийськи” за участю мешканців та гостей міста, коли 780 танцівників встановили рекорд одночасного виконання танцю.
Далі всі присутні попрямували до площі Відродження, де відбулись основні урочистості.
Торжественний захід розпочалися зі спільного виконання Державного Гімну України.
Далі благословити святкове дійство запросили духовенство.
У своєму слові Преосвященний Владика Юліан привітав мешканців та гостей Писанкової Коломиї із подвійним святом: Преображенням Господнім та Днем міста.
Архіпастир зауважив, що найбільшим скарбом міста Коломиї є не тільки історічні пам’ятки, будівлі чи краєвиди, а його жителі. Його Преосвященство закликав усіх духовно преображатися, удосконалюючись у християнських чеснотах та примножуючи в собі любов.
Далі зі сцени коломиян привітали: Коломийський міський Голова Богдан Станіславський, Народний депутат України Андрій Іванчук, Народний депутат України Софія Федина, Голова Коломийської районної державної адміністрації Любомир Глушков та представники іноземних делегацій.
Після вітальних виступів ведучі заходу оголосили про отримання посмертно звання “Почесний громадянин Коломиї” близьких актора Зіновія Симчича, вчителя Володимира Граціанського та краєзнавця і журналіста Василя Нагірного.
Опісля нагороджено лауреата премії імені Тараса Мельничука. Цьогоріч, вперше два переможці: доктор політичних наук, професор, історик, краєзнавець Іван Монолатій та ексголова Коломиї, дипломат Ігор Довганюк.
Також відбулось нагородження кращих коломиян у різних номінаціях.
Як і кожного року, було названо та вручено подарунки найстаршому та наймолодшому жителю міста.
Після урочистої частини святкування Дня міста продовжилося концертною програмою.
Разом із Архієреєм в урочистостях взяли участь: благочинний Коломийського міського благочиння митр. прот. Василь Мізюк, керівник прес-служби Коломийської Єпархії прот. Віталій Козак, прот. Мирослав Пушкарук, працівник Єпархіального Управління прот. Василь Бойчук та завідувач канцелярією Єпархіального Управління ієрей Іван Венгрин.
19 серпня 2021 року, в день величного свята – Преображення Господа Бога й Спаса нашого Ісуса Христа, головна Святиня Коломийської Єпархії – Кафедральний Собор Преображення Господнього святкує своє престольне свято.
З нагоди храмового торжества Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан – настоятель Кафедрального Собору, очолив святкову Архієрейську Божественну Літургію.
На церковному подвір’ї Правлячого Архієрея поетично привітали вихованці Катехитичної Школи “Діти Божі”, яка діє при Кафедральному Соборі.
У притворі Його Преосвященство зустрів секретар Єпархіального Управління митр. прот. Юрій Бровчук разом із численним духовенством та запросив звершити урочисте богослужіння.
За святковою Божественною Літургією Керуючому Коломийською Єпархією співслужили: секретар Єпархіального Управління митр. прот. Юрій Бровчук; благочинний Коломийського міського благочиння митр. прот. Василь Мізюк; митр. прот. Яків Стефанюк; митр. прот. Володимир Озарчук; митр. прот. Микола Мазурак; митр. прот. Тарас Мойсюк; економ Коломийської Єпархії митр. прот. Роман Лазарук; керівник прес-служби Коломийської Єпархії прот. Віталій Козак; прот. Мирослав Пушкарук; працівник Єпархіального Управління прот. Василь Бойчук; прот. Василь Кушерський; ієрей Василь Деркач, ієрей Дмитро Лісецький; завідувач канцелярією Єпархіального Управління ієрей Іван Венгрин, протодиякон Антон Трачук, протодиякон Михайло Голіней та диякон Сергій Хоміцький.
Під час святкового богослужіння також молились: Народний депутат України Іванчук Андрій Володимирович, Голова Івано-Франківської обласної ради Сич Олександр Максимович, перший заступника голови Івано-Франківської обласної ради Гладій Василь Іванович, Коломийський міський Голова Станіславський Богдан Миколайович, Надвірнянський міський Голова Андрійович Зіновій Мирославович, член Єпархіальної ради Коломийської Єпархії Нагірняк Дмитро Дмитрович.
Божественну Літургію молитовно супроводжував Архієрейський Хор Кафедрального Собору під керівництвом Володимира Дмитровича Крив’юка.
Традиційно цього дня до головної Святині Єпархії прибула велика кількість вірних, щоб молитовно відзначити престольне свято та освятити плоди.
Після відпусту Преосвященний Владика Юліан звернувся до присутніх зі словами зворушливої проповіді, в якій зазначив, що свято Преображення належить до числа найбільш величніших свят церковного року – дванадесятих свят.
“Згадуючи про подію Преображення, можна сказати, що Христос в часі земного життя багато раз преображався. Можна говорити про преображення Сина Божого через Боговтілення, через Таїнство Євхаристії, а також – через смерть на Хресті й Воскресіння. Розповідаючи про подію Преображення, святі отці і вчителі Церкви Христової сходились на думці, що в цій події багато символічного: Мойсей та Ілля – це старозавітні пророки, які удостоїлися побачити Бога, спілкувалися з Ним і отримати від Нього Закон. У Христі відкрився ж Новий Закон – Закон любові” – зазначив Його Преосвященство.
Продовжуючи свою проповідь Владика Юліан наголосив, що ймовірно кожен із нас побажав би бути на Фаворській горі, щоб пережити те, що пережили апостоли. Але сьогодні ми можемо стати учасниками події Господнього Преображення, перебуваючи в храмі, де відчувається Його особлива присутність. Бог завжди там де є добро, любов і єдність між людьми.
Також важливим у слові Архіпастиря було те, що церковні піснеспіви цього свята розкривають для нас істину, що Господь відкрив себе не повністю, а лише в міру сприйняття апостолів. Ця міра є і в нас самих. Лише любов розширює міру сприняття Божественних речей в нас самих.
На завершення свого слова Правлячий Архієрей привітав парафіян та гостей Кафедрального Собору із престольним святом та Днем міста.
Далі, з благословення Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, Архіпастир нагородив: Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого I cтупеня члена Єпархіальної ради Коломийської Єпархії та відомого благодійника – Нагірняка Дмитра Дмитровича; Орденом Архістратига Михаїла – Голову Івано-Франківської обласної ради Сича Олександра Максимовича та першого заступника голови Івано-Франківської обласної ради Гладія Василя Івановича; Медаллю Архістратига Михаїла – Сич Галину Вікторівну та Гладій Ольгу Василівну; Медаллю “За жертовність і любов до України” – Срібняк Орисю Флорівну, Кулик Марію Петрівну, Івасютина Василя Івановича, Крив’юка Володимира Дмитровича, Сілкіну Ольгу Вікторівну, Мудька Василя Степановича та Городчука Ігоря Євгеновича.
Благословенною Митрополичою Першосвятительською Грамотою Керуючий Коломийською Єпархією нагородив Архієрейський Хор Кафедрального Собору, Мойсюка Богдана Івановича та Остафійчука Віталія Вікторовича.
Також клір, працівники та активні парафіяни Кафедрального Собору із рук Правлячого Архієрея отримали пам’ятні подарунки
Після цього, від імені духовенства та вірних Єпархії Владику Юліана зі Святом Преображення Господнього і престольним торжеством привітав благочинний Коломийського міського благочиння митр. прот. Василь Мізюк та вручив святу просфору.
Після уставного Многоліття, на подвір’ї головної Святині Коломийської Єпархії, Архіпастир, у співслужінні духовенства, звершив Чин Малого освячення води та освятив принесені плоди.
17 серпня 2021 року, в Коломийському міському палаці культури “Народний дім”, відбулось урочисте відкриття VI-го Всеукраїнського відкритого Фестивалю “Покутські витоки”.
В святковому заході взяв участь Керуючий Коломийською Єпархією, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан.
Перед початком урочистостей Правлячий Архієрей дав коментар для місцевих телеканалів.
Урочистий захід розпочався із театралізованого прологу за участю багатьох мистецьких колективів Коломийщини.
Далі благословити захід запросили духовенство.
Звертаючись до присутнього в залі поважного товариства, Архіпастир зазначив: “Покутські витоки”… Сьогодні сама назва Фестивалю навертає кожного із на до нашого коріння, культурних витоків та вічних джерел буття нашого народу. За роки історичного минулого, коли ми втрачали свою Незалежність, Церкву, мову, культуру, міцне коріння духовної і культурної спадщини наших предків завжди зберігало національну ідентичність для майбутніх поколінь. Це здорове й міцне коріння зажди давало новий паросток – свіжий подих для національного відродження.
Танець завжди являвся символом нашого єднання, людської довіри та взаєморозуміння. Сьогодні це велике надбання танець наших предків нехай збудить у нас почуття братерства та єднання навколо духовних та культурних цінностей нашого народу. Тільки усвідомлюючи звідки походять наші витоки, наше коріння, ми зможемо віднайти себе та свій шлях зростання на рідній землі.”
Далі слово мав: Голова Коломийської міської ради Богдан Станіславський та депутат Коломийської міської ради, художній керівник народного ансамблю танцю “Cварга” Мирослава Воротняк.
Опісля для присутніх у залі були представлені хореографічні композиції, які майстерно виконали учасники Фестивалю з різних куточків України.
На урочистому заході також були присутні: секретар Коломийської міської ради Андрій Куничак; заступник Коломийського міського голови Володимир Мельничук; начальник відділу культури Коломийської міської ради Станіслав Баланович, депутати Івано-Франківської обласної, Коломийської районної рад та депутати місцевих територіальних громад.
Преосвященного Владику Юліана на мистецькому заході супроводжували: керівник прес-служби Коломийської Єпархії прот. Віталій Козак та завідувач канцелярією Єпархіального Управління ієрей Іван Венгрин.
17 серпня 2021року, в Музеї Писанкового розпису міста Коломиї, відбулось урочисте відкриття фотовиставки пам’яті видатного українського фотохудожника, лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка – Василя Пилип’юка.
У мистецькому заході взяв участь Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан.
На початку заходу до слова та благословення запросили духовенство.
Звертаючись до присутніх, Преосвященний Владика Юліан закликав усіх помолитись за спокій душі спочилого Василя Пилип’юка, а потім поділився спогадами про геніального фотографа, якого знав особисто.
Архієрей наголосив, що пан Василь мав великий талант від Бога, адже саме Господь дає талановитим людям звертати увагу на такі речі, які нам здаються звичними і не вартими уваги.
Також Його Преосвященство зазначив, що Василь Пилип’юк був геніальною людиною, яка безмежно любила свій край та Україну і прагнув показати красу рідної Держави не тільки українцям, але й цілому світу.
Далі слово мав: Коломийський міський Голова Богдан Станіславський, депутат Івано-Франківської обласної ради Орися Книшук та друзі й колеги відомого фотографа.
Опісля для відвідувачів мистецького заходу було представлено фільм про життєвий шлях знаного фотографа.
Наприкінці заходу присутні мали змогу огляну чисельні фотоальбоми Василя Пилип’юка.
На урочистому заході Преосвященного Владику Юліана супроводжували: керівник прес-служби Коломийської Єпархії прот. Віталій Козак та протодиякон Антон Трачук.
14 серпня для нас, для усіх православних християн, розпочинається Успенський піст. Цей піст настає через місяць після Петрового посту. Піст започатковано перед великими святами Преображення Господнього та Успіння Божої Матері і триває два тижні від 1 до 15 серпня (ст. стиль).
Християни перших віків завжди готувалися постом і молитвою до великих свят. З цієї священної практики з часом розвинулися коротші чи довші пости. Насамперед це Великий піст перед світлим днем Господньої Пасхи. Перед празником Христового Різдва ввійшов у звичай піст Пилипівки. З особливою повагою до святих верховних апостолів Петра й Павла виник піст Петрівки. А вкінці прийшов наймолодший з чотирьох річних постів – піст Успенський.
Ним ми приготовляємо себе до одного з найбільших Богородичних свят – Успіння Пресвятої Богородиці. Так ми наслідуємо пости й молитви Пречистої Діви Марії, якими вона готувалася до зустрічі Свого Божого Сина у Своєму святому Успінні.
Успенський піст відомий у нас також як Богородичний, Спасо-Богородичний, чи Спасівка. Звернемо увагу на історію цього посту, тривання та його практику у перших віках християнської Руси-України.
Перші згадки про Успенський піст маємо з IX століття. Як Петрівка й Пилипівка, так і цей піст увійшов у практику не дорогою церковного законодавства, а через звичай. З цієї причини у Греції було багато суперечок, як щодо існування цього посту, так і щодо його приписів і тривання.
Про цей піст нічого не згадує Евергетицький устав XI ст. ані устав Царгородського Пантократорського монастиря 1136 року.
Подібно й Устави святого Феодора Студита і святого Атаснасія Афонського ще до XIV сторіччя не говорять про Успенський піст. З давніх типіконів першу згадку про Спасівку має типікон грецького Николо-Касулянського монастиря з XII ст. в Калабрії, Італія. Тут на перше серпня (старий стиль) є таке зауваження: «Царгородський патріарх Миколай І (895 – 925) про Чотиридесятницю та Успіння Пресвятої Богородиці: «Є в нас ще інший піст, званий піст Пресвятої Богородиці, що починається першого серпня і про який згадує Сьомий Собор у Нікеї 920 року»».
Однак, в бесіді Льва Великого, виголошеній ним близько 450 року, ми знаходимо чітку вказівку щодо Успенського посту: «Церковні пости розміщені в році так, що для кожного часу запропоновано свій особливий закон помірності. Так для весни весняний піст – у Чотиридесятницю, для літа літній – у П’ятидесятницю (Петрів піст), для осені осінній – у сьомому місяці (Успенський), для зими – зимовий (Різдвяний)».
Згадку про Богородичний піст знаходимо в посланні папи Миколая І (858 – 867) до болгар, де він пише: «Свята Римська Церква має з давніх-давен звичай дотримуватися таких постів: 40 днів перед Пасхою, після П’ятдесятниці, перед Успінням Богородиці, а також перед святом Господнього Різдва». В автентичності цього послання деякі автори сумніваються.
У творі «Про три Чотиридесятниці», що його приписують Антиохійському патріарху Анастасію Синаїту (VI ст.) говориться про Успенський піст як такий, що відділився від Петрівки, бо вона первісно тривала від неділі Всіх Святих до свята Успіння, а відтак з Петрівки був відокремлений липень.
Афонські монахи приблизно в 1085 році запитували Царгородського патріарха Миколая VII Граматика (837 – 843) про пости, а особливо про Успенський піст. Відповідь патріарха була така: «У серпні був перед тим піст, але його перенесено, щоб не сходився з поганським постом, що був у тому часі. Одначе і тепер ще багато людей постять у тому часі, щоб оберегти себе від недуг».
Успенський піст у Візантійській державі в ХІ – ХІІ століттях почав щораз більше входити в життя. Архиєпископ Палестинської Кесарії Анастасій, що жив близько 1090 року, щоб заохотити вірних до зберігання цього посту, видає про нього окрему розвідку, у якій пише: «Піст перед Успінням Пресвятої Богородиці передали нам святі Отці й божественні патріархи, його чесно дотримуються усі міста і країни православні, а передусім велике й щасливе місто Константинополь та Велика Церква». Вкінці автор робить висновок, що цей піст уже був у практиці ще до імператора Лева Мудрого (886 – 911).
Успенський піст був темою обговорень Царгородського Собору 1166 року за патріарха Луки Хрисоверга (1156 – 1169) і Мануїла Комніна (1143 – 1180). Собор підтвердив практику цього посту.
У грецькій Церкві довгий час не було узгодженості, як щодо часу тривання Петрівки і Пилипівки, так і щодо часу тривання Успенського посту. Патріарх Вальсамс († 1204) подає, що за його часів дотримувались всіх трьох постів, тобто Петрівки, Спасівки і Пилипівки, і що їхня тривалість була така сама, що й сьогодні, а інші дотримувалися тільки Петрівки й Пилипівки, а про Успенський піст і чути не хотіли. Він у своїх посланнях захищає Богородичний піст і наказує його зберігати. Притім посилається на Царгородський Собор 1166 року, який цей піст не лише підтвердив, але й визначив його час – від 1 до 15 серпня.
Св. Симеон Солунський пише, що «Піст у серпні (Успенський) заснований на честь Матері Божого Слова, Яка, пізнавши Своє преставлення, як завжди подвизалася і постила за нас, хоч, будучи святою і непорочною, і не мала потреби в пості; так особливо Вона молилася за нас, коли мала намір перейти від тутешнього життя до майбутнього, і коли Її блаженна душу мала через Божественного духа з’єднатися з Її сином. А тому й ми маємо постити й оспівувати Її, наслідувати Її життя і тим будити Її до молитви за нас. Дехто, втім, каже, що цей піст заснований з нагоди двох свят, тобто Преображення та Успіння. І я також вважаю за необхідний спогад цих двох свят, одного – як такого, що подає нам освячення, а іншого – змилування й клопотання за нас».
Успенський піст у давнину був строгіший від Петрівки й Пилипівки, але лагідніший, ніж Великий піст. У понеділок, середу й п’ятницю цього посту треба споживати суху їжу, тобто хліб, воду й сушені овочі, а у вівторок і четвер дозволялася варена їжа, але без олії. У суботу й неділю був дозвіл на вино й оливу, а в день Господнього Преображення – і на рибу.
До свята Преображення Господнього, коли в храмах освячуються виноград і яблука, Церква зобов’язує нас утримуватися від цих плодів. За переданням св. Отців, «якщо ж хто з братів з’їсть гроно до свята, то хай прийме заборону за непослух і не споживає грон протягом всього місяця серпня».
У свято Преображення Господнього за церковним Статутом дозволяється на трапезі риба. З цього дня по понеділках, середах і п’ятницях у харчування обов’язково входили плоди нового врожаю.
Піст духовний тісно поєднується з постом тілесним, на зразок того, як наша душа поєднується з тілом, проникає в нього, оживлює і робиться з ним одним цілим, як душа й тіло становлять єдину живу людину. І тому, постячи тілесно, в той самий час слід нам постити й духовно: «Постячи, браття, тілесно, постимо й духовно, розв’яжемо будь-який союз неправди», – заповідає Свята Церква.
У пості тілесному на першому плані – утримання від поживної, смачної та солодкої їжі; у пості духовному – утримання від пристрасних гріховних порухів, що тішать наші чуттєві схильності й пороки. Там – залишення їжі скоромної – поживнішої і вживання їжі пісної – менш поживної; тут – залишення улюблених гріхів і огріхів і вправляння в протилежних їм чеснотах.
Сутність посту висловлена в церковній пісні: «Якщо, душе моя, утримуєшся від страв, а від пристрастей не очищаєшся, – даремно радіємо неспоживанням: тому що, якщо піст не принесе тобі виправлення, то зненавиджена будеш Богом, як фальшива, і уподібнишся злим демонам, котрі ніколи не їдять».
14 серпня 2021 року, на площі перед Музеєм Писанкового розпису міста Коломиї, відбулось урочисте відкриття XII-го міського фестивалю “Медовий Спас у Коломиї”.
У святковому заході взяв участь Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан.
Фестивальне дійство розпочалося із хореографічної постановки-прологу. Далі до слова та благословення запросили духовенство.
Звертаючись до присутніх, Владика Юліан привітав усіх зі святом та відкриттям фестивалю, зазначивши: “Сьогоднішнє релігійне свято і наше міське дійство показує нам велику милість Божу. Бог діє чудотворно з Своєї Божественної любові, благості й милості у нашому житті. Все що ми маємо, все, що навколо нас – все є Благословенням Божим. І тому сьогодні прекрасний момент, зібравшись разом, подякувати нашому Небесному Творцеві за дар життя, дари природи, якими можемо насолоджуватись, як естетично, дивлячись на них, а також вживаючи їх в їжу. Нехай в сьогоднішній день все буде благословенне і на всьому буде Благодать Божа”.
Також слово мав заступник Коломийського міського голови Володимир Богданович Мельничук.
Опісля відбулось освячення меду й продуктів бджільництва.
Фестивальне свято продовжилося мистецькою програмою у виконанні творчих колективів закладів культури Коломийської територіальної громади.
Преосвященного Владику Юліана на відкритті Фестивалю супроводжували: священик Собору Святого Апостола і Євангелиста Іоана Богослова міста Коломиї прот. Анатолій Момот та протодиякон Антон Трачук.
6 серпня 2021 року, з благословення Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана, відбулось загально-єпархіальне паломництво до місця з’явлення Пресвятої Богородиці біля Довбушевої Криниці, в урочищі Ґаджина, села Бистрець, Верховинського благочиння, де, Архіпастир, у співслужінні численного духовенства, звершив Архієрейську Божественну Літургію та Чин Малого освячення води.
Преосвященного Владику з короваєм, квітами та привітаннями зустрічали чисельні паломники, які із нетерпінням очікували на приїзд свого Архіпастиря. Далі настоятель Храму Успіння Святої Праведної Анни села Бистрець та Храму Святої Рівноапостольної княгині Ольги села Дземброня митр. прот. Віктор Шица запросив Його Преосвященство очолити святкове богослужіння.
Керуючому Коломийською Єпархією за урочистою Божественною Літургією співслужили: благочинний Верховинського благочиння, настоятель Храму Святої Тройці села Ільці митр. прот. Дмитро Михавків; настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці селища Верховина митр. прот. Юрій Стефлюк; настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці села Криворівня митр. прот. Іван Рибарук; настоятель Храму Покрови Пресвятої Богородиці села Красник прот. Юрій Мануляк; настоятель Храму Успіння Праведної Анни села Бистрець та Храму Святої Рівноапостольної княгині Ольги села Дземброня митр. прот. Віктор Шица; настоятель Храму Святого Пророка Іллі села Голови та Храму Святого Великомученика Юрія Переможця присілку Шкирівський прот. Юрій Атаманюк; настоятель Храму Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого села Перехресне прот. Юрій Миронюк; настоятель Храму Перенесення мощей Святителя Миколая села Бережниця та Храму Святого Великомученика Іоана Сучавського села Криворівня (присілок Устя) прот. Ігор Ребенчук; настоятель Храму Святого Пророка Іллі села Кривопілля прот. Петро Якіб’юк; настоятель Храму Вознесіння Господнього села Чорна Річка та Храму Чуда Архістратига Михаїла села Замагора прот. Володимир Максим’юк; ієрей Степан Будзан, настоятель Храму Перенесення мощей Святителя Миколая Чудотворця села Барвінкове ієрей Юрій Шкіндюк, ієрей Михайло Герелюк та протодиякон Антон Трачук.
Перед початком Літургії Владика Юліан здійснив возведення читця Бориса Мниха в іподиякони.
Серед поважних гостей на богослужінні також молились: Народний депутат України Олена Вінтоняк, Голова Верховинської районної державної адміністрації Василь Бровчук, Голова Верховинської районної ради Юрій Філипчук, Голова Зеленської територіальної громади Володимир Феркаляк.
Під час Божественної Літургії Його Преосвященство рукоположив у Сан Диякона іподиякона Бориса Мниха.
Після відпусту Правлячий Архієрей звернувся до присутніх зі словами повчальної проповіді, в якій нагадав, чому дане місце паломництва є святим і яким є християнське розуміння об’явлень Христа, Пресвятої Богородиці та святих.
“Це місце є особливим, адже, підносячи молитви під час Літургії у Храмі серед краси гір, ми усвідомлюємо, що ця рукотворна Святиня перебуває в ще більшому нерукотворному Храмі – Богом створеній природі. Краєвиди захоплюють, дивують та спонукають роздумувати про велич і мудрість нашого Творця” – наголосив Архіпастир.
Також Єпископ Юліан подякував усім, хто подолав складний маршрут, щоб взяти участь в Божественній Літургії та всім, хто дбає про цю унікальну Святиню.
Далі Правлячий Архієрей привітав диякона Бориса Мниха з дияконського хіротонією та побажав з ревністю і достоїнством нести своє служіння.
Також зі словом звернувся митр. прот. Віктор Шица та подякував Архієрею за очолювану ним Літургію, мудрі слова проповіді й духовні настанови. На знак вдячності отець Віктор подарував Владиці Юліану букет квітів.
Завершилось урочисте богослужіння уставним Многоліттям та Чином Малого освячення води.
Після Богослужіння паломники разом з Владикою Юліаном помолились в Храмі Успіння Святої Праведної Анни села Бистрець. Богомольці оглянули старовинну Святиню, яка в наступному році буде відзначати 150-річний Ювілей. Архіпастир звернувся до присутніх зі словом повчальної проповіді а на завершення привітав настоятеля та парафіян з престольним святом.
Довідка: Храм-Каплиця Пресвятої Богородиці зведена з ініціативи Керуючого Коломийською Єпархією, Преосвященного Владики Юліана, за підтримки Івано-Франківської обласної ради та влади Верховинської району на горі Ґаджина (1664 м. над рівнем моря) села Бистрець, Верховинського району – на місці, де в ХIХ ст, згідно чисельних письмових та усних свідчень, пастухи побачили видіння Божественної Літургії, на якій були присутні Пресвята Богородиця та Свята Праведна Анна.
05 серпня 2021 року, на майдані Незалежності у Косові освятили автомобілі, які рятуватимуть життя та здоров’я мешканців Косівщини. Чин освячення швидких здійснив благочинний Косівського благочиння , настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці с. Старий Косів митрофорний протоієрей Іван Близнюк. На завершення освячення отець Іван окропив нові транспорті засоби та персонал освяченою водою та побажав, щоб ці машини стали добрим інстументом для порятунку людського життя. Нагадаємо, що днями парк автомобілів швидкої медичної допомоги району поповнився чотирма новими повнопривідними автомобілями, готовими до руху в умовах гірської місцевості. Спецтранспорт придбали за кошти державного бюджету. 03 серпня 2021 року голова обласної державної адміністрації Світлана Онищук та голова обласної ради Олександр Сич урочисто вручили ключі від автомобілів бригадам обласного клінічного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.Косівському відділенню передали автомобіль з повним приводом типу С. Три одиниці спеціалізованого санітарного транспорту типу В (з повним приводом) надійшли Кутській та Яблунівській підстанціям екстреної (швидкої) медичної допомоги, а також Космацькому пункту постійного базування екстреної (швидкої) медичної допомоги.
У середині XVI століття на Волині, недалеко від Почаєва, в помісті Орлі жила православна поміщиця Ганна Гойська, що залишилася вдовою по кончині свого чоловіка Богдана Гойського, земського судді. Походила вона зі старовинного дворянського роду Козинських.
Того часу волинською землею проїздив грецький митрополит Неофіт, який прямував до багатої Москви, сподіваючись вимолити в неї допомогу для своєї скривдженої магометанами Церкви. 1559 року на щире прохання Ганни Гойської він зупинився в її маєтку.
«Богобоязлива Гойська» сердечно прийняла в себе іменитого гостя та за звичаєм з найглибшою повагою сумлінно опікувалася ним.
На подяку за сердечну гостинність, а, ймовірніше, натхненний Самою Царицею Небесною, Неофіт благословив Гойську древньою іконою Богоматері з Предвічним Немовлям — образом, який привіз із Константинополя. Вірогідно, цю заповітну родову святиню він узяв із собою як благословення в далекий нелегкий шлях — спочатку до Константинопольського Патріарха, а потім за його дорученням — до Росії, і завжди зберігав цей образ при собі, поки Промисел Божий не повелів залишити її на Волині у милосердної благочестивої вдови.
Отриманий великий дар Гойська зберігала певний час у своїй замковій молитовні. Аж ось, за тогочасними розповідями, домашні побожної вдови почали помічати, що від ікони виходить якесь незвичайне світло. Слуги сповістили про це поміщицю, але вона довго не зважала на їхні розповіді, поки, нарешті, сама не побачила в сонному видінні ікону «у великому світі». Але й тоді Гойська не звернула на це особливої уваги, поки світло, що виходить від ікони, не побачила вже наяву. Минуло ще трохи часу, і благодатна сила, яка виходила від образу, дала знати про себе першими чудесами.
У Ганни Гойської був сліпий від народження рідний брат Пилип Козинський. Ганна підказала йому звернутися з молитвою до дарованого образу Пресвятої Богородиці з проханням про дарування зору. І щойно її брат від усього серця помолився перед святинею, очі йому відкрилися, і він почав бачити, ніби ніколи й не був сліпим.
Після такого безсумнівного чуда, що сталося на очах у людей, Гойська вже не зважувалася тримати ікону в себе, а, зібравши ченців, священиків і безліч православного люду, з хресним ходом та співами перенесла її на Почаївську гору та віддала на вічне зберігання ченцям, які мешкали в тамтешніх печерах. Чудесне зцілення і наступне за ним урочисте перенесення ікони з маєтку Гойської до Почаївських іноків сталося, ймовірно, у першій половині 1597 року. Бо вже 14 листопада 1597 Гойська жертвує на розбудову Почаївського монастиря великі кошти, невдовзі будує церкву на честь Успіння Божої Матері та забезпечує її всім потрібним; дарує ченцям свою спадщину: землі, сіножаті, млини; щедро прикрашає чудотворну ікону.
З цього часу від ікони виливаються чудеса, ніби рікою. Сотні разів усенародно засвідчено цілющу силу, що виходила від чудотворного образу Почаївської Божої Матері. Якої тільки допомоги не отримували від неї люди! Не даремно у книзі «Записів чудес Почаївських» її названо «скорботних матерів розрадою».
У 1664 році юний син поміщика Івана Жабокрицького Симеон, омивши водою очі від Стопи Богоматері, зцілився від величезного більма на оці. Однак невдовзі він тяжко захворів і помер. Батьки, оплакавши його, вже приготували тіло до поховання, тим часом бабуся небіжчика, пані Свіщевська, зі сльозами благала Пресвяту Богородицю на горі Почаївській: «Сього внука мого присвячую Тобі, — молилася вона, — тільки яви на ньому благодать Свою, зглянься на сльози батьків, зроби його живим і здоровим». Після цього померлий, який пролежав від ночі до полудня, раптом простягнув руки та попросив пити і їсти, а незабаром устав зі свого смертного ложа.
1674 році один монах, який перебував у турецькому полоні та гаряче молився Пресвятій Діві Почаївській, у день Успіння був чудесним чином перенесений до Почаєва, де донині зберігаються його кайдани.
1704 року якийсь юнак, що прийшов до Почаєва на свято Успіння, під тиском натовпу впав у колодязь, але, від серця увізвавши до Почаївської Божої Матері, в останню мить учепився за невідомо ким простягнуту йому мотузку.
На Успіння 1710 подружжя з Жовкви принесло в Почаїв своє хворе дитинча, сподіваючись на його зцілення. Але тут дитина померла. Тоді деякі прочани порадили віднести померлого до церкви і покласти перед чудотворною іконою Божої Матері. «Це ж було, — як каже запис того часу, — щоб більшою славою Пресвята Діва Богородиця вшанована була, ніж від звичайного одужання дитини». І от батьки несуть мертве дитя у храм, починають зі сльозами молитися перед святою іконою і раптом бачать: дитина начебто прокидається, плаче і кличе: «Мамо!..» — І ось уже встає, немовби скинувши із себе смерть і хворобу.
1742 року чоловік на прізвище В’єнковецький, впавши взимку з коня, розбив об пень собі голову. Стікаючи кров’ю, він звернувся до Божої Матері, «чудодійствующую на горі Почаївській», і за молитвою перед ним з’явився невідомий чернець, підняв його, посадив на коня і раптом зник; після цього вершник успішно вернувся додому і незабаром оговтався від поранення.
Та, напевно, найбільш відоме чудо сталося 1675 року.
Ще з року 1672-го появився в Україні султан Мохамед IV, і сильно руйнував українські землі. До нього приєдналися й кримські татари, і робили те саме. Скрізь усе горіло, скрізь хватали народ у полон, скрізь була руїна…
Король Ян Собєський року 1675-го оголосив війну туркам, бо вони рік перед тим взяли й спалили місто Збараж. Почалася «Збаразька війна» між турками та поляками. Турки з Поділля посунули на Галичину та Волинь, зруйнували Збараж, Вишгородок і Вишнівець, і подалися на Почаїв.
Турки шаліли — попалили й пограбували всі довколишні місця. Це йшов турецько-татарський загін під керівництвом хана Нурредина. Нарешті, 20 липня, він підступив під Почаївський монастир. Увесь народ з сусідніх околиць позбігався до монастиря і поховався, де було можна, бо був неозброєний. Сам Почаївський монастир був обнесений тільки грубим дерев`яним частоколом. Здібніші й здоровші з монахів та з народу стали до оборони своєї Святині, хто з чим міг. Ігуменом був Феодосій Левицький.
А рятунку ні звідки не було — козаки гетьмана Дорошенка стояли під Чигирином, а поляки боронили Варшаву.
Турки зловили таки двох монахів і вбили їх. Усі ті, хто не міг боронити монастиря, безперервно молилися в Св. Троїцькім соборі перед чудотворним образом Божої Матері та перед мощами преподобного Іова, бо тепер тільки вони були оборонцями безборонного монастиря…
Монахи й народ завзято боролися і так минули два дні, 20 і 21 липня 1675 року. Настала третя ніч, з 22 на 23 липня — на цей час хан Нурредин призначив генеральний штурм Почаївського монастиря. Усі подесятерили свою ревність: молодші монахи з народом біля частоколу, а решта — в молитвах у соборі.
I ось почався акафист до Пресвятої Богородиці. Хор і всі люди зо слізьми заспівали: «Непереможній воєводині, як від злого врятовані, пісні переможні в подяку складаємо Тобі ми, слуги твої, Богородице!…» І в цей час раптом розкрилися хмари, і над собором появилася Богородиця в блискучому сяйві, оточена анголами з оголеними мечами… Праворуч при Богородиці стояв на хмарах преподобний Іов і молився до Богородиці про рятунок безборонного монастиря…
Усе це побачили турки й татари і почали безладно пускати стріли на небесне видіння, але стріли верталися назад, і били тих, хто стріляв. Перелякані вороги зрозуміли, що діється чудо, стали панічно втікати, і Почаївський монастир був урятований… Передання свідчить, що дехто з турків і татар прийняли православіє і позосталися послушниками в монастирі.
Діва Марія завжди опікунка тих, хто її благає. Чутка про це чудесне врятування Почаївського монастиря від турків і татар відразу рознеслася по всій Волині і всім підняла духа — є в нас опікунка православія й заступниця православного українського народу! На пам`ятку цього чудесного врятування Почаївського монастиря від нехристів пізніше складена була велична народна дума, яка співається й тепер:
Ой зійшла зоря вечоровая, Над Почаєвом стала…
Дума ця хвилююче змальовує і трагедію Почаївського монастиря, і чудесне заступництво Божої Матері та преподобного Іова за православну святиню. Спокійно слухати цю трагічну кантату ніхто не може…
Почаївське чудо 1675 року пізніше намальоване було в соборі на лівій стіні, а також намальоване при вході в Печерну церкву, де лежать мощі преподобного Іова.
Трохи пізніше в Почаївськім монастирі була поставлена нова церква на честь Богородиці, на пам`ятку врятування монастиря від турків та татар. Ігуменом Почаївського монастиря під час нападу турків був Феодосій Левицький.
Того ж 1675 року при облозі монастиря турками одному монахові вороги відтяли голову. Монах узяв свою голову в руки і пішов з нею в собор до ікони пресвятої Богородиці — поклав свою голову перед Нею і тоді упокоївся. Чудо це зробило на всіх величезне враження, розійшлося по всій Україні і було оспіване в народних піснях.
2 серпня 2021 року, в рамках візиту до Верховинського благочиння, в селищі Верховина, на запрошення Голови Всеукраїнського Товариства “Гуцульщина” – Стефлюка Дмитра Петровича, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан відвідав Гуцульську світлицю Музею Гуцульщини.
Cпочатку очільник Всеукраїнського Товариства “Гуцульщина” Дмитро Стефлюк розповів Преосвященному Владиці про історію створення та дільність організації.
Далі Архіпастир мав змогу побачив головну атрибутику Товариства, світлини та літературу, присвячену Гуцульщині.
Після цього Керуючого Коломийською Єпархією було нагороджено особливою та найвищою відзнакою Гуцульського регіону – «За заслуги перед Гуцульщиною».
Вручаючи високу відзнаку, Дмитро Петрович зазначив, що цієї нагороди удостоюються особливі люди, які по справжньому і дієво люблять Гуцульський край і саме такою людиною є Владика Юліан.
“Ви одухотворюєте життя Гуцульщини, дбаючи про духовність людей нашого краю та ініціюєте і беручи активну участь в багатьох різноманітних заходах, які тут відбуваються», – підкреслив Дмитро Стефлюк.
У свою чергу Владика Юліан подякував Дмитру Петровичу за високу нагороду, зазначивши, що справді надзвичайно любить Гуцульський край та його людей і надалі докладатиме максимум зусиль для духовного розвитку краю та збереження, примноження і пропагування унікальної Гуцульської культури, традицій та автентики.
Після цього Правлячий Архієрей нагородив Дмитра Петровича Подякою Єпархіального Управління та подарував пам’ятні подарунки.
На урочистому заході також були присутні: Голова Верховинської РДА Василь Петрович Бровчук та Голова Верховинської районної ради Юрій Юрійович Филипчук.
Преосвященного Владику Юліана під час відвідин Музею Гуцульщини супроводжували: митр. прот. Юрій Стефлюк, прот. Ігор Ребенчук та протодиякон Антон Трачук.
