18 серпня 2020 року, в місті Коломия, відбулось урочисте відкриття та освячення дитячого будинку сімейного типу.
На запрошення організаторів в урочистому заході взяв участь Керуючий Коломийською Єпархією, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан.
На початку відкриття до присутніх звернулись: заступник Коломийського міського голови Володимир Васильович Бойцан та заступник начальника служби у справах дітей Івано Франківської обласної державної адміністрації Віталія Ярославівна Попович.
Опісля до слова та благословення було запрошене духовенство.
Звертаючись до присутніх, Преосвященний Владика Юліан зазначив, що Спаситель, сприйнявши людську природу, зволив зростати у родині. Цим він освятив інститут сім’ї. Також Його Преосвященство побажав батькам та дітям, які будуть мешкати у будинку, власним прикладом творити сімейні стосунки за образом святого сімейства.
“Нехай у вашій сім’ї панує, мир, злагода та любов”, – підсумував свої побажання Архіпастир та подарував мешканцям будинку святі ікони.
На завершення Єпископ Юліан та Єпископ Василій (Івасюк) УГКЦ звершили Чин освячення дому. За богослужінням їм співслужили: благочинний Коломийського міського благочиння митр. прот. Василь Мізюк; економ Коломийської Єпархії прот. Роман Лазарук та диякон Антон Трачук.
16 серпня 2020 року в с. Верхній Ясенів (Будинок культури) відбулося урочисте освячення та відкриття меморіальної дошки (пам’ятного знаку) Теодозії (Доні) Ясельській – Мельничук (1890 – 1970) – провідній артистці Гуцульського театру Гната Хоткевича та патріотці рідної Української землі, з нагоди відзначення 130 річчя з дня народження та до Дня Незалежності Української Держави. Урочиста церемонія відкриття пам’ятного знаку розпочалась із спільної молитви. Настоятель церкви Пресвятої Тройці с. Верхній Ясенів, Верховинського благочиння, Коломийської єпархії ПЦУ Михайло Гергелюк освятив меморіальну дошку та поблагословив усіх присутніх. Опісля, родичі пані Теодозії, жителі с. Верхній Ясенів, представники органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємств і організацій, місцеві депутати і жителі району розповіли про життєвий шлях патріота та ідеолога Української державності п. Теодозії та висловили подяку родині за збереження пам’яті і популяризацію гуцульської культурної спадщини, створеної Теодозією Ясельською – Мельничук. Генерал – краєвий отаман Українського козацького товариства «Прикарпатська Січ» Михайло Ославський за дорученням Гетьмана України, до Дня Незалежності України, вручив медаль «За заслуги перед Богом і Україною» капелану козацького товариства «Прикарпатська Січ та настоятелю церкви Пресвятої Тройці с. Верхній Ясенів Михайлу Гергелюку, медаль «Гетьмана Мазепи» – сотнику козацького товариства «Прикарпатська Січ», журналісту та фотокореспонденту редакції «Верховинські вісті» – Василю Мануляку. Захід завершився спільною фотосесією. Місце встановлення пам’ятного знаку славній гуцулці – фасад Будинку культури с. Верхній Ясенів. Джерело : Верховинська районна державна адміністрація
У 166 р. до Р. X. жив в Юдеї такий собі Єлеазар, священик і законовчитель, який вже досяг старості, але вельми благовидний видом, славний своєю мудрістю і благочестям. Його привели до мучителя і стали примушувати їсти свиняче м’ясо, що було суворо заборонено Богом в Старому Завіті. Але Єлеазар погодився краще вмерти славною мученицькою смертю за закон Божий, ніж зберегти через його порушення безчесне і негідне Бога життя. Під час великих мук, коли від ран священик Божий вже наближався до смерті, він, застогнавши, сказав: «Господу, Який усім відає, відомо, що я, маючи можливість позбавитися від смерті, приймаю жорстокі страждання і охоче терплю їх через страх перед Богом ». Були схоплені і сім учнів святого Єлеазара, брати Маккавеї Авим, Антонін, Гурій, Єлеазар, Євсевон, Алим і Маркелл, і з ними їхня мати Соломонія. Їх привели до беззаконного царя Антіоха і також стали примушувати їсти недозволену їжу. Тоді один з них, відповідаючи за всіх, сказав: «Ми готові краще померти, ніж переступити закони». Цар наказав відрізати йому язика, здерти з тіла шкіру і відсікти руки та ноги на очах в інших братів і матері. Позбавленого всіх членів, але ще дихаючого юнака кинули на величезну розпечену сковороду. Коли помер перший, вивели на наругу другого, і він прийняв муку таким же чином. Вже при останньому подиху він сказав: «Ти, мучитель, позбавляєш нас справжнього життя, але Цар світу воскресить нас, померлих за Його закони, для життя вічного». Коли мучили третього і хотіли йому відрізати язика, він негайно виставив його, безстрашно протягнувши і руки, і мужньо сказав: «Від Бога я отримав їх, і за закони Його не шкодую їх, і від Нього сподіваюся знову отримати їх». Навіть мучителі були здивовані такою мужністю юнака. Потім славну мученицьку кончину прийняли ще троє братів Маккавеїв. Сьомому ж, наймолодшому, мати їх свята Соломонія сказала: «Благаю тебе, дитя моє, подивися на небо і землю і пізнай, що все створив Бог з нічого і що так стався і рід людський. Не бійся цього вбивці, але будь гідним братів твоїх і прийми смерть, щоб я з милості Божої знову придбала тебе з братами твоїми ». Після синів померла і мати, радісно дякуючи Богові за те, що вона сама і діти поклали душі за закон Господа Вседержителя.
4 серпня 2020 року, на території Єпархіального Управління Коломийської Єпархії, під головуванням Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана, відбулось чергове засідання Просвітницької Платформи “Істина”.
В роботі зустрічі взяли участь: заступник керівника Єпархіального інформаційно-видавничого відділу, настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці села Молодятин прот. Юрій Гушул; заступник керівника Єпархіального відділу у справах сім’ї, молоді та катехизації, настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці села Торговиця прот. Ігор Івасютин; настоятель Храму Вознесіння Господнього села Чорна Річка та Храму Чуда Архістратига Михаїла села Замагора прот. Володимир Максим’юк; працівник інформаційно-видавничого відділу Єпархії, настоятель Храму Святителя Василія Великого села Чорні Ослави ієрей Микола Грицанюк; заступник керівника Єпархіального відділу по взаємодії з освітніми та навчально-виховними закладами, настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці села Хвалибога ієрей Любомир Петришин; працівник інформаційно-видавничого відділу Єпархії, священик Собору Святого Апостола і Євангелиста Іоана Богослова міста Коломиї ієрей Анатолій Момот; модератор та ведучий зустрічі ієрей Іван Венгрин, ієрей Юрій Шкіндюк та представники парафій: Богдан Мороз (Храм Святих апостолів Петра і Павла міста Городенки), Анна Симотюк (Кафедральний Собор Преображення Господнього міста Коломиї), Богдана Полієнко (Собор Святого Апостола і Євангелиста Іоана Богослова міста Коломиї), Микола Мотрюк (Храм Успіння Пресвятої Богородиці села Молодятин), Ксенія Сінчук (Храм Різдва Пресвятої Богородиці села Торговиця), Христина Перегінська (Кафедральний Собор Преображення Господнього міста Коломиї), Юлія Костюк (Собор Святого Апостола і Євангелиста Іоана Богослова міста Коломиї), Ірина Бойко (Храм Святого Великомученика Юрія Переможця села Острівець), Соломія Липчук (Храм Різдва Пресвятої Богородиці села Торговиця) та Іванна Михайленко (Кафедральний Собор Преображення Господнього міста Коломиї).
Після спільної молитви Преосвященний Владика Юліан розпочав зустріч, зосередивши увагу присутніх на темі зібрання: “Принцип Соборності Церкви: покликання і завдання священнослужителів та мирян ”.
Архіпастир зазначив: “Проблема внутрішньої церковної єдності та прояву Соборного духу сьогодні, як ніколи гостро стоять перед лицем Церкви у період пандемії. Соборна ознака Церкви, як цілісного організму, який єднається навколо спільної Чаші Тіла і Крові Господньої має виявлятися в формуванні однієї думки всієї повноти Церкви задля захисту Христової віри, відстоюванні християнських цінностей та спільної праці в поширенні Слова Божого .”
В подальшому представниками духовенства було розкрито богословське значення терміну Соборності та охарактеризовано основні шляхи її прояву в Православній Церкві.
Учасниками зустрічі було розглянуто проблеми соборної єдності, посилаючись на історичні прецеденти Православ’я в Україні та Церкви загалом.
Під час жвавого і активного обговорення було визначено, що називаючись послідовниками Христа і належачи до лона Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви, кожен із нас має займати активну позицію в розбудові власної парафії, єпархії, Помісної Церкви, єднаючись один з одним в союзі миру навколо Христа.
Також присутніми на дискусії були проаналізовані інструменти, які можуть допомогти у розвитку та відновленні Соборного принципу життя Церкви: спільна праця в поширенні Слова Божого та Євангельської науки, консолідація і формування єдиної думки в питаннях збереження християнських норм та цінностей, спільна праця в просвітницькій діяльності й творенні живих православних спільнот.
На завершення Преосвященний Владика Юліан подякував усім за плідну працю і активну участь та подав своє архіпастирське благословення.
Опісля на всіх присутніх чекали вишукані гостинці та смаколики, люб’язно надані відомим благодійником Богданом Миколайовичем Станіславським.
На березі Генісаретського озера, між містами Капернаумом і Тіверіадою, розташовувлося невелике місто Магдала, залишки якого збереглися до наших днів. Тепер на його місці стоїть лише невелике селище Медждель. В Магдалі колись народилася і виросла жінка, ім’я якої навіки увійшло в євангельську історію. Євангеліє нічого не розповідає нам про юні роках Марії, але Передання повідомляє, що Марія Магдалина була молода, красива і вела грішне життя. У Євангелії говориться, що Господь вигнав з Марії сім бісів. З моменту зцілення Марія почала нове життя. Вона стала вірною ученицею СпасителяЄвангеліє розповідає, що Марія Магдалина йшла за Господом, як Він з апостолами проходив містами та селами Іудеї та Галілеї з проповіддю Божого Царства. Разом з благочестивими жінками – Іоанною, дружиною Хузи (домоправителя Іродового), Сусанною та іншими вона служила Йому від статків своїх (Лк. 8, 1-3) і, безсумнівно, розділяла з апостолами благовісницькі труди, особливо серед жінок. Очевидно, її разом з іншими жінками має на увазі євангеліст Лука, розповідаючи, що в момент шестя Христа на Голгофу, коли після бичування Він ніс на Собі важкий Хрест, знемагаючи під його вагою, жінки йшли за Ним, плачучи і ридаючи, а Він втішав їх. Євангеліє розповідає, що Марія Магдалина була і на Голгофі в момент розп’яття Господа. Коли всі учні Спасителя розбіглися, вона безстрашно залишалася біля Хреста разом з Богородицею і апостолом Іоанном. Євангелісти перераховують серед тих, що стояли біля Хреста ще й матір апостола Якова Меншого, і Саломію, та інших жінок, що слідували за Господом від самої Галилеї, але всі називають першою Марію Магдалину, а апостол Іоанн, окрім Богоматері, згадує тільки її і Марію Клеопову. Це говорить про те, наскільки виділялася вона з-поміж усіх жінок, що оточували Спасителя. Вона була вірна Йому не тільки в дні Його слави, але і в момент Його крайнього приниження і наруги. Вона, як оповідає євангеліст Матфей, була присутня і при похованні Господа. На її очах Йосиф з Никодимом внесли в гробницю Його бездиханне тіло. На її ж очах вони завалили великим каменем вхід до печери, куди зайшло Сонце життя … Вірна закону, в якому була вихована, Марія разом з іншими жінками перебувала весь наступний день в спокої, бо великий був день тієї суботи, що співпадав того року зі святом Пасхи. Але все ж перед настанням дня спокою жінки встигли запасти аромати, щоб у перший день тижня прийти на світанку до могили Господа і Вчителя і за звичаєм іудеїв помазати Його тіло похоронними ароматами. Треба думати, що, змовившись іти в перший день тижня до Гробу рано вранці, святі жінки, розійшовшись у п’ятницю ввечері по своїх домівках, не мали можливості зустрітися один з одним в день суботній, і як тільки з’явилося світло наступного дня, пішли до гробниці не спільно, а кожна зі свого будинку. Євангеліст Матфей пише, що жінки прийшли до гробу на світанку або, як висловлюється євангеліст Марк, дуже рано, при сході сонця; євангеліст Іоанн, як би доповнюючи їх, каже, що Марія прийшла до гробу настільки рано, що ще було темно. Мабуть, вона з нетерпінням чекала закінчення ночі, але, не дочекавшись світанку, коли ще кругом панувала темрява, побігла туди, де лежало тіло Господа. Отже, Марія прийшла до гробу одна. Побачивши камінь відвалений від печери, вона в страху поспішила туди, де жили найближчі апостоли Христа – Петро та Іоанн. Почувши дивну звістку про те, що Господа забрали з гробу, обидва Апостола побігли до гробу і, побачивши пелени і згорнутий плат, здивувалися. Апостоли пішли і нікому нічого не сказали, а Марія стояла біля входу в похмуру печеру і плакала. Тут, в цьому темному гробі, ще так недавно бездиханним лежав її Господь. Бажаючи переконатися, що гріб справді порожній, вона підійшла до нього – і тут сильне світло раптово осяяло її. Вона побачила двох Ангелів в білих ризах, що сидять один у головах, а другий у ніг, де було покладено тіло Ісусове. Почувши запитання: “Жінко, чому ти плачеш?” – Вона відповіла тими ж словами, які тільки що сказала апостолам: “Забрали Господа мого, і не знаю, де поклали Його”. Сказавши це, вона повернулась, і в цей момент побачила Ісуса Воскреслого, що стоїть біля гробу, але не впізнала Його. Він запитав Марію: “Жінко, чому ти плачеш, Кого шукаєш?” Вона ж, думаючи, що бачить садівника, відповідала: “Господарю, якщо ти виніс Його, скажи, де ти поклав Його, і я візьму Його”. Але в цей момент вона впізнала голос Господа, голос, який був знайомий з того самого дня, як Він зцілив її. Цей голос вона чула в ті дні, в ті роки, коли разом з іншими благочестивими жінками ходила за Господом по всіх містах і селах, де лунала Його проповідь. З грудей її вирвався радісний крик: “Раввуні!”, Що означає Учителю. Повага і любов, ніжність і глибоке шанування, почуття вдячності і визнання Його переваги як великого Вчителя – все злилося в одному цьому вигуку. Вона більше нічого не могла сказати й кинулася до ніг свого Учителя, щоб омити їх сльозами радості. Але Господь сказав їй: “Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого, а йди до братів Моїх та скажи їм:” Я йду до Отця Свого й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого “”. Вона прийшла в себе і знову побігла до апостолів, щоб виконати волю Того, Хто послав її на проповідь. Знову вбігла вона в будинок, де ще перебували в сум’ятті Апостоли, і сповістила їм радісну звістку що: “Бачила Господа!” Це була перша в світі проповідь про Воскресіння. Апостоли повинні були благовістити світу, а вона благовістила самим Апостолам … Святе Писання не оповідає нам про життя Марії Магдалини після воскресіння Христового, але можна не сумніватися, що якщо у страшні хвилини розп’яття Христа вона була біля підніжжя Його Хреста з Його Пречистою Матір’ю та Іоанном, то безсумнівно, що вона перебувала з ними ж і весь найближчий час після воскресіння і вознесіння Господа. Так святий Лука в книзі Діянь апостольських пише, що всі Апостоли одностайно перебували в молитві з деякими жінками і Марією, Матір’ю Ісуса, і з братами Його. Священне Передання оповідає, що коли Апостоли розійшлися з Єрусалима на проповідь у всі кінці світу, то разом з ними пішла на проповідь і Марія Магдалина. Відважна жінка, серце якої було повне спогадів про Воскреслого, залишила рідний край і відправилася з проповіддю в язичницький Рим. І скрізь вона сповіщала людям про Христа і Його вчення, а коли багато хто не вірив, що Христос воскрес, вона повторювала їм те ж, що сказала в світлий ранок Воскресіння апостолам: “Я бачила Господа”. З цією проповіддю вона обійшла всю Італію. Легенда розповідає, що в Італії Марія Магдалина прийшла до імператора Тиверія (14-37) і благовістила йому про Христа Воскреслого. За переданнями, вона принесла йому червоне яйце як символ Воскресіння, символ нового життя зі словами: “Христос Воскрес!” Потім вона розповіла імператору про те, що в його провінції Юдеї був безвинно засуджений Ісус Галілеянин, чоловік святий, який творив чудеса, сильний перед Богом і всіма людьми, страчений за наклепам іудейських первосвящеників і вирок затвердив призначений Тиверієм прокуратор Понтій Пілат. Марія повторила слова апостолів, що увірували в Христа відкуплені від марного життя не тлінним сріблом або золотом, але дорогоцінною кров’ю Христа як непорочного і чистого Агнця. Завдяки Марії Магдалині звичай дарувати один одному великодні яйця в день Світлого Христового Воскресіння поширився між християнами всього світу. В одному древньому рукописному грецькому уставі, написаному на пергаменті, що зберігається в бібліотеці монастиря святої Анастасії поблизу Фессалонік (Солуня), поміщена молитва, що читається в день Святої Пасхи на освячення яєць та сиру, в якій вказується, що ігумен, роздаючи освячені яйця, говорить братії : “Так ми прийняли від святих отців, які зберегли це звичай від самих часів апостольських, бо свята рівноапостольна Марія Магдалина перша показала віруючим приклад цього радісного жертвопринесення”. Марія Магдалина продовжувала своє благовістя в Італії і в самому місті Римі. Очевидно, саме її має на увазі апостол Павло у своєму Посланні до Римлян (16, 6), де разом з іншими подвижниками проповіді євангельської згадує Марію (Маріам), яка, як він висловлюється, “багато потрудилася для нас”. Очевидно, вона беззавітно служили Церкви і своїми засобами, і своїми працями, наражаючись на небезпеки, і розділяла з Апостолами праці проповідництва. За Церковним ж переданням, вона пробула в Римі до прибуття туди апостола Павла і ще два роки після відбуття його з Риму після першого суду над ним. З Риму свята Марія Магдалина вже в похилому віці переселилася в Ефес, де невпинно трудився святий апостол Іоанн, який з її слів написав 20-й розділ свого Євангелія. Там закінчила свята земне життя і була похована. Її святі мощі були в IХ столітті перенесені до столиці Візантійської імперії – Константинополя і покладені в храмі монастиря в ім’я святого Лазаря. В епоху хрестових походів вони були перенесені в Італію і покладені в Римі під вівтарем Латеранського собору. Частина мощей Марії Магдалини знаходиться у Франції поблизу Марселя, де над ними біля підніжжя крутої гори споруджений на честь її чудовий храм. Православна Церква свято шанує пам’ять святої Марії Магдалини – жінки, покликаної Самим Господом від темряви до світла і від влади сатани до Бога. Бувши потьмареною колись гріхом, вона, отримавши зцілення, щиро і безповоротно розпочала нове, чисте життя і ніколи не вагалася на цьому шляху. Марія полюбила Господа, що приєднав її до нового життя, вона була вірна Йому не тільки тоді, коли Він, вигнавши з неї сім демонів, оточений захопленим народом, проходив містами та селами Палестини, здобувши Собі славу чудотворця, а й тоді, коли всі учні зі страху покинули Його і Він, принижений і розп’ятий, в муках висів на Хресті. Ось чому Господь, знаючи її вірність, саме їй першій з’явився, повставши від гробу, і саме її сподобив бути першою ж проповідницею Свого Воскресіння.
30 липня 2020 року, біля Меморіального комплексу військової частини 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади міста Коломиї, відбулась урочистості з нагоди повернення військовослужбовців після бойового завдання зі Сходу України.
З благословення Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана, в урочистому заході взяли участь: керівник єпархіального відділу по взаємодії зі Збройними силами та правоохоронними органами, старший військовий капелан Єпархії митр. прот. Михаїл Возняк; заступник керівника єпархіального відділу по взаємодії зі Збройними силами та правоохоронними органами, військовий капелан Єпархії прот. Василь Ткачук та військовий капелан Єпархії ієрей Василь Мороз.
Святковий захід розпочався спільного виконання Державного Гімну України.
Далі благословити захід запросили духовенство, після чого старший військовий капелан Єпархії митр. прот. Михайло Возняк прочитав Молитву за переможний мир в Україні.
Опісля слово мали: командир 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, Герой України, полковник Василь Зубанич; заступник командувача оперативного командування Сухопутних військ ”Захід” Володимир Горбатюк; Голова Івано-Франківської ОДА Віталій Федорів; Голова Коломийської районної ради Роман Дячук та мер міста Коломиї Ігор Слюзар.
Далі відбулось урочисте нагородження кращих військовослужбовців грамотами, відзнаками та черговими військовими званнями.
Після цього колона військових та військової техніки рушила вулицями міста Коломиї до площі Відродження.
На завершення відбулось урочисте освячення пам’ятника “Щит України” – подарунку військових 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади мешканцям міста.
З нагоди відзначення 1032-ї річниці Хрещення Руси-України та дня пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира Предстоятель Православної Церкви України 28 липня 2020 року звершив молебень біля пам’ятника святому рівноапостольному князю Володимиру.
Блаженнійшому Митрополиту Епіфанію співслужив єпископат та духовенство з усієї України.
Після відправи Його Блаженство привітав усіх зі святом та розповів, зокрема, про непересічну постать святого рівноапостольного князя Володимира і той непростий шлях, який пройшла наша Церква від Хрещення Руси-України до не менш епохальної події – отримання Патріаршого і Синодального Томосу про автокефалію.
Згодом Митрополит Епіфаній відповів на запитання журналістів.
«Ся Ольга була предвісницею християнській землі, яко вранішня зоря перед сонцем і яко зірниця перед світом. Вона бо сіяла, як місяць уночі. Так ся між невірних людей світилася, як перло в багні, бо були вони закаляні гріхом, не омиті святим хрещенням, а ся омилась святою купіллю, скинула з себе гріховну одіж ветхого Адама і в нового Адама втілилась, що ним є Христос. Речім же до неї: “Радуйся, руськеє пізнання Бога! Стали ми початком примирення з ним”. Вона бо першою увійшла в царство небеснеє із Русі, і її восхваляють руськії сини яко зачинательку бо й по смерті молилась вона Богові за Русь. «Праведних же душі не вмирають». Як ото сказав Соломон: “Коли хвалять праведника, – веселяться люди», «безсмертною бо є пам’ять його”, коли признається він Богом і людьми” (Із Літопису Руського)
Якою ж бачили Ольгу давні іконописці? Іконографія святої рівноапостольної з’являється ще в домонгольську добу нашої церковної історії. Однак, в оригіналі до нас нічого не дійшло. Найдавніша мініатюра, що зображає святу Ольгу, міститься у хроніці Іоана Скилиці з написом «Архонтиса русів, жона Ельга яка прийшла до царя Костянтина й була хрещена». У Радзивіловському літописі ХV століття, що був скопійований із рукопису ХII століття, збереглися дев’ятнадцять мініатюр із зображенням святої. На думку мистецтвознавця С. Висоцького на всіх мініатюрах Ольга постає з «миловидним, округлим обличчям, в одному випадку – з посмішкою на вустах. Червона довга мантія накинута на синю сукню, підперезану поясом. Голова покрита хусткою-мафорієм, як здається, одягнутий вінець у вигляді кільця».
У мазепинській капелі собору святої Софії у м. Києві свята Ольга зображена з посудиною мира в руці і виступає вона тут здебільшого як мироносиця Русі. Це зображення дійшло до нас ще з часів Київської Руси. У Десятинній церкві ХІХ століття, яку в Києві ще називали Аннєнковською, відбудованою за проектом архітектора із Санкт-Петербурга Стасова, було влаштовано символічний надгробок святій рівноапостольній княгині Ользі з дещо відмінними деталями, аніж паралельно з другого боку надгробок святому рівноапостольному князю Володимиру. На лівій стіні цього нового, зовсім несхожого храму на старий домонгольський, висіла ікона святої із грецьким написом, що перекладався, як «Архонтиса, володарка племені Россів», яку написав нібито Григорій живописець Костянтина Багрянородного. Як зазначав у своїх спогадах професор КДА М. Петров цю ікону передав до новозбудованої Десятинної церкви із своєї скарбниці А. Муравйов, відомий російський державний діяч, церковний письменник та історик. З мистецького боку гарно виконаний, він мав досить цікаві деталі: свята Ольга зображалася, як і жінки мироносиці, із посудиною мира в ознаменування того, що вона належала дійсно, як просвітителька і мироносиця Руси, до сонму святих жінок-мироносиць. Але пізніше дослідник Я. Смирнов виявив, що це є копія зображення святої рівноапостольної Марії Магдалини голландського художника Квентіса Метиса (1466-1530). Від свого оригіналу, який знаходиться в Луці, образ з Десятинної церкви відрізняється тільки відсутністю пейзажу і орнаментацією посудини в руках святої. Однак, таке ж зображення ХVIII століття ми зустрічаємо, як вище було зазначено, і в соборі святої Софії Київської. Дане питання іконографічного зображення рівноапостольної можна залишити відкритим до наукової дискусії мистців. При відтворенні галереї портретів, як історик, подав ідею С. Панпушину відтворити Ольгу, як «Мироносицю Руси», щоб трохи зняти з святої той «синодальний накип», де вона неодмінно зображується з грізним виразом обличчя.
Високопреосвященний Владика Димитрій (Рудюк), митрополит Львівський і Сокальський
На початку XVII ст., коли Києво-Печерським монастирем керував архімандрит Єлисей Плетенецький, копаючи нову могилу біля стіни Головного храму, знайшли домовину. На ній була прибита срібна дощечка з гербом князів Ольшанських і з написом: “Юліанія, княжна Ольшанська, донька князя Григорія Ольшанського, преставилася дівою в літо від народження свого шістнадцяте”.
Коли ж відкрили домовину, то побачили Юліанію як живу, але ніби сплячу, в дорогому одязі, з перснями на руках і дівочому віночку на голові. Але коли доторкнулися до тієї одежі, вона миттєво розсипалася. Святу діву одягли в нову одежу, а домовину перенесли в церкву, але без почестей, що належать святим.
Княжна Юліанія походила з давнього княжого роду Дубровицьких-Ольшанських. У князівському володінні було містечко Дубровиця, що на лівому березі річки Горинь. З кінця XII ст. воно відоме як центр Дубровицького удільного князівства. Це історична Волинь, тепер Дубровиця — райцентр Рівненської області.
Донька князя Юрія (Георгія) Ольшанського Юліанія жила в першій пол. XVI ст. Вона з великою повагою ставилася до священицького чину, дуже любила книжки та була надзвичайно скромна. Її виховали в дусі християнської покірливості та благочестя. Батько, Юрій Семенович Ольшанський, — відомий захисник Волинських земель від нападів татар, уславився багатьма богоугодними справами. Його знали як жертводавця на Києво-Печерський монастир. Земний шлях його доньки Юліанії був коротким. Померла вона приблизно 1540 року. Юну небіжчицю поховали біля стіни правого Івано-Предтеченського приділу Головної Успенської церкви в Києво-Печерській лаврі.
На території монастиря ховали далеко не всіх, треба було мати перед ним великі заслуги. Звичайно, врахували благодійницькі справи батька, але й сама Юліанія була відома доброчинностями. Праведна діва була доброю, лагідною, тихою і милосердною. Жила повсякденною молитвою, і люди ще за життя вважали її святою.
Минуло кілька років після перепоховання і Юліанія в чудесному видінні з’явилася новому архімандриту Києво-Печерському (майбутньому митрополиту Київському) Петрові Могилі. Вона дорікала владиці за недостатню увагу до її святих мощей та малу віру в її святість. Після цього зробили нову раку, біля неї читали акафісти. На раці зробили напис: “По волі Творця неба і землі живе в усі віки Юліанія, помічниця і велика в Небі заступниця. Тут мощі — ліки від всіх страждань. Райські поселення собою прикрашаєш, Юліаніє, як квітка чудова”.
Архімандрит Петро, одягнувши святительські одежі та зібравши Освячений Собор, здійснив святкове богослужіння з подякою Господу, Пресвятій Богородиці та преподобним отцям Києво-Печерським за чудесне знайдення чесних мощей праведної діви. Багато прочан стало приходити до них, і там почали відбуватися дива і зцілення.
Кальнофойський Афанасій, київський письменник XVII ст., писав: “Якось до монастиря прийшов невідомий чоловік і, вдавши віруючого, попросив відчинити раку з мощами святої Юліанії, щоб начебто їм поклонитися. Коли ж його прохання було задоволено, лицемірно кланявся і довго прикладався до них. Але потім, виходячи з храму і переступивши церковний поріг, впав на землю і з неймовірним криком помер у страшних муках. З дозволу архімандрита нещасного обшукали та за пазухою знайшли перстень — як виявилося, з руки святої Юліанії. На той час до храму зайшов благочестивий княжич Варфоломій та упізнав покійника. То був соцініанин, протестант — з тих, що зневажають християнську віру в святі мощі. Святотатця й грішника наказали поховати за межами монастиря. Це було перше диво, коли всі — і ченці Печерські, і миряни — увірували в святість праведної Юліанії”.
Друге Боже знамення від святих мощей було 1667 року ігумену Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві Феодосію Софоновичу, який управляв цією обителлю в 1665—1673 рр. Одного разу, після закінчення ранкового піснеспіву, він, вийшовши з храму, удостоївся чудесного видіння: перед ним з’явилися лики багатьох святих дів, а одна з них звернулася до ігумена з такими словами: “Я — Юліанія, мощі якої лежать у святій церкві Печерській. То чому ж ти обходиш мене і мощі мої? Заради цього Господь і дав тобі знамення, щоб ти зрозумів, що і я Господом Богом причислена до святих дів, що догодили Йому”. Справді, ігумен Феодосій досі не кланявся святим мощам. Він прийшов до Печерського монастиря на поклоніння святині, і вже більше ніколи про це не забував.
У ніч з 21 на 22 квітня 1718 р. від незагашеної свічки в келії намісника Києво-Печерського монастиря сталася страшна і спустошлива пожежа. Вогонь знищив дерев’яні споруди, пошкодив муровані.
Святі мощі праведної Юліанії майже згоріли. Їхні останки перенесли до Ближніх (Антонієвих) печер. 1730 р., за поданням архімандрита Романа Копи, замість них у Головну Печерську церкву перенесли мощі першого митрополита Київського Михаїла. Частину святих мощей, за клопотанням архієпископа Волинського Модеста, 1889 р. передали до Спасо-Преображенського кафедрального собору в Житомир.
Повість про знайдення святих мощей праведної діви Юліанії надрукували окремою книжкою у друкарні Києво-Печерського монастиря 1705 року. З виправленням вона увійшла до Четій-Міней святителя Димитрія Ростовського під 6 липня. Згідно з указом святійшого Синоду Православної Церкви, з 1823 р. її друкують у Києво-Печерському патерику.
Ангельська святість праведної Юліанії — це символ української жінки, благочестивої, терплячої і смиренної благодійниці. На початку XXI ст. у тисячолітньому місті Дубровиця, що на Рівненщині, задзвонили дзвони і розпочалася служба у першому в Україні храмі на честь праведної діви Юліанії, княжни Ольшанської. А нещодавно там споруджено пам’ятник українській і білоруській святій. Її пам’ять вшановують 28 вересня (11 жовтня) у складі Собору преподобних Отців Києво-Печерських, у Ближніх печерах спочилих і 10 (23) жовтня у складі Собору Волинських святих, а також у Другу неділю Великого посту.
17 липня 2020 року, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан провів візитацію храмів Коломийської Єпархії, в яких здійснюється будівництво та ремонтно-оздоблювальні роботи.
Керуючий Коломийською Єпархією відвідав такі святині: Храм Святої Рівноапостольної княгині Ольги села Мишин; Храм Різдва Пресвятої Богородиці села Нижній Вербіж; Храм Всіх святих землі Української міста Коломиї; Собор Іоана Богослова міста Коломиї та Храм Святих рівноапостольних Константина і Єлени міста Коломиї.
Під час візитації Правлячий Архієрей зустрічався із духовенством та цікавився життям і діяльністю парафіяльних громад.
Його Преосвященство ознайомився зі станом будівельних та ремонтно-оздоблювальних робіт у храмах, поспілкувався з майстрами, художниками, представниками релігійних громад.
Архіпастир висловлював щиру подяку настоятелям і парафіянами за їх жертовність та особливе служіння Церкві Христовій у сьогоднішній нелегкий час. Обговорювали питання спільного пошуку та залучення додаткових джерел фінансування для швидшого завершення запланованих робіт.
На кожній зустрічі Єпископ Юліан, даючи влучні поради та настанови, закликав духовенство та вірних до плідної праці заради процвітання Православної Церкви України й Української Держави.
Преосвященного Владику Юліана на візитаціях супроводжували: секретар Єпархіального Управління митр. прот. Юрій Бровчук та керівник прес-служби Коломийської Єпархії прот. Віталій Козак.
