14 серпня 2021 року, на площі перед Музеєм Писанкового розпису міста Коломиї, відбулось урочисте відкриття XII-го міського фестивалю “Медовий Спас у Коломиї”.
У святковому заході взяв участь Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан.
Фестивальне дійство розпочалося із хореографічної постановки-прологу. Далі до слова та благословення запросили духовенство.
Звертаючись до присутніх, Владика Юліан привітав усіх зі святом та відкриттям фестивалю, зазначивши: “Сьогоднішнє релігійне свято і наше міське дійство показує нам велику милість Божу. Бог діє чудотворно з Своєї Божественної любові, благості й милості у нашому житті. Все що ми маємо, все, що навколо нас – все є Благословенням Божим. І тому сьогодні прекрасний момент, зібравшись разом, подякувати нашому Небесному Творцеві за дар життя, дари природи, якими можемо насолоджуватись, як естетично, дивлячись на них, а також вживаючи їх в їжу. Нехай в сьогоднішній день все буде благословенне і на всьому буде Благодать Божа”.
Також слово мав заступник Коломийського міського голови Володимир Богданович Мельничук.
Опісля відбулось освячення меду й продуктів бджільництва.
Фестивальне свято продовжилося мистецькою програмою у виконанні творчих колективів закладів культури Коломийської територіальної громади.
Преосвященного Владику Юліана на відкритті Фестивалю супроводжували: священик Собору Святого Апостола і Євангелиста Іоана Богослова міста Коломиї прот. Анатолій Момот та протодиякон Антон Трачук.
6 серпня 2021 року, з благословення Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана, відбулось загально-єпархіальне паломництво до місця з’явлення Пресвятої Богородиці біля Довбушевої Криниці, в урочищі Ґаджина, села Бистрець, Верховинського благочиння, де, Архіпастир, у співслужінні численного духовенства, звершив Архієрейську Божественну Літургію та Чин Малого освячення води.
Преосвященного Владику з короваєм, квітами та привітаннями зустрічали чисельні паломники, які із нетерпінням очікували на приїзд свого Архіпастиря. Далі настоятель Храму Успіння Святої Праведної Анни села Бистрець та Храму Святої Рівноапостольної княгині Ольги села Дземброня митр. прот. Віктор Шица запросив Його Преосвященство очолити святкове богослужіння.
Керуючому Коломийською Єпархією за урочистою Божественною Літургією співслужили: благочинний Верховинського благочиння, настоятель Храму Святої Тройці села Ільці митр. прот. Дмитро Михавків; настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці селища Верховина митр. прот. Юрій Стефлюк; настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці села Криворівня митр. прот. Іван Рибарук; настоятель Храму Покрови Пресвятої Богородиці села Красник прот. Юрій Мануляк; настоятель Храму Успіння Праведної Анни села Бистрець та Храму Святої Рівноапостольної княгині Ольги села Дземброня митр. прот. Віктор Шица; настоятель Храму Святого Пророка Іллі села Голови та Храму Святого Великомученика Юрія Переможця присілку Шкирівський прот. Юрій Атаманюк; настоятель Храму Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого села Перехресне прот. Юрій Миронюк; настоятель Храму Перенесення мощей Святителя Миколая села Бережниця та Храму Святого Великомученика Іоана Сучавського села Криворівня (присілок Устя) прот. Ігор Ребенчук; настоятель Храму Святого Пророка Іллі села Кривопілля прот. Петро Якіб’юк; настоятель Храму Вознесіння Господнього села Чорна Річка та Храму Чуда Архістратига Михаїла села Замагора прот. Володимир Максим’юк; ієрей Степан Будзан, настоятель Храму Перенесення мощей Святителя Миколая Чудотворця села Барвінкове ієрей Юрій Шкіндюк, ієрей Михайло Герелюк та протодиякон Антон Трачук.
Перед початком Літургії Владика Юліан здійснив возведення читця Бориса Мниха в іподиякони.
Серед поважних гостей на богослужінні також молились: Народний депутат України Олена Вінтоняк, Голова Верховинської районної державної адміністрації Василь Бровчук, Голова Верховинської районної ради Юрій Філипчук, Голова Зеленської територіальної громади Володимир Феркаляк.
Під час Божественної Літургії Його Преосвященство рукоположив у Сан Диякона іподиякона Бориса Мниха.
Після відпусту Правлячий Архієрей звернувся до присутніх зі словами повчальної проповіді, в якій нагадав, чому дане місце паломництва є святим і яким є християнське розуміння об’явлень Христа, Пресвятої Богородиці та святих.
“Це місце є особливим, адже, підносячи молитви під час Літургії у Храмі серед краси гір, ми усвідомлюємо, що ця рукотворна Святиня перебуває в ще більшому нерукотворному Храмі – Богом створеній природі. Краєвиди захоплюють, дивують та спонукають роздумувати про велич і мудрість нашого Творця” – наголосив Архіпастир.
Також Єпископ Юліан подякував усім, хто подолав складний маршрут, щоб взяти участь в Божественній Літургії та всім, хто дбає про цю унікальну Святиню.
Далі Правлячий Архієрей привітав диякона Бориса Мниха з дияконського хіротонією та побажав з ревністю і достоїнством нести своє служіння.
Також зі словом звернувся митр. прот. Віктор Шица та подякував Архієрею за очолювану ним Літургію, мудрі слова проповіді й духовні настанови. На знак вдячності отець Віктор подарував Владиці Юліану букет квітів.
Завершилось урочисте богослужіння уставним Многоліттям та Чином Малого освячення води.
Після Богослужіння паломники разом з Владикою Юліаном помолились в Храмі Успіння Святої Праведної Анни села Бистрець. Богомольці оглянули старовинну Святиню, яка в наступному році буде відзначати 150-річний Ювілей. Архіпастир звернувся до присутніх зі словом повчальної проповіді а на завершення привітав настоятеля та парафіян з престольним святом.
Довідка: Храм-Каплиця Пресвятої Богородиці зведена з ініціативи Керуючого Коломийською Єпархією, Преосвященного Владики Юліана, за підтримки Івано-Франківської обласної ради та влади Верховинської району на горі Ґаджина (1664 м. над рівнем моря) села Бистрець, Верховинського району – на місці, де в ХIХ ст, згідно чисельних письмових та усних свідчень, пастухи побачили видіння Божественної Літургії, на якій були присутні Пресвята Богородиця та Свята Праведна Анна.
05 серпня 2021 року, на майдані Незалежності у Косові освятили автомобілі, які рятуватимуть життя та здоров’я мешканців Косівщини. Чин освячення швидких здійснив благочинний Косівського благочиння , настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці с. Старий Косів митрофорний протоієрей Іван Близнюк. На завершення освячення отець Іван окропив нові транспорті засоби та персонал освяченою водою та побажав, щоб ці машини стали добрим інстументом для порятунку людського життя. Нагадаємо, що днями парк автомобілів швидкої медичної допомоги району поповнився чотирма новими повнопривідними автомобілями, готовими до руху в умовах гірської місцевості. Спецтранспорт придбали за кошти державного бюджету. 03 серпня 2021 року голова обласної державної адміністрації Світлана Онищук та голова обласної ради Олександр Сич урочисто вручили ключі від автомобілів бригадам обласного клінічного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.Косівському відділенню передали автомобіль з повним приводом типу С. Три одиниці спеціалізованого санітарного транспорту типу В (з повним приводом) надійшли Кутській та Яблунівській підстанціям екстреної (швидкої) медичної допомоги, а також Космацькому пункту постійного базування екстреної (швидкої) медичної допомоги.
У середині XVI століття на Волині, недалеко від Почаєва, в помісті Орлі жила православна поміщиця Ганна Гойська, що залишилася вдовою по кончині свого чоловіка Богдана Гойського, земського судді. Походила вона зі старовинного дворянського роду Козинських.
Того часу волинською землею проїздив грецький митрополит Неофіт, який прямував до багатої Москви, сподіваючись вимолити в неї допомогу для своєї скривдженої магометанами Церкви. 1559 року на щире прохання Ганни Гойської він зупинився в її маєтку.
«Богобоязлива Гойська» сердечно прийняла в себе іменитого гостя та за звичаєм з найглибшою повагою сумлінно опікувалася ним.
На подяку за сердечну гостинність, а, ймовірніше, натхненний Самою Царицею Небесною, Неофіт благословив Гойську древньою іконою Богоматері з Предвічним Немовлям — образом, який привіз із Константинополя. Вірогідно, цю заповітну родову святиню він узяв із собою як благословення в далекий нелегкий шлях — спочатку до Константинопольського Патріарха, а потім за його дорученням — до Росії, і завжди зберігав цей образ при собі, поки Промисел Божий не повелів залишити її на Волині у милосердної благочестивої вдови.
Отриманий великий дар Гойська зберігала певний час у своїй замковій молитовні. Аж ось, за тогочасними розповідями, домашні побожної вдови почали помічати, що від ікони виходить якесь незвичайне світло. Слуги сповістили про це поміщицю, але вона довго не зважала на їхні розповіді, поки, нарешті, сама не побачила в сонному видінні ікону «у великому світі». Але й тоді Гойська не звернула на це особливої уваги, поки світло, що виходить від ікони, не побачила вже наяву. Минуло ще трохи часу, і благодатна сила, яка виходила від образу, дала знати про себе першими чудесами.
У Ганни Гойської був сліпий від народження рідний брат Пилип Козинський. Ганна підказала йому звернутися з молитвою до дарованого образу Пресвятої Богородиці з проханням про дарування зору. І щойно її брат від усього серця помолився перед святинею, очі йому відкрилися, і він почав бачити, ніби ніколи й не був сліпим.
Після такого безсумнівного чуда, що сталося на очах у людей, Гойська вже не зважувалася тримати ікону в себе, а, зібравши ченців, священиків і безліч православного люду, з хресним ходом та співами перенесла її на Почаївську гору та віддала на вічне зберігання ченцям, які мешкали в тамтешніх печерах. Чудесне зцілення і наступне за ним урочисте перенесення ікони з маєтку Гойської до Почаївських іноків сталося, ймовірно, у першій половині 1597 року. Бо вже 14 листопада 1597 Гойська жертвує на розбудову Почаївського монастиря великі кошти, невдовзі будує церкву на честь Успіння Божої Матері та забезпечує її всім потрібним; дарує ченцям свою спадщину: землі, сіножаті, млини; щедро прикрашає чудотворну ікону.
З цього часу від ікони виливаються чудеса, ніби рікою. Сотні разів усенародно засвідчено цілющу силу, що виходила від чудотворного образу Почаївської Божої Матері. Якої тільки допомоги не отримували від неї люди! Не даремно у книзі «Записів чудес Почаївських» її названо «скорботних матерів розрадою».
У 1664 році юний син поміщика Івана Жабокрицького Симеон, омивши водою очі від Стопи Богоматері, зцілився від величезного більма на оці. Однак невдовзі він тяжко захворів і помер. Батьки, оплакавши його, вже приготували тіло до поховання, тим часом бабуся небіжчика, пані Свіщевська, зі сльозами благала Пресвяту Богородицю на горі Почаївській: «Сього внука мого присвячую Тобі, — молилася вона, — тільки яви на ньому благодать Свою, зглянься на сльози батьків, зроби його живим і здоровим». Після цього померлий, який пролежав від ночі до полудня, раптом простягнув руки та попросив пити і їсти, а незабаром устав зі свого смертного ложа.
1674 році один монах, який перебував у турецькому полоні та гаряче молився Пресвятій Діві Почаївській, у день Успіння був чудесним чином перенесений до Почаєва, де донині зберігаються його кайдани.
1704 року якийсь юнак, що прийшов до Почаєва на свято Успіння, під тиском натовпу впав у колодязь, але, від серця увізвавши до Почаївської Божої Матері, в останню мить учепився за невідомо ким простягнуту йому мотузку.
На Успіння 1710 подружжя з Жовкви принесло в Почаїв своє хворе дитинча, сподіваючись на його зцілення. Але тут дитина померла. Тоді деякі прочани порадили віднести померлого до церкви і покласти перед чудотворною іконою Божої Матері. «Це ж було, — як каже запис того часу, — щоб більшою славою Пресвята Діва Богородиця вшанована була, ніж від звичайного одужання дитини». І от батьки несуть мертве дитя у храм, починають зі сльозами молитися перед святою іконою і раптом бачать: дитина начебто прокидається, плаче і кличе: «Мамо!..» — І ось уже встає, немовби скинувши із себе смерть і хворобу.
1742 року чоловік на прізвище В’єнковецький, впавши взимку з коня, розбив об пень собі голову. Стікаючи кров’ю, він звернувся до Божої Матері, «чудодійствующую на горі Почаївській», і за молитвою перед ним з’явився невідомий чернець, підняв його, посадив на коня і раптом зник; після цього вершник успішно вернувся додому і незабаром оговтався від поранення.
Та, напевно, найбільш відоме чудо сталося 1675 року.
Ще з року 1672-го появився в Україні султан Мохамед IV, і сильно руйнував українські землі. До нього приєдналися й кримські татари, і робили те саме. Скрізь усе горіло, скрізь хватали народ у полон, скрізь була руїна…
Король Ян Собєський року 1675-го оголосив війну туркам, бо вони рік перед тим взяли й спалили місто Збараж. Почалася «Збаразька війна» між турками та поляками. Турки з Поділля посунули на Галичину та Волинь, зруйнували Збараж, Вишгородок і Вишнівець, і подалися на Почаїв.
Турки шаліли — попалили й пограбували всі довколишні місця. Це йшов турецько-татарський загін під керівництвом хана Нурредина. Нарешті, 20 липня, він підступив під Почаївський монастир. Увесь народ з сусідніх околиць позбігався до монастиря і поховався, де було можна, бо був неозброєний. Сам Почаївський монастир був обнесений тільки грубим дерев`яним частоколом. Здібніші й здоровші з монахів та з народу стали до оборони своєї Святині, хто з чим міг. Ігуменом був Феодосій Левицький.
А рятунку ні звідки не було — козаки гетьмана Дорошенка стояли під Чигирином, а поляки боронили Варшаву.
Турки зловили таки двох монахів і вбили їх. Усі ті, хто не міг боронити монастиря, безперервно молилися в Св. Троїцькім соборі перед чудотворним образом Божої Матері та перед мощами преподобного Іова, бо тепер тільки вони були оборонцями безборонного монастиря…
Монахи й народ завзято боролися і так минули два дні, 20 і 21 липня 1675 року. Настала третя ніч, з 22 на 23 липня — на цей час хан Нурредин призначив генеральний штурм Почаївського монастиря. Усі подесятерили свою ревність: молодші монахи з народом біля частоколу, а решта — в молитвах у соборі.
I ось почався акафист до Пресвятої Богородиці. Хор і всі люди зо слізьми заспівали: «Непереможній воєводині, як від злого врятовані, пісні переможні в подяку складаємо Тобі ми, слуги твої, Богородице!…» І в цей час раптом розкрилися хмари, і над собором появилася Богородиця в блискучому сяйві, оточена анголами з оголеними мечами… Праворуч при Богородиці стояв на хмарах преподобний Іов і молився до Богородиці про рятунок безборонного монастиря…
Усе це побачили турки й татари і почали безладно пускати стріли на небесне видіння, але стріли верталися назад, і били тих, хто стріляв. Перелякані вороги зрозуміли, що діється чудо, стали панічно втікати, і Почаївський монастир був урятований… Передання свідчить, що дехто з турків і татар прийняли православіє і позосталися послушниками в монастирі.
Діва Марія завжди опікунка тих, хто її благає. Чутка про це чудесне врятування Почаївського монастиря від турків і татар відразу рознеслася по всій Волині і всім підняла духа — є в нас опікунка православія й заступниця православного українського народу! На пам`ятку цього чудесного врятування Почаївського монастиря від нехристів пізніше складена була велична народна дума, яка співається й тепер:
Ой зійшла зоря вечоровая, Над Почаєвом стала…
Дума ця хвилююче змальовує і трагедію Почаївського монастиря, і чудесне заступництво Божої Матері та преподобного Іова за православну святиню. Спокійно слухати цю трагічну кантату ніхто не може…
Почаївське чудо 1675 року пізніше намальоване було в соборі на лівій стіні, а також намальоване при вході в Печерну церкву, де лежать мощі преподобного Іова.
Трохи пізніше в Почаївськім монастирі була поставлена нова церква на честь Богородиці, на пам`ятку врятування монастиря від турків та татар. Ігуменом Почаївського монастиря під час нападу турків був Феодосій Левицький.
Того ж 1675 року при облозі монастиря турками одному монахові вороги відтяли голову. Монах узяв свою голову в руки і пішов з нею в собор до ікони пресвятої Богородиці — поклав свою голову перед Нею і тоді упокоївся. Чудо це зробило на всіх величезне враження, розійшлося по всій Україні і було оспіване в народних піснях.
2 серпня 2021 року, в рамках візиту до Верховинського благочиння, в селищі Верховина, на запрошення Голови Всеукраїнського Товариства “Гуцульщина” – Стефлюка Дмитра Петровича, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан відвідав Гуцульську світлицю Музею Гуцульщини.
Cпочатку очільник Всеукраїнського Товариства “Гуцульщина” Дмитро Стефлюк розповів Преосвященному Владиці про історію створення та дільність організації.
Далі Архіпастир мав змогу побачив головну атрибутику Товариства, світлини та літературу, присвячену Гуцульщині.
Після цього Керуючого Коломийською Єпархією було нагороджено особливою та найвищою відзнакою Гуцульського регіону – «За заслуги перед Гуцульщиною».
Вручаючи високу відзнаку, Дмитро Петрович зазначив, що цієї нагороди удостоюються особливі люди, які по справжньому і дієво люблять Гуцульський край і саме такою людиною є Владика Юліан.
“Ви одухотворюєте життя Гуцульщини, дбаючи про духовність людей нашого краю та ініціюєте і беручи активну участь в багатьох різноманітних заходах, які тут відбуваються», – підкреслив Дмитро Стефлюк.
У свою чергу Владика Юліан подякував Дмитру Петровичу за високу нагороду, зазначивши, що справді надзвичайно любить Гуцульський край та його людей і надалі докладатиме максимум зусиль для духовного розвитку краю та збереження, примноження і пропагування унікальної Гуцульської культури, традицій та автентики.
Після цього Правлячий Архієрей нагородив Дмитра Петровича Подякою Єпархіального Управління та подарував пам’ятні подарунки.
На урочистому заході також були присутні: Голова Верховинської РДА Василь Петрович Бровчук та Голова Верховинської районної ради Юрій Юрійович Филипчук.
Преосвященного Владику Юліана під час відвідин Музею Гуцульщини супроводжували: митр. прот. Юрій Стефлюк, прот. Ігор Ребенчук та протодиякон Антон Трачук.
2 серпня 2021 року, з нагоди престольного свята, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан, із Архіпастирським візитом відвідав Храм Святого Пророка Іллі села Кривопілля, Верховинського благочиння, де, у співслужінні духовенства, звершив Архієрейську Божественну Літургію та Чин Малого освячення води.
На церковному подвір’ї, з хлібом-сіллю та віршованими рядками Правлячого Архієрея зустрічали чисельні парафіяни та гості Храму, а діти, встеляючи дорогу Архіпастирю пелюстками квітів, під мелодійний передзвін, провели до Святині.
У притворі Його Преосвященство зустрів настоятель Храму прот. Петро Якіб’юк та запросив очолити святкове богослужіння.
Архіпастирю за Божественною Літургією співслужили: благочинний Верховинського благочиння, настоятель Храму Святої Тройці села Ільці митр. прот. Дмитро Михавків; настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці селища Верховина митр. прот. Юрій Стефлюк; настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці села Криворівня митр. прот. Іван Рибарук; прот. Степан Палько (Львівсько-Сокальська Єпархія); настоятель Храму Перенесення мощей Святителя Миколая села Бережниця та Храму Святого Великомученика Іоана Сучавського села Криворівня (присілок Устя) прот. Ігор Ребенчук; настоятель Храму Святого Пророка Іллі села Кривопілля прот. Петро Якіб’юк; настоятель Храму Вознесіння Господнього села Чорна Річка та Храму Чуда Архістратига Михаїла села Замагора прот. Володимир Максим’юк; ієрей Степан Будзан та протодиякон Антон Трачук.
Також на святковому богослужінні молились поважні гості: Голова Верховинської районної державної адміністрації Василь Петрович Бровчук, Голова Верховинської районної ради Юрій Юрійович Филипчук, перша заступниця голови Верховинської РДА Світлана Ярославівна Уржеджук, староста села Кривопілля Юрій Юрійович Стефурак, депутати Верховинської районної ради та місцевих територіальних громад.
Торжественне богослужіння своїм співом супроводжував парафіяльний Хор Храму Святого Лазаря міста Львів під керівництвом регента Володимира Степановича Заборовського.
Після відпусту Єпископ Юліан звернувся до присутніх зі словами зворушливої проповіді, в якій зазначив, що Пророк Ілля добре знаний і по-особливому шанований в Україні не лише православними, але й представниками інших конфесій, а в світі – навіть різними релігіями.
Преосвященний Владика пояснив цей феномен особливої любові до Пророка, підкреслюючи, що ревність у служінні Єдиному Богу і сила духу Пророка – чесноти, які приваблюють і закликають до наслідування інших.
Також Архіпастир розповів про ключові й важливі моменти з життя Святого, зазначивши, що Пророк Ілля отримав нове й дивне для Старого Завіту Одкровення про Бога, як про люблячого, лагідного і милосердного Отця, а не жорстокого і грізного Суддю, який лише карає.
Далі Його Преосвященство привітав настоятеля та релігійну громаду із престольним святом, побажавши завжди перебувати під молитовним заступництвом Святого Пророка Іллі та наслідуючи його великі чесноти.
Далі, з благословення Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, Преосвященний Владика Юліан нагородив настоятеля та релігійну громаду Храму Благословенними Митрополичими Першосвятительськими Грамотами.
Подяки Єпархіального Управління із рук Його Преосвященсттва отримали: Спіндзак Василь Іванович, Стефурак Ярослав Іванович, Дутчак Ярослав Іванович, Рибак Володимир Федорович, Храпчук Ірина Володимирівна та Заборовський Володимир Степанович.
У свою чергу отець Петро подякував Владиці Юліану за візитацію, свято молитви, повчальні слова проповіді, зазначивши що Його Преосвященство, як послідовник святих Апостолів, з великим достоїнством несе нелегкий хрест Архієрейського служіння, мудро дбаючи про ввірену йому Богом паству, завдяки чому є прикладом для духовного наслідування духовенству та вірним.
На знак своєї синівської поваги та любові настоятель Храму подарував Владиці святу просфору та букет білих троянд.
Завершилось урочисте богослужіння уставним Многоліттям, Чином Малого освячення води та Хресним ходом довкола Храму.
