24 грудня 2022 року, на площі “Відродження” міста Коломиї, відбулась традиційна зустріч Вифлеємського вогню миру та відкриття Різдвяної шопки.
В урочистому заході взяв участь Керуючий Коломийською Єпархією, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан.
На початку до слова та благословення запросили Преосвященного Владику Юліана. Звертаючись до присутніх, Його Преосвященство наголосив, що 25-го грудня Різдво Христове святкує Західна Церква і ще десять Помісних Православних Церков.
Також Архіпастир зазначив, цього року Різдво Христове для українців є особливим, адже святкувати його ми будемо під час війни.
Владика Юліан закликав пам’ятати, що з приходом у світ Спасителя подолане найбільше зло – смерть, тому страх вже немає влади над християнами.
Далі відбулась урочиста церемонія передачі Вифлеємського вогню від дітей скаутської організації “Пласт” Коломийському міському голові Богдану Станіславському.
Продовжився захід культурно-мистецькою програмою.
Преосвященного Владику Юліана на урочистому заході супроводжував протодиякон Антон Трачук.
24 грудня 2022 року, Преосвященний Владика Юліан разом із Коломийським міським головою Богданом Станіславським із Різдвяними подарунками відвідав воїнів, які проходять лікування у закладах медицини міста Коломиї.
Спочатку Єпископ Юліан побував у комунальному некомерційному підприємстві “Обласний госпіталь ветеранів війни Івано-Франківської обласної ради”.
Перед тим, як провідати в палатах військовослужбовців, Його Преосвященство та міський Голова Богдан Станіславський поспілкувались із директором медичного закладу Володимиром Федоришиним, медпрацівниками та медперсоналом. Володимир Євгенійович розповів гостям про діяльність медичного закладу та показав нове медичне обладнання.
Після цього Керуючий Коломийською Єпархієюпоспілкувався із військовослужбовцями, подякував їм за подвиг в захисті нашої Держави та привітав із Новим Роком та святом Різдва Христового.
Кожен військовий отримав смачні традиційні Різдвяні гостинці та збірки колядок.
Після відвідин госпіталю Єпископ Юліан побував у комунальному некомерційному підприємстві “Коломийська центральна районна лікарня” Коломийської міської ради, де також поспілкувався із медпрацівниками та персоналом, відвідав військовослужбовців, привітав їх зі святом та разом з міським головою вручив різдвяні подарунки.
Владику Юліана під час відвідин медзакладів супроводжував протодиякон Антон Трачук.
Православна Церква Кіпру офіційно повідомила про обрання Предстоятеля. Новим архиєпископом Кіпру обрано митрополита Пафського Георгія.
Процес голосування відбувся 24 грудня після завершення Літургії в каплиці апостола Варнави на території архиєпархії, передає orthodoxtimes.com
Після завершення голосування та обрання архиєпископа дзвони старого собору Святого Іоанна радісно б’ють.
За інформацією кіпрських ЗМІ, митрополит Пафський Георгій набрав 11 голосів, митрополит Лімасольський Афанасій отримав 4 голоси, при цьому був і чистий бюлетень.
Майбутній предстоятель народився 25 травня 1949 року в Ларнаці (Кіпр). З 1976 до 1980 року навчався на богословському факультеті Афінського університету. Після закінчення навчання в Афінському університеті стажувався в Англії.
17 травня 1985 року архієпископом Кіпрським Хризостомом I висвячений у сан пресвітера зі зведенням у сан архімандрита.
1994 року був призначений секретарем Священного Синоду Кіпрської Православної Церкви. Паралельно зі служінням у Священному Синоді отець Георгій викладав хімію у середній школі.
24 квітня 1996 року був обраний хорєпископом Арсінойським, вікарієм Пафської митрополії. Його архієрейська хіротонія відбулася 26 травня 1996 року. 29 грудня 2006 року рішенням Священного Синоду хорєпископа Георгія було одноголосно обрано митрополитом Пафським. Зведення його на кафедру відбулося наступного дня.
Попередній архиєпископ Кіпру Хризостом II помер 7 листопада на 82-му році життя.
23 грудня 2022 р. у Білоберізькій громаді розпочала роботу нова поліцейська станція, яка знаходиться на базі Центру безпеки у с. Яблуниця. На запрошення голови Білоберізької територіальної громади Дмитра Іванюка, участь в урочистому відкритті з благословення Керуючого Коломийською Єпархією Преосвященного Єпископа Юліана взяв настоятель Храму Чуда Архістратига Михаїла в Хонах села Черемошна митр.прот. Василь Попадюк. На урочистому відкритті осередку також були присутні : голова районної державної адміністрації, начальник військової адміністрації Василь Бровчук, начальник Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області Сергій Безпалько, його заступник Остап Білейчук, начальник Верховинського відділення поліції Богдан Сокол, голова районної ради Юрій Філипчук, старости сіл Білоберізької територіальної громади, депутати та місцеві жителі. На початку заходу отець Василь освятив новий транспортний засіб, побажав плідної праці на ниві збереження законності та правопорядку. Далі до слова були запрошені посадові особи . Керівниками було зазначено у важливості відкриття даної станції на теренах району і громад зокрема. Зазначимо, що «Сучасна Поліцейська станція відкрита в рамках проєкту «Поліцейський офіцер громади». Даний проєкт вже успішно впроваджується на території України та Прикарпаття зокрема.
22 грудня 2022 року, з нагоди престольного свята, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан із Архіпастирським візитом відвідав Храм Зачаття Святою Праведною Анною Пресвятої Богородиці селища Верховина, Верховинського благочиння, де, у співслужінні духовенства, звершив першу Архієрейську Божественну Літургію українською мовою, читання Акафіста та Чин Малого освячення води.
Керуючого Коломийською Єпархією з короваєм, квітами та віршованими привітаннями зустрічали чисельні парафіяни й гості Храму та, під мелодійний передзвін, провели до Святині.
У притворі Храму Преосвященного Владику зустрів настоятель Храму прот. Ігор Рибенчук та запросив очолити святкове богослужіння.
Правлячому Архієрею за торжественною Божественною Літургією співслужили: благочинний Верховинського благочиння, настоятель Храму Святої Трійці села Ільці митр. прот. Дмитро Михавків; настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці селища Верховина митр. прот. Юрій Стефлюк; настоятель Храму Покрови Пресвятої Богородиці села Красник митр. прот. Юрій Мануляк; настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці села Криворівня митр. прот. Іван Рибарук; настоятель Храму Архістратига Михаїла села Стебні прот. Михайло Ливак; настоятель Храму Зачаття Праведною Анною Пресвятої Богородиці селища Верховина прот. Ігор Рибенчук; настоятель Храму Чуда Архістратига Михаїла села Замагора та Храму Вознесіння Господнього села Чорна Річка прот. Володимир Максим’юк; настоятель Храму Святого Пророка Іллі села Кривопілля прот. Петро Якіб’юк; настоятель Храму Перенесення мощей Святителя Миколая Чудотворця села Бережниця та Храму Святого Великомученика Іоана Сучавського присілка Устя ієрей Борис Мних та протодиякон Антон Трачук.
За урочистим богослужінням також молились: Голова Верховинської районної військової адміністрації Василь Петрович Бровчук та Голова Верховинської районної ради Юрій Юрійович Філипчук, Голова Верховинської селищної ради Василь Миколайович Мицканюк та депутат Верховинської районної ради Андрій Михайлович Сухарчук.
Урочисте богослужіння своїм співом супроводжував церковний хор Храму Святої Тройці села Ільці під керівництвом Володимира Богдановича Дутчака.
На Малому вході, з благословення Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, Його Преосвященство нагородив прот. Ігоря Рибенчука правом носіння Митри.
Після відпусту Єпископ Юліан виголосив повчальну проповідь, в якій зазначив: “Сьогодні всі ми щиро дякуємо Господу Богу за можливість переступити поріг цієї Святині та спільно об’єднатися навколо Престолу Божого та пригадати собі, що ми – єдиний народ, у нас спільна історія і ми дякуємо Богові навіть за ті випробовування, які переживаємо… Я щиро співчуваю тим, які сьогодні втрачають найрідніших. Можливо багато людей повторюють для вас слова: “не плач”, як колись перед наїнською вдовою, але ми не знайдемо достойних слів розради й підтримки, а тому просимо у Бога, щоб Він дарував тим, хто має втрати, свою підтримку і любов… Потрібно пам’ятати, що для Бога немає померлих, а для нього всі є живими”.
Архіпастир також подякував релігійній громаді Храму за доленосне та виважене рішення про приєднання до Православної Церкви України навесні цього року: “Сьогодні ми єднаємось навколо нашої Єдиної Помісної Православної Церкви. Нам усім належить її будувати і наповнювати. Нам також потрібно віру, традиції, обряди передавати нашим наступним поколінням. Тож сьогодні молімося до святих і праведних Якима і Анни, щоб за їхніми молитвами, Господь зміцнив наші сім’ї і родини та, щоб у них правильно виховувалося нове покоління українців”.
Далі Архіпастир привітав настоятеля та релігійну громаду Храму із престольним святом, а настоятеля ще й з отриманням найвищої богослужбової нагороди.
У свою чергу настоятель Храму митр. прот. Ігор Рибенчу висловив вдячність Архіпастирю за візитацію, щиру молитву, мудрі слова повчання та вручив святу просфору та букет білих троянд.
Завершилось торжественне богослужіння уставним Многоліттям, Чином Малого освячення води та Хресним ходом довкола Храму.
19 грудня 2022 року, з нагоди престольного свята та 100-літнього Ювілею Святині, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан із Архіпастирським візитом відвідав Храм Перенесення мощей Святителя Миколая Чудотворця села Бережниця, Верховинського благочиння, де, у співслужінні духовенства, звершив Архієрейську Божественну Літургію, читання Акафіста, Чин Малого освячення води та очолив Панахиду за спокій душ усіх фундаторів та будівничих Храму.
Правлячого Архієрея з трембітами, короваєм, квітами та віршованими привітаннями зустрічали чисельні парафіяни й гості Храму та, під мелодійний передзвін, провели до Святині.
У притворі Храму Архіпастиря зустрів настоятель Храму ієрей Борис Мних та запросив очолити торжественне богослужіння.
Керуючому Коломийською Єпархією за святковим богослужінням співслужили: настоятель Храму Святої Тройці та Храму Святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії села Шепіт митр. прот. Іван Петращук; настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці селища Верховина митр. прот. Юрій Стефлюк; настоятель Храму Святителя Миколая Чудотворця села Стебні прот. Михайло Ливак; настоятель Храму Зачаття Праведною Анною Пресвятої Богородиці селища Верховина прот. Ігор Рибенчук; настоятель Храму Святого Пророка Іллі села Кривопілля прот. Петро Якіб’юк; настоятель Храму Перенесення мощей Святителя Миколая Чудотворця села Бережниця та Храму Святого Великомученика Іоана Сучавського присілка Устя ієрей Борис Мних та протодиякон Антон Трачук.
За урочистим богослужінням також молились: Голова Верховинської районної військової адмінстрації Василь Петрович Бровчук та Голова Верховинської районної ради Юрій Юрійович Філипчук.
На Малому вході Правлячий Архієрей нагородив ієрея Бориса Мниха правом носіння Камілавки.
Після відпусту Єпископ Юліан виголосив повчальну проповідь, в якій зазначив: “Сьогодні великий Святитель Церкви Христової Миколай, Архієпископ Мир Лікійських зібрав нас усіх у свій Храм на спільну Божественну Літургію… Попри те, що в цей час наша Держава та наш народ через війну терпить великі випробовування; гинуть люди а ворог руйнує все, що віками будували, що любили й до чого прагнули; ми зібралися тут, щоб насолодитися тим вічним, тим що не може ворог відібрати, знищити, те, що не може стерти ніхто з нашої душі й серця… Ми сьогодні відчуваємо особливу благодать і присутність між нами нашого Небесного Творця”…
Далі Архіпастир привітав настоятеля та релігійну громаду Храму із престольним святом та 100-літнім Ювілеєм, відзначивши їхню ревну любов до Святині, а ієрея Бориса Мниха – ще й з отриманням високої богослужбової нагороди.
Далі, з благословення Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, Його Преосвященство нагородив релігійну громаду Храму Благословенною Митрополичою Першосвятительською Грамотою.
Подяки Єпархіального Управління із рук Архіпастиря отримали: Словак Михайло Михайлович, Тинкалюк Михайло Михайлович, Галамасюк Микола Миколайович, ГаламасюкВасилина Юріївна, Зеленчук Марія Миколаївна, Галамасюк Іван Васильович, Галамасюк Микола Юрійович, Словак Михайло Іванович, Могорук Михайло Васильович, Словак Микола Миколайович, Словак Василь Миколайович, Словак Іван Іванович, Іванюк Федір Онуфрійович, Прокоп‘юк Василь Михайлович, Пітиляк Василь Іванович, Коцулим Володимир Якович, Галамасюк Микола Юрійович, Словак Іван Михайлович, Гутинюк Юрій Дмитрович, Юсипчук Микола Васильович, Білак Василь Миколайович, Рибенчук Василь Миколайович, Дячук Іван Григорович, Зеленчук Михайо Васильович, Словак Василь Миколайович, Словак Петро Миколайович, Медвідчук Іван Петрович, Харук Петро Іванович, Галамасюк Василь Іванович, Юсипчук Василина Миколаївна, Словак Світлана Миколаївна та Галамасюк Ганна Юріївна.
Також Владика Юліан подарував Голові Верховинської районної військової адміністрації Василю Петровичу Бровчуку унікальну ікону ручної роботи з частинкою ризи-мощовика – копію ікони Святителя Василія Великого, яка зберігається у Кафедральному Соборі Преображення Господнього міста Коломиї.
У свою чергу настоятель Храму ієрей Борис Мних висловив вдячність Архіпастирю за візитацію, щиру молитву, мудрі слова повчання та вручив святу просфору та букет білих троянд. Також священик передав Преосвященному Владиці частичку мощей Святого Миколая Чудотворця, які зберігаються в місцевій Святині.
Завершилось урочисте богослужіння уснавним Многоліттям, читанням Акафіста Святителю Миколаю, Чином Малого освячення води та Хресним ходом довкола Храму.
Святитель Миколай народився в другій половині Ш століття в місті Патари, області Лікії у Малій Азії. Батьки його Феофан і Нонна були із шляхетського роду і вельми заможні, що не заважало їм бути благочестивими християнами, милосердними до бідних і ревними до Бога.
До глибокої старості вони не мали дітей; в непристанній гарячій молитві вони просили Всевишнього дати їм сина, обіцяючи присвятити його служінню Богу. Молитва їх була почута: Господь дарував їм сина, який при святому хрещенні отримав ім’я Микола, що означає по-грецьки – «перемагаючий народ».
Вже в перші дні свого дитинства святитель Миколай показав, що він призначений на особливе служіння Господу. Зберігся переказ, що під час хрещення, коли обряд був дуже тривалим, він, ніким не підтримуваний, простояв у купелі протягом трьох годин. З перших же днів святитель Миколай почав сурове подвижницьке життя, якому залишився вірним до гробу.
Вся незвичайна поведінка дитини показувала батькам, що він стане великим Угодником Божим, тому вони звернули особливу увагу на його виховання і постаралися, перш за все навіяти синові істини християнства і направити його на праведне життя. Отрок незабаром збагнув, завдяки багатим обдаруванням, керований Святим Духом, книжкову премудрість.
Встигаючи у вченні, отрок Микола встигав також і в благочестивому житті. Його не займали порожні розмови однолітків: заразливий приклад товариства, що веде до чого-небудь худого, йому був чужий.
Уникаючи суєтних гріховних розваг, отрок Микола відрізнявся зразковою чистотою і уникав будь-яких нечистих помислів. Майже весь час він проводив у читанні Святого Письма, в подвигах посту і молитві. До храму Божого плекав таку любов, що проводив там іноді цілі дні і ночі в богомисленній молитві і читанні божественних книг.
Благочестиве життя юного Миколи скоро стало відоме всім жителям міста Патари. Єпископом в цьому місті був його дядько, на ім’я теж Микола. Помітивши, що племінник виділяється серед інших молодих людей чеснотами і суворим подвижницьким життям, він став умовляти батьків віддати його на служіння Господу. Вони охоче погодилися, тому що ще перед народженням сина дали таку обітницю. Дядько єпископ посвятив його в пресвітера.
При вчиненні над святителем Миколою Таїнства священства, єпископ, повний Духа Святого, пророче передбачив народу велике майбутнє Угодника Божого: «Ось, братіє, я бачу нове сонце, що сходить над кінцями землі, яке з’явиться розрадою для всіх сумних.Блаженно то стадо, яке удостоїться мати такого пастиря! Добре він буде пасти душі заблукавших, кормлячи їх на пасовищі благочестя; і всім, що знаходяться в бідах, з’явиться теплим помічником! »
Прийнявши сан священика, святитель Миколай став проводити ще більш суворе подвижницьке життя. По глибокому смиренню він здійснював свої духовні подвиги наодинці. Але Промислом Божим завгодно було, щоб добродійне життя святителя направлялоі інших на шлях істини.
Дядько єпископ відправився до Палестини, а управління своєю єпархією доручив своєму племіннику пресвітеру. Він всією душею віддався виконанню обов’язків єпископського управління.Багато добра зробив він своїй пастві, проявляючи широку благодійність. До того часу батьки його померли, залишивши йому багату спадщину, яка він використав на надання допомоги незаможним. Наступний випадок свідчить, до того ж, про його крайньому смиреннісь. У Патарі жив один бідний чоловік, у якого було три дочки красуні. Він був настільки бідний, що йому ніна що було видати заміж своїх дочок. До чого може довести потреба людини, недостатньо перейнятої християнською свідомістю!
Нещасного батька нужда призвела до жахливої ??думки – пожертвувати честю своїх дочок і з їх краси отримати кошти, необхідні для їх приданого.
Але, на щастя, в їхньому місті був добрий пастир, святитель Миколай, пильно стежив за потребами своєї пастви. Отримавши від Господа одкровення про злочинний намір батька, він вирішив позбавити його від тілесних злиднів, щоб тим самим врятувати його сімейство від духовної загибелі. Він задумав надати благодіяння так, щоб ніхто не знав про нього, як про благодійника, не знав навіть той, кому він зробив добро.
Узявши великий вузол із золотом, опівночі, коли всі спали і не могли його бачити, він підійшов до хатини нещасного батька і через вікно кинув всередину золото, а сам поспішно повернувся додому. На ранок батько знайшов золото, але не міг відати, хто був його таємним благодійником. Вирішивши, що Сам Промисел Божий послав йому цю допомогу, він подякував Господу і незабаром зміг видати заміж старшу дочку.
Святитель Микола, коли побачив, що його благодіяння принесло належний плід, вирішив довести його до кінця. В одну з таких ночей він також таємно кинув через вікно в хатину бідняка другий мішок із золотом.
Батько незабаром видав заміж і другу дочку, твердо сподіваючись, що Господь таким же чином надасть милість і третій дочці. Але він вирішив будь-що-будь дізнатися свого таємного благодійника і гідно подякувати йому. Для цього він не спав ночей, вичікуючи його приходу.
Не довго йому довелося чекати: скоро прийшов і втретє добрий пастир Христовий. Почувши дзвін впавшого золота, батько поспішно вийшов з дому і наздогнав свого таємного благодійника. Упізнавши, у ньому святителя Миколи, він упав до його ніг, цілував їх і дякував йому як визволителя від духовної загибелі.
Після повернення дядька з Палестини, святитель Миколай сам зібрався туди ж. В дорозі на кораблі він проявив дар глибокого прозріння і чудотворення: провістив наступаючу жорстоку бурю і силою своєї молитви усмирив її. Незабаром тут же на кораблі він зробив велике диво, воскресивши юнака матроса, який впав зі щогли на палубу і розбився на смерть. У дорозі вони часто прибували до берега. Святитель Микола скрізь доклав турботи до лікування недуг місцевих жителів: одних зцілював від невиліковних хвороб, з інших виганяв злих духів, іншим, нарешті, подав розраду в скорботі.
Після прибуття до Палестини, святитель Миколай оселився неподалік від Єрусалиму в селищі Бейт-Жала (біблійна Ефраффа), яке знаходиться на шляху до Віфлеєму. Всі мешканці цього благословенного села – православні; там знаходяться дві православні церкви, з яких одна, в ім’я святителя Миколая, побудована на тому місці, де колись проживав святитель в печері, яка є тепер місцем поклоніння.
Є переказ, що під час відвідин святих місць Палестини, святитель Ніколай побажав одного разу вночі помолитися в храмі, підійшов до дверей, закритих на замок, і двері Чудною Силою самі відчинилися, щоб Обранець Божий міг увійти до храму і виконати благочестиве бажання своєї душі.
Запалавши любов’ю до Божественного Чоловіколюбця, святитель Миколай забажав назавжди залишитися в Палестині, віддалитися від людей і таємно подвізатись перед Небесним Отцем.
Але Господь захотів, щоб такий світильник віри не залишався під спудом у пустелі, але щоб яскраво освітлював Лікійську країну. І ось, по сходженню звише, благочестивий пресвітер повернувся на батьківщину.
Бажаючи віддалитися від суєти мирської, святитель Миколай відправився не в Патари, а в Сионскую обитель, засновану його дядьком єпископом, де він був прийнятий братією з великою радістю. У тихому самоті чернечої келії він думав залишитися на все життя. Але настав час, коли великий Угодник Божий повинен був виступити верховним керівником Лікійської Церкви, щоб просвіщати людей світлом євангельського вчення і своїм доброчесним життям.
Одного разу, стоячи на молитві, він почув голос: «Миколо! Ти повинен вступити на служіння народу, якщо хочеш отримати вінець від Мене! »
Священний жах обгорнув пресвітера Миколая: що саме велить зробити йому чудовий голос? «Микола! Ця обитель не та нива, на якій можеш ти принести очікуваний Мною від тебе плід. Іди звідси і піди у світ, до людей, щоб прославилося в тобі Ім’я Моє! »
Підкоряючись цьому велінню, святитель Миколай пішов з обителі і місцем проживання обрав не своє місто Патари, де всі його знали і надавали йому почесті, а велике місто Міри, столицю і митрополію Лікійської землі, де, ніким не знаний, він міг швидше уникнути мирської слави . Жив він як жебрак, не мав де прихилити голову, але неминуче відвідував усі церковні служби. Наскільки Угодник Божий смиряв себе, настільки Господь, що принижує гордих і підносить смиренних, підніс його. Помер архієпископ всій Лікійської країни Іоанн. Для обрання нового архієпископа зібралися в Міри всі місцеві архієреї. Багато було запропоновано до обрання розумних і чесних людей, але загальної згоди не було. Господь обіцяв для заняття цієї посади більш достойного чоловіка, ніж ті, які знаходилися в їх середовищі. Єпископи старанно молилися Богу, просячи вказати особу найбільш гідну.
Одному з найстаріших єпископів з’явився у видінні чоловік, осяяний неземним світлом, і повелів у цю ніч стати у притворі храму і помітити, хто перший прийде до храму на ранкове богослужіння: це і є угодний Господу чоловік, якого єпископи повинні поставити своїм архієпископом; відкрито було і ім’я його – Микола.
Отримавши це божественне одкровення, старець єпископ повідомив про нього іншим, які, в сподіванні милості Божої, ще посилили свої молитви.
З настанням ночі старець єпископ став у притворі храму, чекаючи прибуття обранця. Святитель Микола, вставши з півночі, прийшов до храму. Його зупинив старець і спитав його ім’я. Він тихо і скромно відповів: «Називаюся я Микола, раб святині твоєї, владико!»
По глибокому смиренню прибулого, старець переконався, що він і є обранець Божий. Він узяв його за руку і повів на собор єпископів. Всі з радістю прийняли його, і поставили на середину храму. Незважаючи на нічний час, звістка про чудесне обрання рознеслася по місту; зібралося багато народу. Старець єпископ, сподобився бачення, звернувся до всіх із словами: «Прийміть, браття, свого пастиря, якого помазав для вас Святий Дух і якому він доручив управління ваших душ. Не людський собор, а Суд Божий поставив його.Ось тепер ми маємо того, кого чекали, прийняли і знайшли, кого шукали.Під його мудрим керівництвом ми сміливо можемо сподіватися предстати перед Господом в день Його слави і суду! »
При вступі в управління Мірлікійською єпархією, святитель Миколай сказав сам до себе: «Тепер, Микола, твій сан і твоя посада вимагають від тебе, щоб ти цілком жив не для себе, а для інших!»
Тепер він не став приховувати свої добрі справи для блага пастви і для прославлення імені Божого; але був, як завжди, лагідний і смиренний духом, незлоблів серцем, чуждий всякої зверхності і своєкорисливості; дотримувався сувору помірність і простоту: носив простий одяг, їв пісну їжу раз на добу – ввечері. Цілий день великий архіпастир творив справи благочестя і пастирського служіння. Двері його дому були відкриті для всіх: кожного він приймав з любов’ю і привітністю, будучи для сиріт батьком, для жебраків – живильником, для плачучих – утішником, для утисків – заступником. Паства його процвітала.
Але наближалися дні випробувань. Церква Христова піддалася гонінням імператора Діоклетіана (285-30 рр..). Храми руйнувалися, божественні і богослужбові книги спалювалися, єпископи і священики закривались в темниці і віддавалися тортурам. Всі християни піддавалися усіляким образам і мукам.Гоніння дійшло і до Лікійської Церкви.
Святитель Миколай в ці важкі дні підтримував у вірі свою паству, голосно і відкрито проповідуючи ім’я Боже, за що був кинутий у темницю, де не переставав зміцнювати віру серед ув’язнених і стверджував їх в міцному сповіданні Господа, щоб вони були готові постраждати за Христа.
Наступник Діоклетіана Галерій припинив гоніння. Святитель Микола, після виходу з в’язниці, знову зайняв Мірлікійську кафедру, і з ще більшою ревністю віддався виконанню своїх високих обов’язків. Він прославився особливо ревнощами за твердження Православної віри та викорінення язичництва і єресей.
Особливо сильно постраждала Церква Христова на початку IV століття від єресі Арія. (Він відкидав божество Сина Божого і не визнавав Його Єдиносущним Отцу.)
Бажаючи встановити в стаді Христовому мир, приголомшений єрессю Аріївського псевдовчення. Рівноапостольний імператор Костянтин скликав Перший Вселенський Собор 325 року в Нікеї, де під головуванням імператора зібралися триста вісімнадцять архієреїв; тут було піддано осуду вчення Арія та його послідовників.
Особливо відзначились на цьому Соборі святитель Афанасій Олександрійський і святитель Миколай. Інші святителі захищали Православ’я з допомогою своєї освіти. Святитель Микола ж захищав віру самою ж вірою – тим, що всі християни, починаючи з апостолів, вірили в Божество Ісуса Христа.
Є переказ, що під час одного із соборних засідань, не стерпівши богохульства Арія, святитель Микола вдарив цього єретика по щоці. Отці Собору визнали такий вчинок надмірністю ревнощів, позбавили святителя Миколи переваги його архієрейського сану – омофору та й віддали його в тюремну вежу. Але незабаром вони переконалися в правоті святителя Миколи, тим більше, що багато з них мали бачення, коли перед їх очима Господь наш Ісус Христос подав святителю Миколі Євангеліє, а Пресвята Богородиця поклала на нього омофор. Вони звільнили його з ув’язнення, повернули йому його колишній сан і прославили його як великого Угодника Божого.
Місцевий переказ Нікейскої Церкви не тільки вірно зберігає пам’ять про святителя Миколая, але і різко виділяє його з числа трьохсот вісімнадцяти отців, яких вважає всіх своїми покровителями. Навіть турки-мусульмани мають глибоку повагу до святителя: у вежі вони до цього часу дбайливо зберігають ту темницю, де був ув’язнений цей великий муж.
Після повернення з Собору святитель Миколай продовжував свою доброчинну пастирську діяльність із влаштування Церкви Христової: стверджував у вірі християн, звертав до істинної віри язичників і повчав єретиків, рятуючи тим їх від загибелі.
Піклуючись про духовні потреби своєї пастви, святитель Миколай не нехтував задоволенням їх тілесних потреб. Коли в Лікії настав голод, великий, добрий пастир, щоб врятувати голодуючих, створив нове диво: один торговець навантажив великий корабель хлібом і напередодні відплиття кудись на захід побачив уві сні святителя Миколая, який наказав йому доставити весь хліб у Лікію, бо він купує у нього весь вантаж і дає йому в завдаток три золоті монети. Прокинувшись, купець був дуже здивований, знайшовши затиснутими у себе в руці дійсно три золоті монети. Він зрозумів, що це було веління згори, привіз хліб у Лікію, і голодуючі були врятовані. Тут він розповів про бачення, і громадяни за його опису впізнали свого архієпископа.
Ще за життя свого святитель Миколай прославився як умиротворець ворогуючих, захисник безневинно засуджених і рятівник від марної смерті.
При царюванні Костянтина Великого в країні Фрігії спалахнув заколот. Для його упокорення цар послав туди військо під начальством трьох воєвод: Непотіана, Урса і Ерпіліона. Кораблі їх прибило бурею до берегів Лікії, де їм довелося стояти довго. Припаси виснажилися, – стали грабувати населення, яке чинило опір, причому сталася жорстока сутичка біля міста Плакомат. Дізнавшись про це, святитель Миколай особисто прибув туди, припинив ворожнечу, потім разом з трьома воєводами відправився у Фрігію, де добрим словом і умовлянням, без застосування військової сили, приборкав заколот. Тут йому повідомили, що під час його відсутності з міста Міри тамтешній градоправитель Євстафій невинно засудив на смертну кару трьох громадян, обмовлених ворогами.Святитель Микола поспішив у Міри і з ним – троє царських воєвод, яким дуже полюбився цей добрий архієрей, що зробив їм велику послугу.
У Міри прибули вони в самий момент страти. Кат уже заносив меч, щоб обезголовити нещасних, але святитель Миколай владною рукою вириває у нього меч, і керує звільнити невинно засуджених. Ніхто з присутніх не наважився противитися йому: всі зрозуміли, що коїться воля Божа. Троє царських воєвод дивувалися цьому, не підозрюючи, що незабаром і їм самим знадобиться чудове заступництво святителя.
Повернувшись до двору, вони заслужили шану і прихильність царя, чим викликали заздрість і ворожнечу з боку інших царедворців, які обмовили перед царем цих трьох воєвод, ніби вони намагалися захопити владу. Заздрісні наклепники зуміли переконати царя: троє воєвод були ув’язнені до в’язниці й засуджені на смерть. Тюремний сторож попередив їх, що страта повинна відбутися на інший день. Безневинно засуджені стали гаряче молитися Богові, просячи заступництва через святителя Миколая. У ту ж ніч Угодник Божий явився у сні цареві і владно зажадав звільнення трьох воєвод, погрожуючи підняти заколот і позбавити царя влади.
«Хто ти, що смієш вимагати та погрожувати царю?»
«Я – Микола, Мир Лікійських Архієпископ!» Прокинувшись, цар став роздумувати про цей сон. У ту ж ніч святитель Миколай з’явився також начальнику міста Евлавію і зажадав звільнення невинно засуджених. Цар закликав до себе Евлавія, і дізнавшись, що і він мав таке ж бачення, велів привести трьох воєвод.
«Яке чаклунство робите ви, щоб давати мені і Евлавію бачення уві сні?» – запитав цар і розповів їм про явище святителя Миколая. «Ми не робимо ніякого чаклунства, – відповідали воєводи, – але самі раніше були свідками, як цей архієрей врятував у Мирах невинних людей від смертної кари!» Цар велів розглянути їх справу і, переконавшись в їх невинності, відпустив.
Святитель під час свого життя надавав допомогу людям, навіть зовсім його не знавших.Одного разу корабель, що плив з Єгипту в Лікію, був застигнутий найсильнішою бурею.Зірвало на ньому вітрила, зламало щогли, хвилі готові були поглинути корабель приречений на неминучу загибель. Ніякі сили людські не могли їй запобігти. Одна надія – просити допомоги у святителя Миколая, якого, щоправда, жоден з цих моряків ніколи не бачив, але всі знали про його чудове заступництво. Гинучі моряки стали гаряче молитися, – і ось святитель Миколай з’явився на кормі біля керма, став керувати кораблем і благополучно привів його в гавань.
Зверталися до нього не тільки віруючі, але і язичники, і святитель відгукувався своєю незмінною чудесною допомогою всім, які шукали її. У спасаючих ним від тілесних бід він викликав каяття у гріхах і бажання виправити своє життя.
За словами святого Андрія Критського, святитель Миколай являся до людей, обтяжених різними лихами, подавав їм допомогу і рятував їх від смерті: «Своїми справами і добродійним життям святитель Миколай сяяв у Мирах, як зірка ранкова серед хмар, як місяць найкрасивіший у повному місяці своєму. Для Церкви Христової він був яскраво сяючим сонцем, прикрашав Її, як лілія при джерелі, був для в Неї миром запашним! »
До глибокої старості сподобив Господь дожити Свого великого Угодника. Але настав час, коли і він повинен був віддати загальний борг людського єства. Після нетривалої хвороби він мирно помер 6 грудня 342 року, і був похований в соборній церкві міста Мири.
За життя свого святитель Миколай був благодійником роду людського, не перестав він ним бути і після своєї смерті. Господь сподобив його чесне тіло нетління і особливої ??чудотворної сили. Мощі його почали – і продовжують донині – виділяти запашне миро, володіюче даром чудотворення.
Минуло сімсот з лишнім років після смерті Угодника Божого. Місто Міри і вся Лікійська країна були зруйновані сарацинами.Руїни храму з гробницею святителя були в запустінні і охоронялися лише кількома благочестивими ченцями.
У 1087 році святитель Миколай явився у сні одному апулійському священику міста Барі (у південній Італії) і наказав перенести його мощі до цього міста.
Пресвітери і знатні городяни спорядили для цієї мети три кораблі і під виглядом торговців вирушили в дорогу. Ця обережність була потрібна для того, щоб приспати пильність венеціанців, які, довідавшись про приготування жителів Барі, мали намір їх випередити і привезти мощі святителя в своє місто.
Баряни, окружним шляхом, через Єгипет і Палестину, заходячи в порти і ведучи торгівлю, як прості купці, прибули, нарешті, в Лікійську землю. Послані розвідники повідомили, що ніякої варти біля гробниці немає і її охороняють тільки чотири старих ченця. Баряни прийшли в Мири, де, не знаючи точного місця розташування гробниці, намагалися підкупити ченців, запропонувавши їм триста золотих монет, але зважаючи на їх відмову, застосували силу: зв’язали ченців і під загрозою тортур, змусили одного легкодухого вказати їм місцезнаходження гробниці.
Чудесно збережена гробниця білого мармуру була розкрита. Вона виявилася наповненою до країв запашним миром, у якому і були занурені мощі святителя. Не маючи можливості взяти велику і важку гробницю, баряни переклали мощі в заготовлений ковчег і відправилися назад.
Подорож тривала двадцять днів, і 9 травня 1087 вони прибули до Барі. Великій святині була влаштована урочиста зустріч за участю численного духовенства і всього населення. Спочатку мощі святителя були поміщені в церкві святого Євстафія.
Безліч чудес відбувалося від них. Через два роки була закінчена і освячена нижня частина (крипт) нового храму і в ім’я Святого Миколая, спорудженого нарочито для зберігання його мощей, куди вони і були урочисто перенесені папою Урбаном Другим 1 жовтня 1089.
Верхня частина храму (базиліка) була побудована значно пізніше – 22 червня 1197.
Служба святителю, здійснююча в день перенесення його мощей з Мир Лікійських у Барград – 9 / 22 травня – була складена в 1097 році російським православним ченцем Печерської обителі Григорієм і російським митрополитом Єфремом.
Свята Церква Православна вшановує пам’ять святителя Миколая не тільки 6 грудня і 9 травня, а й щотижнево, та щочетверга, особливими піснями.
14 грудня 2022 року, в день вшанування учасників ліквідації наслідків на Чорнобильській атомній електростанції, біля пам’ятного знака “Чорнобильський Спас”, в місті Коломия, відбувся урочистий захід.
З благословення Керуючого Коломийською Єпархією, Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана у заході взяли участь: благочинний Коломийського міського благочиння митр. прот. Василь Мізюк; завідувач канцелярії Єпархіального Управління ієрей Іван Венгрин; протодиякон Антон Трачук та духовенство УГКЦ.
Розпочалося дійство покладанням квітів до пам’ятного меморіалу представниками влади.
Після цього присутнім духовенством був відслужений Молебень за здоров’я ліквідаторів Чорнобильської трагедії.
У пам’ятному заході взяли участь: Коломийський міський голова Богдан Станіславський; заступник голови Коломийської районної військової адміністрації Любов Михайлишин; директор Коломийського міського палацу культури та мистецтв “Народний дім” Мирослава Воротняк; голова Коломийської громадської організація інвалідів “Союз Чорнобиль Україна” Віктор Познік та громадськість міста.
13 грудня 2022 року, на території Гімназії села Марківка Печеніжинської ОТГ, відбулось відправлення благодійної допомоги для потреб людей на деокупованих територіях нашої Батьківщини. Свій внесок вирішили зробити учні, батьки, вчителі Марківської гімназії та мешканці села. Зібрали продукти харчування та найнеобхідніші речі, які скоро будуть відправлені на південь країни. Також діти підготували малюнки та листи для захисників з словами вдячності та побажаннями якнайшвидшої перемоги. Всі зібрані речі з благословення Керуючого Коломийською Єпархією Преосвященного Єпископа Юліана освятив настоятель місцевого Храму Введення в Храм Пресвятої Богородиці прот. Василь Ткачук та поблагословив на щасливу дорогу.
4 грудня 2022 р. у селі Торговиця Городенківської громади відбулося відкриття меморіальної дошки полеглому Герою Петру Миколайовичу Поповичу, який поклав своє життя захищаючи Україну у війні з московитами. З благословення Керуючого Коломийською Єпархією Преосвященного Єпископа Юліана освячення меморіальної дошки звершив настоятель Храму Різдва Пресвтяої Богородиці с. Торговиця прот. Ігор Івасютин. Пам’ятний знак розташований на фасаді ліцею ім.Леся Мартовича, в якому свого часу навчався військовий. Зі словами співчуття і вдячності родині Героя на відкритті звернувся перший заступник міського голови Андрій Цюмпала.
