8 березня 2023 року, у середу другого тижня Великого посту, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан, у Кафедральному Соборі Преображення Господнього міста Коломиї, у співслужінні духовенства, звершив Літургію Ранішосвячених Дарів та Подячний Молебень, молитовно відзначивши 10-ту річницю перебування на Коломийській кафедрі.
Керуючому Коломийською Єпархією за урочистим богослужінням співслужили: секретар Єпархіального Управління митр. прот. Юрій Бровчук; благочинний Верховинського благочиння митр. прот. Дмитро Михавків; благочинний Городенківського благочиння митр. прот. Богдан Мороз; благочинний Коломийського благочиння митр. прот. Михайло Сметанюк; благочинний Коломийського міського благочиння митр. прот. Василь Мізюк; благочинний Косівського благочиння митр. прот. Іван Близнюк; благочинний Печеніжинського благочиння митр. прот. Юрій Ужитчак; митр. прот. Володимир Озарчук; керівник прес-служби Коломийської Єпархії прот. Віталій Козак; працівник Єпархіального Управління прот. Василь Бойчук; ієрей Василь Деркач; завідувач канцелярії Єпархіального Управління ієрей Іван Венгрин; ієрей Дмитро Гром; протодиякон Антон Трачук та диякон Назар Ягнич.
Після відпусту від імені духовенства та вірних Коломийської Єпархії Правлячого Архієрея із 10-ю річницею призначення на Коломийську кафедру привітав благочинний Коломийського міського благочиння митр. прот. Василь Мізюк, виголосивши вітальне слово та вручив букет троянд і святу просфору.
Опісля Правлячого Архієрея привітали: голова Коломийської районної військової адміністрації Любомир Глушков; голова Коломийської районної ради Іван Угрин; Коломийський міський Голова Богдан Станіславський.
Також від імені парафіян Архіпастиря привітала регент хору Кафедрального Собору Ольга Сілкіна.
У свою чергу Преосвященний Владика Юліан звернувся до присутніх зі словом, у якому подякував усім за спільну молитву в особливий для нього день.
Його Преосвященство відзначив, що успіх в будь-якій діяльності можливий лише завдяки Божому милосердю і Його любові.
Також Архіпастир попросив присутніх про молитву за нього, тому що Архієрейське служіння не є одноосібним, воно є спільною працею і саме завдяки цій єдності можна досягнути бажаного результату.
Характеризуючи мешканців Прикарпаття, Владика підкреслив, що люди цього краю є глибоко віруючими, побожними та переповненими любов’ю до всього творіння Божого. Ця любов й особливо проявляється через патріотизм: ”Велика кількість наших краян та вірних нашої Єпархії на передовій боронять нашу незалежність та державність, наше життя і майбутнє”.
“Ці десять років були сповнені особливих випробовувань та потрясінь для всього українського народу. Та варто завжди пам’ятати, що у найбільш темні часи світлом для інших повинні бути саме пастирі Церкви Христової…
Архієрей – це не тільки добрий адміністратор та керівник: у першу чергу це людина, яка повинна нести в собі Божественне світло й любов, щоб просвічувати інших, які перебувають у темряві. За прикладом Христа Архієрей повинен іти по водах бурхливого життєвого моря, щоб заспокоїти бурю і простягнути руку тим, хто гине й потребує допомоги”, – зазначив Єпископ Юліан.
“Спільна мета всіх українців – перемога й мир і кожен на своєму місці, сумлінно виконуючи покладені на нього обов’язки, завдяки зусиллям, невтомній праці й талантам, наближає цей бажаний для всіх момент”, – наголосив Правлячий Архієрей.
На завершення Преосвященний Владика подякував усім за щирі слова привітання й спільну молитву та подав своє архіпастирське благословення.
Також цього дня Керуючий Коломийською Єпархією приймав численні вітання у Єпархіальному Управлінні.
Рішенням Священного Синоду від 8 березня 2013 року, Ви були призначені Єпископом Коломийським і Косівським, Керуючим Коломийською Єпархією. Відтоді, як Ви очолили Коломийську кафедру, минає 10 років. Це вагома дата в людському житті, і сьогодні ми з глибокою пошаною вітаємо Вас із цим Ювілеєм, який дозволяє підбити підсумки зробленого й окреслити плани на майбутнє.
Повертаючись подумки у той день, коли ми зустрічали Вас у нашому місті, пригадуємо, що вже дорогою до Коломиї Вам довелося долати перші труднощі: через потужний березневий снігопад транспортне сполучення на автошляхах було утруднене, а місцями неможливе. Однак Ви подолали дорогу, а ми, священнослужителі й вірні, дочекалися Вас у Кафедральному Соборі. Відтоді різні виклики не раз поставали на Вашому шляху, але Ви, з Божою допомогою, успішно їх долали.
Щоб перелічити ті справи, які Ви, шановний Архіпастирю, ініціювали й організували за перше десятиліття перебування на Коломийській кафедрі, треба списати не одну сторінку. Спробуємо назвати лише головне.
Насамперед Ви згуртували духовенство і парафіян. Активізували священників, які посилили свою працю на рівні Єпархії і на своїх парафіях, у тому числі з молоддю та дітьми. Це особливо важливе для кожної родини і для всієї країни, бо без християнського виховання неможливо сповідувати і підтримувати загальнолюдські цінності. Ваші ініціативи – футбольний турнір та християнські вікторини для школярів; фестивалі церковних хорів і колядницьких гуртів; конференції та семінари – гуртують талановитих й активних парафіян довкола храмів та сприяють розвитку церковних громад. Упевнені, що після перемоги всі ці заходи, які вже стали традиційними, будуть обов’язково відновлені.
Наша Церква, завдяки Вашій особистій активності, постійно присутня в місцевих ЗМІ, насамперед на телебаченні, де виходить програма з Вашою участю «Бесіди про головне». З Вашого благословенння працюють сайти Єпархії, зокрема й Кафедрального Собору, щомісяця виходить єпархіальна газета «Коломийський вісник», якою Ви керуєте як головний редактор.
Окремо варто сказати про Кафедральний Собор Преображення Господнього, в якому завершено внутрішні роботи і виконано більшість робіт із облаштування території. Усіх, хто буває тут уперше, вражає довершеність і естетична краса його інтер’єру. В полі Вашої уваги і Собор Святого Апостола і Євангелиста Іоана Богослова в Коломиї, де теж проводяться будівельні й оздоблювальні роботи.
За роки Вашого керівництва Єпархія зросла й кількісно – за рахунок парафій, які масово перейшли до ПЦУ з автокефальної та московської церков. Територія Єпархії простягається від Дністра до Карпатських вершин, і немає Храму чи каплиці, де б Ви не побували за цей час, уділяючи своє архіпастирське благословення всім віруючим нашої Церкви.
Вашу невпинну працю задля Церкви і народу високо цінують у Києві, Ви нагороджені багатьма державними і церковними відзнаками, в тому числі орденами. Наша Єпархія, на чолі з Вами, на достойному рівні двічі організувала візити очільників нашої Церкви – Святійшого Патріарха Філарета у 2016 році та Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у 2021 році. Ви освячуєте нові храми, рукопокладаєте священнослужителів, дбаючи про майбутнє Церкви, проводите активну просвітницьку та місійну роботу у суспільстві. Знаємо, що працюєте не задля земних нагород, бо справжня нагорода очікує нас на Небі.
Бог обдарував Вас багатьма талантами. Вміння працювати з людьми, навчатися самому й навчати інших, ініціативність, відповідальність, наполегливість, разом із побожністю і ревними молитвами, Ви сповна застосовуєте задля блага Церкви і суспільства, задля перемоги над ворогом.
Ваша діяльність на громадській ниві схвально сприймається і владою, і суспільством, якому імпонує Ваша відкритість і активність – як архіпастиря, як громадянина і патріота. Ця діяльність особливо важлива тепер, коли в Україні триває кровопролитна війна проти російського агресора. Ви благословили волонтерський рух та священників, які стали військовими капеланами. На пожертви парафіян і стараннями духовенства на схід України регулярно надсилається військова та гуманітарна допомога. Ви підтримуєте молитовно, ідейно, духовно та матеріально людей, які вимушено переїхали до нас із розгромлених москалями і небезпечних для життя територій. Ваша особиста стійкість, самопожертва, упевненість у перемозі важливі для кожного і кожної з нас.
Віддаючи належне за подвижницьку десятилітню працю, бажаємо Вам ще довгого і плідного служіння во главі Коломийської Єпархії. Хай Господь допомагає у Вашому служінні, хай благословить Вас здоров’ям, мудрістю, терпеливістю, силами фізичними і духовними. Щоб ми з Вами спільними молитвами і працею невпинно наближали переможний мир на нашій землі, допомагали людям знаходити сенс у житті і мир у душах. Щоб наші сини й онуки повернулися з фронту і відбудували рідні села та міста.
Нехай наша молитовна підтримка дає Вам наснагу в архіпастирському служінні, а Всевишній благословить Вас Своєю милістю та щедротами.
5 березня 2023 р., в першу неділю Великого посту, коли Церквою звершується свято Торжества Православ’я, встановлене на честь перемоги іконошанування, у патріаршому кафедральному соборі Благовіщення в м. Олександрія (Єгипет) відбулася урочиста Божественна літургія. Її очолили Блаженнійший Папа і Патріарх Олександрійський і всієї Африки Феодор ІІ та Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній.
Предстоятелям співслужили ієрархи та духовенство Олександрійського Патріархату і Православної Церкви України, зокрема головний секретар Священного Синоду ПЦУ митрополит Вінницький і Барський Симеон та митрополит Білоцерківський Євстратій. Під час богослужіння у храмі молилися представники української громади в Єгипті, а також дипломати Посольства України на чолі з Послом паном Миколою Нагорним. У молитві брали участь дипломати Греції та Кіпру, представники місцевої православної громади. Богослужіння звершувалося грецькою, українською та арабською мовами.
Наприкінці літургії Патріарх Феодор звернувся до Митрополита Епіфанія зі словом, в якому зокрема підкреслив важливість єдності Церкви Христової, що має свої основи в єдності віри, Священного Передання і канонічного порядку.
Також Патріарх категорично засудив порушення, вчинені Російською Церквою через вторгнення на канонічну територію Олександрійського Патріархату та створення «паралельної церкви». Таке вторгнення він назвав богохульним і зазначив: «Жодне соборне рішення Давніх Церков не дозволяє іншій Церкві – і особливо молодшій за часом створення – порушувати твердо встановлені священні канони та звершувати втручання в духовну юрисдикцію цих перших. Жодне соборне рішення Давніх Церков не дозволяє іншій Церкві – і особливо молодшій за часом створення – розвивати новітні церковно-політичні теорії щодо поширення «русского міра» в усьому світі на основі національності, чого зовсім не знає Православна еклезіологія, і що вже було засуджене Синодом нашого Патріархату».
Звертаючись особисто до Блаженнійшого Митрополита Епіфанія Папа і Патріарх Феодор підкреслив: «Ми дякуємо Триєдиному Богу, Який зібрав нас разом сьогодні для спільної участі у духовній трапезі віри. Ми шануємо Вашу поважну особу, бо Ви терпеливо співрозпинаєтеся разом з повнотою Вашої Церкви, а тому і перемагаєте як на Батьківщині Вашій, так і поза нею, отримуєте визнання всіх людей доброї волі, даєте добре свідчення і є справжнім пастирем. Ми обіймаємо у Господі наших сьогоднішніх співслужителів ієрархів та всіх побожних ієрархів в Україні, так само, як і кліриків, та надаємо батьківське благословення благородному та побожному українському народу, і молимо Господа Ісуса Христа, нашого Спасителя та Викупителя, Владику миру, споглянути на виноградник нашої сестринської Автокефальної Церкви України, визволити її від усіх страждань і увередити її на віки віків. Нехай так буде! Амінь!».
На згадку про візит і співслужіння Патріарх Феодор подарував Предстоятелю Православної Церкви України панагію із зображенням старозавітної Тройці – явлення патріарху Аврааму Трьох Ангелів, а також пастирський посох із символікою Олександрійської Церкви – Левом, символом її засновника апостола і євангелиста Марка.
У відповідь Блаженнійший Митрополит Епіфаній виголосив подячне слово та вручив пам’ятні подарунки – дві панагії і хрест, а також вишитий український рушник.
Завершилося урочисте богослужіння хресним ходом з іконами та молитвами, встановленими в чині Торжества Православ’я.
4 березня 2023 року, в місті Коломия, у приміщенні «Galeria Korzo», відбувся «Форум волонтерів Прикарпаття – 2023».
На запрошення організаторів заходу участь у форумі взяв Керуючий Коломийською Єпархією, Єпископ Коломийський і Косівський Юліан.
Захід розпочався зі спільного виконання Державного Гімну України.
Після цього до слова було запрошено духовенство.
Звертаючись до присутніх, Владика Юліан наголосив на важливості єднання українців задля досягнення перемоги у війні, а також, що байдужість вбиває, а спільна праця, самоорганізація та великі старання дають бажаний результат: «Перемога і мир не забаряться, адже ми на стороні правди і добра, і що найголовніше – з нами Бог, бо ми любимо свій народ і свою землю».
Владика висловив повагу волонтерам за їх діяльність, додавши, що Церква також долучилася до волонтерського руху, адже на пожертви вірян і стараннями священнослужителів на Схід нашої країни постійно відправляється забезпечення військовим та різноманітна гуманітарна допомога.
На закінчення свого виступу Архіпастир підніс особливу молитву за Україну.
Після слів духовенства присутні вшанували хвилиною мовчання усіх тих, хто загинув у часі війни.
Робота форуму продовжилася вітальним словом командира 79 батальйону 102 бригади, підполковника Сергія Бойка; народного депутата України, члена комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Володимира В’ятровича; заступника голови Коломийської районної військової адміністрації Ганни Кравчук.
Під час свого виступу підполковник Сергій Бойко нагородив головну волонтерку Коломийщини, координатора волонтерського центру «Нескорена нація» – Галину Белю особливою відзнакою.
Серед інших участь у форумі взяли участь: народний депутат України Олег Синютка; народний депутат України, член комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Тетяна Циба; народний депутат України Софія Федина; заступник начальника управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС в Івано-Франківській області Оксана Жураківська; начальник Коломийського відділу податків і зборів з юридичних осіб ГУ ДПС Наталія Котурлаш; заступник начальника Коломийського ДПІ ГУ ДПС Мирослава Бундзяк; в.о. начальника митного посту «Коломия» Володимир Яковів; депутат Івано-Франківської обласної ради Євгенія Бардяк; керівник ГО «УСАМ «Нескорені» Олександр Лабецький; представник БФ «Чисті Серцем» Ірина Рабарська; представник координаційного центру підтримки військових Прикарпаття Save Ukraine Now (SUN) Ярина Мельник; представник оздоровчого центру «Тепло крилатої душі» імені Степана Тарабалки, директор з питань міжнародної співпраці Анатолій Юзюк; керівник ГО «Фонд підтримки гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» Олександр Тарасюк.
Форум складався з двох тематичних дискусій: «Правова та податкова безпека волонтерів» та «Взаємодія волонтерів – опора ЗСУ».
Завершився захід підведенням підсумків та напрацюванням подальших кроків спільноти волонтерів.
Преосвященного Владику Юліана супроводжував протодиякон Антон Трачук.
Ярослав — син князя Володимира — князював у Новгороді. Дізнавшись, що його брат Святополк убив своїх трьох братів Бориса, Гліба і Святослава, він пішов війною на нього. Князь Ярослав при допомозі варягів переміг військо підступного брата з його помічниками-чужинцями поляками на чолі з королем Болеславом Хоробрим і печенігами й заволодів Києвом (перший раз у 1016, другий — 1018 р.).
Князя Ярослава називали в народі Мудрим за розумне правління державою, любов до науки, турботу про релігійну освіту й кодифікацію українського звичаєвого права в збірнику прав із назвою «Руська правда». Крім цього, він завершив християнізацію Київської Русі, хоча навернення деяких племен до Христової віри ще довго тривало після смерті князя (наприклад, плем’я карелів із новгородсько-псковської землі прийняло хрещення 1227 р.).
Ярослав продовжував розпочату Володимиром Великим розбудову держави на засадах Христової віри. «Володимир землю зорав і розпушив, хрещенням просвітив, Ярослав засіяв книжними словами серця віруючих людей, — зазначав літописець, — а ми пожинаємо, учення приймаючи книжнеє».
Ярослав зміцнював і забезпечував розвиток Української держави в усіх напрямах, яка за часів його прфавління досягла найбільшого розквіту та могутності. Держава Ярослава Мудрого стала імперією, яка об’єднувала всі племена, утворюючи український народ. Вона охоплювала територію до Кавказьких гір і далеко на північ, де проживали фіно-монгольські племена, з яких згодом постав московський народ. До неї також належали балтійські племена.
Основним своїм завданням Ярослав уважав поширення християнства у власній державі. До того ж він прагнув зробити її більш монолітною та цивілізованою через уведення на всіх її землях єдиного й справедливого писаного закону.
Київський правитель надавав великої уваги поширенню освіти й писемності в державі. Він засновував школи при церквах, дбав про виховання власного духовенства. У літописному записі 1030 р. розповідається, що князь наказав віддати 300 дітей старост і священиків Новгорода для навчання на священиків.
Водночас Ярослав уживав заходів для розповсюдження книжок. Як оповідає «Повість минулих літ», «…він зібрав переписувачів багатьох, і перекладали вони з грецької слов’янською мовою. І написали вони безліч книг, якими навчаються віруючі люди і насолоджуються навчанням божественним»; «…книги суть ріки, наполняющи вселеною ся суть изходи мудрости, книгам бо єсть неисчетная глубина сими бо в печали утішаеми есмы, си суть узда воздержанию».
При храмі Св. Софії Ярослав Мудрий заснував першу в Київській Русі велику бібліотеку, яка вміщувала близько 500 книг.
Ці рукописи було пограбовано під час захоплення Києва князем Андрієм у 1169 р., а залишки бібліотеки знищили татари під проводом Батия, які зруйнували столицю в 1240 р.
За прикладом Ярослава Мудрого справу збирання бібліотек продовжили інші князі: син Святослав, онук Володимир Мономах. Києво-Печерський патерик так оповідає про бібліотеку князя Чернігівського Миколи Святоші, яку він залишив монастирю: «…суть же и книги, и многы, и до ныні».
Велике значення має розпочатий за часів правління Ярослава Мудрого літопис, який донині дійшов із переробками. У ньому, зокрема, вміщено: оповідання про Кия, Аскольда, Діра й окремих князів; пам’ять і похвалу Володимирові Якова мніха, «Повість про початок Печерського монастиря», «Житіє Феодосія Печерського» тощо.
Київ за часів правління Володимира став замалим для нових потреб. Ярослав збільшив його, оточив великим валом із глибоким ровом, зі стіною на валу великої площі. У валу було три брами: на місці пізнішої Стрітенської церкви — Жидівська (Львівська) брама, коло Софійської вулиці — Лядська, а третя — Золота брама, від якої залишилися лише руїни.
Над київською брамою «Золоті ворота» князь поставив відому церкву Благовіщення, покриту золотою бляхою. Ярослав Мудрий продовжував будувати церкви на честь свого патрона — священномученика Георгія (адже князь мав два імені — Георгій-Юрій), а також покровителя дружини Ірини — Інгігерди. Від цих будівель залишилися лише фундамент і фрагменти мармурових капітелів, фресок, мозаїк, які свідчать про їхню розкішність.
Київ став одним із найбільших міст тодішньої Європи. Лише на Подолі було близько 400 церков, від яких, крім назв, нічого не залишилося. Цікаво, що в літописі на початку XIII ст. зазначено, що під час пожежі в Києві згоріло 600 церков.
Князь Ярослав вирішив збудувати великий храм у Києві на взірець соборів Св. Софії в Константинополі (столиці Візантії) та в Софії (столиці Болгарії). Розпочавши будівництво в 1037 р. на місці перемоги над печенігами, які нападали на руські кордони, запрошені з Греції і Белграда майстри разом із місцевими будівничими та митцями надали соборові Св. Софії стилю, який відображав дух і традиції українського народу.
Архітектурна довершеність храму Св. Софії, прикрашеного монументальним розписом, не могла не справляти глибокого враження на сучасників.
Жителі Київської держави пишались тим, що «…не в невідомій землі, а в Руській, яка відома і яку чують у всіх кінцях землі», вони мають храм «…дивний і славний по всіх навколишніх країнах, що іншого такого немає по всій північній землі» («Слово…» митрополита Іларіона).
Будівництво цього величного храму було завершено в 1054 р., тоді ж перенесли до столиці осередок київських митрополитів із Переяслава.
Ще одне важливе завдання, яке Ярослав Мудрий виконав за життя, — укладення збірника законів, однакових для всіх земель держави. Він отримав назву «Руська правда». Ці закони відображали відносини між державою і церквою.
Розуміючи, яку роль церква відіграє в державі, князь Ярослав прагнув зробити її незалежною і національною на взірець болгарської церкви й мати свого митрополита.
За часів правління Ярослава Мудрого церква в Київській державі швидко розвивалася. У цей період було створено дві нові єпархії — Переяславську та Юр“ївську. У 1039 р. літописець уперше згадує про митрополита-грека Феопемпта, присланого з Візантії. Він, мабуть, не відповідав бажанням і потребам церкви, яка була для нього чужою, і це посилило позицію тих, хто вважав, що церква у великій і могутній державі має бути незалежною. Такі погляди поділяв і сам князь Ярослав.
Згідно з 28 правилом Четвертого Вселенського собору, митрополита Київського мав обирати не константинопольський патріарх, а Собор єпископів Київської митрополії. (Взагалі в домонгольському періоді історії Київської митрополії було лише два випадки поставлення митрополитами русичів без згоди на це Царгорода).
У 1051 р. князь скликав у Києві Собор єпископів, на якому без згоди Царгорода обрали митрополитом Київським свого кандидата. Це був священик церкви Спаса із с. Берестова Іларіон (там тепер знаходиться Києво-Печерський монастир) — щирий патріот, «муж благ, книжен і постник».
Обрання власного митрополита стало рішучим кроком — це була перша спроба встановити автокефалію церкви в Київській державі. Царгородський патріарх не дав благословення митрополитові Іларіонові й не визнав його як першоієрарха Київської митрополії. Отже, фактична автокефалія Української Церкви набула на короткий час ознак повної автокефалії. Собор єпископів не лише обрав Іларіона — він поставив його, інтронізувавши на митрополита.
Ця подія викликала багато припущень. Одні дослідники (митрополит Макарій, С. Соловйов, Н. Суворов, М. Присєлков) уважали, що Ярослав хотів таким способом припинити прихід на кафедру митрополитів-греків, призначених царгородським патріархом, і відновити незалежність церкви від патріарха. Ідеєю здобуття Українською Церквою незалежності проникнуте і «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона.
Думку про свідоме ставлення Ярослава Мудрого до автокефалії заперечував, зокрема, М. Грушевський. Він уважав, що обрання Іларіона «…не зробило ніякої сенсації, не залишило традиції в княжих і духовних кругах, і, коли за 100 років Ізяслав II захотів поставити знову митрополита без згоди Царгорода, про прецедент з Іларіоном ніхто не згадав. Княжі наступники не підтримали його почину й митрополитів, як і колись, надсилали з Візантії». Із цією думкою не можна погодитися цілковито, тому що обрання Іларіона стало великою сенсацією, хоча цей прецедент і не згадали при обранні Клима Смолятича. Однак факт обрання Іларіона не був забутим, його пригадали в 1415 р. під час обрання митрополитом Григорія Цамблака.
Ієрархія Української Церкви після 1051 р. невідома взагалі. Не збереглося історичних джерел про те, коли саме Іларіон перестав бути митрополитом і з якої причини.
Проте можна впевнено стверджувати, що коли б князь Ярослав прожив довше, а після нього княжа держава залишилася об’єднаною та могутньою під одним правителем, то Православна Церква в Русі-Україні назавжди закріпила би свою незалежність. Однак Ярослав Мудрий помер у 1054 р. Після його смерті знову почалися міжусобиці, бо сини не змогли виконати заповіт батька — великого просвітителя Руси-України Ярослава Мудрого.
Свята Українська Православна Церква оцінила труди благовірного князя Ярослава Мудрого і він був примислений до лику Святих на Помісному соборі, що зібрався в Золотоверхому граді Києві в 2008 році.
