29 березня 2025 року, в суботу четвертого тижня Великого посту, Керуючий Коломийською Єпархією, Високопреосвященний Архієпископ Коломийський і Косівський Юліан, в одному із високогірних храмів Коломийської Єпархії звершив Божественну Літургію Святителя Іоана Золотоустого, молитовно відзначивши День свого Народження.
Під час богослужіння Архіпастир підніс посильні прохання до Господа та Його Пречистої Матері за Українських воїнів, перемогу України над ворогом, настання справедливого миру та щасливе повернення українських воїнів до своїх рідних.
Щиро вітаємо Вас із Днем Народження та 45-літтям, яке Ви відзначаєте 29 березня. Цей день припадає на чудову весняну пору, коли природа розквітає, всі люди радіють теплу й сонцю, а християни перебувають в очікуванні Воскресіння Христового.
Останніми роками українці сподіваються також добрих вістей про закінчення кровопролитної війни і перемогу України над агресором.
Ми цінуємо те, що Ви, Владико, розуміючи важливість поширення правдивої інформації серед українських вірян, з приходом на Коломийську кафедру, налагодили випуск оновленої газети «Коломийський вісник» і багатьох вебсайтів Єпархії. Наша газета, яку читають парафіяни не тільки ПЦУ, а й інших конфесій, уже відзначила своє перше десятиліття. І хоч для частини сучасного суспільства інтернет популярніший, ніж друковані медіа і книги, та загалом у світі газети та книжки продовжують виходити великими тиражами, їх пишуть і читають мільйони людей. Бо інтернет забезпечує швидку та не завжди перевірену інформацію, а друковане слово відповідає на важливі запитання, дає читачам правдиві знання і мудрість.
Ваш погляд на важливість інформаційної боротьби з неправдою і чужою пропагандою є добрим прикладом для тих недалекоглядних можновладців, кому тільки війна відкрила очі на просту істину: хто не хоче підтримувати власні медіа, може бути змушений підтримувати чужі. Бо важливі і правдива історія, і рідна мова, і рідна Церква. Неспроста наші вороги на окупованих територіях знищують українські видання, в тому числі підручники, грабують історичні цінності, руйнують храми.
Дякуємо за Вашу позицію і підтримку! Бажаємо Вам сил і наснаги для подальшої праці на Ниві Христовій та в суспільному житті. Щоби проповідувана Вами християнська наука, щире патріотичне слово і надалі захищали нас від фейків та дезінформації, допомагали боротися зі складними викликами нинішнього часу.
Здоров’я Вам, терпіння, віри в перемогу добра над злом, миру й любові – над війною та ненавистю.
Многії і благії літа, наш шановний Архіпастирю, Високопреосвященний Владико Юліане!
27 березня 2025 року, в Храмі Чуда Архістратига Михаїла селища Ланчин, Делятинського благочиння, було звершено Чин Похорону над новопреставленим митр. прот. Миколою Щербатюком.
З благословення Високопреосвященного Архієпископа Коломийського і Косівського Юліана, заупокійне богослужіння очолив секретар Єпархіального Управління, настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці села Слобода, Печеніжинського благочиння митр. прот. Юрій Бровчук.
За богослужінням йому співслужили: благочинний Делятинського благочиння митр. прот. Іван Лавришин; благочинний Надвірнянського благочиння митр. прот. Олег Траско; митр. прот. Михайло Слободян; митр. прот. Ярослав Абрат; митр. прот. Юрій Гушул; митр. прот. Іван Кепещук; митр. прот. Любомир Траско; митр. прот. Микола Глушак; прот. Михайло Герилюк; працівник Єпархіального Управління прот. Василь Бойчук та духовенство Івано-Франківсько-Галицької й Івано-Франківської Єпархій Православної Церкви України.
Після відпусту митр. прот. Юрій Бровчук звернувся до присутніх зі словами проповіді, в якій розповів про життєвий шлях спочилого та його пастирське служіння у Церкві Христовій, а також передав від Владики Юліана щирі співчуття дружині, дітям, зокрема сину отцю Тарасу Щербатюку, внукам та рідним.
Після цього тіло спочилого священика Миколая, під спів “Cвятий Боже”, було обнесено довкола Храму та похоронене на місцевому цвинтарі.
Лиха воєнна година в одну мить зруйнувала моє життя. Щоби вберегтися від смерті, люди масово втікали на захід. Так ми опинились на Прикарпатті. Я не люблю великих міст, тому порівняно невелика і затишна Коломия припала мені до вподоби. І коли діти з онуками вирішили їхати далі, в Європу, я залишилася тут. Трохи оговтавшись, з перших тижнів зацікавлено придивлялася до тутешнього життя, поведінки людей, дослухалася до місцевої говірки. В україномовному середовищі з задоволенням вдосконалюю свою українську і навіть морально почуваюся краще: я більш захищена, коли довкола чую лише рідну мову.Вивчаючи місто і людей, я почала ходити на благодійні концерти, різні заходи, які часто проводяться в Коломиї. Звернула увагу на те, що на таких заходах завжди присутні духовні отці: вони благословляють, проповідують, моляться не тільки в храмах, а й у публічних місцях, разом із владою та громадянами міста. Для мене це була справжня дивина, бо в наших краях такого й близько нема. Навіть до школи батюшкам не дозволено приходити, бо, мовляв, церква відділена від держави, а школа від церкви. Дивно, що держава одна і та ж, проте тутешні священники навіть уроки релігії в школах проводять, а в нас і благословляти першокласників чи випускників школи не заведено. Очевидно, таки багато що залежить від місцевої влади, батьківської громади і самих священників!Щоправда, в нас і священників україномовних, і церков, де моляться рідною мовою, небагато. В моєму містечку був великий собор московського патріархату, а маленька громада ПЦУ тулилася в пристосованій будівлі на окраїні і ледве зводила кінці з кінцями. Приїжджий батюшка вів просто аскетичне життя, а коли він захворів і повернувся додому, то не було навіть ким його замінити. За попереднього президента українського священника запрошували на відзначення Дня Незалежності, на Покрову, а потім і це перестали робити. Я жила далеченько від української церкви, тому святити паску, воду чи фрукти ходила до московського храму. Зрідка також ставила свічки, подавала записку за здоров’я живих або за усопших. Тепер каюсь, але тоді так було зручно всім, бо той храм стояв у самому центрі нашого міста.Я так детально описую, щоб пояснити, що мене вразило в Коломиї, а саме: присутність і активна участь духовенства в житті громади. На день Героїв Небесної сотні я долучилася до коломиян, які панахидою вшановували пам’ять загиблих на Євромайдані. Це відбувалося в центрі міста, де встановлені портрети загиблих. Я уважно слухала і молитви, і всі промови, та до глибини душі мене зворушив виступ архієпископа Юліана. Архієрей говорив про наболіле простими і щирими словами, торкався ними душі кожного присутнього. Це не були банальні слова, звичні для такої ситуації; відчувалося, що владиці, як і його слухачам, болить доля наших Героїв – тодішніх і теперішних…Вслухалася в кожне слово владики не тільки я одна, а й інші учасники панахиди. Хоч коломияни, мабуть, звичні до патріотичних виступів духовенства і приймають їх як належне. До того я вже побувала в деяких коломийських соборах, ставила свічки, подавала записки, слухала слова панотців. Але до Преображенського собору якось не доходила, можливо, тому, що він хоч і близько, але теж не в самому центрі. Найближчої неділі прийшла сюди і ще раз була вражена. Не надто помпезний зовні храм насправді дуже красивий і затишний всередині. Добротна підлога облаштована з мозаїчної плитки, багаті розписах на стінах виконані у теплих тонах, позолота і різьба на Царських воротах – усюди гармонія й естетика. Унікальний вітраж із зображенням благословляючого Ісуса Христа приваблює погляд кожного вірянина, цей вітраж і з вулиці добре проглядається, а чудотворні ікони з мощами святих взагалі викликають душевний трепет. Розглядаючи невеличкі ікони на арках і колонах, довідалася про так звані іменні ікони, написані, як мені розповіли, на пожертви прихожан з іменами цих святих. На одній із колон побачила ім’я своєї святої, від чого ще більше потепліло на душі. Тепер намагаюся під час богослужіння стояти саме в цьому місці. Усе в цьому соборі оформлено без надмірностей, але красиво і зі смаком.Кажуть, що собор будували доволі довго, роботи, зокрема, опоряджувальні, навіть простоювали роками, бо і парафіян було небагато, і коштів не вистачало. Але з приходом нового керуючого Коломийською єпархією, тоді ще єпископа Юліана, ситуація кардинально змінилася. Розповідають, що молодий архієрей сам шукав майстрів, пропонував художникам ідеї і власне бачення того, яким би мав бути інтер’єр храму. І сам шукав кошти, а це, як можна здогадуватися, немалі суми на кожному етапі робіт. Владика працював з благодійниками, залучав до співпраці авторитетних заможних людей, переконував їх жертвувати кошти саме на цю святиню… Це нелегка робота, і посильна лише тим, хто й сам користується пошаною й авторитетом у громади та влади. Завдяки своїй активній архіпастирській діяльності з часом владика Юліан здобув велику повагу і в місцевої та обласної влади, з його думкою рахуються і водночас ідуть назустріч у його проханнях та ініціативах. Православного владику – світлу, добру, високоосвічену людину, цікавого співбесідника, патріота, який вірою і правдою служить Богу та українському народу, – шанують і люблять усі, хто має можливість слухати його проповіді та промови, хто спілкується, співслужить чи співпрацює з ним. Це ставлення не залежить від конфесії: насправді я чула в Коломиї чула добрі слова про владику Юліана від різних людей, а не тільки тих, хто відвідує собор ПЦУ. Дивлячись на таке старання і вболівання свого архієрея, парафіяни теж з любов’ю жертвували і жертвують свої таланти і працю на спільну богоугодну справу – побудову та підтримання краси цього величного храму. Бо талановиті люди є всюди, але їх треба організувати, згуртувати, заохотити до спільної праці задля громади, і архієпископу Юліану це вдається якнайкраще! Впевнена, що така різнобічна і потужна архіпастирська діяльність керівника Коломийської єпархії високо цінується і в Києві, Блаженнійшим Митрополитом Епіфанієм, і іншими архієреями Православної Церкви України.Звичайно, все це я не могла побачити й оцінити за один раз, тому заходжу до собору частіше, бо мені тут тепло і все до душі, в такій обстановці я налаштована на молитву і спрагло сприймаю слова архієпископа Юліана і священників. Усвідомлюю, наскільки мало дотепер знала про українські церкви, звичаї й традиції християнських свят. Черпаю ці знання зі зрозумілих і доступних проповідей та повчань отців, багато цікавого знайшла і в газеті «Коломийський вісник», яку також придбала в соборі. Єпархіальна газета виходить щомісяця і в ній можна прочитати не тільки про події, що відбуваються на парафіях Коломийської єпархії, а й історії Православних Церков і єпархіальних храмів, повчання для дорослих і дітей, значення тих чи інших атрибутів та богослужінь. Єпархія також займається книговиданням, що дуже важливо для поширення християнської науки серед спраглих правдивого слова людей. Редакція «Коломийського вісника» працює в єпархіальному управлінні, а це красиве приміщення, яке довго стояло пусткою, теж отримало друге дихання завдяки ініціативності й організаторській діяльності архієпископа Юліана. Коли приміщення передали під єпархію, воно було знищеним, потребувало ремонту й опалення, – і все це за короткий час було зроблено благодійниками, до яких особисто звертався владика Юліан. Так само бачу просто, але естетично оформлену невеличку територію довкола цього красивого стародавнього будинку.З газети я довідалася також адресу сайтів Коломийської єпархії та собору Преображення, може комусь цікаво: kolomija.com, kolcathedral.com. Погортавши сторінки сайту, я довідалася про благодійну, волонтерську діяльність єпархії на підтримку Збройних Сил України. Благодійна ініціатива «Захистимо життя» діє з перших днів війни, фонд акумулює фінансові і матеріальні надходження від різних парафій, від доброчинців-парафіян ПЦУ з цілої єпархії. Придбану техніку, продукти, ліки та інші необхідні бійцям речі відвозять і передають конкретним армійським підрозділам. Зовсім нещодавно на зібрані парафінами гроші було закуплено три дрони і священник собору, в присутності прихожан, передав їх представнику бригади «Едельвейс». Від людей почула, що така робота в єпархії проводиться регулярно, від самого початку війни. А священники-капелани працюють як духівники, психологи, наставники наших захисників. На жаль, між ними теж є втрати, бо війна не щадить людей ні у військовій, ні у священничій формі. Налагоджено тут і допомогу для переселенців з інших областей. На жаль, мало хто з них відвідує місцеві храми.У соборі бездоганно співають хористи, особливо архієрейський хор, який супроводжує другу недільну Літургію. Тут щонеділі буває по дві Літургії, о 8 і о 10 годині, що дуже зручно для парафіян храму. Коли я розповіла про свої враження місцевій знайомій, то довідалася, що цей хор не завжди був таким потужним. Завдяки архієпископу Юліану та професійним диригентам колектив удосконалився і до війни неодноразово перемагав у різних фестивалях і конкурсах. На жаль, через війну єпархія перестала організовувати просвітницькі, музичні, спортивні заходи. Можна прочитати про минулі конкурси церковних хорів «Піснеспіви душі», фестиваль «Гвіздецьким краєм коляда лунає» – такі заходи проводилися і в Коломиї, і в інших парафіях Коломийської єпархії. Правда, кажуть, що наразі хористів у церкві замало, особливо чоловічих голосів, тому кожна талановита людина може долучитися до співу на прославу Божу. До організації таких заходів долучалися церковні та світські активісти, представники влади, глядачі. Крім збереження традицій, це об’єднує громади, підвищує культурний рівень глядачів. Цікаво, що під час конференцій, фестивалів на огляд присутніх виставляли старовинні церковні речі: хоругви, антимінси, стародруки, ключі, що для багатьох було справжнім відкриттям. Цінність таких предметів з часом лише зростає, вони є історичними і мистецькими реліквіями, і добре, що церковнослужителі зберігають їх для молодших поколінь, нащадків. Хочеться вірити, що після нашої перемоги такі заходи знову будуть доступними для всіх парафіян.На щастя, в цій тяжкій ситуації не припинено роботу з дітьми і молоддю. В соборі та при інших храмах діють катехитичні школи, діти вивчають слово Боже, а також готують вистави, різдвяні й великодні дійства. Для них проводять інтелектуальні ігри, вікторини, екскурсії, велосипедні прогулянки, до війни команди вихованців катехитичних шкіл брали участь навіть у футбольних турнірах. На місцевому телебаченні і на сайтах демонструвалися відеофільми, зняті за сценарієм владики Юліана, з участю вихованців катехитичної школи собору. Уявляю, як це цікаво дітям – зніматися в ролях різних біблійних персонажів! А такі заходи, як інтелектуальні вікторини, в цікавій та доступній формі пропагують Біблію серед молоді, дають молодим можливість проявити себе серед ровесників, розвивати лідерські й інші дарування. Обізнані люди кажуть, що це унікальні ідеї навіть у сучасному церковному середовищі, яке відрізняється від закостенілого московського, бо є ближчим до людей і краще відповідає на виклики сучасного світу. І ці ідеї вартують поширення та розвитку в інших єпархіях і релігійних громадах. Бо українські діти, молодь – спільні, чужих дітей не буває, чим кращими ми їх виховаємо, тим спокійнішою буде наша старість. А по великому рахунку – вони забезпечать щасливе мирне майбуття України, в яке твердо віримо. Велике спасибі треба сказати архієрею, викладачам та батькам, які змалку приводять діточок до Божого храму, навчають жити по-християнськи! Якби так було всюди, наскільки кращим би став світ!Можливо, для тутешніх жителів ця інформація не є новою, вони звикли до такої діяльності Церкви і сприймають усе як належне. Але іноді варто подивитися на ситуацію збоку, свіжим поглядом, в моєму випадку – очима переселенки. Закликаю всіх: цінуймо те, що маємо доброго і важливого, щоби зберегти і в майбутньому поширити гарний досвід на всю мирну Україну. Бо і Церква, і мова, і пісня, і вишиванка – важливі!Мрію, щоби в майбутньому мирному житті в громадах ПЦУ, які створені на сході і півдні, служили такі ж пастирі, якими є коломийські священники. До таких освічених, побожних, активних духовних отців дослухалося би більше віруючих, зросла би кількість громад і прихожан. Бо патріотів там не бракує, але здебільшого вони не мають вибору. Мало хто може їздити до тих поодиноких парафій, де богослужіння відбувається по-українськи, решта моляться вдома. Але то, звісно, не зрівняти з богослужінням у храмі. До речі, там у нас є чимало священників родом із західних областей, як у ПЦУ, так і в мп, бо вони теж не завжди наважуються відірватися від москви…Долучаймося, єднаймося в єдиній Помісній Церкві! Хто з переселенців ще не знайшов себе в духовних пошуках, заходьте до коломийських храмів, зокрема, собору Преображення Господнього ПЦУ, щоби отримати духовне зцілення, естетичне задоволення, спокій і надію на майбутнє. Хтось із нас приживеться тут, а хтось після перемоги повернеться додому. Дуже би хотіла, щоб ми запровадили там, у себе, краще з кращого з того, що є в шановних коломиян, які по-родинному прихистили нас у лиху годину. І насамперед ті традиції співпраці церкви і громади, красу храмів і ту духовну науку, що так припали мені до душі в кафедральному соборі Преображення Господнього міста Коломиї. Я назавжди збережу в серці любов і вдячність до цього чудового міста та пам’ятатиму його людей. І одним із найкращих серед цих хороших людей вважаю доброго і мудрого українського пастиря – архієпископа Коломийського і Косівського Юліана.
21 березня 2025 року, на Коломийському міському цвинтарі, була звершена Панахида на могилі відомого українського музиканта, талановитого композитора, музикознавця, музичного критика, віртуозного піаніста, професора, доктора мистецтвознавства – Олександра Володимировича Козаренка (1963- 2023) в другу річницю його упокоєння.
З благословення Високопреосвященного Архієпископа Коломийського і Косівського Юліана заупокійну Літію очолив працівник Єпархіального Управління прот. Василь Бойчук у співслужінні: ієрея Павла Пецюка та протодиякона Антона Трачука.
Після відпусту отець Василь звернувся до присутніх зі словом, у якому закликав постійно молитовно пам’ятати про великого українця – Олександра Козаренка.
Під час заупокійного богослужіння також молились: начальник управління культури та туризму Коломийської міської ради Мар’яна Кодіна, начальник відділу розвитку соціальної сфери управління соціально-економічного розвитку Коломийської районної державної адміністрації Уляна Мандрусяк, художній керівник Коломийської філармонії ім. О. Козаренка Микола Губчук, рідні й друзі спочилого композитора, працівники філармонії та стуктурних підрозділів управління культури й туризму Коломийської міської ради.
16 березня 2025 року, в Коломийській філармонії ім. Олександра Козаренка, відбувся Благодійний концерт «Колискова для солдата» – проект, який був заснований у 2022 році та об’єднав відомих оперних співаків.
Урочистий захід відвідав Керуючий Коломийською Єпархією, Високопреосвященний Архієпископ Коломийський і Косівський Юліан.
На благодійному концерті також був присутній Коломийський міський голова Богдан Станіславський; заступник голови Коломийської районної державної адміністрації Ганна Кравчук.
Під час концерту солістки Львівської Національної Опери подарували присутнім у залі особливу музику – колискові, як пригадували кожному його дитинство, пісні про кохання, наповнені ніжністю й щирістю та неймовірну поезію і монологи, які змушували задуматися про найцінніше в житті.
Всі зібрані під час благодійної концертної програми кошти будуть спрямовані на купівлю дронів для 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
15 березня 2025 року, напередодні другої неділі Великого посту, Високопреосвященний Архієпископ Коломийський і Косівський Юліан, у Кафедральному Соборі Преображення Господнього міста Коломиї, очолив Всеношну з Літією.
В неділю, коли Церква Христова відзначає пам’ять Святителя Григорія Палами та Святого Мученика Юліана Аназаврського, Владика Юліан звершив Божественну Літургію Святителя Василія Великого, молитовно відзначивши День свого Тезоіменитства.
Високопреосвященному Владиці за урочистим богослужінням співслужили: секретар Єпархіального Управління митр. прот. Юрій Бровчук; митр. прот. Тарас Мойсюк, митр. прот. Володимир Озарчук; прот. Олександр Теліщак; працівник Єпархіального Управління ієрей Василь Бойчук; керівник прес-служби Коломийської Єпархії прот. Віталій Козак; ієрей Василь Деркач; завідувач канцелярії Єпархіального Управління ієрей Іван Венгрин; ієрей Василь Ужитчак; ієрей Павло Пецюк; протодиякон Антон Трачук, диякон Назар Ягнич та диякон Степан Мазурок.
Після прочитання Євангелії Керуючий Коломийською Єпархією виголосив повчальну проповідь на тему недільного зачала, в якій також наголосив на важливості для християнина через покаяння очиститись від гріха, позбутись духовного розслаблення та оздоровитись.
Після відпусту від імені духовенства Коломийської Єпархії Правлячого Архієрея із Днем Тезоіменитства привітав митр. прот. Юрій Бровчук та вручив святу просфору.
Опісля віршовані привітання для Високопреосвященного Владики представили парафіянки Кафедрального Собору та вручили троянди.
Від імені Архієрейського хору Архіпастиря привітала регент Ольга Сілкіна та вручила ікону Святого Мученика Юліана Аназаврського.
Також Високопреосвященного Владику привітав Коломийський міський голова Богдан Станіславський; начальник управління культури та туризму Коломийської міської ради Мар’яна Кодіна та парафіяни Кафедрального Собору.
У свою чергу Керуючий Коломийською Єпархією звернувся до присутніх зі словом, у якому подякував за щирі слова привітання й спільну молитву, зазначивши: ”…Все у нашому житті відбувається з Волі Божої і я щиро дякую нашому Небесному Творцеві, що дає можливість себе проявити та подає силу й розум щось добре втілити в цьому житті та можливість бути добрим знаряддям в Його руках, бо насправді Господь священнодіє, будує та охороняє, а ми є лише тими, хто виконує Його Святу Волю на землі…”.
“…Також сьогодні ми зібралися тут, щоб помолитися за довгоочікуваний мир, за тих, хто сьогодні особливо потребує нашої молитви. Це наші воїни, серед яких є дуже багато моїх найрідніших. Це полонені, поранені та родини, які, на жаль, втратили своїх найрідніших. Це також тимчасово переміщені особи, які втікали від лихоліття війни й знайшли прихисток у нашому краю…”, – наголосив Архіпастир.
На завершення Правлячий Архієрей привітав усіх зі святою неділею та подав своє Архіпастирське благословення.
За новоюліанським календарем 16 березня Свята Православна Церква вшановує пам’ять Святого Юліана Аназаврського – християнського мученика, юнака, який став прикладом твердості віри та стійкості, якого не зламали ні переслідування, ні катування. Ви носите ім’я цього Святого, подвиг якого є взірцем благочестя та відданості Христу, і сьогодні ми, духовенство й вірні Коломийського Єпархії, зі щирості своїх сердець вітаємо Вас із днем Вашого Тезоіменитства.
Високодостойний Владико Юліане, Ви є Архіпастирем, очільником Коломийської Єпархії і нашим духовним наставником уже понад десятиліття. За цей період в Україні, світі відбулося багато подій, на жаль, здебільшого несприятливих для нашої країни. А російсько-українська війна стала жахливим вінцем таких подій, найскладнішим викликом для української влади, суспільства і Церкви. Понад три роки триває ця кровопролитна боротьба, цей всенародний спротив агресії та окупації, коли громадяни України наближають перемогу над ворогом кожен на своєму місці. На теренах Єпархії саме Ви, Ваше Високопреосященство, є лідером цього спротиву. Віримо в силу молитви, силу духу і волю до перемоги кожного українця й українки, з цією вірою боремося, молимося, волонтеримо, донатимо і переконані, що в цьому несправедливому світі таки восторжествує правда, і перемога буде за Україною!
Вітаємо Вас, Ваше Високопреосвященство, з Днем Тезоіменитства, бажаємо подальших успіхів у Вашій важливій і відповідальній архіпастирській праці. Хай Господь благословляє Ваше служіння, підтримує в хвилину сумнівів чи вагань, відновлює і посилює Ваші тілесні та духовні сили для подальшої праці. Молимося за Вас, а разом з Вами – за здоров’я наших захисників і захисниць, за всіх поранених, полонених, переселених, за волонтерів і капеланів. Щоб Ви були стійким у вірі, як Ваш Небесний Покровитель, щоб надія не згасала у Вашому серці, щоби, з волі Божої і за молитвами духовенства та вірних нашої великої Єпархії, любов до ближніх запанувала між християнами і всіма народами. Дякуємо Вам, Владико Юліане! Нехай милосердя Господнє повсякчас перебуває з Вами та всією нашою єпархіальною родиною!
Многих і благих літ Вам, Ваше Високопреосвященство!
15 березня 2025 року, у суботу 2-го тижня Великого посту, з нагоди 205-ї річниці закладення Святині, 60-літнього Ювілею настоятеля Храму митр. прот. Богдана Войтишина та 25-ліття його служіння на парафії, Високопреосвященний Архієпископ Коломийський і Косівський Юліан, із Архіпастирським візитом відвідав Храм Преображення Господнього села Олієво-Королівка, Городенківського благочиння, де, у співслужінні духовенства, звершив Подячний Молебень, під час якого підносились прохання за перемогу українського війська та настання справедливого миру.
Високопреосвященного Владику з короваєм, квітами та віршованими привітаннями зустріли діти й парафіяни Храму та, під мелодійні звуки дзвонів провели до Святині.
У притворі Правлячого Архієрея зустрів настоятель Храму митр. прот. Богдан Войтишин та запросив очолити урочисте богослужіння.
Архіпастирю під час Молебню співслужили: настоятель Храму Святого Мученика Микити села Вільхівці митр. прот. Іван Бурак; настоятель Храму Преображення Господнього села Олієво-Королівка, Храму Покрови Пресвятої Богородиці села Олієво-Корнів та Перенесення мощей Святителя Миколая Чудотворця села Новоселівка митр. прот. Богдан Войтишин; митр. прот. Василь Качур (Івано-Франківсько-Галицька Єпархія); настоятель Храму Різдва Іоана Хрестителя села Тишківці митр. прот. Ярослав Олійник; митр. прот. Іван Майкут (Дрогобицько-Самбірська Єпархія); настоятель Храму Вознесіння Господнього села Сороки та Храму Покрови Пресвятої Богородиці села Слобідка митр. прот. Микола Кравчук; настоятель Храму Архістратига Михаїла села Вікно митр. прот. Мирослав Ніньовський; старший військовий капелан Коломийської Єпархії, настоятель Храму Вознесіння Господнього села Незвисько та Храму Різдва Пресвятої Богородиці села Воронів митр. прот. Михайло Возняк; настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці села Рашків митр. прот. Іван Осадчук; настоятель Храму Вознесіння Господнього села Семаківці митр. прот. Андрій Дмитрук; настоятель Храму Перенесення мощей Святителя Миколая Чудотворця села Михальче митр. прот. Іван Терновський; настоятель Храму Архістратига Михаїла села Корнів митр. прот. Василь Барчинський; священик Храму Святителя Миколая Чудотворця села Чортовець прот. Василь Калин; священик Храму Святителя Миколая Чудотворця села Чортовець прот. Володимир Молявчик; настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці села Топорівці ієрей Василь Марковський та протодиякон Антон Трачук.
Після відпусту Архієпископ Юліан звернувся до присутніх зі словами проповіді, в якій зазначив: “…Cьогодні ми дякуємо, найперше, нашому Небесному Творцеві за всі Його ласки, щедроти, добродійства адже розуміємо, що з Богом можемо перейти всі випробовування, незгоди й тільки Він може нам допомогти, подати Своє Батьківське благословення, підняти з успадку, розради…”.
“…Також сьогодні ми зібралися тут, щоб побачити, в цей особливий день людину, яка вже понад тридцять п’ять років несе світло Христової істини, яка є “голосом Вопіющого в пустині” – тим голосом, який має пробудити, настановити, підбадьорити, розрадити та потішити… Ми сьогодні прийшли на зустріч із Вами, отець Богдан, адже Ви сьогодні святкуєте свій День Народження та Ювілей… Ми щиро дякуємо нашому Небесному Творцеві за Дар Вашого життя. Дякуємо, що Він по-справжньому пробудив у вас міцну віру й тверде переконання, що найвище покликання людини – це пізнати Бога, служити Йому і до цього високого служіння Він вас покликав…”, – наголосив Владика Юліан.
“…В цей день ми молилися також за всіх українців, особливо за наших воїнів, захисників і захисниць та за всіх тих, хто сьогодні потребує нашої молитви: хто в полоні чи поранений та за всіх тих, хто допомагає нашим воїнам відстоювати нашу незалежність… Ми проживаємо сьогодні особливий історичний момент, який на багато десятків років визначить наше майбутнє і тому ми повинні бути, як ніколи, в єдності та однодумності. Ми не маємо права опускати руки і в молитві, в допомозі й праці для того щоб відстояти нашу незалежність, самостійність, самоідентичність і нашу державність. Дуже Вам дякую, отець Богдан, що, переживши нелегкі випробовування у вашому житті, Ви залишаєтеся вірним Церкві, вірним Богові і відданим своїм парафіянам, яких доручив Вам Господь…”, – зазначив Архієрей.
Далі Керуючий Коломийською Єпархією привітав отця Богдана Войтишина із Днем Народження, 60-літнім Ювілеєм та 25-літтям перебування на парафії, побажавши йому Господньої допомоги та щасливого довголіття.
Після цього, з благовловення Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, Високопреосвященний Владика Юліан нагородив митр. прот. Богдана Войтишина Медаллю “Хрест Свободи”.
Опісля слово мав голова Городенківської міської ради Богдан Кобилянський, який вручив Архієпископу Юліану букет білих троянд та привітав митр. прот. Богдана Войтишина і вручив йому Подяку Городенківської міської ради.
Також отця Богдана вітали парафіяни й друзі.
Завершилось урочисте богослужіння уставним Многоліттям та спільною світлиною.
14 березня 2025 року, біля скульптурного зображення Пресвятої Богородиці, на території Коломийської РДА, відбувся пам’ятний захід, приурочений Дню українського добровольця.
З благословення Високопреосвященного Архієпископа Коломийського і Косівського Юліана, в урочистому заході взяли участь: прот. Василь Юрчук, прот. Василь Кушерський та ієрей Павло Пецюк.
Спочатку духовенство звершило заупокійну Літію за полеглими Героями, які загинули, захищаючи Українську Державу від російського агресора.
Після відпусту зі словом до присутніх звернувся прот. Василь Юрчук, який закликав молитовно пам’ятати подвиг тих воїнів, які в перші дні війни добровільно стали на захист нашої Держави.
Під час заупокійного богослужіння також молились: голова Коломийської районної державної адміністрації, начальний Коломийської військової адміністрації Любомир Глушков; депутати Коломийської районної ради, керівники структурних підрозділів Коломийської РДА та районної ради.
