Сьогодні, в цей великий і святий день, ми залишаємо злобу і ненависть юдеїв і, неначе, входимо в Сионську горницю, де Христос звершив Тайну вечерю. Тут за вечерею Спаситель встановив найбільше і найважливіше для нашого спасіння таїнство Євхаристію.
Останній час Старого Завіту минав, і належало почати Новий, але не жертовним ягням від стада, а Своїм тілом і кров’ю. На вечері Христос бере хліб, благословляє його, переломлює на частини за кількістю учеників і дає його їм. «І коли вони їли, – говорить святий євангелист Матфей, Ісус узяв хліб і, віддавши хвалу Отцю Своєму Небесному, благословивши, переламав, і, роздаючи ученикам, сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє» (Мф. 26: 26), що за вас віддається; це чиніть на спомин про Мене» (Лк. 22: 19).
Потім Господь взяв чашу з вином і, воздавши хвалу, подав їм (ученикам), і сказав: «Пийте з неї всі, бо це є кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Мф. 26: 27 – 28). І в цей час, за словом Його, хліб став істинним Тілом Господа і Спаса нашого, а вино – Кров’ю Його. Причастивши Своїх учеників і апостолів, Господь наказує їм звершувати це святе Таїнство на спомин про Нього (Лк. 22: 19), для прощення гріхів.
Святитель Іоан Золотоуст говорить: «Господь віддає хвалу, навчаючи нас, як потрібно звершувати це таїнство, показуючи, що Він добровільно іде на страждання, з подякою, і пробуджує в нас благі надії». Саме тому слово «Євхаристія» перекладається як «подяка». Господь дає нам Своє Тіло не для одноразового чи випадкового споживання, а як ліки. За словом Його: «Хліб же, який Я дам, є плоть Моя» (Ін. 6: 51), цим самим наказуючи, щоб ми часто приступали до священної трапези. Більше того, Господь говорить: «Якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крові, то не будете мати життя в собі. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день» (Ін. 6: 53 – 54).
Так було встановлено величне Таїнство і звершена перша Божественна Літургія, яку потім звершували святі апостоли, передавши це право в подальшому єпископам і священикам. На кожній Літургії Сам Ісус Христос Спаситель є і Первосвящеником, і Жертвою, як сказано в Літургії святителя Іоана Золотоустого: «Бо Ти єси Той, що приносиш жертву, і принесений, що приймаєш і роздаєшся». А за Його всемогутнім словом і дією Духа Святого, простий хліб і вино перетворюються в істинне Тіло і Кров Спасителя і подаються вірним.
Ми повинні вірити всім серцем в те, що, причащаючись Тіла і Крові Христових під виглядом хліба і вина, дійсно споживаємо Плоть Христову і п’ємо Його Кров. І нехай ніхто не сумнівається, бачачи, що хліб залишається хлібом, а вино залишається вином, зберігаючи свій смак і запах. Нехай не сумнівається ніхто в тому, що це не просте вино і не простий хліб, а справжнє Тіло і Кров Христові. «Ту ж саму пренепорочну Плоть, – навчає преподобний Симеон Новий Богослов, – яку прийняв Господь від Пречистої Марії Богородиці, народившись від Неї, подає нам Таїнство, і, споживаючи її, ми маємо в собі втіленого Бога і Господа нашого Ісуса Христа, Сина Божого і Сина Діви. Вселяючись у нас, Він не пізнається тілесно, як плід лона, але безтілесно з’єднується з нашим єством невимовно, обожуючи нас, і ми стаємо співтілесними Йому, будучи плоттю від Плоті Його і від костей Його».
Ось яке велике, недосяжне і спасительне Таїнство дав нам Господь на землі, до якого ми повинні приступати благоговійно і бережно, як до великої святині. Святитель Василій Великий говорить:«Хто приступає до причастя Тіла і Крові Христових, не розуміючи наміру, не отримує і користі, а хто причащається недостойно – осуджується». Таким чином, приступати до причастя формально призводить до осуду, адже ціль даного таїнства – єднання з Христом: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому» (Ін. 6: 56), – говорить Господь. Окрім того, воно слугує жертвою очищення і умилостивленняv за наші гріхи, – і не тільки за наші, але і за гріхи всього світу, та подячною жертвою за все, що ми отримуємо від Бога. Насамкінець, воно слугує для нас запорукою безсмертя і вічного життя: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день» (Ін. 6: 53 – 54).
Перш, ніж приступити до священної трапези, Спаситель вмиває ученикам ноги, показуючи, що без омиття – духовного очищення – бути Його послідовником та спільником неможливо. «Тому той, хто їстиме хліб цей або питиме чашу Господню недостойно, винний буде супроти Тіла і Крові Господньої» (1 Кор. 12: 27), – говорить святий апостол Павло. Тому для достойного і спасительного прийняття животворчих тайн потрібно очиститися, щиро визнавши перед Господом свої гріхи. Приступаючи до Господа в таїнстві Євхаристії необхідна пильність душі, бо диявол зі всією пекельною силою і злобою повстає проти, намагаючись відвернути людину від прийняття Бога. Не даремно святі отці говорять, що диявол ніколи так не боїться людину, як після причастя святих Таїн Христових. Преподобний Іоан Касіан говорить: «Ми не повинні уникати причастя Господнього через усвідомлення того, що ми грішні, а зі спрагою поспішати до нього, відчуваючи недостойність прийняття такої благодаті».
Дорогі браття і сестри! Господь, турбуючись про спасіння роду людського, встановив таїнство Євхаристії. Ми до кінця не усвідомлюємо його важливості, адже жодне із інших таїнств не єднає нас з Богом настільки, як Причастя.
Потрібно пам’ятати, що достойне причастя Святих Животворчих Тайн можливе для благочестивих, для тих, хто приносить щире покаяння. Святитель Іоан Золотоуст, говорить: «Кого нам похвалити? Тих, хто причащається один раз, чи тих, хто часто, чи тих, хто рідко? Ні тих, ні інших, але тих, хто причащається з чистим серцем, совістю і достойним життям».
Приступаймо ж до трапези Господньої зі смиренням та благоговінням, взиваючи: «Нехай не на суд і не в осуд буде мені причастя Святих Твоїх Таїн, Господи, а на зцілення душі і тіла». Амінь.
Патріарх Мстислав – у миру Степан Скрипник (10 квітня 1898 р. – 11 червня 1993 р.); народився у м. Полтаві; рідний племінник Симона Петлюри. Під час Першої світової війни навчався у козачій офіцерській школі. Брав участь у національно-державних змаганнях 1917-1921 рр., служив старшиною для особливих доручень Головного отамана С. Петлюри. На початку 20-х рр. потрапив до табору інтернованих вояків у Каліші (Польща). Згодом став діячем українського громадського і кооперативного руху на Волині; 1930 р. обраний послом до Польського сейму.
Активно займався мирянською діяльністю; належав до єпархіальних рад. У 1940 р. обраний заступником голови Холмської єпархіальної ради. У квітні-травні 1942 р. прийняв священиче свячення, чернечий постриг та архиєрейське свячення із заміщенням посади єпископа Переяславського УАПЦ. Був ув’язнений за німецької окупації і півроку відсидів у тюрмах Чернігова та Прилук.
1944 р. емігрував до Варшави, а потім далі на Захід; очолював українські православні єпархії в Гессені і Вюртенберзі. 1947 р. виїхав до Канади і був обраний первоєрархом Української Греко-Православної Церкви як єпископ Вінніпезький і всієї Канади. 1949 р. очолив УПЦ у США; добився об’єднання з єпархією владики Йоанна Теодоровича (Собор 1949 р. в Нью-Йорку), який став митрополитом УПЦ в США, а єпископ Мстислав – його заступником і головою Консисторії.
Владика Мстислав розгорнув у США широку церковну діяльність; у Саут Бавнд-Бруку (штат Нью-Джерсі) було збудовано український православний центр із друкарнею, бібліотекою і семінарією.
У 1965 р. очолив УАПЦ в діаспорі. У 1963 і 1971 рр. зустрічався з Константинопольським Патріархом, ознайомив його з життям УАПЦ і ставив питання про канонічне визнання її і повернення Українській Церкві прав, якими вона користувалася до 1686 р., коли Київська митрополія незаконно перейшла з-під юрисдикції Константинопольського патріархату в Московський.
1990 р. повертається в Україну, де обраний першим Патріархом Київським і всієї України УАПЦ; інтронізований 6 листопада 1990 р.
Після створення 1992 р. УПЦ КП, проголошений без його відома її Предстоятелем з титулом Патріарха. Незабаром відмовився визнавати об’єднання УАПЦ і УПЦ в УПЦ КП.
Помер у м. Грісбі (Канада); похований у Бавнд-Бруку (США).
6 квітня 2020 року, в залі засідань Єпархіального Управління, під головуванням Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана, пройшли онлайн-збори благочинних Коломийської Єпархії.
В дистанційному спілкуванні взяли участь: секретар Єпархіального управління митр. прот. Юрій Бровчук, благочинний Верховинського благочиння митр. прот. Дмитро Михавків, благочинний Городенківського благочиння митр. прот. Богдан Мороз, благочинний Отинійського благочиння митр. прот. Володимир Липко, благочинний Коломийського благочиння митр. прот. Михайло Сметанюк, благочинний Косівського благочиння митр. прот. Іван Близнюк, благочинний Делятинського благочиння митр. прот. Іван Лавришин, благочинний Надвірнянського благочиння митр. прот. Олег Траско, благочинний Печеніжинського благочиння митр. прот. Юрій Ужитчак.
Також із Преосвященним Владикою у залі засідань в роботі наради взяли участь: благочинний Коломийського міського благочиння митр. прот. Василь Мізюк та керівник прес-служби Коломийської Єпархії прот. Віталій Козак.
На початку онлайн-зборів Владика Юліан розповів про план роботи.
Далі кожен благочинний доповів Правлячому Архієрею про стан справ у благочинні.
На зборах розглядались питання про особливості звершення різних таїнств, чинів та богослужінь духовенством під час загальнодержавних карантинних обмежень і необхідності роз’яснення серед парафіян, як потрібно поводитись християнам під час пандемії. Учасники наради пропонували різні моделі, як практично та у відповідності до санітарно-епідеміологічних вимог звершувати таїнства і уставні богослужіння.
Особливо наголошувалось про велику потребу віруючих перед Пасхою Христовою прийняти Святі Таїнства Сповіді та Причастя (запропоновано, в тому числі, приклад Кафедрального Собору.
Було зазначено, що на даний час не заборонене звершення богослужінь у храмах за умови дотримання санітарних карантинних норм та участю не більше 10 осіб.
Також під час дистанційних зборів благочинних обговорювались поточні питання життєдіяльності Єпархії. Як підсумок обговорення, Владика доручив благочинним роз’яснити всьому духовенству відповіді на важливі питання сьогодення а також слідкувати за повідомленнями на офіційних сайтах Митрополії ПЦУ та Коломийської Єпархії.
На завершення зборів Єпископ Юліан побажав благочинним плідної праці та терпіння під час випробувань і подав своє архіпастирське благословення. Джерело : https://kolomija.com
У цей радісний і водночас сповнений тривоги день ми радо вітаємо Вас із Ювілеєм та днем тезоіменитства. Радісний, бо цього дня ми щасливі знову висловити Вам свою пошану і християнську любов, побажати Господньої милості, сил і наснаги для подальшого служіння на славу Божу. А тривога наша спільна і пов’язана зі згубною пошестю, перед лицем якої завмерла Україна і цілий світ. І лише Церква, і Ви як один з її високих достойників, неустанно молиться за відвернення лиха, за одужання хворих і захист тих, хто уповає на Бога.
Шановний Владико! Ми не вперше вітаємо Вас з особистими святами, адже маємо честь і приємність працювати під Вашим керівництвом упродовж декількох років. І не можемо не відзначити, що рік від року знову маємо за що Вам дякувати: за нові проєкти, за активну архіпастирську діяльність – духовну, організаційну, просвітницьку, культурницьку, яка приносить вагомі плоди для нашої Церкви і держави.
Поруч з Вами неможливо спокійно відсиджуватися – ні священникам по парафіях, ні мирянам по своїх домівках. Ви вмієте запалити, зорганізувати, повести за собою, – а саме цього потребує більшість православних віруючих, свідомих своєї відповідальності за долю Церкви і Держави. Вважаємо Вас одним із найдостойніших представників сучасного духовенства, цінуємо, шануємо і дорожимо Вами, беремо за приклад Ваше служіння і громадську діяльність.
У цей святковий день Вашого Ювілею щиро дякуємо за Вашу невтомну працю, яка робить кращим довколишній світ і нас у цьому світі, та молимо Бога, щоб беріг Вас для нашої великої єпархіальної родини, для Ваших рідних і друзів.
24 березня 2020 року, в Івано-Франківській обласній державні адміністрації, відбулась зустріч представників влади та правоохоронних органів із представниками різних релігійних конфесій Прикарпаття щодо спільної співпраці у зв’язку із останніми подіями в Державі.
З благословення Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана, в заході взяв участь працівник Єпархіального відділу по взаємодії з громадськістю та представниками влади в Івано-Франківській області, капелан Коломийської Єпархії, настоятель Храму Введення в храм Пресвятої Богородиці селища Отинія, Отинійського благочиння ієрей Василь Мороз.
Розпочав роботу круглого столу начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА Володимир Федорак.
Далі слово мав заступник начальника Головного управління Національної поліціїї в Івано-Франківській області Роман Пицків та представники Церков і релігійних організацій краю.
На зустрічі йшлося про активну співпрацю релігійних організацій з органами державної влади й місцевого самоврядування під час дії карантинних обмежень та необхідності роз’яснювальної роботи з вірними.
17 березня 2020 року, з благословення Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана, священнослужителі Коломийської Єпархії взяли участь у похороні військовослужбовця військової частини 0742 міста Коломиї, воїна АТО – прапорщика Гайдейчука Василя Григоровича, який після важкої хвороби відійшов у вічність.
Спочатку, в місті Коломия, духовенством було звершено Панахиду за спокій душі українського воїна, після чого тіло спочилого було відправлене до рідного села Чорнолізці, де було звершено Чин похорону, який очолив благочинний Тисменицького благочиння митр. прот. Василь Качур (Івано-Франківсько-Галицька Єпархія).
Під час заупокійного богослужіння йому співслужили: настоятель Храму Покладення Поясу Пресвятої Богородиці села Добротів, Делятинського благочиння митр. прот. Михайло Слободян; настоятель Храму Святого Великомученика Юрія Переможця села Баб’янка та Храму Покрови Пресвятої Богородиці села Грабич, Отинійського благочиння митр. прот. Іван Мельник; настоятель Храму Пресвятої Тройці села Молодилів, Отинійського благочиння митр. прот. Богдан Гайдейчук; митр. прот. Іван Адамчук (Івано-Франківсько- Галицька Єпархія); митр. прот. Іван Мельник (Івано-Франківська Єпархія) та військовий капелан Коломийської Єпархії, настоятель Храму Введення в храм Пресвятої Богородиці селища Отинія, Отинійського благочиння ієрей Василь Мороз.
Після завершення заупокійного богослужіння тіло спочилого героя було урочисто похоронене на місцевому цвинтарі.
Народився святитель Григорій в 1296 році в Малій Азії. Під час турецького нашестя сім’явтікла в Константинополь і знайшла притулок при дворі Андроника ІІ Палеолога ( 1282-1328 рр.). Батько святого Григорія став крупним сановником при імператорі, але скоро помер, і сам Андроник прийняв участь у вихованні і вивченні осиротілого хлопчика. Володіючи прекрасними здібністю і великою старанністю, Григорій без труднощів засвоїв всі предмети, що складали повний курс середньовічної вищої освіти. Імператор хотів, щоб юнак присвятив себе державній діяльності, але Григорій, ледь досягнувши 20-ти літнього віку, пішов на Гору Афон в 1316 році( за іншими даними, в 1318 рр.) і був прийнятий послушником у монастир Ватопед, де під керівництвом старця Никодима Ватопедського, прийняв постриг і почав шлях подвижництва. Через рік йому явився у видінні святий євангеліст Іоанн Богослов і обіцяв своє духовне покровительство. Матір Григорія разом з його сестрами також прийняли чернецтво. Після переставлення старця Никодима інок Григорій проходив 8 років свій молитовний подвиг під керівництвом старця Никифора, а після упокоєння його перейшов у Лавру преподобного Афанасія. Тут він прислужував за трапезою, а потім став церковним співцем. Але через три роки ( 1321 р.), прагнучи до більш високих ступенів духовної досконалості, він оселився в невеликій пустельній обителі Глоссії. Настоятель цієї обителі став навчати юнака зосередженню духовної молитви – розумової молитви, яке поступово розроблялось і засвоювалось ченцями, починаючи зх. Великих пустельників IV століття, Євагрія Понтійського і преподобного Макарія Єгипетського. Після того, як в ХІ столітті в трудах Симеона Нового Богослова ретельне висвітлення отримали зовнішні молитовні прийоми розумової молитви, вона була засвоєна афонськими подвижниками. Майстерне використання розумової молитви, що потребує усамітнення і безмовності, отримало назву ісихазма ( від гр.спокій, мовчання), а ті хто практикує його стали називатися ісихастами. За час перебування в Глоссії майбутній святитель повністю проник духом ісихазма і прийняв його для себе, як основу життя. В 1326 році через загрозу нападу турків разом з братією він перебрався до Солуні, де був рукопокладений в сан священика. Свої обов’язки пресвітера святий Григорій поєднав ж життям пустельника: п’ять днів тижня проводив у безмовності і молитві, і тільки в суботу і неділю виходив до народу – звершував богослужіння і виголошував проповіді. Його проповіді часто викликали у присутніх в храмі сльози і розчулення. Однак повне відсторонення від суспільного життя святителю було невластиве. Інколи він відвідував богословські зібрання міської освіченої молоді на чолі з майбутнім патріархом Ісидором. Повертаючись якось з Константинополя, він помітив поблизу Солуні містечко Верії, зручне для усамітненого життя. Незабаром він зібрав тут невелику общину монахів – пустельників і керував нею протягом 5 років. В 1331 році святитель пішов на Афон і усамітнився у скиту святого Сави, поблизу Лаври преподобного Афанасія. В 1333 році він був призначений ігуменом Есфигменського монастиря у північній частині Святої Гори. В 1336 році святитель повернувся в скит святого Сави, де зайнявся богословськими трудами, яких не залишив вже до кінця життя. А тим часом в 30-ті роки ХІV ст. в житті Східної Церкви назрівали події, які поставили святителя святителя Григорія в ряд найбільш визначних вселенських апологетів Православ’я і паринесли йому відомість учителя ісихазма. Біля 1330 року в Константинополі із Калабрії приїхав вчений монах Варлаам. Автор трактатів по логіці і астрономії, умілий і розумний оратор, він отримав кафедру в столичному університеті і став тлумачити твори Дионисія Ареопагіта апофатичне богослів’я котрого було визнане рівною мірою в Східній та Західній Церкві. Невдовзі Варлаам поїхав на Афон, познайомився там з устроєм життя ісихастів і, на основі догмату про неосяжність сутності Божої, оголосив розумову молитву єретичною оманою. Подорожуючи з Афону в Солунь, Варлаам вступав у суперечки з монахами і намагався довести сотвореність Фаворського сяйва; при цьому він не соромився насміхатись розповіді ченців про молитовні прийоми і про духовне осяяння. Святитель Григорій, на прохання афонських монахів, звернувся спочатку з усним увіщанням. Але, бачачи безуспішність подібних спроб він письмово виклав свої богословські докази. Так з’явились « Тріади в хист святих ісихастів» ( 1338 р.). До 1340 року афонські подвижники за участю святителя склали загальну відповідь на нападки Варлаама – так званий « Святогорський томос». На Константинопольському Соборі 1341 року в храмі Святої Софії відбулася суперечка святителя Григорія Палами з Варлаамом, що зосередилась на природі Фаворського світла. 27 травня 1341 року Собор прийняв положення святителя Григорія Палами про те, що Бог, неприступний в Своїй Сущності, являє Себе в енергіях, які звернені до світу і доступні сприйняттю, як Фаворське світло, але є не чуттєвими і не сотвореними. Вчення Варлаама було засуджене як єресь, а сам він, відданий анафемі, віддалився в Калабрію. Але суперечки між паламитами і варламитами були далеко не закінчені. До числа прихильників Варлаама належали ученик Варлаама, болгарський монах Акиндин і Патріарх Іоанн ХІV Каліка (1341-1347 рр.); до них схилявся і Андроник ІІІ Палеолог ( 1328-1341 рр.). Акиндин виступив з рядом трактатів, в яких оголосив святителя Григорія і афонських ченців винуватцями церковних смут. Святитель написав детальне спростування домислів Акиндина. Тоді Патріарх відлучив святителя від Церкви ( 1344р.) і ув’язнив у темниці на три роки. В 1347 році, коли Іоанна ХІV на патріаршому престолі змінив Ісидор ( 1347- 1349 рр.), святитель Григорій Палама був звільнений і возведений в сан архієпископа Солунського ( Фесалонікійського). В 1351 року Влахернський Собор торжественно засвідчив православність його вчення. Але солуняни прийняли святителя Григорія не відразу, він вимушений жити в різних місцях. В одну з його поїздок до Константинополя візантійська галера потрапила до рук турків. Святителя Григорія потягом року продавали в різних містах як полоненого, але і тоді він невтомно продовжував проповідь християнської віри. Лише за три роки до упокоєння повернувся він в Солунь. Напередодні його переставлення йому явився у видінні святитель Іоанн Золотоустий. Зі словами: « До горніх! До горніх!» святитель Григорій Палама мирно відійшов до Бога 14 листопада 1359 року
9 березня 2020 року, в місті Коломия, відбулись урочисті заходи, приурочені до 206-ї річниці від Дня народження Великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка.
В святкових заходах взяв участь Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан разом з духовенством Єпархії.
Спочатку, на площі Відродження, відбулось покладання квітів представниками влади до пам’ятника Тарасу Шевченку.
Далі була відслужена Панахида за спокій душі Кобзаря, яку очолили Преосвященний Владика Юліан та Єпископ Василій (Івасюк) УГКЦ .
Заупокійне богослужіння своїм співом супроводжував народний Хор “Просвіта” під керівництвом Романа Хімея.
Продовжились урочистості у Коломийському міському палаці культури «Народний Дім» урочистою Академію.
На початку благословити захід запросили духовенство. Звертаючись до присутніх, Владика Юліан зазначив, що Тарас Григорович Шевченко є дійсно генієм українського народу, адже, народившись в умовах коли український народ не знав своєї державності, зміг стати визначною постаттю, тією іскрою, яка й сьогодні запалює серця українців, спонукаючи їх до боротьби за свободу та Істину.
Після слів і благословення духовенства Академію продовжили виступи творчих колективів міста Коломиї.
2 березня 2020 року, в конференц-залі Управління Коломийської Єпархії, під головуванням Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана, відбулося перше засідання Просвітницької платформи “Істина”. В роботі зустрічі взяли участь: духовенство Єпархії, миряни, журналісти та громадські активісти.
Після спільної молитви Керуючий Коломийською Єпархією розпочав зустріч, зазначивши: “Метою даного проекту є налагодження взаємозв’язку по обміну думками і виробленню спільного бачення розвитку парафіяльного життя духовенством та активними парафіянами нашої Єпархії”.
Далі Архіпастир, перефразовуючи загальновідому фразу: “В суперечці народжується істина”, зауважив, що особливістю дискусії сьогоднішнього дня і подальших зустрічей буде не суперечка, а вміння дослухатись один до одного, і в дусі любові і взаєморозуміння дійти до висновків, які б стали благом в практиці церковного життя.
Після цього Правлячий Архієрей зосередив увагу присутніх на темі зібрання: “Проблема спілкування та взаємодії у внутрішньому житті парафії”, а також на питаннях, висунених для обговорення: проблема мовної цілісності на парафії, розділення та проблема комунікації за віковими категоріями, відсутність позабогослужбового спілкування на парафії, проблема знаходження спільної мови з молодшим поколінням та пошуки нових методів комунікації.
Під час живого і активного обговорення було визначено, що говорячи про свою приналежність до Церкви, ми не можемо не говорити про взаємини, які у нас повинні розвиватися з братами і сестрами. І саме таке спілкування являється тим фактором, який допомагає нам, єднаючись довкола Святого Причастя, ставати Тілом Христовим – Церквою.
Також учасниками зустрічі були проаналізовані інстументи, які можуть допомогти у розвитку та відновленні комунікації на парафії: спільні паломництва, прегляди фільмів із обговоренням, спільна праця по благоустрою території чи прибиранні храму, створення спільнот за інтересами.
Під час дискусії учасники зауважили про необхідність звертати особливу увагу на інститут сім’ї, інформаційно підтримувати та допомагати молодим парам, пояснюючи, що спілкування є важливою умовою здорового виховання дитини, її подальшого існування в соціумі та є одним із основних факторів й найголовнішим джерелом психічного та духовного розвитку особистості.
На завершення Преосвященний Владика Юліан подякував усім за плідну працю і активну участь, особливо кураторам проекту ієрею Івану Венгрину та ієрею Юрію Шкіндюку і подав присутнім своє архіпастирське благословення.
Прийміть сердечні вітання з нагоди 8-річниці Вашої Архиєрейської хіротонії. В цей памя’тний день, редакція газети Коломийського Вісника бажає Вам, Дорогий Владико, душевної і тілесної кріпості та безперестанної радості в Христі Ісусі. Нехай за молитвами Пречистої Богородиці і Приснодіви Марії береже Вас Всещедрий Отець наш Небесний, подаючи завжди руку допомоги у подальшому Архіпастирському служінні. Многих і благословенних років служіння у Винограднику Христовому !
