6 квітня 2020 року, в залі засідань Єпархіального Управління, під головуванням Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана, пройшли онлайн-збори благочинних Коломийської Єпархії.
В дистанційному спілкуванні взяли участь: секретар Єпархіального управління митр. прот. Юрій Бровчук, благочинний Верховинського благочиння митр. прот. Дмитро Михавків, благочинний Городенківського благочиння митр. прот. Богдан Мороз, благочинний Отинійського благочиння митр. прот. Володимир Липко, благочинний Коломийського благочиння митр. прот. Михайло Сметанюк, благочинний Косівського благочиння митр. прот. Іван Близнюк, благочинний Делятинського благочиння митр. прот. Іван Лавришин, благочинний Надвірнянського благочиння митр. прот. Олег Траско, благочинний Печеніжинського благочиння митр. прот. Юрій Ужитчак.
Також із Преосвященним Владикою у залі засідань в роботі наради взяли участь: благочинний Коломийського міського благочиння митр. прот. Василь Мізюк та керівник прес-служби Коломийської Єпархії прот. Віталій Козак.
На початку онлайн-зборів Владика Юліан розповів про план роботи.
Далі кожен благочинний доповів Правлячому Архієрею про стан справ у благочинні.
На зборах розглядались питання про особливості звершення різних таїнств, чинів та богослужінь духовенством під час загальнодержавних карантинних обмежень і необхідності роз’яснення серед парафіян, як потрібно поводитись християнам під час пандемії. Учасники наради пропонували різні моделі, як практично та у відповідності до санітарно-епідеміологічних вимог звершувати таїнства і уставні богослужіння.
Особливо наголошувалось про велику потребу віруючих перед Пасхою Христовою прийняти Святі Таїнства Сповіді та Причастя (запропоновано, в тому числі, приклад Кафедрального Собору.
Було зазначено, що на даний час не заборонене звершення богослужінь у храмах за умови дотримання санітарних карантинних норм та участю не більше 10 осіб.
Також під час дистанційних зборів благочинних обговорювались поточні питання життєдіяльності Єпархії. Як підсумок обговорення, Владика доручив благочинним роз’яснити всьому духовенству відповіді на важливі питання сьогодення а також слідкувати за повідомленнями на офіційних сайтах Митрополії ПЦУ та Коломийської Єпархії.
На завершення зборів Єпископ Юліан побажав благочинним плідної праці та терпіння під час випробувань і подав своє архіпастирське благословення. Джерело : https://kolomija.com
Під час Великого посту звершують (б”ють) поклони. Як це слід робити згідно із церковними приписами? Які це доземні, а які поясні поклони? Коли саме їх здійснюють? І коли слід припиняти чинити доземні поклони (у Страсний тиждень, чи перед Великоднем)?
У Православній Церкві віддавна прийняті особливі форми зовнішнього благочестя. Найголовнішими з них є хресне знамення та поклони. Осіняючи себе знаком хреста, віруючі закликають особливу благодать Божу, яка освячує та зміцнює людину на її життєвому шляху. Звершучи поклони, віруючі виявляють зовнішніми чином свій внутрішній стан: покори та благоговіння перед святинею. За традицією, ці два акти звершуються, зазвичай, послідовно.
Для осяяння себе знаком св.Хреста робимо так: три пальці правої руки – великий, вказівний і середній – складаємо разом у пучку, а два інших – безіменний і мізинець притискаємо до долоні. Символічно, три пальці разом вказують нашу віру в Пресвяту Трійцю – Отця, Сина та Святого Духа. Два інших пальці – символ двоскладової природи Спасителя нашого Ісуса Христа, який був одночасно і правдивим Богом, і правдивою людиною.
Хреститися потрібно не кваплячись, із максимальною увагою та благоговінням. Спочатку торкаємося трьома пальцями чола, кажучи: «Во ім’я Отця», потім живота, кажучи «і Сина», правого плеча: «і Святого», лівого плеча – «Духа». Завершуючи це словом «Амінь», схиляючи з покорою свою голову до грудей (живота) та опускаючи руку паралельно до тіла.
Поклонам у Православній Церкві передує обов’язкове звершення хресного знамення.
Існує два вида поклонів: поясний і доземний. При поясному поклоні людина хрестячись низько схиляє голову, а в доземному – стати на два коліна, а головою торкнутися землі.
Правила поклонів чітко описані в Церковному уставі, і хоча храмова традиція відрізняється від одного регіону до іншого, все ж маємо при можливості дотримуватися норми та єдиного зразка.
Осіняти себе хресним знамення без поклонів належить:
Перед початком читання шестопсалмія при словах «Слава во Вишніх Богу» тричі та на середині «Алиллуя» теж тричі.
На початку читання Символа віри («Вірую)
На початку читання священиком відпусту «Христос Істинний Бог наш…».
На початку читання Євангелія, Апостола та паримій.
Осіняти себе хресним знамення з поясним поклоном належить:
При вході та виході з храму.
При кожному проханні ектенії, після співу «Господи, помилуй», «Подай, Господи», «Тобі, Господи».
При кінцевих виголосах священика на кожній ектенії
При виголосах: «Прийміть, споживайте…», «Пийте з неї всі…», «Твоє від Твоїх».
При словах «Чеснійшу від Херувимів».
При кожному виголосі слів : «поклонімося», «поклоніння»,» припадемо».
Під час співу «Алиллуя», «Святий Боже», «Прийдіть поклонімось», при виголосі «Слава Тобі, Христе Боже», і перед відпустом – робимо це тричі.
Під час читання канону на Утрені, при співі молитов до Господа, Божої Матері чи Святих.
По закінченню співу чи читання кожної стихири.
На літії, після кожного з перших двох прохань ектенії звершуємо по три поясних поклони, а після двох інших – по одному.
Звершувати хресне знамення разом із земним поклоном належить:
Під час посту при вході та виході з храму – тричі.
У піст на Утрені після кожного приспіву пісні Богородиці «Величає душа моя Господа», після слів «Тебе величаємо..»
На Літургії на початку співу «Достойно і праведно є…»
Після закінчення співу «Тебе оспівуємо…»
Після співу «Достойно є…», або задостойника.
Під час виголосу: «Будьмо уважні! Святеє святим!»
При виголосі « І сподоби нас, Владико» (перед співом «Отче наш»).
При виносі Святиї Дарів – при словах «Зі страхом Божим і вірою приступіть» та «Завжди, нині і повсякчас…»
У Великий піст на великому повечір’ї при співі «Пресвята Владичице» (на кожному стиху), при співі «Богородице Діво».
У Великий піст при читанні молитви св.Єфрема – «Господи і Владико життя мого…».
Також, у Великий піст при заключному співі «Пом’яни нас, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє» належить звершувати три земних поклони.
Також, бувають поясні поклони без хресного знамення:
При благословення священика людей однією рукою: («Мир усім», «Благословення Господнє на вас..», «Благодать Господа нашого Ісуса Христа…», «Нехай же будуть милості Великого Бога…» ).
На виголосі диякона перед співом Трисвятого.
Не потрібно класти земних поклонів:
У недільні дні, в період від Різдва Христового до Богоявлення (Хрещення Господнього), від Пасхи до Пятидесятниці, на свято Преображення.
Коли священик виголошує в молитві «Голови наші вклонімо перед Господом…»
Святителю Філарету належать чудові слова: «Якщо ти стоячи в храмі кладеш поклони тоді, коли навчає Церковний Устав, то стримуєшся від поклонів тоді, коли вони не мають бути. Цим ти не звертаєш увагу на себе інших богомольців, а також, стримуєш зайві зітхання, що лунають із твого серця, або сльози, готові пролитися з твоїх очей. У такому душевному стані ти й серед численного зібрання таємно стоїш перед Отцем Твоїм Небесним, виконуючи заповідь Спасителя (Мф.6:6)». Цими словами святий Філарет нагадує нам про те, що поклони та сльози важливі, але й їх слід творити так, щоб не спокушати своїми діями інших, і навіть стоячи посеред інших людей, творити їх Самому Богу.
А ось, Святитель Єфрем якось писав: «Там, де відбувається порушення встановлених законом правил, трапляються різноманітні скорботи». Цими словами він висловлював думку, що найменша дрібниця в храмі не є чимось неважливим або непотрібним. «Бо, – як продовжує цю думку святий Ігнатій – від легковажності до малого легко та швидко переходимо до легковажності у всьому». Це безперечно можна віднести до нашої зовнішньої поведінці у храмі Божому та перед домашніми святинями. прот. Євген Заплетнюк
У цей радісний і водночас сповнений тривоги день ми радо вітаємо Вас із Ювілеєм та днем тезоіменитства. Радісний, бо цього дня ми щасливі знову висловити Вам свою пошану і християнську любов, побажати Господньої милості, сил і наснаги для подальшого служіння на славу Божу. А тривога наша спільна і пов’язана зі згубною пошестю, перед лицем якої завмерла Україна і цілий світ. І лише Церква, і Ви як один з її високих достойників, неустанно молиться за відвернення лиха, за одужання хворих і захист тих, хто уповає на Бога.
Шановний Владико! Ми не вперше вітаємо Вас з особистими святами, адже маємо честь і приємність працювати під Вашим керівництвом упродовж декількох років. І не можемо не відзначити, що рік від року знову маємо за що Вам дякувати: за нові проєкти, за активну архіпастирську діяльність – духовну, організаційну, просвітницьку, культурницьку, яка приносить вагомі плоди для нашої Церкви і держави.
Поруч з Вами неможливо спокійно відсиджуватися – ні священникам по парафіях, ні мирянам по своїх домівках. Ви вмієте запалити, зорганізувати, повести за собою, – а саме цього потребує більшість православних віруючих, свідомих своєї відповідальності за долю Церкви і Держави. Вважаємо Вас одним із найдостойніших представників сучасного духовенства, цінуємо, шануємо і дорожимо Вами, беремо за приклад Ваше служіння і громадську діяльність.
У цей святковий день Вашого Ювілею щиро дякуємо за Вашу невтомну працю, яка робить кращим довколишній світ і нас у цьому світі, та молимо Бога, щоб беріг Вас для нашої великої єпархіальної родини, для Ваших рідних і друзів.
24 березня 2020 року, в Івано-Франківській обласній державні адміністрації, відбулась зустріч представників влади та правоохоронних органів із представниками різних релігійних конфесій Прикарпаття щодо спільної співпраці у зв’язку із останніми подіями в Державі.
З благословення Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана, в заході взяв участь працівник Єпархіального відділу по взаємодії з громадськістю та представниками влади в Івано-Франківській області, капелан Коломийської Єпархії, настоятель Храму Введення в храм Пресвятої Богородиці селища Отинія, Отинійського благочиння ієрей Василь Мороз.
Розпочав роботу круглого столу начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА Володимир Федорак.
Далі слово мав заступник начальника Головного управління Національної поліціїї в Івано-Франківській області Роман Пицків та представники Церков і релігійних організацій краю.
На зустрічі йшлося про активну співпрацю релігійних організацій з органами державної влади й місцевого самоврядування під час дії карантинних обмежень та необхідності роз’яснювальної роботи з вірними.
Святитель Софроній, Патріарх Єрусалимський пам’ять якого Церква вшановує 24 березня, народився в Дамаску. З юних років він відрізнявся благочестям і любов’ю до наук. Особливо він досяг успіху в філософії, за що його стали називати Премудрим. Але майбутній святитель шукав вищої мудрості в монастирях, в розмовах з пустельниками. Він прибув до Єрусалиму, до обителі святого Феодосія, і там зблизився з ієромонахом Іоанном Мосхом. Він став його духовним сином і перебував у нього в послуху. Праведники разом подорожували по монастирях, записували житія і повчання подвизалися в них. З цих записів пізніше склалася їх знаменита книга “Лимонарій” або “Луг духовний”, яку високо оцінив Сьомий Вселенський Собор. Рятуючись від спустошливих набігів персів, святі Іван та Софроній залишили Палестину і віддалилися до Антіохії, а звідти до Єгипту. У Єгипті святий Софроній тяжко занедужав. У той час він і вирішив стати ченцем і прийняв постриг від преподобного Іоанна Мосха. Після одужання святого Софронія вони обидва вирішили залишитися в Александрії. Там їх з любов’ю прийняв святий Патріарх Іван Милостивий (пам’ять 12 листопада), якому вони надали велику допомогу в боротьбі проти монофелітів. В Александрії у святого Софронія захворіли очі, і він звернувся з молитвою і вірою до святих безсрібників Кіра і Іоанна (пам’ять 31 січня) і в церкві, присвяченій їм, отримав зцілення. На знак подяки святий Софроній написав житіє святих цілителів-безсрібників. Коли варвари стали загрожувати Александрії, святий Патріарх Іоанн у супроводі святих Софронія та Іоанна попрямував до Константинополя, але по дорозі помер. Святі Іоанн і Софроній з одинадцятьма іншими ченцями вирушили до Риму. У Римі преподобний Іоанн помер (+ 622). Тіло його було перевезено святим Софронієм до Єрусалиму, і поховано в обителі святого Феодосія. У 628 році з перського полону повернувся Єрусалимський Патріарх Захарій (609 – 633). Після його смерті протягом двох років патріарший престол займав святий Модест (633 – 634; пам’ять 18 грудня), а після смерті святителя Модеста Патріархом був обраний святий Софроній. Святитель Софроній багато попрацював на благо Єрусалимської Церкви як її Предстоятель (634 – 644). Наприкінці життя святитель Софроній зі своєю паствою пережив дворічну облогу Єрусалиму магометанами. Виснажені голодом християни погодилися нарешті відкрити міські ворота з умовою, що противник пощадить святині. Однак ця умова не була виконана, і святий Патріарх Софроній помер у глибокій скорботі за осквернення християнських святинь. До нас дійшли твори патріарха Софронія з догматики, а також “Пояснення на Літургію”, Житіє преподобної Марії Єгипетської (пам’ять 1 квітня), близько 950 тропарів, стихири від Великодня до Вознесіння. Ще будучи ієромонахом, святий Софроній переглянув і виправив “Устав” монастиря преподобного Сави Освяченого (пам’ять 5 грудня). “Трипіснеці” святителя на Святу Чотиридесятницю входять і до складу сучасної Тріоді.
«Слово хресне для загиблих безумство є, а для нас, що спасаємось, — сила Божа» (1 Кор. 1:18). «Духовний судить про все. Душевна людина не приймає того, що від Духа Божого» (1 Кор. 2: 14-15). Бо це — безумство для тих, які не з вірою приймають і не з вірою роздумують про благість і всемогутність Божу, але досліджують божественне за допомогою людських і природних міркувань. Все, що стосується Бога, вище за єство, слово і розуміння. Бо якщо хто почне міркувати, яким чином Бог привів все з небуття до буття і ради чого, і захоче пізнати це за допомогою природних міркувань, той не пізнає. Таке знання — душевне і бісівське. Якщо ж хто, керуючись вірою, почне роздумувати про благість, всемогутність, істину, мудрість і праведність Божу, той знайде все гладким і рівним і шлях — прямим. Бо без віри неможливо спастися. На вірі ґрунтується все, як людське, так і духовне. Бо без віри і землероб не проводить борозни землі, і купець не ввіряє своєї душі малому дереву на бурхливій глибині моря; без віри і шлюби не укладаються, і нічого іншого в житті не робиться. Вірою розуміємо, що все приведене з небуття до буття силою Божою; вірою звершуємо всі, як Божі, так і людські, діла. Віра, далі, — згода без всякої прискіпливої допитливості.
Всяке діяння і чудотворення Христове, звичайно, дуже велике, божественне і дивне, але найдивовижніше — Його чесний хрест. Бо не чим іншим, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа знищена смерть, знищений гріх праотців, пекло позбавлене своєї здобичі, даровано воскресіння; нам дана сила зневажати теперішнє і навіть саму смерть, влаштовано повернення до першопочаткового блаженства, відкриті врата раю, єство наше возсіло праворуч Бога, і ми стали дітьми Божими і спадкоємцями. Все це звершено хрестом. «Всі, що в Христа хрестилися, — говорить апостол, — у смерть Його хрестилися» (Рим. 6: 3). «Всі, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися» (Гал. 3: 27). «Христос є Божа сила і Божа премудрість» (1 Кор. 1: 24). Таким чином смерть Христа або хрест вдягнув нас в іпостасну мудрість і силу Божу. Сила Божа — слово хресне, тому що через нього відкрилася нам могутність Божа, тобто перемога над смертю, або тому, що як чотири кінці хреста тримаються і з’єднуються його осереддям, так і силою Божою тримається висота і глибина, довжина і широта, тобто все видиме і невидиме творіння.
Хрест даний нам як знамення на чолі, як обрізання — Ізраїлю; бо через нього ми, вірні, відрізняємося і розпізнаємося від невірних. Він — щит і зброя, і пам’ятник перемоги над дияволом. Він — печать для того, щоб не торкнувся нас Ангел губитель (Вих. 12: 23), як говорить Писання. Він — вставання для лежачих, утвердження для стоячих, опора для немічних, жезл для пасомих, керівництво для тих, що навертаються, для тих, що досягають успіху, приведення до досконалості, спасіння душі й тіла, охорона від усякого зла, винуватець всяких благ, знищувач гріха, вирощування воскресіння, древо життя вічного.
Тому належить поклонятися самому цьому достошанованому й істинно дорогоцінному древу на якому Христос приніс Себе в жертву за нас, як освяченому доторканням святого тіла і крові, а також — і цвяхам, копію, одягу і священним Його оселям, якими є: ясла, вертеп. Голгофа, спасительний животворчий гріб, Сион — твердиня Церков та ін., як говорить богоотець Давид: «Увійдем в оселі Його, поклонимося на місці, де стояли ноги Його» (Пс. 131: 7). А що Давид розуміє тут хрест, показує наступне: «Воскресни Господи, у спокій твій» (Пс. 131: 6). Бо за хрестом іде воскресіння. Якщо ж жадані для нас дім, ложе і одяг тих, яких ми любимо, то наскільки більше повинне бути жаданим те, що належить Богу і Спасителю і за допомогою чого ми спасенні? Ми поклоняємося також і зображенню чесного і животворчого хреста, з якої б речовини воно не було зроблене, шануючи не речовину (хай не буде так!), а зображення як символ Христа. Бо Він, заповідаючи Своїм ученикам, сказав: «Тоді з’явиться знамення Сина Людського на небесах» (Мф. 24: 30), розуміючи хрест, тому і ангел, вісник воскресіння, говорив жонам: «Ісуса шукаєте Назарянина, розіп’ятого» (Мк. 16: 6). І апостол сказав: «Ми ж проповідуємо Христа розіп’ятого» (1 Кор. 1: 23). Хоча багато — Христів і Ісусів, але розіп’ятий — один. Апостол не сказав проколотого копієм, але розіп’ятого. Тому потрібно поклонятися знаменню Христа, бо де знамення, там і Сам Христос буде. Речовині ж, з якої складається зображення хреста, — чи буде то золото або коштовні камені, — після руйнування зображення, якщо б трапилося, не потрібно поклонятися. Тому ми поклоняємося всьому тому, що належить Богу, відносячи шанування до Йому Самому.
Цей чесний хрест прообразувало дерево життя, насаджене Богом в раю. Бо оскільки через дерево увійшла смерть (Бут. 2: 9), то належало, щоб через дерево було дароване життя і воскресіння. Яків, поклонившись «на кінець жезла Йосифового» (Бут. 48; 31), перший зобразив хрест і, благословивши своїх синів склавши навхрест руки (Бут. 48: 14), дуже ясно накреслив знамення хреста. Те ж саме прообразували жезл Мойсея, що хрестоподібно вдарив море і спас Ізраїля, фараона ж потопив (Вих. 14: 16); руки, які були хрестоподібно простягнуті і обернули у втечу Амалика (Вих. 17: 2); гірка вода, усолоджена древом (Вих. 15: 25); скеля, що була розсічена (жезлом) і виточила воду (Вих. 17: 6); жезл, що надав Аарону достоїнства священоначалія (Числ. 17: 8-9), змій, вознесений на дерево у вигляді трофея, ніби вже умертвлений (Числ. 21: 9), в той час, як дерево спасало тих, які з вірою дивилися на мертвого ворога, подібно до того, як Христос плоттю, що не знала гріха, був прицвяхований за гріх. І великий Мойсей (говорить) взиваючи: «Життя твоє буде висіти перед тобою» (Втор. 28: 66). І Ісая говорить: «Простягнув руки мої весь день до людей непокірних» (Іс. 65: 2). О, якби ми, що поклоняємося хресту отримали уділ з розіп’ятим Христом! Амінь.
17 березня 2020 року, з благословення Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана, священнослужителі Коломийської Єпархії взяли участь у похороні військовослужбовця військової частини 0742 міста Коломиї, воїна АТО – прапорщика Гайдейчука Василя Григоровича, який після важкої хвороби відійшов у вічність.
Спочатку, в місті Коломия, духовенством було звершено Панахиду за спокій душі українського воїна, після чого тіло спочилого було відправлене до рідного села Чорнолізці, де було звершено Чин похорону, який очолив благочинний Тисменицького благочиння митр. прот. Василь Качур (Івано-Франківсько-Галицька Єпархія).
Під час заупокійного богослужіння йому співслужили: настоятель Храму Покладення Поясу Пресвятої Богородиці села Добротів, Делятинського благочиння митр. прот. Михайло Слободян; настоятель Храму Святого Великомученика Юрія Переможця села Баб’янка та Храму Покрови Пресвятої Богородиці села Грабич, Отинійського благочиння митр. прот. Іван Мельник; настоятель Храму Пресвятої Тройці села Молодилів, Отинійського благочиння митр. прот. Богдан Гайдейчук; митр. прот. Іван Адамчук (Івано-Франківсько- Галицька Єпархія); митр. прот. Іван Мельник (Івано-Франківська Єпархія) та військовий капелан Коломийської Єпархії, настоятель Храму Введення в храм Пресвятої Богородиці селища Отинія, Отинійського благочиння ієрей Василь Мороз.
Після завершення заупокійного богослужіння тіло спочилого героя було урочисто похоронене на місцевому цвинтарі.
Частіше молися зі смиренним серцем, як три юнаки в палаючій печі, і не роби зі себе печери розбійників, віддаючись недозволеним ділам, щоб не осоромитися тобі в день суду, коли відкриються людські тайни.
Зітхає моє серце, й очі мої жадають сліз; але гріх мій полонив мій ум, аби не зазнав я скрухи й почав гіркими слізьми благати Бога, щоб Він не поверг мене в кромішню пітьму.
Іона, перебуваючи в череві кита, голосив у молитві: «Ти вивів моє життя з ями, о Господи, мій Боже» (Іона 2, 7). Молитва ця розсікла безодню, повітря, сягнула неба й увійшла до вух Господа. Краще мовити, сам Господь, що, сповнює всесвіт, не був далекий від свого щирого служителя.
Молитва ніде не грузне, а тих, що погрузли, підіймає вона на висоту. Ніщо не чинить перепон молитві, бо в неї — духовні крила. Молитвою перемагають праведники, нею повертаються до життя грішники.
Церква є духовний рай, у ній — дерево життя, святий жертовник примирення, з якого струмує життя вірним, що його полюбили. Отож, збагачуйтесь, насолоджуйтесь дарами, що їх приготував для вас Отець.
«Пильнуйте і моліться», — сказав Господь своїм учням (Мт. 26, 41), бо не відаєте, коли прийде смерть і забере вас із цього дочасного життя, аби пішли ви туди й там дали відповідь. Поки, браття, ви ще тут, кайтеся і просіть для себе відпущення гріхів.
«Боже Царство всередині вас» (Лк. 17, 21). Увійди в самого себе, шукай якнайревніше і легко віднайдеш. Віддалися з роздоріжжя забав, зі згубної дороги похотей, з дебрі користолюбства й шкідливих товариств. Увійди в себе, живи в самому собі, у прекрасній келії твого духу, і там шукай царства, як навчив наш Спаситель. Якщо воно ще не в тобі, то взивай: «Отче наш, хай прийде царство Твоє!» І воно прийде, коли прикличеш. Царство — у тобі. Тож увійди в себе, перебувай у своєму серці, бо там Бог. Він тебе не залишає, лише ти покидаєш Його.
Всі наші прохання піднімаються до єдиного Бога. Єдиний слух невидимої величі слухає наші прохання й розрізняє їх. Якщо просимо корисного — приймає, якщо шкідливого — відкидає. Вуста можуть про все просити, але Бог виконує тільки те, що корисне.
Усі прохання, що принесені Богові з вірою, приймає Він з її рук. Обіти й дари, що принесені її руками, бажані Йому. Божественна велич бажає отримувати плоди з рук віри, бо вона серце того, хто просить, очищує від потворности сумнівів ума.
Якщо Бог зволікає з виконанням прохання, не варто журитися. Податель премудрий. Він зважає і на прохання, і на час, і коли бачить, що прохання в цей час некорисне, а буде корисне згодом, відкладає його виконання до того часу. Хоча й сумно тому, хто просить, що не виконано його прохання вчасно, та Податель свого часу втішить його користю.
Хвала Тому, що все чує! Його правда — горнило для всіх прохань. Схвалює вона прохання істинне, бо в ньому сховане життя для тих, що просять. А осуджує прохання брехливе, бо в ньому криється смерть для тих, що просять.
Якщо у твоєму домі зупиняється сильний цього світу, твої двері зодягаються честю. Чи ж не більше приоздобляться твої двері, якщо вселиться в тебе Бог?
Будь і храмом, і священиком Богові. Служи Богові у твоєму храмі, як Він став для тебе і єреєм, і жертвою, і заколенням. Тому й ти будь для Нього храмом, і священиком, і жертвою. Оскільки дух твій є храм, то не допускай в нього жодної нечистоти.
Не допускай у дім Божий нічого такого, що ненависне Господеві, а, навпаки, прикраси його всім, що приємне Богові.
Народився святитель Григорій в 1296 році в Малій Азії. Під час турецького нашестя сім’явтікла в Константинополь і знайшла притулок при дворі Андроника ІІ Палеолога ( 1282-1328 рр.). Батько святого Григорія став крупним сановником при імператорі, але скоро помер, і сам Андроник прийняв участь у вихованні і вивченні осиротілого хлопчика. Володіючи прекрасними здібністю і великою старанністю, Григорій без труднощів засвоїв всі предмети, що складали повний курс середньовічної вищої освіти. Імператор хотів, щоб юнак присвятив себе державній діяльності, але Григорій, ледь досягнувши 20-ти літнього віку, пішов на Гору Афон в 1316 році( за іншими даними, в 1318 рр.) і був прийнятий послушником у монастир Ватопед, де під керівництвом старця Никодима Ватопедського, прийняв постриг і почав шлях подвижництва. Через рік йому явився у видінні святий євангеліст Іоанн Богослов і обіцяв своє духовне покровительство. Матір Григорія разом з його сестрами також прийняли чернецтво. Після переставлення старця Никодима інок Григорій проходив 8 років свій молитовний подвиг під керівництвом старця Никифора, а після упокоєння його перейшов у Лавру преподобного Афанасія. Тут він прислужував за трапезою, а потім став церковним співцем. Але через три роки ( 1321 р.), прагнучи до більш високих ступенів духовної досконалості, він оселився в невеликій пустельній обителі Глоссії. Настоятель цієї обителі став навчати юнака зосередженню духовної молитви – розумової молитви, яке поступово розроблялось і засвоювалось ченцями, починаючи зх. Великих пустельників IV століття, Євагрія Понтійського і преподобного Макарія Єгипетського. Після того, як в ХІ столітті в трудах Симеона Нового Богослова ретельне висвітлення отримали зовнішні молитовні прийоми розумової молитви, вона була засвоєна афонськими подвижниками. Майстерне використання розумової молитви, що потребує усамітнення і безмовності, отримало назву ісихазма ( від гр.спокій, мовчання), а ті хто практикує його стали називатися ісихастами. За час перебування в Глоссії майбутній святитель повністю проник духом ісихазма і прийняв його для себе, як основу життя. В 1326 році через загрозу нападу турків разом з братією він перебрався до Солуні, де був рукопокладений в сан священика. Свої обов’язки пресвітера святий Григорій поєднав ж життям пустельника: п’ять днів тижня проводив у безмовності і молитві, і тільки в суботу і неділю виходив до народу – звершував богослужіння і виголошував проповіді. Його проповіді часто викликали у присутніх в храмі сльози і розчулення. Однак повне відсторонення від суспільного життя святителю було невластиве. Інколи він відвідував богословські зібрання міської освіченої молоді на чолі з майбутнім патріархом Ісидором. Повертаючись якось з Константинополя, він помітив поблизу Солуні містечко Верії, зручне для усамітненого життя. Незабаром він зібрав тут невелику общину монахів – пустельників і керував нею протягом 5 років. В 1331 році святитель пішов на Афон і усамітнився у скиту святого Сави, поблизу Лаври преподобного Афанасія. В 1333 році він був призначений ігуменом Есфигменського монастиря у північній частині Святої Гори. В 1336 році святитель повернувся в скит святого Сави, де зайнявся богословськими трудами, яких не залишив вже до кінця життя. А тим часом в 30-ті роки ХІV ст. в житті Східної Церкви назрівали події, які поставили святителя святителя Григорія в ряд найбільш визначних вселенських апологетів Православ’я і паринесли йому відомість учителя ісихазма. Біля 1330 року в Константинополі із Калабрії приїхав вчений монах Варлаам. Автор трактатів по логіці і астрономії, умілий і розумний оратор, він отримав кафедру в столичному університеті і став тлумачити твори Дионисія Ареопагіта апофатичне богослів’я котрого було визнане рівною мірою в Східній та Західній Церкві. Невдовзі Варлаам поїхав на Афон, познайомився там з устроєм життя ісихастів і, на основі догмату про неосяжність сутності Божої, оголосив розумову молитву єретичною оманою. Подорожуючи з Афону в Солунь, Варлаам вступав у суперечки з монахами і намагався довести сотвореність Фаворського сяйва; при цьому він не соромився насміхатись розповіді ченців про молитовні прийоми і про духовне осяяння. Святитель Григорій, на прохання афонських монахів, звернувся спочатку з усним увіщанням. Але, бачачи безуспішність подібних спроб він письмово виклав свої богословські докази. Так з’явились « Тріади в хист святих ісихастів» ( 1338 р.). До 1340 року афонські подвижники за участю святителя склали загальну відповідь на нападки Варлаама – так званий « Святогорський томос». На Константинопольському Соборі 1341 року в храмі Святої Софії відбулася суперечка святителя Григорія Палами з Варлаамом, що зосередилась на природі Фаворського світла. 27 травня 1341 року Собор прийняв положення святителя Григорія Палами про те, що Бог, неприступний в Своїй Сущності, являє Себе в енергіях, які звернені до світу і доступні сприйняттю, як Фаворське світло, але є не чуттєвими і не сотвореними. Вчення Варлаама було засуджене як єресь, а сам він, відданий анафемі, віддалився в Калабрію. Але суперечки між паламитами і варламитами були далеко не закінчені. До числа прихильників Варлаама належали ученик Варлаама, болгарський монах Акиндин і Патріарх Іоанн ХІV Каліка (1341-1347 рр.); до них схилявся і Андроник ІІІ Палеолог ( 1328-1341 рр.). Акиндин виступив з рядом трактатів, в яких оголосив святителя Григорія і афонських ченців винуватцями церковних смут. Святитель написав детальне спростування домислів Акиндина. Тоді Патріарх відлучив святителя від Церкви ( 1344р.) і ув’язнив у темниці на три роки. В 1347 році, коли Іоанна ХІV на патріаршому престолі змінив Ісидор ( 1347- 1349 рр.), святитель Григорій Палама був звільнений і возведений в сан архієпископа Солунського ( Фесалонікійського). В 1351 року Влахернський Собор торжественно засвідчив православність його вчення. Але солуняни прийняли святителя Григорія не відразу, він вимушений жити в різних місцях. В одну з його поїздок до Константинополя візантійська галера потрапила до рук турків. Святителя Григорія потягом року продавали в різних містах як полоненого, але і тоді він невтомно продовжував проповідь християнської віри. Лише за три роки до упокоєння повернувся він в Солунь. Напередодні його переставлення йому явився у видінні святитель Іоанн Золотоустий. Зі словами: « До горніх! До горніх!» святитель Григорій Палама мирно відійшов до Бога 14 листопада 1359 року
12 березня Українська Православна Церква згадує пам’ять святителя Арсенія митрополита Ростовського. Народився святитель Арсеній, в миру – Олександр Іванович Мацієвич, 1697 р. у Володимирі-Волинському. Походив він із шляхетного роду. Батько святителя був православним священиком. З самого дитинства Олександр мав хист до науки. Отримав гарну освіту, навчався у Львівській та Київській академіях. Святитель Арсеній був майстерним у проповіді У 1716 р. майбутнього митрополита направили в Новгород-Сіверський Спасів монастир проповідником. Тут його було пострижено у чернецтво з ім’ям Арсеній. Ієромонах Арсеній багато потрудився у місіонерській справі серед народів Сибіру. Ревний борець з розколом, він був флотським священиком у Камчатській експедиції. Пізніше працював викладачем та екзаменатором кандидатів у священство в Петербурзі. У 1741 р. прийняв єпископську хіротонію і був призначений на Тобольську кафедру з титулом «Митрополит Тобольський і всього Сибіру». Але слабке здоров’я не дозволило йому довго перебувати на цій кафедрі. У лютому 1742 р. святитель Арсеній, за указом імператриці Єлизавети Петрівни, був направлений у Ростовську єпархію, якою він керував протягом 20-ти років. Святитель Арсеній був ревним архипастирем і старанно піклувався про свою паству. Сяйвом благочестивого житія він засяяв у Ростовській землі, як справжній світильник віри православної. Архипастир дуже любив проповідувати. За свідченням «Літописця про Ростовських архиєреїв» – проповідь святителя, зігріта теплотою віри, привертала велику кількість слухачів, глибоке мовчання яких переривалось хіба одним побожним зітханням. Красномовним свідченням його проповідницької діяльності є дванадцять величезних томів, написаних густим шрифтом, які містять численні проповіді і замітки святого. З житія святителя Арсенія дізнаємось, що владика був до всіх милостивим, часто служив, давав милостиню убогим. Після двадцятилітнього керування найбагатшою єпархією у нього не виявилося ні розкішного одягу, ні гарного посуду, ні грошей, ніякого багатства, лише 10 пудів цукру, які подарували йому купці і він не встиг роздати їх. Треба зазначити, що час, коли святительствував владика Арсеній, був тяжким для Церкви Христової на Русі, бо ще Петро І кривавий цар-тиран поставив Православну Церкву у Російській імперії на коліна, скасувавши патріаршество. Справу нечестивця Петра продовжила імператриця Катерина ІІ, яка, власне, навіть не мала слов’янського походження, а була з лютеранського німецького аристократичного роду і через шлюб з цесаревичем Петром Феодоровичем унаслідувала Російський престол. Період правління Катерини ІІ можна охарактеризувати, як добу жорстокого гоніння на Церкву Христову. Православна Церква утискалася в її правах. Імператрицею було видано ряд указів, згідно з якими закривались монастирі, у Церкви забирались землі. Саме проти такого свавілля Катерини ІІ виступив святий сповідник. Він відкрито виразив протест щодо нововведень, які шкодили Церкві. Через відкритий спротив митрополита Арсенія, імператриця зненавиділа його. Ознайомившись з посланнями святого, Катерина розцінила їх як втручання в політику імператриці, а також, як образу її Імператорської Величності. Святителя арештували і привезли до Москви. 1 квітня 1763 р. він став перед судом Синоду. Цей неправедний суд постановив: «…позбавити архиєрейства і клобука й послати у віддалений монастир». Треба сказати, що суддями митрополита були молоді єпископи, більшість з яких вчив святитель Арсеній. На жаль, Преосвященні судді забули слова Священного Писання: «Пам’ятайте наставників ваших»(Євр. 13. 7). Наруга позбавлення сану святителя відбувалась в Московському кремлі в храмі Трьох Святителів, поруч із Христовою палатою, у якій відбувалось кривосуддя над Митрополитом. Святитель мав дар прозорливості. Коли він свій архиєрейський одяг і знаки сану віддавав, то кожному із його суддів пророче передбачив кінець їхнього життя. А храм Трьох Святителів, через два місяці після несправедливого суду, завалився без видимих на те причин. Зважаючи на ці події, у народі ще більше зміцнилася думка про митрополита Арсенія, як про мученика. Нечестивій помсті Катерини не було меж. Вона була не задоволена досягнутим і вирішила заховати в’язня так, щоб народ забув за нього. Святителя позбавили чернечого чину, в мирському одязі, з образливим іменем «Андрєй Враль» перевезли у Ревель (тепер – Таллінн). Його розмістили в казематі фортеці у камері розміром 2 на 3 метри, двері якої були замуровані, де фактично він був заживо похований. Коли святитель відчув наближення своєї кончини, то попросив привести до нього священика зі Святими Дарами. Священик, зайшовши до камери, побачив перед собою не в’язня в обірваному одязі, а архиєрея в облаченні, і з жахом вибіг звідти. Коли ж священика знову ввели до камери, то він побачив митрополита Арсенія вже простим в’язнем. Звершивши тяжкий подвиг сповідництва за віру Христову і перенісши наругу від нечестивої імператриці, святитель Арсеній у страшних муках від голоду і холоду відійшов до Господа. Сталося це 28 лютого 1772 р. Після упокоєння праведника на стіні його тюремної келії було знайдено напис: «Благо мні, яко смирил мя єси». Як влада не намагалася стерти в народі пам’ять про святого страдника, та все ж православні вірні свято шанували його, як великого угодника Божого. Нині святитель канонізований нашою Православною Церквою і поповнив великий сонм угодників Божих, що засяяли на духовному лузі землі Волинської. Маючи ще одного заступника за душі наші з розчуленням взиваймо: «Святителю, отче Арсенію, моли Бога за нас»!
