15 квітня 2020 року, у Велику середу, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан, на запрошення керівництва Телерадіокомпанії НТК, привітав мешканців Прикарпаття із Воскресінням Христовим.
Після запису вітання Керуючий Коломийською Єпархією також привітав Головного редактора Тамару Михайлівну Приходько та працівників Tелеканалу НТК і Радіостудії “Сяйво” з Пасхою Христовою.
Преосвященного Владику супроводжували: економ Коломийської Єпархії, прот. Роман Лазарук та керівник прес-служби Коломийської Єпархії прот. Віталій Козак.
Сьогодні, в цей великий і святий день, ми залишаємо злобу і ненависть юдеїв і, неначе, входимо в Сионську горницю, де Христос звершив Тайну вечерю. Тут за вечерею Спаситель встановив найбільше і найважливіше для нашого спасіння таїнство Євхаристію.
Останній час Старого Завіту минав, і належало почати Новий, але не жертовним ягням від стада, а Своїм тілом і кров’ю. На вечері Христос бере хліб, благословляє його, переломлює на частини за кількістю учеників і дає його їм. «І коли вони їли, – говорить святий євангелист Матфей, Ісус узяв хліб і, віддавши хвалу Отцю Своєму Небесному, благословивши, переламав, і, роздаючи ученикам, сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє» (Мф. 26: 26), що за вас віддається; це чиніть на спомин про Мене» (Лк. 22: 19).
Потім Господь взяв чашу з вином і, воздавши хвалу, подав їм (ученикам), і сказав: «Пийте з неї всі, бо це є кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Мф. 26: 27 – 28). І в цей час, за словом Його, хліб став істинним Тілом Господа і Спаса нашого, а вино – Кров’ю Його. Причастивши Своїх учеників і апостолів, Господь наказує їм звершувати це святе Таїнство на спомин про Нього (Лк. 22: 19), для прощення гріхів.
Святитель Іоан Золотоуст говорить: «Господь віддає хвалу, навчаючи нас, як потрібно звершувати це таїнство, показуючи, що Він добровільно іде на страждання, з подякою, і пробуджує в нас благі надії». Саме тому слово «Євхаристія» перекладається як «подяка». Господь дає нам Своє Тіло не для одноразового чи випадкового споживання, а як ліки. За словом Його: «Хліб же, який Я дам, є плоть Моя» (Ін. 6: 51), цим самим наказуючи, щоб ми часто приступали до священної трапези. Більше того, Господь говорить: «Якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крові, то не будете мати життя в собі. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день» (Ін. 6: 53 – 54).
Так було встановлено величне Таїнство і звершена перша Божественна Літургія, яку потім звершували святі апостоли, передавши це право в подальшому єпископам і священикам. На кожній Літургії Сам Ісус Христос Спаситель є і Первосвящеником, і Жертвою, як сказано в Літургії святителя Іоана Золотоустого: «Бо Ти єси Той, що приносиш жертву, і принесений, що приймаєш і роздаєшся». А за Його всемогутнім словом і дією Духа Святого, простий хліб і вино перетворюються в істинне Тіло і Кров Спасителя і подаються вірним.
Ми повинні вірити всім серцем в те, що, причащаючись Тіла і Крові Христових під виглядом хліба і вина, дійсно споживаємо Плоть Христову і п’ємо Його Кров. І нехай ніхто не сумнівається, бачачи, що хліб залишається хлібом, а вино залишається вином, зберігаючи свій смак і запах. Нехай не сумнівається ніхто в тому, що це не просте вино і не простий хліб, а справжнє Тіло і Кров Христові. «Ту ж саму пренепорочну Плоть, – навчає преподобний Симеон Новий Богослов, – яку прийняв Господь від Пречистої Марії Богородиці, народившись від Неї, подає нам Таїнство, і, споживаючи її, ми маємо в собі втіленого Бога і Господа нашого Ісуса Христа, Сина Божого і Сина Діви. Вселяючись у нас, Він не пізнається тілесно, як плід лона, але безтілесно з’єднується з нашим єством невимовно, обожуючи нас, і ми стаємо співтілесними Йому, будучи плоттю від Плоті Його і від костей Його».
Ось яке велике, недосяжне і спасительне Таїнство дав нам Господь на землі, до якого ми повинні приступати благоговійно і бережно, як до великої святині. Святитель Василій Великий говорить:«Хто приступає до причастя Тіла і Крові Христових, не розуміючи наміру, не отримує і користі, а хто причащається недостойно – осуджується». Таким чином, приступати до причастя формально призводить до осуду, адже ціль даного таїнства – єднання з Христом: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому» (Ін. 6: 56), – говорить Господь. Окрім того, воно слугує жертвою очищення і умилостивленняv за наші гріхи, – і не тільки за наші, але і за гріхи всього світу, та подячною жертвою за все, що ми отримуємо від Бога. Насамкінець, воно слугує для нас запорукою безсмертя і вічного життя: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день» (Ін. 6: 53 – 54).
Перш, ніж приступити до священної трапези, Спаситель вмиває ученикам ноги, показуючи, що без омиття – духовного очищення – бути Його послідовником та спільником неможливо. «Тому той, хто їстиме хліб цей або питиме чашу Господню недостойно, винний буде супроти Тіла і Крові Господньої» (1 Кор. 12: 27), – говорить святий апостол Павло. Тому для достойного і спасительного прийняття животворчих тайн потрібно очиститися, щиро визнавши перед Господом свої гріхи. Приступаючи до Господа в таїнстві Євхаристії необхідна пильність душі, бо диявол зі всією пекельною силою і злобою повстає проти, намагаючись відвернути людину від прийняття Бога. Не даремно святі отці говорять, що диявол ніколи так не боїться людину, як після причастя святих Таїн Христових. Преподобний Іоан Касіан говорить: «Ми не повинні уникати причастя Господнього через усвідомлення того, що ми грішні, а зі спрагою поспішати до нього, відчуваючи недостойність прийняття такої благодаті».
Дорогі браття і сестри! Господь, турбуючись про спасіння роду людського, встановив таїнство Євхаристії. Ми до кінця не усвідомлюємо його важливості, адже жодне із інших таїнств не єднає нас з Богом настільки, як Причастя.
Потрібно пам’ятати, що достойне причастя Святих Животворчих Тайн можливе для благочестивих, для тих, хто приносить щире покаяння. Святитель Іоан Золотоуст, говорить: «Кого нам похвалити? Тих, хто причащається один раз, чи тих, хто часто, чи тих, хто рідко? Ні тих, ні інших, але тих, хто причащається з чистим серцем, совістю і достойним життям».
Приступаймо ж до трапези Господньої зі смиренням та благоговінням, взиваючи: «Нехай не на суд і не в осуд буде мені причастя Святих Твоїх Таїн, Господи, а на зцілення душі і тіла». Амінь.
Патріарх Мстислав – у миру Степан Скрипник (10 квітня 1898 р. – 11 червня 1993 р.); народився у м. Полтаві; рідний племінник Симона Петлюри. Під час Першої світової війни навчався у козачій офіцерській школі. Брав участь у національно-державних змаганнях 1917-1921 рр., служив старшиною для особливих доручень Головного отамана С. Петлюри. На початку 20-х рр. потрапив до табору інтернованих вояків у Каліші (Польща). Згодом став діячем українського громадського і кооперативного руху на Волині; 1930 р. обраний послом до Польського сейму.
Активно займався мирянською діяльністю; належав до єпархіальних рад. У 1940 р. обраний заступником голови Холмської єпархіальної ради. У квітні-травні 1942 р. прийняв священиче свячення, чернечий постриг та архиєрейське свячення із заміщенням посади єпископа Переяславського УАПЦ. Був ув’язнений за німецької окупації і півроку відсидів у тюрмах Чернігова та Прилук.
1944 р. емігрував до Варшави, а потім далі на Захід; очолював українські православні єпархії в Гессені і Вюртенберзі. 1947 р. виїхав до Канади і був обраний первоєрархом Української Греко-Православної Церкви як єпископ Вінніпезький і всієї Канади. 1949 р. очолив УПЦ у США; добився об’єднання з єпархією владики Йоанна Теодоровича (Собор 1949 р. в Нью-Йорку), який став митрополитом УПЦ в США, а єпископ Мстислав – його заступником і головою Консисторії.
Владика Мстислав розгорнув у США широку церковну діяльність; у Саут Бавнд-Бруку (штат Нью-Джерсі) було збудовано український православний центр із друкарнею, бібліотекою і семінарією.
У 1965 р. очолив УАПЦ в діаспорі. У 1963 і 1971 рр. зустрічався з Константинопольським Патріархом, ознайомив його з життям УАПЦ і ставив питання про канонічне визнання її і повернення Українській Церкві прав, якими вона користувалася до 1686 р., коли Київська митрополія незаконно перейшла з-під юрисдикції Константинопольського патріархату в Московський.
1990 р. повертається в Україну, де обраний першим Патріархом Київським і всієї України УАПЦ; інтронізований 6 листопада 1990 р.
Після створення 1992 р. УПЦ КП, проголошений без його відома її Предстоятелем з титулом Патріарха. Незабаром відмовився визнавати об’єднання УАПЦ і УПЦ в УПЦ КП.
Помер у м. Грісбі (Канада); похований у Бавнд-Бруку (США).
6 квітня 2020 року, в залі засідань Єпархіального Управління, під головуванням Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана, пройшли онлайн-збори благочинних Коломийської Єпархії.
В дистанційному спілкуванні взяли участь: секретар Єпархіального управління митр. прот. Юрій Бровчук, благочинний Верховинського благочиння митр. прот. Дмитро Михавків, благочинний Городенківського благочиння митр. прот. Богдан Мороз, благочинний Отинійського благочиння митр. прот. Володимир Липко, благочинний Коломийського благочиння митр. прот. Михайло Сметанюк, благочинний Косівського благочиння митр. прот. Іван Близнюк, благочинний Делятинського благочиння митр. прот. Іван Лавришин, благочинний Надвірнянського благочиння митр. прот. Олег Траско, благочинний Печеніжинського благочиння митр. прот. Юрій Ужитчак.
Також із Преосвященним Владикою у залі засідань в роботі наради взяли участь: благочинний Коломийського міського благочиння митр. прот. Василь Мізюк та керівник прес-служби Коломийської Єпархії прот. Віталій Козак.
На початку онлайн-зборів Владика Юліан розповів про план роботи.
Далі кожен благочинний доповів Правлячому Архієрею про стан справ у благочинні.
На зборах розглядались питання про особливості звершення різних таїнств, чинів та богослужінь духовенством під час загальнодержавних карантинних обмежень і необхідності роз’яснення серед парафіян, як потрібно поводитись християнам під час пандемії. Учасники наради пропонували різні моделі, як практично та у відповідності до санітарно-епідеміологічних вимог звершувати таїнства і уставні богослужіння.
Особливо наголошувалось про велику потребу віруючих перед Пасхою Христовою прийняти Святі Таїнства Сповіді та Причастя (запропоновано, в тому числі, приклад Кафедрального Собору.
Було зазначено, що на даний час не заборонене звершення богослужінь у храмах за умови дотримання санітарних карантинних норм та участю не більше 10 осіб.
Також під час дистанційних зборів благочинних обговорювались поточні питання життєдіяльності Єпархії. Як підсумок обговорення, Владика доручив благочинним роз’яснити всьому духовенству відповіді на важливі питання сьогодення а також слідкувати за повідомленнями на офіційних сайтах Митрополії ПЦУ та Коломийської Єпархії.
На завершення зборів Єпископ Юліан побажав благочинним плідної праці та терпіння під час випробувань і подав своє архіпастирське благословення. Джерело : https://kolomija.com
Під час Великого посту звершують (б”ють) поклони. Як це слід робити згідно із церковними приписами? Які це доземні, а які поясні поклони? Коли саме їх здійснюють? І коли слід припиняти чинити доземні поклони (у Страсний тиждень, чи перед Великоднем)?
У Православній Церкві віддавна прийняті особливі форми зовнішнього благочестя. Найголовнішими з них є хресне знамення та поклони. Осіняючи себе знаком хреста, віруючі закликають особливу благодать Божу, яка освячує та зміцнює людину на її життєвому шляху. Звершучи поклони, віруючі виявляють зовнішніми чином свій внутрішній стан: покори та благоговіння перед святинею. За традицією, ці два акти звершуються, зазвичай, послідовно.
Для осяяння себе знаком св.Хреста робимо так: три пальці правої руки – великий, вказівний і середній – складаємо разом у пучку, а два інших – безіменний і мізинець притискаємо до долоні. Символічно, три пальці разом вказують нашу віру в Пресвяту Трійцю – Отця, Сина та Святого Духа. Два інших пальці – символ двоскладової природи Спасителя нашого Ісуса Христа, який був одночасно і правдивим Богом, і правдивою людиною.
Хреститися потрібно не кваплячись, із максимальною увагою та благоговінням. Спочатку торкаємося трьома пальцями чола, кажучи: «Во ім’я Отця», потім живота, кажучи «і Сина», правого плеча: «і Святого», лівого плеча – «Духа». Завершуючи це словом «Амінь», схиляючи з покорою свою голову до грудей (живота) та опускаючи руку паралельно до тіла.
Поклонам у Православній Церкві передує обов’язкове звершення хресного знамення.
Існує два вида поклонів: поясний і доземний. При поясному поклоні людина хрестячись низько схиляє голову, а в доземному – стати на два коліна, а головою торкнутися землі.
Правила поклонів чітко описані в Церковному уставі, і хоча храмова традиція відрізняється від одного регіону до іншого, все ж маємо при можливості дотримуватися норми та єдиного зразка.
Осіняти себе хресним знамення без поклонів належить:
Перед початком читання шестопсалмія при словах «Слава во Вишніх Богу» тричі та на середині «Алиллуя» теж тричі.
На початку читання Символа віри («Вірую)
На початку читання священиком відпусту «Христос Істинний Бог наш…».
На початку читання Євангелія, Апостола та паримій.
Осіняти себе хресним знамення з поясним поклоном належить:
При вході та виході з храму.
При кожному проханні ектенії, після співу «Господи, помилуй», «Подай, Господи», «Тобі, Господи».
При кінцевих виголосах священика на кожній ектенії
При виголосах: «Прийміть, споживайте…», «Пийте з неї всі…», «Твоє від Твоїх».
При словах «Чеснійшу від Херувимів».
При кожному виголосі слів : «поклонімося», «поклоніння»,» припадемо».
Під час співу «Алиллуя», «Святий Боже», «Прийдіть поклонімось», при виголосі «Слава Тобі, Христе Боже», і перед відпустом – робимо це тричі.
Під час читання канону на Утрені, при співі молитов до Господа, Божої Матері чи Святих.
По закінченню співу чи читання кожної стихири.
На літії, після кожного з перших двох прохань ектенії звершуємо по три поясних поклони, а після двох інших – по одному.
Звершувати хресне знамення разом із земним поклоном належить:
Під час посту при вході та виході з храму – тричі.
У піст на Утрені після кожного приспіву пісні Богородиці «Величає душа моя Господа», після слів «Тебе величаємо..»
На Літургії на початку співу «Достойно і праведно є…»
Після закінчення співу «Тебе оспівуємо…»
Після співу «Достойно є…», або задостойника.
Під час виголосу: «Будьмо уважні! Святеє святим!»
При виголосі « І сподоби нас, Владико» (перед співом «Отче наш»).
При виносі Святиї Дарів – при словах «Зі страхом Божим і вірою приступіть» та «Завжди, нині і повсякчас…»
У Великий піст на великому повечір’ї при співі «Пресвята Владичице» (на кожному стиху), при співі «Богородице Діво».
У Великий піст при читанні молитви св.Єфрема – «Господи і Владико життя мого…».
Також, у Великий піст при заключному співі «Пом’яни нас, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє» належить звершувати три земних поклони.
Також, бувають поясні поклони без хресного знамення:
При благословення священика людей однією рукою: («Мир усім», «Благословення Господнє на вас..», «Благодать Господа нашого Ісуса Христа…», «Нехай же будуть милості Великого Бога…» ).
На виголосі диякона перед співом Трисвятого.
Не потрібно класти земних поклонів:
У недільні дні, в період від Різдва Христового до Богоявлення (Хрещення Господнього), від Пасхи до Пятидесятниці, на свято Преображення.
Коли священик виголошує в молитві «Голови наші вклонімо перед Господом…»
Святителю Філарету належать чудові слова: «Якщо ти стоячи в храмі кладеш поклони тоді, коли навчає Церковний Устав, то стримуєшся від поклонів тоді, коли вони не мають бути. Цим ти не звертаєш увагу на себе інших богомольців, а також, стримуєш зайві зітхання, що лунають із твого серця, або сльози, готові пролитися з твоїх очей. У такому душевному стані ти й серед численного зібрання таємно стоїш перед Отцем Твоїм Небесним, виконуючи заповідь Спасителя (Мф.6:6)». Цими словами святий Філарет нагадує нам про те, що поклони та сльози важливі, але й їх слід творити так, щоб не спокушати своїми діями інших, і навіть стоячи посеред інших людей, творити їх Самому Богу.
А ось, Святитель Єфрем якось писав: «Там, де відбувається порушення встановлених законом правил, трапляються різноманітні скорботи». Цими словами він висловлював думку, що найменша дрібниця в храмі не є чимось неважливим або непотрібним. «Бо, – як продовжує цю думку святий Ігнатій – від легковажності до малого легко та швидко переходимо до легковажності у всьому». Це безперечно можна віднести до нашої зовнішньої поведінці у храмі Божому та перед домашніми святинями. прот. Євген Заплетнюк
У цей радісний і водночас сповнений тривоги день ми радо вітаємо Вас із Ювілеєм та днем тезоіменитства. Радісний, бо цього дня ми щасливі знову висловити Вам свою пошану і християнську любов, побажати Господньої милості, сил і наснаги для подальшого служіння на славу Божу. А тривога наша спільна і пов’язана зі згубною пошестю, перед лицем якої завмерла Україна і цілий світ. І лише Церква, і Ви як один з її високих достойників, неустанно молиться за відвернення лиха, за одужання хворих і захист тих, хто уповає на Бога.
Шановний Владико! Ми не вперше вітаємо Вас з особистими святами, адже маємо честь і приємність працювати під Вашим керівництвом упродовж декількох років. І не можемо не відзначити, що рік від року знову маємо за що Вам дякувати: за нові проєкти, за активну архіпастирську діяльність – духовну, організаційну, просвітницьку, культурницьку, яка приносить вагомі плоди для нашої Церкви і держави.
Поруч з Вами неможливо спокійно відсиджуватися – ні священникам по парафіях, ні мирянам по своїх домівках. Ви вмієте запалити, зорганізувати, повести за собою, – а саме цього потребує більшість православних віруючих, свідомих своєї відповідальності за долю Церкви і Держави. Вважаємо Вас одним із найдостойніших представників сучасного духовенства, цінуємо, шануємо і дорожимо Вами, беремо за приклад Ваше служіння і громадську діяльність.
У цей святковий день Вашого Ювілею щиро дякуємо за Вашу невтомну працю, яка робить кращим довколишній світ і нас у цьому світі, та молимо Бога, щоб беріг Вас для нашої великої єпархіальної родини, для Ваших рідних і друзів.
24 березня 2020 року, в Івано-Франківській обласній державні адміністрації, відбулась зустріч представників влади та правоохоронних органів із представниками різних релігійних конфесій Прикарпаття щодо спільної співпраці у зв’язку із останніми подіями в Державі.
З благословення Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана, в заході взяв участь працівник Єпархіального відділу по взаємодії з громадськістю та представниками влади в Івано-Франківській області, капелан Коломийської Єпархії, настоятель Храму Введення в храм Пресвятої Богородиці селища Отинія, Отинійського благочиння ієрей Василь Мороз.
Розпочав роботу круглого столу начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА Володимир Федорак.
Далі слово мав заступник начальника Головного управління Національної поліціїї в Івано-Франківській області Роман Пицків та представники Церков і релігійних організацій краю.
На зустрічі йшлося про активну співпрацю релігійних організацій з органами державної влади й місцевого самоврядування під час дії карантинних обмежень та необхідності роз’яснювальної роботи з вірними.
Святитель Софроній, Патріарх Єрусалимський пам’ять якого Церква вшановує 24 березня, народився в Дамаску. З юних років він відрізнявся благочестям і любов’ю до наук. Особливо він досяг успіху в філософії, за що його стали називати Премудрим. Але майбутній святитель шукав вищої мудрості в монастирях, в розмовах з пустельниками. Він прибув до Єрусалиму, до обителі святого Феодосія, і там зблизився з ієромонахом Іоанном Мосхом. Він став його духовним сином і перебував у нього в послуху. Праведники разом подорожували по монастирях, записували житія і повчання подвизалися в них. З цих записів пізніше склалася їх знаменита книга “Лимонарій” або “Луг духовний”, яку високо оцінив Сьомий Вселенський Собор. Рятуючись від спустошливих набігів персів, святі Іван та Софроній залишили Палестину і віддалилися до Антіохії, а звідти до Єгипту. У Єгипті святий Софроній тяжко занедужав. У той час він і вирішив стати ченцем і прийняв постриг від преподобного Іоанна Мосха. Після одужання святого Софронія вони обидва вирішили залишитися в Александрії. Там їх з любов’ю прийняв святий Патріарх Іван Милостивий (пам’ять 12 листопада), якому вони надали велику допомогу в боротьбі проти монофелітів. В Александрії у святого Софронія захворіли очі, і він звернувся з молитвою і вірою до святих безсрібників Кіра і Іоанна (пам’ять 31 січня) і в церкві, присвяченій їм, отримав зцілення. На знак подяки святий Софроній написав житіє святих цілителів-безсрібників. Коли варвари стали загрожувати Александрії, святий Патріарх Іоанн у супроводі святих Софронія та Іоанна попрямував до Константинополя, але по дорозі помер. Святі Іоанн і Софроній з одинадцятьма іншими ченцями вирушили до Риму. У Римі преподобний Іоанн помер (+ 622). Тіло його було перевезено святим Софронієм до Єрусалиму, і поховано в обителі святого Феодосія. У 628 році з перського полону повернувся Єрусалимський Патріарх Захарій (609 – 633). Після його смерті протягом двох років патріарший престол займав святий Модест (633 – 634; пам’ять 18 грудня), а після смерті святителя Модеста Патріархом був обраний святий Софроній. Святитель Софроній багато попрацював на благо Єрусалимської Церкви як її Предстоятель (634 – 644). Наприкінці життя святитель Софроній зі своєю паствою пережив дворічну облогу Єрусалиму магометанами. Виснажені голодом християни погодилися нарешті відкрити міські ворота з умовою, що противник пощадить святині. Однак ця умова не була виконана, і святий Патріарх Софроній помер у глибокій скорботі за осквернення християнських святинь. До нас дійшли твори патріарха Софронія з догматики, а також “Пояснення на Літургію”, Житіє преподобної Марії Єгипетської (пам’ять 1 квітня), близько 950 тропарів, стихири від Великодня до Вознесіння. Ще будучи ієромонахом, святий Софроній переглянув і виправив “Устав” монастиря преподобного Сави Освяченого (пам’ять 5 грудня). “Трипіснеці” святителя на Святу Чотиридесятницю входять і до складу сучасної Тріоді.
«Слово хресне для загиблих безумство є, а для нас, що спасаємось, — сила Божа» (1 Кор. 1:18). «Духовний судить про все. Душевна людина не приймає того, що від Духа Божого» (1 Кор. 2: 14-15). Бо це — безумство для тих, які не з вірою приймають і не з вірою роздумують про благість і всемогутність Божу, але досліджують божественне за допомогою людських і природних міркувань. Все, що стосується Бога, вище за єство, слово і розуміння. Бо якщо хто почне міркувати, яким чином Бог привів все з небуття до буття і ради чого, і захоче пізнати це за допомогою природних міркувань, той не пізнає. Таке знання — душевне і бісівське. Якщо ж хто, керуючись вірою, почне роздумувати про благість, всемогутність, істину, мудрість і праведність Божу, той знайде все гладким і рівним і шлях — прямим. Бо без віри неможливо спастися. На вірі ґрунтується все, як людське, так і духовне. Бо без віри і землероб не проводить борозни землі, і купець не ввіряє своєї душі малому дереву на бурхливій глибині моря; без віри і шлюби не укладаються, і нічого іншого в житті не робиться. Вірою розуміємо, що все приведене з небуття до буття силою Божою; вірою звершуємо всі, як Божі, так і людські, діла. Віра, далі, — згода без всякої прискіпливої допитливості.
Всяке діяння і чудотворення Христове, звичайно, дуже велике, божественне і дивне, але найдивовижніше — Його чесний хрест. Бо не чим іншим, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа знищена смерть, знищений гріх праотців, пекло позбавлене своєї здобичі, даровано воскресіння; нам дана сила зневажати теперішнє і навіть саму смерть, влаштовано повернення до першопочаткового блаженства, відкриті врата раю, єство наше возсіло праворуч Бога, і ми стали дітьми Божими і спадкоємцями. Все це звершено хрестом. «Всі, що в Христа хрестилися, — говорить апостол, — у смерть Його хрестилися» (Рим. 6: 3). «Всі, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися» (Гал. 3: 27). «Христос є Божа сила і Божа премудрість» (1 Кор. 1: 24). Таким чином смерть Христа або хрест вдягнув нас в іпостасну мудрість і силу Божу. Сила Божа — слово хресне, тому що через нього відкрилася нам могутність Божа, тобто перемога над смертю, або тому, що як чотири кінці хреста тримаються і з’єднуються його осереддям, так і силою Божою тримається висота і глибина, довжина і широта, тобто все видиме і невидиме творіння.
Хрест даний нам як знамення на чолі, як обрізання — Ізраїлю; бо через нього ми, вірні, відрізняємося і розпізнаємося від невірних. Він — щит і зброя, і пам’ятник перемоги над дияволом. Він — печать для того, щоб не торкнувся нас Ангел губитель (Вих. 12: 23), як говорить Писання. Він — вставання для лежачих, утвердження для стоячих, опора для немічних, жезл для пасомих, керівництво для тих, що навертаються, для тих, що досягають успіху, приведення до досконалості, спасіння душі й тіла, охорона від усякого зла, винуватець всяких благ, знищувач гріха, вирощування воскресіння, древо життя вічного.
Тому належить поклонятися самому цьому достошанованому й істинно дорогоцінному древу на якому Христос приніс Себе в жертву за нас, як освяченому доторканням святого тіла і крові, а також — і цвяхам, копію, одягу і священним Його оселям, якими є: ясла, вертеп. Голгофа, спасительний животворчий гріб, Сион — твердиня Церков та ін., як говорить богоотець Давид: «Увійдем в оселі Його, поклонимося на місці, де стояли ноги Його» (Пс. 131: 7). А що Давид розуміє тут хрест, показує наступне: «Воскресни Господи, у спокій твій» (Пс. 131: 6). Бо за хрестом іде воскресіння. Якщо ж жадані для нас дім, ложе і одяг тих, яких ми любимо, то наскільки більше повинне бути жаданим те, що належить Богу і Спасителю і за допомогою чого ми спасенні? Ми поклоняємося також і зображенню чесного і животворчого хреста, з якої б речовини воно не було зроблене, шануючи не речовину (хай не буде так!), а зображення як символ Христа. Бо Він, заповідаючи Своїм ученикам, сказав: «Тоді з’явиться знамення Сина Людського на небесах» (Мф. 24: 30), розуміючи хрест, тому і ангел, вісник воскресіння, говорив жонам: «Ісуса шукаєте Назарянина, розіп’ятого» (Мк. 16: 6). І апостол сказав: «Ми ж проповідуємо Христа розіп’ятого» (1 Кор. 1: 23). Хоча багато — Христів і Ісусів, але розіп’ятий — один. Апостол не сказав проколотого копієм, але розіп’ятого. Тому потрібно поклонятися знаменню Христа, бо де знамення, там і Сам Христос буде. Речовині ж, з якої складається зображення хреста, — чи буде то золото або коштовні камені, — після руйнування зображення, якщо б трапилося, не потрібно поклонятися. Тому ми поклоняємося всьому тому, що належить Богу, відносячи шанування до Йому Самому.
Цей чесний хрест прообразувало дерево життя, насаджене Богом в раю. Бо оскільки через дерево увійшла смерть (Бут. 2: 9), то належало, щоб через дерево було дароване життя і воскресіння. Яків, поклонившись «на кінець жезла Йосифового» (Бут. 48; 31), перший зобразив хрест і, благословивши своїх синів склавши навхрест руки (Бут. 48: 14), дуже ясно накреслив знамення хреста. Те ж саме прообразували жезл Мойсея, що хрестоподібно вдарив море і спас Ізраїля, фараона ж потопив (Вих. 14: 16); руки, які були хрестоподібно простягнуті і обернули у втечу Амалика (Вих. 17: 2); гірка вода, усолоджена древом (Вих. 15: 25); скеля, що була розсічена (жезлом) і виточила воду (Вих. 17: 6); жезл, що надав Аарону достоїнства священоначалія (Числ. 17: 8-9), змій, вознесений на дерево у вигляді трофея, ніби вже умертвлений (Числ. 21: 9), в той час, як дерево спасало тих, які з вірою дивилися на мертвого ворога, подібно до того, як Христос плоттю, що не знала гріха, був прицвяхований за гріх. І великий Мойсей (говорить) взиваючи: «Життя твоє буде висіти перед тобою» (Втор. 28: 66). І Ісая говорить: «Простягнув руки мої весь день до людей непокірних» (Іс. 65: 2). О, якби ми, що поклоняємося хресту отримали уділ з розіп’ятим Христом! Амінь.
17 березня 2020 року, з благословення Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана, священнослужителі Коломийської Єпархії взяли участь у похороні військовослужбовця військової частини 0742 міста Коломиї, воїна АТО – прапорщика Гайдейчука Василя Григоровича, який після важкої хвороби відійшов у вічність.
Спочатку, в місті Коломия, духовенством було звершено Панахиду за спокій душі українського воїна, після чого тіло спочилого було відправлене до рідного села Чорнолізці, де було звершено Чин похорону, який очолив благочинний Тисменицького благочиння митр. прот. Василь Качур (Івано-Франківсько-Галицька Єпархія).
Під час заупокійного богослужіння йому співслужили: настоятель Храму Покладення Поясу Пресвятої Богородиці села Добротів, Делятинського благочиння митр. прот. Михайло Слободян; настоятель Храму Святого Великомученика Юрія Переможця села Баб’янка та Храму Покрови Пресвятої Богородиці села Грабич, Отинійського благочиння митр. прот. Іван Мельник; настоятель Храму Пресвятої Тройці села Молодилів, Отинійського благочиння митр. прот. Богдан Гайдейчук; митр. прот. Іван Адамчук (Івано-Франківсько- Галицька Єпархія); митр. прот. Іван Мельник (Івано-Франківська Єпархія) та військовий капелан Коломийської Єпархії, настоятель Храму Введення в храм Пресвятої Богородиці селища Отинія, Отинійського благочиння ієрей Василь Мороз.
Після завершення заупокійного богослужіння тіло спочилого героя було урочисто похоронене на місцевому цвинтарі.
