Коломийський вісник

Проповідь на перенесення мощей святителя Іоана Золотоустого

«Блаженні вигнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне».

Результат пошуку зображень за запитом ікона святителя іоана золотоустогоЦі слова Нагірної проповіді Спасителя, які ми чули на початку літургії, як найкраще характеризують подвиг згадуваного сьогодні угодника Божого – святителя Іоанна Златоуста. Його пам’ять святкується Святою Церквою кілька разів на рік: сьогодні – 9 лютого – у день перенесення мощів, 27 вересня у день смерті, але задля величі свята Воздвиження Хреста Господнього Свята Церква переносить день пам’яті святого на 26 листопада. Також ми згадуємо Золотоустого 12 лютого, коли відбувається служба трьох великих учителів церкви соборно всіх разом. Такий розподіл не випадково. Церковний переказ розповідає, що коли в XI столітті серед християн виникли суперечки: який з трьох святителів ближче до Бога, то митрополиту Іоану Євхаїтському постали у чудовому баченні всі три святителя і сказали: «Ми рівні перед Богом, встанови нам спільне свято».

Святитель Іоанн Златоуст – це видатний пастир і проповідник. «Златоустом» святого Іоанна назвала одна жінка, прийшовши в захоплення від його проповіді. З тих пір пройшло більше ніж 1600 років, але слово цієї простої жінки не забулося, але навіки з’єдналося з ім’ям великого вчителя церкви.

Що сучасному християнину говорить це ім’я. Які воно викликає асоціації. От зараз ми з вами беремо участь у Божественній Літургії, порядок або чин якої складено свт. Іоанном Златоустом і носить його ім’я. Ми почуємо тропар святителю «Благодать уст твоїх, засяявши як світло вогню, освітила весь світ…» також Його перу належить і молитва «Вірую, Господи, і визнаю …», яка буде читатися безпосередньо перед причастям. До складу вечірніх молитов, які щодня повинен прочитувати кожен православний християнин, входить його дивовижна молитва «Господи, не позбав мене небесних твоїх благ…», що складається з 24 прохань за кількістю годин дня і ночі. Навіть ті хто лінується ходити до церкви щонеділі, як це заповідано нам Богом, і такі, як правило бувають у храмі на Великдень, тоді й вони чують у Світлу Великодню ніч його натхненне «Оголосительне слово» – в якому він закликає всіх радіти Христовому Воскресінню. Крім того, святитель встановив за всеношною антифонний спів (тобто спів на два крилоси), написав ряд молитов таїнства соборування, ввів в церковну практику хресні ходи.

Літературна спадщина Златоуста величезна; досить сказати, що вона значно перевершує за обсягом писання будь-якого з Отців Східної церкви. Не можна вказати мови, на яку не перекладалися б його творіння. Праці Златоуста дуже рано були перекладені і на слов’янську мову і стали улюбленим читанням наших предків.

Народився майбутній святитель в Антіохії (сучасна Сирія) у 347 році, в багатій родині воєначальника. Отримавши всебічну освіту і християнське виховання, Іоанн поступає на службу у званні адвоката. Його освіченість, красномовство і світлий розум легко могли привести Іоанна до високих посад, проте він незабаром вирішує цілком віддатися служінню одному Богу. Вже у своєму будинку він починає вести суворе подвижницьке життя. Коли ж померли його батьки, Іоанн роздав усе добро і пішов у пустелю. Там він прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією». Суворим подвигами він підірвав і без того слабке своє здоров’я і мимоволі повернувся в Антіохію. Тут єпископ Мелетій висвятив його в сан диякона. У день посвячення пройшла хвороба Іоанна. Він прийняв це, як вказівку Божу до того, що потрібно віддати себе цілком служінню Церкві. Незабаром він був посвячений у сан ієрея і призначений на посаду проповідника. Переказ повідомляє, що під час рукоположення в храм влетів білий голуб і на очах у всіх сів на голову Іоанна – як символ Святого Духа і чистоти душі ставленика. Змирившись перед божественними долями, у своїй першій проповіді майбутній святитель, проте, не переставав журитися, як це він «низький і зневажений юнак» (хоча йому було тоді 39 років!), зведений на таку висоту гідності».

З цього часу починається славне проповідницьке служіння Іоанна. За незвичайне красномовство він отримав від пастви найменування «Златоуст». Дванадцять років кілька разів на тиждень, а часто і щодня проповідував він слово Боже. Свої проповіді святий часто говорив напам’ять, чому вельми дивувалися всі жителі Антіохії, так як до цього часу ніхто не проповідував Слово Боже без книги чи зошита. Завдяки скорописцям багато з його проповідей дійшли до нас. У цей період він склав тлумачення на більшість книг Священного Писання, також понад вісімсот бесід на окремі біблійні тексти, яким і донині церква надає найвищий авторитет. Його повчання на свята, про християнську сім’ю, про молитву про життя домашнє і суспільне, про значення храму стали класикою християнської літератури. Слухати його збиралися юрби, – причому не тільки християни, але навіть і іудеї і язичники. Спочатку вони приходили просто з цікавості послухати нового проповідника, але зворушені до глибини душі гарячим словом Іоанна багато в корені змінювали своє життя. Місто не уявляло себе без Златоуста, на час його проповідей всі кидали роботу і бігли в переповнений храм. Часом, коли мова Іоанна була особливо гарна, його переривали оплесками і гучними проявами захоплення. Але сам Іоан не любив цього: «Що мені в похвалах ваших, – говорив він, – тоді мені похвала, коли ви виправите ваше життя і звернетеся до Бога!»

Слава про Златоуста поширилася по всьому Сходу і незабаром досягла Константинополя. І коли там звільнилася кафедра столичного архієпископа, імператор, духовенство і народ одностайно обрали на це місце св. Іоанна. Але як позбавити антіохійців улюбленого ними пастиря, не порушивши загального нарікання і обурення? Вирішено було вдатися до хитрощів. Імператорський чиновник запросив Іоана у свою колісницю відвідати заміські храми. Нічого не підозрюючи Іоанн погодився, і вже потім, в дорозі, оголосили йому імператорський указ про призначення його до Константинополя; Іоанну довелося підкоритися. Для церкви ж Константинопольської почалася зоря нового життя. Закликаючи народ до молитви, Іоанн всіляко намагався відновити богослужіння у всій його красі; особливу увагу звертав він на спів: «Ніщо так не звеличує душу, – писав він, – ніщо з такою силою не відриває її від землі, як священна пісня … Духовна пісня – це джерело освячення, слова її очищають душу, і Святий Дух сходить в душі співаючих». Він закликав всіх бувати якомога частіше в церкві, де людина навіть без її волі змінюється на краще. «Виходячи з церкви, – говорив він, – людина нікого не вчить, нічого не проповідує, але спокій в рисах її обличчя, погляд її і навіть самий голос показують, яку радість скуштувала вона, яке благо отримала вона для душі своєї».

Розбещеність столичної моралі, особливо імператорського двору, знайшла в особі святителя беззастережного викривача, тому у святого чоловіка виявилися не тільки друзі, але й вороги. Вони донесли імператриці, нібито святитель у своєму повчанні про суєтних жінок дозволяє собі робити натяки особисто на «Її Величність». Цього було достатньо, щоб горда імператриця запалала гнівом на Іоана. Вона поскаржилася на нього імператорові, і той викликавши Златоустого вказав йому на надто сміливі промови. Іоанн же відповів: «Я – єпископ, і мені доручена турбота про всіх. Якщо цариця не знає лиха за собою, то їй нема на що сердитися. Я викриваю беззаконня і нікого по імені не називаю». Оскаженіла такою відповіддю імператриця наблизила до себе всіх, хто був проти Іоанна, і завдяки їх підступам Іоан був засуджений і за велінням імператора засуджений до вигнання зі столиці, а проте в ту ж саму ніч у Константинополі стався сильний землетрус, і особливо сильні були підземні удари біля імператорського палацу. У переляку імператриця говорила: «Ми вигнали праведника, і за це Господь карає нас! Треба повернути його негайно, інакше ми всі загинемо!». Повернення Іоанна було тріумфом. Він увійшов у свій кафедральний собор і виголосив зворушливу проповідь, почавши її словами: «Благословен Бог, що видалив мене! Благословенний Він, що мене повернув! Дяка Богові й за горе, і за радість!».

Так минуло небагато часу. Однак, Божим потуранням, справедливість знову була зганьблена. Вже через два місяці почалися язичницькі безчинства, пов’язані з постановкою статуї імператриці Євдоксії поруч із Софійським собором. Святкування відбувалося під час богослужіння. Святитель змушений був сказати проповідь «Проти видовищ», в якій порівнював імператрицю з дружиною Ірода: «Знову біснується Іродіада, знову танцює, знову вимагає голови Іоанна». Забувши недавнє Боже застереження вона наполягла, щоб Іоанна відправили в далеке заслання, на саму східну околицю Грецької Імперії. Все було влаштовано так, щоб заподіяти вигнанцеві як найбільше страждань. Після 70-ти днів виснажливого шляху конвой зі св. Іоанном досяг села Кукуз, в горах сучасної Вірменії, де протягом наступних трьох років св. Іоан не втомлювався писати і трудитися на благо Святої Церкви. Тоді був даний указ заслати Іоанна ще далі до Чорного моря. Біля міста Коман, хворий Святитель остаточно знеміг. Тут було виконано останнє прохання Іоана: на нього надягли білі ризи і прийнявши св. Причастя, Святитель помер. Останніми його словами були: «Слава Богу за все!».

Вже при сині імператриці Євдоксії, імператорі Феодосії II, відбулося урочисте перенесення чесних мощей святителя назад до Константинополя. У 1204 році святі мощі Златоуста були викрадені хрестоносцями і відвезені до Риму, де і зберігалися 800 років. У 2004 році, Римський папа, Іоанн Павло II повернув їх Константинопольському патріарху.

Із житія Іоанна Златоуста ми бачимо, як багато довелося постраждати йому за правду Божу, але серце його не озлобилися від страждань, про що свідчать його останні слова. З юних років святитель виніс два переконання: всіма силами завжди прагнути до Бога і ніколи не боятися скорбот і труднощів.

Святі отці в тому числі і святитель Іоан Золотоуст вчать, що саме в скорботах людина стає людиною. Такий закон духовного відродження, що перехід від гріха до любові Бога, від зла до добра неодмінно супроводжується стражданнями. Апостол Павло пише: «якщо зовнішній наш чоловік тліє, то внутрішній оновлюється…». «Навчись при всіх труднощах говорити, – Бог знає корисне, – і мало по малу отримаєш силу терпіти» – вчить преп. Варсонофій Великий. Преп. Ісаак Сирін в подібних випадках казав: «Ти не розумніший Бога».

Часто і нам з вами трапляється терпіти і страждати не знаходячи допомоги в оточуючих; тоді мимоволі вириваються слова: «за що Бог мене карає». Але слов’янське слово «покарання», перекладається як «навчання» або «урок». Важкими обставинами і утисками Бог відвертає нас від цього світу брехні, зупиняє нашу захопленість зовнішньою діяльністю, допомагає нам повернутися до самих себе. Часто такі обставини бувають для нас як гамівна сорочка для хворого. Але у Бога навіть скорботи – наші помічники. В стражданнях ми народилися, в стражданнях вчимося і стражданнями спасаємося.

Тож дорогі в Христі брати і сестри навчимося у всіх труднощах і мінливостях нашого життя бачити навчаючу і лікуючу правицю Небесного Отця і разом зі святителем Іоанном Златоустом завжди повторювати: «Слава Богу за все!».

Викладач ЛПБА свящ. Іван Голуб

Short URL: http://www.kolvisnyk.com/?p=206

Posted by on Лют 7 2020. Filed under ПРОПОВІДІ, СКАРБНИЦЯ ДУХОВНОСТІ. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0. You can leave a response or trackback to this entry

Leave a Reply

Останні публікації

Featured Links

    Пошук в архіві

    Пошук за датою
    Пошук за категорією
    Пошук з Google
    Увійти | Designed by Gabfire themes