Преподобний Пимен Великий народився близько 340 р. в Єгипті. З двома своїми братами Анувієм і Паїсієм він пішов в один з єгипетських монастирів, де всі троє взяли чернечий постриг. Брати настільки були строгими подвижниками, що, коли їх мати прийшла в монастир, щоб побачити дітей, вони не вийшли до неї зі своїх келій. Мати довго стояла і плакала. Тоді преподобний Пимен сказав їй через закриті двері келії: “Якщо ти перенесеш тимчасову розлуку з нами, то в майбутньому житті будеш бачити нас, так ми сподіваємося на людинолюбство Боже”. Мати змирилася і повернулася додому. Слава про подвиги і чесноти преподобного Пимена поширилася по всій країні. Одного разу правитель області побажав бачити його. Преподобний Пимен, уникаючи слави, розсудив: “Якщо вельможі стануть приходити до мене і шанувати, тоді й багато людей з народу почнуть приходити до мене і заважати моїй безмовності, і я втрачу благодаті смирення, яке придбав за допомогою Божою”. І передав він з посланим відмову. Для багатьох ченців преподобний Пимен був духовним наставником і керівником. Вони записували його відповіді для повчання себе й інших. Один чернець запитав: “Чи слід покрити мовчанням гріх брата, який згрішив, якщо трапиться побачити його” Старець відповів: “Якщо ми приховаємо гріхи братів, то й Бог приховає наші гріхи, і якщо ти побачиш брата, що грішить не вір своїм очам і знай, що твої гріхи подібні колоді, а гріхи брата твого подібні сучку, і тоді ніколи не будеш приходити в збентеження і спокусу “. Інший чернець звернувся до преподобного, сказавши: “.? Я дуже згрішив і хочу провести в покаянні три роки, достатній такий термін” Старець відповів: “Цього багато”. Інок продовжував запитувати, який термін покаяння преподобний вважатиме для нього потрібним – рік або сорок днів? Старець сказав: “Я думаю, що якщо людина від усього серця покається і покладе твердий намір більше не повертатися до гріха, то Бог прийме і його триденне покаяння”. На питання, як позбавитися від нав’язливих злих думок, старець відповів: “. Якщо людина має по одну сторону себе вогонь, а по іншу посудину з водою, то, коли загориться від вогню, бере з посудини воду і гасить вогонь Подібно до цього злі помисли, вселяється ворогом нашого спасіння, можуть, немов іскра, розпалити в людині гріховні побажання. Треба гасити ці іскри водою, тобто молитвою і устремлінням душі до Бога “. Преподобний Пімен був суворим постником і не приймав їжі по тижню і більше. Однак іншим він радив їсти кожен день, але без пересичення. Про одного ченця, разрешали собі приймати їжу тільки на сьомий день і гнівається на брата, преподобний сказав: “Навчився постити по шість днів, а від гніву не може утриматися і один день”. На питання, що краще – говорити або мовчати, старець сказав: «Хто говорить Бога ради – добре робить, і хто мовчить Бога ради – теж добре надходить”. І ще: “Буває, що людина здається мовчазним, але якщо серце його осуджує інших, то він говорить завжди І є такі, які весь день говорять мовою, але всередині себе дотримують мовчання, тому що не засуджують нікого.». Преподобний говорив: “Людині необхідно дотримуватися трьох головних правил: боятися Бога, часто молитися і робити добро людям”. “Злоба ніколи не знищить злоби. Якщо хто тобі зробив зло, зроби йому добро, і твоє добро переможе його злобу”. Одного разу, коли преподобний з учнями прийшов в єгипетську пустелю (так як мав звичай переходити з місця на місце, щоб уникнути слави від людей), йому стало відомо, що жив там старець незадоволений його приходом і заздрить йому. Щоб перемогти злобу відлюдника, преподобний пішов до нього з братами, захопивши з собою їжі для частування. Старець відмовився вийти до них. Тоді преподобний Пімен сказав: “Ми не підемо звідси, поки не сподобилися бачити і поклонитися святому старцю”, – і залишився стояти на сонячному спеці біля дверей його келії. Бачачи таке терпіння і незлобие преподобного Пимена, старець прийняв його з любов’ю і сказав: “Справедливо, що я чув про вас, але бачу в вас добрі справи в сто разів більші”. Так вмів преподобний Пимен гасити злобу і подавав собою приклад іншим. Він мав таке велике упокорювання, що часто зітхаючи казав: “Я буду кинутий на те місце, куди буде кинуто сатана” Одного разу до преподобному прийшов інок здалеку, щоб послухати його повчання. Преподобний відвернувся від нього і мовчав. Здивованому іноку пояснили, що преподобний не любить розмов про піднесених предметах. Тоді чернець став питати його про боротьбу з душевними пристрастями. Святий звернувся до нього з радісним обличчям: “Ось тепер ти добре сказав, і я буду тобі відповідати”, – і довго повчав, як слід боротися з пристрастями і перемагати їх. Преподобний Пимен помер у віці 110 років, близько 450 року. Незабаром же по кончині він був визнаний святим угодником Божим і отримав найменування Великий – на знак великого смиренномудрості, скромності, правдивості і самовідданого служіння Богові.
4 серпня 2020 року, в місті Коломия, з нагоди відкриття реставраційних робіт Музею Писанкового розпису, відбувся урочистий захід “Зберегти символ, що єднає”.
На запрошення організаторів, в святковому заході взяв участь Керуючий Коломийською Єпархією, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан.
Спочатку до присутніх звернулась Генеральний директор Національного музею Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського міста Коломиї Ярослава Юріївна Ткачук, яка подякувала присутнім за допомогу у проведенні відновлюваних робіт та розказала про унікальність й особливість функціонування головної візитівки міста.
Опісля до слова та благословення було запрошене духовенство. Звертаючись до присутніх, Преосвященний Владика Юліан зазначив, що відповідальність за збереження релігійної та культурної спадщини нашого народу лежить на кожному із нас.
“Сьогодні, як ніколи, ми повинні відкинути байдужість та об’єднати свої сили задля розбудови рідного міста. Нехай сьогоднішня спільна молитва та Благословення Господнє стануть запорукою успішного й швидкого виконання реставраційних робіт”, – підсумував Архіпастир.
Також із словом звернувся головний ініціатор проекту відновлення музею, відомий меценат та благодійник, депутат Івано-Франківської обласної ради – Богдан Миколайович Станіславський. У своєму слові Богдан Миколайович подякував усім присутнім за участь у відкритті реставраційних робіт та закликав кожного долучатися до справи збереження та відновлення окраси нашого міста – Музею Писанкового розпису.
На завершення Єпископ Юліан та Єпископ Василій (Івасюк) УГКЦ, організатори заходу, архітертори, митці та представники реставраційних компаній мали змогу обмінятися думками й пропозиціями стосовно проведення та втілення відновлюваних робіт по збереженні музею.
Керуючого Коломийською Єпархією на урочистому заході супроводжували: ієрей Василь Бойчук та ієрей Іван Венгрин.
Пророк Самуїл був п’ятнадцятий і останній суддя Ізраїльський, що жив за 1146 років до Різдва Христового. Він походив від коліна Левія, був сином Елкани із Раматаїм-Цофіму, з гори Єфремової. Народився випроханий у Господа молитвами своєї матері Анни (тому й одержав ім’я Самуїл, що означає “випроханий”) і ще до народження був присвячений Богу. Коли хлопчикові виповнилося 3 роки, мати пішла з ним до Шіло, і за обітницею віддала його до скинії на піклування первосвященика Ілія, який в той же час був і суддею над народом Ізраїльським. Пророк зростав у страху Божому, і вже в 12 років йому було одкровення про те, що Бог покарає весь дім первосвященика Ілія за те, що він не приборкує своїх нечестивих синів. Пророцтво збулося, коли филистимляни, вбивши 30000 ізраїльтян (серед них були і сини первосвященика Офні та Фінеєс), здобули перемогу і взяли Ковчег Божий. Почувши про це, первосвященик Ілій впав з стільця наознак при брамі і, зламавши хребет, помер. Дружина Фінеєса, до якої чутка про подію дійшла у той час, коли народжувався младенець, померла зі словами: “Відійшла слава від Ізраїля, бо взятий Ковчег Божий” (1. Цар 4,22). Після смерті Ілія Самуїл став суддею народу ізраїльського. При ньому Ковчег Божий був повернутий з полону самими филистимлянами, а після навернення ізраїльтян до Бога вони повернули собі і всі міста, які взяли филистимляни. Постарівши, пророк Самуїл поставив своїх синів – Іоїла й Авію – суддями над Ізраїлем, але вони не успадкували чеснот та правосуддя батька, оскільки були користолюбиві. Тоді старійшини Ізраїлю, бажаючи, щоб народ Божий був “як інші народи” (1 Цар. 8, 20), зажадали в пророка Самуїла поставити їм царя. Пророк Самуїл побачив у цьому глибоке падіння народу, яким до того часу керував Сам Бог, сповіщаючи волю через святих обранців. Залишаючи посаду судді, пророк Самуїл запитував народ, не скривдив він кого у продовж свого правління, але ніхто не знайшов за ним нічого. Після викриття першого царя Саула в непослуху Богові, пророк Самуїл помазав на царство святого Давида, який знаходив у нього притулок, рятуючись від переслідувань царя Саула. Пророк Самуїл помер, досягши глибокої старості. Життя його описане в Біблії (1 Цар;. Сір 46, 16-23.). У 406 році мощі пророка Самуїла були перенесені з Юдеї в Константинополь.
Відзначення Дня народження Незалежної України відбулося у селищі Верховина на Співочому полі. У даному заході взяв участь благочинний Верховинського благочиння Коломийської єпархії ПЦУ, настоятель храму Пресвятої Тройці с. Ільці митр. прот. Дмитро Михавків разом з духовенством благочиння. Також на заході були присутні : Голова районної ради Іван Шкіндюк , заступниця начальника управління культури, національностей та релігій обласної державної адміністрації Мирослави Корнелюк, голова районної державної адміністрації Василь Бровчук, голова селищної ради Василь Мицканюк, представники інших релігійних конфесій, працівники районної державної адміністрації, районної ради та керівники районних установ, організацій, громадськості та представників ЗМІ.
Голова районної ради Іван Шкіндюк у своєму вітальному слові наголосив, що у такий прекрасний День ми святкуємо своє право бути вільними, що дух сильної української держави нас супроводжує крізь роки і цього року ми переконалися, що у єдності сила, адже ми зробили неможливе – ми зберегли Верховинський район. Іван Юрійович подякував воїнам АТО, медикам, вчителя, волонтерам та всім хто вірить у нашу країну, та побажав сили та здоров»я всім присутнім.
Далі благочинний Верховинського благочиння митр. прот. Дмитро Михавків разом з духовенством краю провели спільну молитву за встановлення миру та збереження сувернітету нашої Батьківщини.
З нагоди Дня Незалежності відбулося урочисте нагородження спільними грамотами райдержадміністрації та райради за вагомий внесок в розвиток державотворення.
Захід продовжили святковим концертом народний артист України Михайло Кривень, поет, композитор, виконавець власних пісень Богдан Кучер, кращі мистецькі колективи району, а також окремі виконавці подарували присутнім святковий настрій.
24 серпня 2020 року, в день відзначення 29-ї річниці Незалежності України, у Кафедральному Соборі Преображення Господнього міста Коломиї, був відслужений Молебень за переможний мир в Україні.
Богослужіння очолив Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан.
Правлячому Архієрею під час Молебню співслужили: секретар Єпархіального Управління митр. прот. Юрій Бровчук; благочинний Коломийського міського благочиння митр. прот. Василь Мізюк; митр. прот. Володимир Озарчук; старший військовий капелан Коломийської Єпархії митр. прот. Михайло Возняк; економ Коломийської Єпархії прот. Роман Лазарук; прот. Тарас Мойсюк; керівник прес-служби Коломийської Єпархії прот. Віталій Козак; ієрей Василь Бойчук; ієрей Анатолій Момот та ієрей Юрій Кадинський.
Під час богослужіння співав Архієрейський Хор Кафедрального Собору під керівництвом Ольги Вікторівни Сілкіної.
Після відпусту Його Преосвященство звернувся до присутніх зі словом, в якому привітав усіх із 29-ю річницею Незалежності України, зазначивши, що свобода – це великий дар, якого Господь сподобив кожну людину, створивши її на Свій Образ та Подобу.
“Ворог роду людського – диявол намагається різними гріховними способами поневолити людину. Також він робить все, щоб одні народи поневолювали інші. Бачимо, що й український народ на своєму історичному шляху не раз був поневолений і зараз змушений боротись із ворогом, відстоюючи свою Незалежність”, – наголосив Архіпастир.
Також Єпископ Юліан подякував присутньому на богослужінні відомому благодійнику Станіславському Богдану Миколайовичу та усім, хто в цей день прийшов до Кафедрального Собору, щоб помолитись за переможний мир в Україні.
На завершення, Преосвященний Владика Юліан привітав Директора Коломийського медичного коледжу – Василя Петровича Васкула із Днем Народження, яке той святкує сьогодні, подякував за активну співпрацю і підтримку в проведенні спільних проектів й заходів та, з благословення Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, нагородив його високою церковною нагородою – Медаллю Архістратига Михаїла.
У свою чергу Василь Петрович подякував Архіпастирю за нагороду, щирі слова привітання та вручив букет квітів.
18 серпня 2020 року, в місті Коломия, відбулось урочисте відкриття та освячення дитячого будинку сімейного типу.
На запрошення організаторів в урочистому заході взяв участь Керуючий Коломийською Єпархією, Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан.
На початку відкриття до присутніх звернулись: заступник Коломийського міського голови Володимир Васильович Бойцан та заступник начальника служби у справах дітей Івано Франківської обласної державної адміністрації Віталія Ярославівна Попович.
Опісля до слова та благословення було запрошене духовенство.
Звертаючись до присутніх, Преосвященний Владика Юліан зазначив, що Спаситель, сприйнявши людську природу, зволив зростати у родині. Цим він освятив інститут сім’ї. Також Його Преосвященство побажав батькам та дітям, які будуть мешкати у будинку, власним прикладом творити сімейні стосунки за образом святого сімейства.
“Нехай у вашій сім’ї панує, мир, злагода та любов”, – підсумував свої побажання Архіпастир та подарував мешканцям будинку святі ікони.
На завершення Єпископ Юліан та Єпископ Василій (Івасюк) УГКЦ звершили Чин освячення дому. За богослужінням їм співслужили: благочинний Коломийського міського благочиння митр. прот. Василь Мізюк; економ Коломийської Єпархії прот. Роман Лазарук та диякон Антон Трачук.
16 серпня 2020 року в с. Верхній Ясенів (Будинок культури) відбулося урочисте освячення та відкриття меморіальної дошки (пам’ятного знаку) Теодозії (Доні) Ясельській – Мельничук (1890 – 1970) – провідній артистці Гуцульського театру Гната Хоткевича та патріотці рідної Української землі, з нагоди відзначення 130 річчя з дня народження та до Дня Незалежності Української Держави. Урочиста церемонія відкриття пам’ятного знаку розпочалась із спільної молитви. Настоятель церкви Пресвятої Тройці с. Верхній Ясенів, Верховинського благочиння, Коломийської єпархії ПЦУ Михайло Гергелюк освятив меморіальну дошку та поблагословив усіх присутніх. Опісля, родичі пані Теодозії, жителі с. Верхній Ясенів, представники органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємств і організацій, місцеві депутати і жителі району розповіли про життєвий шлях патріота та ідеолога Української державності п. Теодозії та висловили подяку родині за збереження пам’яті і популяризацію гуцульської культурної спадщини, створеної Теодозією Ясельською – Мельничук. Генерал – краєвий отаман Українського козацького товариства «Прикарпатська Січ» Михайло Ославський за дорученням Гетьмана України, до Дня Незалежності України, вручив медаль «За заслуги перед Богом і Україною» капелану козацького товариства «Прикарпатська Січ та настоятелю церкви Пресвятої Тройці с. Верхній Ясенів Михайлу Гергелюку, медаль «Гетьмана Мазепи» – сотнику козацького товариства «Прикарпатська Січ», журналісту та фотокореспонденту редакції «Верховинські вісті» – Василю Мануляку. Захід завершився спільною фотосесією. Місце встановлення пам’ятного знаку славній гуцулці – фасад Будинку культури с. Верхній Ясенів. Джерело : Верховинська районна державна адміністрація
У 166 р. до Р. X. жив в Юдеї такий собі Єлеазар, священик і законовчитель, який вже досяг старості, але вельми благовидний видом, славний своєю мудрістю і благочестям. Його привели до мучителя і стали примушувати їсти свиняче м’ясо, що було суворо заборонено Богом в Старому Завіті. Але Єлеазар погодився краще вмерти славною мученицькою смертю за закон Божий, ніж зберегти через його порушення безчесне і негідне Бога життя. Під час великих мук, коли від ран священик Божий вже наближався до смерті, він, застогнавши, сказав: «Господу, Який усім відає, відомо, що я, маючи можливість позбавитися від смерті, приймаю жорстокі страждання і охоче терплю їх через страх перед Богом ». Були схоплені і сім учнів святого Єлеазара, брати Маккавеї Авим, Антонін, Гурій, Єлеазар, Євсевон, Алим і Маркелл, і з ними їхня мати Соломонія. Їх привели до беззаконного царя Антіоха і також стали примушувати їсти недозволену їжу. Тоді один з них, відповідаючи за всіх, сказав: «Ми готові краще померти, ніж переступити закони». Цар наказав відрізати йому язика, здерти з тіла шкіру і відсікти руки та ноги на очах в інших братів і матері. Позбавленого всіх членів, але ще дихаючого юнака кинули на величезну розпечену сковороду. Коли помер перший, вивели на наругу другого, і він прийняв муку таким же чином. Вже при останньому подиху він сказав: «Ти, мучитель, позбавляєш нас справжнього життя, але Цар світу воскресить нас, померлих за Його закони, для життя вічного». Коли мучили третього і хотіли йому відрізати язика, він негайно виставив його, безстрашно протягнувши і руки, і мужньо сказав: «Від Бога я отримав їх, і за закони Його не шкодую їх, і від Нього сподіваюся знову отримати їх». Навіть мучителі були здивовані такою мужністю юнака. Потім славну мученицьку кончину прийняли ще троє братів Маккавеїв. Сьомому ж, наймолодшому, мати їх свята Соломонія сказала: «Благаю тебе, дитя моє, подивися на небо і землю і пізнай, що все створив Бог з нічого і що так стався і рід людський. Не бійся цього вбивці, але будь гідним братів твоїх і прийми смерть, щоб я з милості Божої знову придбала тебе з братами твоїми ». Після синів померла і мати, радісно дякуючи Богові за те, що вона сама і діти поклали душі за закон Господа Вседержителя.
4 серпня 2020 року, на території Єпархіального Управління Коломийської Єпархії, під головуванням Преосвященного Єпископа Коломийського і Косівського Юліана, відбулось чергове засідання Просвітницької Платформи “Істина”.
В роботі зустрічі взяли участь: заступник керівника Єпархіального інформаційно-видавничого відділу, настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці села Молодятин прот. Юрій Гушул; заступник керівника Єпархіального відділу у справах сім’ї, молоді та катехизації, настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці села Торговиця прот. Ігор Івасютин; настоятель Храму Вознесіння Господнього села Чорна Річка та Храму Чуда Архістратига Михаїла села Замагора прот. Володимир Максим’юк; працівник інформаційно-видавничого відділу Єпархії, настоятель Храму Святителя Василія Великого села Чорні Ослави ієрей Микола Грицанюк; заступник керівника Єпархіального відділу по взаємодії з освітніми та навчально-виховними закладами, настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці села Хвалибога ієрей Любомир Петришин; працівник інформаційно-видавничого відділу Єпархії, священик Собору Святого Апостола і Євангелиста Іоана Богослова міста Коломиї ієрей Анатолій Момот; модератор та ведучий зустрічі ієрей Іван Венгрин, ієрей Юрій Шкіндюк та представники парафій: Богдан Мороз (Храм Святих апостолів Петра і Павла міста Городенки), Анна Симотюк (Кафедральний Собор Преображення Господнього міста Коломиї), Богдана Полієнко (Собор Святого Апостола і Євангелиста Іоана Богослова міста Коломиї), Микола Мотрюк (Храм Успіння Пресвятої Богородиці села Молодятин), Ксенія Сінчук (Храм Різдва Пресвятої Богородиці села Торговиця), Христина Перегінська (Кафедральний Собор Преображення Господнього міста Коломиї), Юлія Костюк (Собор Святого Апостола і Євангелиста Іоана Богослова міста Коломиї), Ірина Бойко (Храм Святого Великомученика Юрія Переможця села Острівець), Соломія Липчук (Храм Різдва Пресвятої Богородиці села Торговиця) та Іванна Михайленко (Кафедральний Собор Преображення Господнього міста Коломиї).
Після спільної молитви Преосвященний Владика Юліан розпочав зустріч, зосередивши увагу присутніх на темі зібрання: “Принцип Соборності Церкви: покликання і завдання священнослужителів та мирян ”.
Архіпастир зазначив: “Проблема внутрішньої церковної єдності та прояву Соборного духу сьогодні, як ніколи гостро стоять перед лицем Церкви у період пандемії. Соборна ознака Церкви, як цілісного організму, який єднається навколо спільної Чаші Тіла і Крові Господньої має виявлятися в формуванні однієї думки всієї повноти Церкви задля захисту Христової віри, відстоюванні християнських цінностей та спільної праці в поширенні Слова Божого .”
В подальшому представниками духовенства було розкрито богословське значення терміну Соборності та охарактеризовано основні шляхи її прояву в Православній Церкві.
Учасниками зустрічі було розглянуто проблеми соборної єдності, посилаючись на історичні прецеденти Православ’я в Україні та Церкви загалом.
Під час жвавого і активного обговорення було визначено, що називаючись послідовниками Христа і належачи до лона Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви, кожен із нас має займати активну позицію в розбудові власної парафії, єпархії, Помісної Церкви, єднаючись один з одним в союзі миру навколо Христа.
Також присутніми на дискусії були проаналізовані інструменти, які можуть допомогти у розвитку та відновленні Соборного принципу життя Церкви: спільна праця в поширенні Слова Божого та Євангельської науки, консолідація і формування єдиної думки в питаннях збереження християнських норм та цінностей, спільна праця в просвітницькій діяльності й творенні живих православних спільнот.
На завершення Преосвященний Владика Юліан подякував усім за плідну працю і активну участь та подав своє архіпастирське благословення.
Опісля на всіх присутніх чекали вишукані гостинці та смаколики, люб’язно надані відомим благодійником Богданом Миколайовичем Станіславським.
На березі Генісаретського озера, між містами Капернаумом і Тіверіадою, розташовувлося невелике місто Магдала, залишки якого збереглися до наших днів. Тепер на його місці стоїть лише невелике селище Медждель. В Магдалі колись народилася і виросла жінка, ім’я якої навіки увійшло в євангельську історію. Євангеліє нічого не розповідає нам про юні роках Марії, але Передання повідомляє, що Марія Магдалина була молода, красива і вела грішне життя. У Євангелії говориться, що Господь вигнав з Марії сім бісів. З моменту зцілення Марія почала нове життя. Вона стала вірною ученицею СпасителяЄвангеліє розповідає, що Марія Магдалина йшла за Господом, як Він з апостолами проходив містами та селами Іудеї та Галілеї з проповіддю Божого Царства. Разом з благочестивими жінками – Іоанною, дружиною Хузи (домоправителя Іродового), Сусанною та іншими вона служила Йому від статків своїх (Лк. 8, 1-3) і, безсумнівно, розділяла з апостолами благовісницькі труди, особливо серед жінок. Очевидно, її разом з іншими жінками має на увазі євангеліст Лука, розповідаючи, що в момент шестя Христа на Голгофу, коли після бичування Він ніс на Собі важкий Хрест, знемагаючи під його вагою, жінки йшли за Ним, плачучи і ридаючи, а Він втішав їх. Євангеліє розповідає, що Марія Магдалина була і на Голгофі в момент розп’яття Господа. Коли всі учні Спасителя розбіглися, вона безстрашно залишалася біля Хреста разом з Богородицею і апостолом Іоанном. Євангелісти перераховують серед тих, що стояли біля Хреста ще й матір апостола Якова Меншого, і Саломію, та інших жінок, що слідували за Господом від самої Галилеї, але всі називають першою Марію Магдалину, а апостол Іоанн, окрім Богоматері, згадує тільки її і Марію Клеопову. Це говорить про те, наскільки виділялася вона з-поміж усіх жінок, що оточували Спасителя. Вона була вірна Йому не тільки в дні Його слави, але і в момент Його крайнього приниження і наруги. Вона, як оповідає євангеліст Матфей, була присутня і при похованні Господа. На її очах Йосиф з Никодимом внесли в гробницю Його бездиханне тіло. На її ж очах вони завалили великим каменем вхід до печери, куди зайшло Сонце життя … Вірна закону, в якому була вихована, Марія разом з іншими жінками перебувала весь наступний день в спокої, бо великий був день тієї суботи, що співпадав того року зі святом Пасхи. Але все ж перед настанням дня спокою жінки встигли запасти аромати, щоб у перший день тижня прийти на світанку до могили Господа і Вчителя і за звичаєм іудеїв помазати Його тіло похоронними ароматами. Треба думати, що, змовившись іти в перший день тижня до Гробу рано вранці, святі жінки, розійшовшись у п’ятницю ввечері по своїх домівках, не мали можливості зустрітися один з одним в день суботній, і як тільки з’явилося світло наступного дня, пішли до гробниці не спільно, а кожна зі свого будинку. Євангеліст Матфей пише, що жінки прийшли до гробу на світанку або, як висловлюється євангеліст Марк, дуже рано, при сході сонця; євангеліст Іоанн, як би доповнюючи їх, каже, що Марія прийшла до гробу настільки рано, що ще було темно. Мабуть, вона з нетерпінням чекала закінчення ночі, але, не дочекавшись світанку, коли ще кругом панувала темрява, побігла туди, де лежало тіло Господа. Отже, Марія прийшла до гробу одна. Побачивши камінь відвалений від печери, вона в страху поспішила туди, де жили найближчі апостоли Христа – Петро та Іоанн. Почувши дивну звістку про те, що Господа забрали з гробу, обидва Апостола побігли до гробу і, побачивши пелени і згорнутий плат, здивувалися. Апостоли пішли і нікому нічого не сказали, а Марія стояла біля входу в похмуру печеру і плакала. Тут, в цьому темному гробі, ще так недавно бездиханним лежав її Господь. Бажаючи переконатися, що гріб справді порожній, вона підійшла до нього – і тут сильне світло раптово осяяло її. Вона побачила двох Ангелів в білих ризах, що сидять один у головах, а другий у ніг, де було покладено тіло Ісусове. Почувши запитання: “Жінко, чому ти плачеш?” – Вона відповіла тими ж словами, які тільки що сказала апостолам: “Забрали Господа мого, і не знаю, де поклали Його”. Сказавши це, вона повернулась, і в цей момент побачила Ісуса Воскреслого, що стоїть біля гробу, але не впізнала Його. Він запитав Марію: “Жінко, чому ти плачеш, Кого шукаєш?” Вона ж, думаючи, що бачить садівника, відповідала: “Господарю, якщо ти виніс Його, скажи, де ти поклав Його, і я візьму Його”. Але в цей момент вона впізнала голос Господа, голос, який був знайомий з того самого дня, як Він зцілив її. Цей голос вона чула в ті дні, в ті роки, коли разом з іншими благочестивими жінками ходила за Господом по всіх містах і селах, де лунала Його проповідь. З грудей її вирвався радісний крик: “Раввуні!”, Що означає Учителю. Повага і любов, ніжність і глибоке шанування, почуття вдячності і визнання Його переваги як великого Вчителя – все злилося в одному цьому вигуку. Вона більше нічого не могла сказати й кинулася до ніг свого Учителя, щоб омити їх сльозами радості. Але Господь сказав їй: “Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого, а йди до братів Моїх та скажи їм:” Я йду до Отця Свого й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого “”. Вона прийшла в себе і знову побігла до апостолів, щоб виконати волю Того, Хто послав її на проповідь. Знову вбігла вона в будинок, де ще перебували в сум’ятті Апостоли, і сповістила їм радісну звістку що: “Бачила Господа!” Це була перша в світі проповідь про Воскресіння. Апостоли повинні були благовістити світу, а вона благовістила самим Апостолам … Святе Писання не оповідає нам про життя Марії Магдалини після воскресіння Христового, але можна не сумніватися, що якщо у страшні хвилини розп’яття Христа вона була біля підніжжя Його Хреста з Його Пречистою Матір’ю та Іоанном, то безсумнівно, що вона перебувала з ними ж і весь найближчий час після воскресіння і вознесіння Господа. Так святий Лука в книзі Діянь апостольських пише, що всі Апостоли одностайно перебували в молитві з деякими жінками і Марією, Матір’ю Ісуса, і з братами Його. Священне Передання оповідає, що коли Апостоли розійшлися з Єрусалима на проповідь у всі кінці світу, то разом з ними пішла на проповідь і Марія Магдалина. Відважна жінка, серце якої було повне спогадів про Воскреслого, залишила рідний край і відправилася з проповіддю в язичницький Рим. І скрізь вона сповіщала людям про Христа і Його вчення, а коли багато хто не вірив, що Христос воскрес, вона повторювала їм те ж, що сказала в світлий ранок Воскресіння апостолам: “Я бачила Господа”. З цією проповіддю вона обійшла всю Італію. Легенда розповідає, що в Італії Марія Магдалина прийшла до імператора Тиверія (14-37) і благовістила йому про Христа Воскреслого. За переданнями, вона принесла йому червоне яйце як символ Воскресіння, символ нового життя зі словами: “Христос Воскрес!” Потім вона розповіла імператору про те, що в його провінції Юдеї був безвинно засуджений Ісус Галілеянин, чоловік святий, який творив чудеса, сильний перед Богом і всіма людьми, страчений за наклепам іудейських первосвящеників і вирок затвердив призначений Тиверієм прокуратор Понтій Пілат. Марія повторила слова апостолів, що увірували в Христа відкуплені від марного життя не тлінним сріблом або золотом, але дорогоцінною кров’ю Христа як непорочного і чистого Агнця. Завдяки Марії Магдалині звичай дарувати один одному великодні яйця в день Світлого Христового Воскресіння поширився між християнами всього світу. В одному древньому рукописному грецькому уставі, написаному на пергаменті, що зберігається в бібліотеці монастиря святої Анастасії поблизу Фессалонік (Солуня), поміщена молитва, що читається в день Святої Пасхи на освячення яєць та сиру, в якій вказується, що ігумен, роздаючи освячені яйця, говорить братії : “Так ми прийняли від святих отців, які зберегли це звичай від самих часів апостольських, бо свята рівноапостольна Марія Магдалина перша показала віруючим приклад цього радісного жертвопринесення”. Марія Магдалина продовжувала своє благовістя в Італії і в самому місті Римі. Очевидно, саме її має на увазі апостол Павло у своєму Посланні до Римлян (16, 6), де разом з іншими подвижниками проповіді євангельської згадує Марію (Маріам), яка, як він висловлюється, “багато потрудилася для нас”. Очевидно, вона беззавітно служили Церкви і своїми засобами, і своїми працями, наражаючись на небезпеки, і розділяла з Апостолами праці проповідництва. За Церковним ж переданням, вона пробула в Римі до прибуття туди апостола Павла і ще два роки після відбуття його з Риму після першого суду над ним. З Риму свята Марія Магдалина вже в похилому віці переселилася в Ефес, де невпинно трудився святий апостол Іоанн, який з її слів написав 20-й розділ свого Євангелія. Там закінчила свята земне життя і була похована. Її святі мощі були в IХ столітті перенесені до столиці Візантійської імперії – Константинополя і покладені в храмі монастиря в ім’я святого Лазаря. В епоху хрестових походів вони були перенесені в Італію і покладені в Римі під вівтарем Латеранського собору. Частина мощей Марії Магдалини знаходиться у Франції поблизу Марселя, де над ними біля підніжжя крутої гори споруджений на честь її чудовий храм. Православна Церква свято шанує пам’ять святої Марії Магдалини – жінки, покликаної Самим Господом від темряви до світла і від влади сатани до Бога. Бувши потьмареною колись гріхом, вона, отримавши зцілення, щиро і безповоротно розпочала нове, чисте життя і ніколи не вагалася на цьому шляху. Марія полюбила Господа, що приєднав її до нового життя, вона була вірна Йому не тільки тоді, коли Він, вигнавши з неї сім демонів, оточений захопленим народом, проходив містами та селами Палестини, здобувши Собі славу чудотворця, а й тоді, коли всі учні зі страху покинули Його і Він, принижений і розп’ятий, в муках висів на Хресті. Ось чому Господь, знаючи її вірність, саме їй першій з’явився, повставши від гробу, і саме її сподобив бути першою ж проповідницею Свого Воскресіння.
